1.

Життєвий та творчий шлях Корнеля

Найвизначнішим представником класичної трагедії на першому етапі її розвитку був П'єр Корнель (1606
—1684).
П'єр Корнель народився 6 червня 1606 року у Руані, в Нормандії. Батько його, заможний буржуа,
адвокат за професією, готував і сина до цієї діяльності, але помилився у своїх сподіваннях. Коли молодий
Корнель, закінчивши навчання, приступив до виконання адвокатських обов'язків, виявилося, що він не лише не
володів ораторським мистецтвом, але й був косноязичним; дрібниця, про яку з подивом зазначають сучасники
— настільки різко вона контрастувала із ораторським, декламаційним стилем його трагедій.
Свою літературну діяльність Корнель розпочав із маленьких галантних віршів які пізніше увійшли у
збірку “ Поетична суміш”-1632р. Після цих віршів побачила світ його перша комедія «Меліта» або «Фальшиві
листи» (1633р.). Це стало початком його літературної і театральної кар'єри. Ця комедія, а також інші, написані
Корнелем протягом 1631 — 1636 рр., нині забуті і не складають слави поета, але свого часу були тепло
зустрінуті глядачами.
Перші комедії мають побутовий характер, засновані, як правило, на конфлікті двох закоханих пар. Але
вже у перших творах проявляються кращі риси літер. Таланту майбутнього драматурга :
- багатство спостережень за життям, переважно за представниками привілейованих класів, світського
середовища, оскільки Корнель відзначає: понад усім керують гроші, шлюб залежить не від кохання, а від
майнових стосунків. Симпатії драматурга – на стороні закоханих, прав почуття і серця.
- Продовжує розробку жанру “високої комедії”, що веде безпосередньо до комедій Мольєра. Тому
ми говоримо, що у жанрі “ високої комедії” Корнель є попередником Мольєра , оскільки: вносить драматичні
елементи в комедії, що інколи навіть посуває на друге місце комічне начало. Викриває соціальні недоліки
суспільства, хоча ці мотиви ще недостатньо розвинуті. Багато уваги – народному гумору, мові. Тобто вже у
комедіях порушує головні правила класицизму ( змішання жанрів)
Славу Корнелю приносять не комедії, а трагедії. Своєрідність Корнеля як засновника трагедії Нових
часів виявляється вже у його драматургічної теорії, яку складається в його передмовах до власних трагедій.
Драматург випробував свої сили у жанрі трагедії, написавши «Медею» (1635) (за мотивами однойменної
трагедії давньоримського драматурга та філософа Сенеки), але це ще не було початком його справжньої слави.
Справжньою віхою у житті та творчості Корнеля стала п'єса «Сід», поставлена наприкінці 1636 або на
початку 1637 року.
Успіх п'єси був величезним. Проте він мав й інший бік: проти Корнеля виступила спілка другосортних
драматургів, що таємно підтримувалася фактичним правителем Франції — кардиналом Ришельє. Французька
Академія визнала трагедію «неправильною», незначною і навіть шкідливою з точки зору суспільної моралі.
Доки тривала дискусія навколо «Сіда», на Корнеля сипалися найжахливіші звинувачення (найчастіше,
не літературного, а морального плану). Поет мужньо захищався. Коли ж французька Академія своїм рішенням
відкрито підтримала його ворогів, він відмовився від подальшої боротьби і повернувся до Руана.
Цей відступ був тимчасовим: у 1640 році Корнель привіз до Парижа дві нових трагедій — «Горація» та
«Цінну», які за змістом та за формою вже більшою мірою орієнтувалися на вимоги класичної поетики. Цього
разу успіх не був затьмарений злобною критикою. Це було вже офіційне визнання, ще більш закріплене
наступною трагедією «Полієвкт».
Репутація Корнеля як першого драматурга Франції залишалася незмінною аж до 1652 року, коли його 22
за рахунком п'єса — «Пертарит» — зазнала повного провалу.
Твердо вирішивши назавжди попрощатися із театром, драматург поїхав до Руана, як колись, 15 років
тому. Тут, протягом семи років він вів усамітнений спосіб життя, займався перекладами та працював над
теоретичним трактатом з драматургії.
Проте, у 1659 році, отримавши від Фуке замовлення на п'єсу для придворного свята, Корнель знову
погодився повернутися до Парижа. Майже щороку він ставив на сцені нову п'єсу, але всі вони були однотипні.
Починаючи з середини 1660-х років Корнель особливо гостро відчув свою старомодність: це було
пов'язано із зростаючим успіхом його молодшого сучасника Расіна.
Десять років відділяли останню трагедію Корнеля «Сурена» (1674) від його смерті. Ці роки він провів у
Парижі, але якнайдалі від літературного та театрального життя. Літературні заслуги Корнеля на той час були
забутими. Навіть королівська пенсія, пожалувана йому у 1663 році, була забрана у нього, коли він відійшов від
театральної діяльності.
Смерть його 1 жовтня 1684 року пройшла майже не поміченою.
Так, поет пережив свою славу, але в очах сучасників він назавжди залишився великим Корнелем.
 2. Трагедія Корнеля „Сід”:
- Сюжетні джерела трагедії;
Сюжет “Сіда” Корнель бере в іспанського драматурга Гільєна де Кастора, який за мотивами народних
легенд про Сіда написав п”єсу “Юність Сіда”. Історія іспанського героя не випадково захопила Корнеля. Образ
Сіда, яким його створила народна уява, давав широкий простір для вирішення сучасних Корнелеві проблем.
Історичні хроніки повідомляють, що у 711-7178рр. Араби завоювали Іспанію, підкорили населення країни,
заснували на території Іспанії декілька держав. Одразу іспанський народ починає боротьбу за звільнення своїх
земель. Ця боротьба продовжувалася майже 8 століть ( 718-1492рр.) і закінчилася перемогою Іспанії. Ця
боротьба має назву Реконкіста від іспан. – RECOGUISTAR/- визволення. Під час Реконкісти особливої
популярності набув кастильський лицар Родріго Діас де Рив’єра., який жив у 11 ст. Іспанський народ створив
численні пісні, легенди про події Реконкісти, чільне місце у цих творах посідав саме Родріго Діас. Родріго Діас
отримав ім’я Сід - ( від арабського сеид- пан), яке було надане йому як почесне. Народ бачив в ньому свого
захисника від чужоземців, й навіть, від іспанських феодалів-панів, що пригнічували народ. Тобто Сід стає
образом народного улюбленця, уособленням захисника Батьківщини та народу. Відомості про Сіда Корнель міг
також отримати з героїчної середньовічної поеми, лицарських пісень (романсеро). На дві такі пісні автор
посилається і листах. Посилається також на “ Історію Іспанії” Маріана. Однак “Сід” Корнеля на відміну від
твору попередника стає насправді оригінальним, національним французьким твором, який підіймає гострі
тогочасні соціальні питання. Отже , на відміну від класицистичної традиції Корнель бере сюжет не з античної
історії, а з історії Іспанії.
-Композиція трагедії та принципи організації сюжету
Трагедія "Сід" написана у 1637 р. При її написанні драматург порушив майже всі канони класицизму:
він звернувся не до античної, а до середньовічної тематики; трагедія мала щасливий кінець; у ній не
дотримуються правила трьох єдностей, на сцені допущена дія; не вся трагедія написана олександрійським
віршем. Однак всі погодились з тим, що Корнель є основоположником класичної трагедії.
Корнель звернувся до історії іспанської Реконкісти, вивчив хроніки, народний епос, романси,
використав п'єсу Гільєна де Кастро "Юність Сіда" (1618). Центральним персонажем трагедії став національний
герой Іспанії Родріго Діас. Дія відбувається в XII столітті в Кастилії при дворі короля дона Фернандо.
Драматичний конфлікт полягає в боротьбі почуттів і обов'язку. Поняття обов'язку в "Сіді" переживає еволюцію.
Спочатку Корнель змальовує обов'язок як феодальний, родовий, який полягав у тому, щоб захистити честь і був
головним кодексом феодальної моралі.
У ході трагедії розуміння обов'язку змінюється. Після нападу на Кастилію маврів, блискучої перемоги
над ними Родріго стає національним героєм. Родовому обов'язку Корнель протиставляє обов'язок перед
батьківщиною. Корнель переконливо довів, що нова державна мораль людяніша за мораль феодальну. Він
показав появу нового державного ідеалу в століття абсолютизму. Недаремно король Кастилії дон Фернандо
зображується як самодержець. Він супротивник свавільної знаті, турбується про благо підданих і держави.
Таким чином, у трагедії "Сід" стверджувалась ідея абсолютної монархії.
У цей час формуються драматургічні принципи Корнеля. Письменник вважав, що в п’єсах все має бути
достовірним, бо правда — основа мистецтва, тому сюжети для своїх трагедій він брав з історії, рідше — з
міфології. У центрі трагедій — найгостріші, найнапруженіші моменти історичного минулого. Це дає авторові
можливість показати боротьбу честі  й обов’язку, пристрастей і розуму, розкрити велич характерів. Головні
проблеми, які порушує драматург, — проблеми політичні, але  він  поєднує  їх з моральними, психологічними
конфліктами, що подобалося публіці. Обрана ним форма диспуту допомагала розкриттю соціально-політичних
та внутрішніх конфліктів.
   Персонажами трагедій Корнеля були королі або видатні героїчні особи. Автор вважав, що такі герої
найповніше втілюють загальні людські якості, відображають той абсолют,  якого слід прагнути в житті. Хоча
сюжети для своїх трагедій драматург брав з історичного минулого, вони були тісно пов’язані з сучасністю.
Письменник прагнув навчати глядачів правилам моралі, виховувати їхні розум і почуття. Корнель загалом
дотримувався правил класицизму, хоча інколи дозволяв собі незначний відступ від них.
********************************************************************************
В основі сюжету – одна з найголовніших подій життя Родріго - історія його одруження. Корнель
максимально спростив сюжет, зменшив кількість дійових осіб, виніс за межі сцени усі події, яки впливають на
хід роздумів та вчинки героїв, й залишив на сцені лише почуття, величезні картини складної внутрішньої
боротьби , яка відбувається у серцях людей.
З самого початку трагедії Корнель наполягає: що доля людини мінлива :
Обличия судьбі изменчиві всегда
И в самом счастии меня страшит беда.
Корнель вводить деталь: вчора батьки закоханих були друзями, сьогодні вони стають ворогами.
Корнель відображає феодальні суперечки, що існують в країні, коли феодали вважають, що вони теж
достойні трону, як й існуючий король. Драматург зображує несправедливість батька Химени, психологічно
виправдану помсту Родріго за свого. батька. Родріго повинен захистити честь батька, але він розуміє , що у
будь-якому випадку, його кохання очікує нещастя
Спасем хотя би честь
 Раз не вернуть Химени
Майстерність драматургії Корнеля полягає в тому, що закохані вперше зустрічаються в 3 акті при
жахливих обставинах, коли боротьба почуття і обов’язку в їх душах не може вирішитися позитивно. У 17 ст. їх
діалог, як й усю п’єсу, глядачі знали напам’ять. Глядачі співчувають героям, однак розуміють, що у випадку ,
коли кожний з героїв піде назустріч почуттям , він не зможе їх любити та поважати. К у першу чергу зображує
силу характерів героїв.
Образ інфанти, яка глибоко страждає, висунутий Корнелем на другий план, однак він хвилює глядача і
читача, навіює сумні думки про труднощі шляху до щастя у житті людини. Чому Корнель, порушуючи правила
класицизму вводить інфанту: йому необхідно було довести до глядача силу характеру, чарівність Родріго, якого
кохає не тільки Хим, а ще й інфанта.
Ускладнює конфлікт трагедії: починається війна, й Родріго очолює іспанське військо, перемагає маврів,
врятує країну, стає національним героєм.
Конфлікт вирішує король. Закохані знову разом. Обов’язок родової честі та кривавої помсти уступає
місце новим законам.
Ця трагедія принесла славу Корнелеві. У Франції поширюється вислів: “ Це прекрасно, як “ Сід” .
Незабаром в кабінеті Корнеля виникає ціла бібліотека з друкованих примірників у перекладах його трагедія на
німецьку, англійську, іспанську та багато інших мов.
-Центральний конфлікт твору. Його етичний та суспільно-політичні аспекти.
Корнель розкриває новий конфлікт — боротьбу між обов'язком та почуттям — через систему більш
конкретних конфліктів. Перший із них — конфлікт між особистими прагненнями і почуттями героїв і
обов'язком перед феодальною сім'єю чи родинним обов'язком. Другий — конфлікт між почуттями героя й
обов'язком перед державою, перед своїм королем. Третій — конфлікт родинного обов'язку й обов'язку перед
державою. Ці конфлікти розкриваються у певній послідовності: спочатку через образи Родріґо та його коханої
Хімени — перший, потім через образ інфанти (доньки короля), котра приборкує своє кохання до Родріґо в ім'я
державних інтересів, — другий і, зрештою, через образ короля Іспанії Фернандо — третій. На основі розкриття
системи конфліктів будується сюжет.
Юний Родріґо та Хімена кохають одне одного. Але поміж їхніми сім'ями спалахує сварка. Батько
Хімени — дон Гомес і батько Родріґо — дон Дієґо посперечалися про те, хто з них має більше прав стати
вихователем спадкоємця престолу. У розпалі сварки дон Гомес дає донові Дієґо потиличника. Це страшна
образа, яку іспанські феодали могли змити тільки кров'ю. Але дон Дієго — старий, він не зможе перемогти в
поєдинку молодшого та сильнішого дона Гомеса. І дон ДІЄҐО просить відімстити за себе свого сина Родріґо.
Так виникає конфлікт між почуттями та феодальним обов'язком в душі Родріґо. Він кохає Хімену, але
мусить відімстити її батькові за образу свого батька. Щоб особливо підкреслити цю суперечність, Корнель
приймає сміливе художнє рішення: він вводить монолог Родріґо (зазвичай, герої розкривають свої думки не в
монологах наодинці, а в розмові з персонажами-«повірниками»; є декілька таких персонажів-«слухачів» і в
«Сіді»). Монолог виділяється ще й тим, що написаний не александрійським віршем, а у формі стансів зі
складною побудовою та римуванням строф.
-Система образів
Головні герої п'єси — Родріго та його кохана Хімена — ніби змагаються один з одним у благородстві та
вірності обов'язку, діючи відповідно до "розумного обов'язку", але вони кохали одне одного, і це почуття
знайшло своє відображення у монологах персонажів, у їх "розумних" вчинках, оскільки нерозумна, негідна
поведінка здалися їм одночасно згубною і для любовного почуття. Кохання героїв стало суто героїчним. Лише
патріотичний подвиг Родріго та казкове благородство і доброта короля Фернандо в кінцевому підсумку обіцяли
щасливе єднання героїв у майбутньому.
Дон Родріго, син Дона Дієго і коханий Хімени. Ім'я «Сід» буде згадано королем та інфантою по
відношенню до Родріго тільки в IV і V актах.
Хімена, донька дона Гомеса і кохана дона Санчо і дона Родріго, в останнього вона сама закохана.
Дон Гомес, граф Гомес, батько Хімени.
Дон Дієго, батько дона Родріго.
Донья Уррака, інфанта кастильська (таємно закохана в Родріго).
Дон Фернандо, перший король кастильский.
Дон Санчо, закоханий в Хімену.
Ельвіра, вихователька Хімени.
Леонор, вихователька інфанти.
Дон Аріас і дон Алонсо, кастильскі дворяни.
Особливості конфлікту: «Сід» - перша п'єса в французькій літературі, в якій розкритий основний
конфлікт, який цікавив письменників епохи класицизму, - конфлікт між обов'язком і почуттям. Хоча вибір герої
послідовно здійснюють на користь боргу, Корнель став першим , хто показав пов'язані з ним душевні муки, які
відображені в словах Хімени: На жаль! Моєї душі одна з половин Другою убита, і страшний борг, велевшій,
Щоб за загиблу я мстилася уцілілої .Конфлікт між честю і особистим щастям Корнель дозволяє, вводячи ідею
ще більш високого обов'язку, ніж борг родової честі, - боргу перед країною, перед монархом, який в «Сіді»
трактується як справжній. Виконання цього боргу перетворює Родріго в національного героя , над яким не
владні звичайні феодальні етичні норми, які змінює державна необхідніст .Образи «Сіда» також характерні для
класицизму , викликаючи захоплення і схиляння своєї героїчної цілісністю . Такий стиль зображення
персонажів однією фарбою - або повністю позитивними , або негідниками без єдиної світлої риси - типовий для
всієї творчості Корнеля, а створення образів лицарів без страху і докору диктувалося історичним періодом, який
в той момент переживала Франці, потребувавши зразкових героїв.
-Порушення норм класицизму у трагедії, літературна полеміка навколо твору
Порушення норм класицизму :
- сюжет не з античної л-ри, а з психологічної. Тема кохання та давньої ворожнечі
- правила єдності порушені
час - день, ніч, ранок (36 год); місця – події не лише перед королівським палацем, а й 3 місцях - палац,
будинок Химени, вулиця, тобто єдність місця трактує як єдність міста. Дія - сюж.лінія інфанти. Ляпас Дону
Дієго, що заборонено правилами Клас.
Боротьба навколо трагедії
За распорядженням Ришельє трагедія розглядалася Франц. Академією протягом 6 місяців. Потім було
оприлюднена “Думка Академії” Посилаючись на норми Калс. , академіки висловились, що Корн. Порушив всі
закони Кл.(правило 3 єдностей, олександрійський вірш поєднується з вільним рондо стансів Родріго, зав”язка
Тр.(ляпас) невідповідає високому жанру Тр., багато подій, яки заважають одне одному, характер Химени не
витриманий в єдиному напрямі (в ім”я любові вони відмовляється від помсти за батька) Академики звинуватили
Корн. В тому, що сюжет не відповідає вимогам розуму, засудили ТР. Незадоволення Ришельє викликає не лише
порушення правил Клас. Він засуджує його і по політичним мотивам. Під час війни з Іспанією Корнель
зображує іспанців героями.. Отже, справжньою причиною незадоволення Академії – атмосфера свободи, яка
панує в п”єсі. Корнель написав 2 ТР., більш витримані у дусі Клас. (дотримується правила 3 єдностей, сюжети з
античної - римської історії)
Корнель бере в якості безпосереднього джерела п'єсу Гильена де Кастро «Юність Сіда» (1619)
- типова барокова п'єса, Спирається на іспанські Романсеро, на оповіді про молодого Родріго, який ще не став
Сідом, п'єса з ефектами і пригодами, багато побічних подій, це викладено іншим -  пишним і метафорично
хитромудрим мовою. Події трьох років, відбуваються в різних місцях. Для К. було важливо це
трансформувати, перш ніж той-то створювати на цьому матеріалі. Для К. було потрібно значно звужувати події
(36 годин). К. дотримується найголовніше - це правдоподібність.
Розгорнулася полеміка навколо його п'єси: з одного боку, захоплене прийняття, п'єса стає еталоном
прекрасного. Але в 1634 виходить думка Французької академії про трагікомедії Корнеля «Сід» - документ від
імені всієї Французької академії, написаний Жаном Шапленом,і багато інших давали критику на п'єсу. Шаплен
говорив: «Краще б Корнель ще більше порушив єдність часу, ніж зробив таку жахливу річ: як позитивної
героїні виводить дівчину, яка посміла любити вбивцю свого батька, це аморально». Її обіцянку відбувається на
наступний день після того, як помер батько. Корнель: в самому принципі правдоподібності закладена якась
парадоксальність: комедія повинна бути правдоподібною, але і повинна бути скандальної, щось повинно бути
порушено, повинен бути конфлікт, який буде суттю комедії. Любити того, хто вбив твого батька - це
скандально, але герої приходять до цього в результаті послідовного и строгого дотримання нормі, боргу.
3.Драматургічні принципи Корнеля та їх реалізація у творчості.
У цей час формуються драматургічні принципи Корнеля. Письменник вважав, що в п’єсах все має бути
достовірним, бо правда — основа мистецтва, тому сюжети для своїх трагедій він брав з історії, рідше — з
міфології. У центрі трагедій — найгостріші, найнапруженіші моменти історичного минулого. Це дає авторові
можливість показати боротьбу честі й обов’язку, пристрастей і розуму, розкрити велич характерів. Головні
проблеми, які порушує драматург, — проблеми політичні, але він поєднує їх з моральними, психологічними
конфліктами, що подобалося публіці. Обрана ним форма диспуту допомагала розкриттю соціально-політичних
та внутрішніх конфліктів.
Персонажами трагедій Корнеля були королі або видатні героїчні особи. Автор вважав, що такі герої
найповніше втілюють загальні людські якості, відображають той абсолют, якого слід прагнути в житті. Хоча
сюжети для своїх трагедій драматург брав з історичного минулого, вони були тісно пов’язані з сучасністю.
Письменник прагнув навчати глядачів правилам моралі, виховувати їхні розум і почуття. Корнель загалом
дотримувався правил класицизму, хоча інколи дозволяв собі незначний відступ від них.
Отже, драматургічними принципами Корнеля є:
— правдоподібність;
— історична вірогідність:
— персонажі: королі чи видатні героїчні особи, які, на його думку, найкраще виражали загальнолюдські
риси;
— конфлікт між розумом і почуттям, волею і потягом, обов'язком і пристрастю;
— перевага завжди залишалася за волею, розумом і обов'язком.
4.Внесок Корнеля у розвиток європейської драми і театру.
Значення творчості Корнеля
- саме в його творчості Франц. Трагедія стає символом нац. Життя, проголошує ідеали мужності,
патріотизму. Трагедії глибоко національні.
- Оспівує громадянський героїзм, велич людини. Водночас не був монархічним придворним поетом.
Уславлює ідеальну , розумну державність, яка органічно гармонізує людські стосунки. В цьому – продовження
кращих традицій Відродження.
- Утверджує жанр політичної Тр. Улюблена тема – зіткнення особистих інтересів і почуттів з над
особистим, державним обов’язком, який потребує самопожертви.
- Усі позитивні герої – люди сильні, мужні, фанатично віддані ідеї обов’язку. В них могутня воля, розум,
які підкорюють почуття. Бойова активність поєднується з рефлексією, потягом до роздумів.
- Корнеля цікавить людська думка. Людина діє після глибоких роздумів. Свідомість належить герою, а
не богові. Гуманізм Корнеля Багато роздумів, дискусій- засіб ідейної підготовки вчинків. Часто зіткнення різних
думок, позицій, дискусії, де протилежні сторони висловлюють за і проти певного положення.
- Незважаючи на раціоналістичні обмеженні Клас., правдиво відображує головні ідейні тенденції свого
часу, створює цілу галерею ти пічних характерів.
- Використовує правила 3 єдностей та їх внутрішні можливості. Детальне розкриття внутр. Світу
людини, її свідомості, емоцій, пристрастей, почуттів , що є значним кроком вперед у художньому розвитку.
Згідно Корнелеві, душа людина дуже об”ємна, в ній присутні водночас різні, навіть протилежні почуття і
пристрасті. Зображує також зміну характерів, їх становлення ( Аталл-“Нікомед”, Селевк_” Родогуна”) Душа
героів розкривається у драматичному конфлікті. Дуща- сфера боротьби різних інтересів і переживань.
- Майстерність худож. Форми: чудово володів мовою свого часу, сила та виразність мови. Вірші
динамічні, чіткі.
- Поєднує складність та чіткість композиції.
Користувався при житті величезним авторитетом у глядачів та літераторів. Відсунув на другій план усіх
тогочасних драматургів.
Своєрідність театру Корнеля та його внесок в розвиток світової драматургії
Своєрідність:
-- правдоподібність;
-- історична вірогідність:
-- персонажі: королі чи видатні героїчні особи, які, на його думку, найкраще виражали загальнолюдські
риси;
-- конфлікт між розумом і почуттям, волею і потягом, обов'язком і пристрастю;
-- перевага завжди залишалася за волею, розумом і обов'язком.
Значення Корнеля для французького театру полягає насамперед у створенні національної трагедії. До
нього театр був орієнтований на наслідування латинської драми Сенеки . Талановиті попередники Корнеля -
Олександр Арді, Робер Гарньє, Жан Ротру та інші - не зуміли зломити рамоки умовності, що перетворювали
трагедію в суху декламацію. Корнелю вдалося оживити французьку драму , прищепивши їй іспанський елемент
руху і емоцій, з іншого боку, він відновив традиції класичної драми в зображенні пристрастей, глибоко людяних
по суті, але стоїть вище повсякденного життя по своїй силі. Про творчість Корнеля і його наступника Расіна
деякі критики говорили , що « Корнель малює людей такими, як вони повинні були б бути, а Расін - такими, які
вони насправді». Корнель зображує ідеальне людство, героїв з непохитною волею у виконанні найсуворішого
обов'язку, і якщо це і додає деяку сухість його трагедіям, то вона відшкодовується життєвістю трагічних
конфліктів, зображуваних поетом. Корнель виходить з арістотелівського принципу, що трагедія повинна
відтворювати важливі події, що в ній повинні діяти сильні люди, щиросердечні конфлікти яких приводять до
фатальних наслідків . Але разом з тим він пам'ятає, що душу глядача торкають тільки нещастя, що випливають
із властивих йому самому пристрастей. Ці принципи Корнель викладає у своїх теоретичних міркуваннях, тобто
в передмовах до трагедій Всі вони перейняті вічною боротьбою обов'язку і почуття, любов протиставляється
обов'язку перед батьками, патріотизм - сімейним уподобанням, великодушність - навіюванням державної
політики, відданість релігійній ідеї - захопленням особистого почуття і т.д.
(Класицизм намагався затвердити моральні істини і непорушні художні форми. Його представники
вважали, що творчість повинна підкорятися певним законам. Одним з перших теоретиків став французький
драматург П'єр Корнель (1606-1684). Він є реформатором в драматургії. Аналізуючи працю Арістотеля
«Поетика», він визначив закон драми, який, на його переконання, полягав у три єдності - місця, часу і дії, тобто
вся дія п'єси мало відбуватися в одному місці і протягом однієї доби.
Корнель є автором кількох трактатів з теорії драми. Як драматург він вивів основний конфлікт трагедії -
зіткнення почуття й боргу, пристрасті і розуму. Його герої здобували перемогу, керуючись розумом. Автор
часто використовував сюжети римської історії, яка дозволяла переносити конфлікт на сучасну грунт. Ці трагедії
писалися віршами. Його драми "Сід", "Горацій", "Цінна" стали зразками класичною драматургії.)