2. Проблема художнього методу в комедії.

a. Типологія конфлікту в комедії. Відображення соціальних суперечностей

доби абсолютизму.

b. Принципи творення характеру в комедії (типізація; співвідношення

людини і світу; характер і звичаї).

c. Реалістичні елементи в класичній комедії, попередження відкриттів

просвітників та романтиків.

За змістом «Міщанин-шляхтич» є зразком соціально-побутової ко­медії, у якій

розкриваються норми моралі і життя буржуазії та аристократії. Однак у п'єсі наявні
також елементи любовної комедії. Конфлікти твору поділяються на два види: соціальні
(стосунки між різними класами — аристократами і буржуа) і психологічні (зіткнення
здорового глузду, розуму із при­страсним бажанням Журдена стати дворя­нином;
любовні лінії: Клеонт — Люсіль — Дорант, Дорант — Дорімена — Журден, Журден —
Дорімена — пані Журден, Ков'єль — Ніколь).

Автор майстерно поєднав соціальний зміст із любовною інтригою, що зробило його

п'єсу цікавою для глядачів. У захопливій розва­жальній формі він повчав публіку,
нагадуючи про людську гідність, про необхідність дола­ти ниці пристрасті і зберігати за
будь-яких обставин честь, розум і власну особистість.

Характерною особливістю твору є те, що за формою це комедія-балет. У п'єсу було

включено пісні, танці, музичні інтермедії. Жанр, створений Мольером для придворних
розваг, автор наситив гострим викривальним пафосом. Музичні й танцювальні номери,
органічно поєднані з текстом, сприяли по­глибленню психологічних характеристик
ге­роїв, підкреслювали ті чи інші їхні риси, роз­кривали абсурдність їхньої поведінки та
аморальність вчинків. Церемонія посвяти в «мамамуші» стала кульмінацією комедії,
ос­кільки манія Журдена сягає у цій сцені край­ньої межі, і вся безглуздість його
намагань та моральна ницість виявляються особливо яскраво.

Згідно із правилами класицистичної комедії дія розвивається навколо одного головного

персо­нажа і одного головно­го конфлікту (у п'єсі — це прагнення Журдена потрапити до
вищого товариства), що визначає всі сюжетні лінії твору (долю Люсіль, Клеонта,
Ков'єля, Ніколь, стосун­ки Доранта й Дорімени).

Композиція п'єси від­значається послідов­ністю, внутрішньою ло­гікою та гармонійністю.

Відповідно до законів класицизму твір скла­дається з п'яти дій, четверта дія містить
куль­мінацію п'єси, а п'ята — розв'язку.

Комедія «Міщанин-шляхтич» не багата на зовнішні події. Основну увагу в ній приділено

діалогам, що розкривають характери дійових осіб та стосунки між ними. Як у всіх
творах класицизму, персонажі п'єси Мольєра є ху­дожнім узагальненням якоїсь певної
при­страсті, моральної риси чи слабкості. Так, Журден охоплений манією стати
аристокра­том, Дорант — втілення світської розбеще­ності, а Клеонт — честі та людської
гідності, Ков'єль і Люсіль уособлюють здоровий глузд тощо.

У комедії зберігається класицистичне пра­вило трьох єдностей. Дія відбувається

протя­гом одного дня і в одному місці — в домі Журдена. Як і вимагали закони
класицизму, в комедії діють не царі, полководці, міфічні чи історичні герої, а персонажі
із сучасного Мольєрові життя. Поряд із представниками вищих класів це буржуа і люди
з народу. Мова героїв не пишна та величава, як у трагедіях, а наближена до розмовної.

Разом з тим п'єсі Мо­льєра властиві й нова­торські риси. Драматург поєднав комедію
харак­терів (у центрі уваги ав­тора знаходиться ха­рактер, його цікавить передусім
моральна сут­ність персонажів) з коме­дією інтриги (саме напру­жена інтрига сприяє
повному виявленню характерів, причому про­відну роль відіграє розиграш, вигаданий
Ков'єлем). Мольєр узяв своїх героїв з реальної дійс­ності, зумів показати саму їхню суть,
головне в цих характерах. Мольєрівські персонажі го­ворять природно й невимушено,
мова їх інди­відуалізована, що також було новим для дра­матургії того часу.

Митець орієнтувався на смаки не вищих кіл суспільства, а широкої публіки. Народні

оцінки того, що відбувається в домі Журдена, ви­словлюють слуги Ков'єль і Ніколь.
Невипад­ково останнє слово в комедії належить саме Ков'єлю, який сміється з
Журдена: «От йо­лоп, так йолоп». Устами слуги виражена точ­ка зору і самого автора,
який дотримувався демократичних принципів у мистецтві.

Мольєр писав комедії, а це означає, що його увагу привертали порушення норм

людської природи, відхилення від природних інстинктів заради надуманих цінностей. У
його комедіях зображені два типи „глупців”: ті, які не знають своєї природи і її законів
(таких людей Мольєр намагається навчити, привести до пам’яті), і ті, які свідомо
калічать свою або чужу натуру (таких людей він вважає небезпечними, які потребують
ізоляції). На думку драматурга, якщо природа людини зіпсована, вона стає
«нравственным уродом»,фальшиві, оманливі ідеали лежать у основі брехливої,
зіпсованої моралі. Мольєр потребував суворості, розумного обмеження особистості;
свобода особливості для нього – не сліпе наслідування поклику природи, а уміння
підкорювати свою натуру потребам розуму. Тому, його позитивні герої розсудливі і при
своєму розумі.

В основі комедійного конфлікту у Мольєра ми знаходимо антитезу пристрастей і

здорового глуз­ду, яка в комічному плані була розроблена ще у Боккаччо (довірлива
закохана вдовиця і кмітливий, собі на умі чернець), а в трагічному — у Шекспіра
(пристрасний, довірливий Отелло і холодно-підступний Яго). Носіями того і того у
Мольєра ви­ступають два окремих, протилежних за характером персонажі; умовно
назвемо їх протагоніст і анта­гоніст. У Мольєра пристрасть і здоровий глузд ка­рикатурно
збільшені і доведені до комічної гіпербо­ли, тобто до гротеску (це важлива основа
комічного у Мольєра).