КИТАЙ У

МІЖВОЄННИЙ
ПЕРІОД
Виконали:
Стрижак Олена
Деревенко Анастасія
 ПЛАН
Становище після І Світової війни

 Внутрішньополітична боротьба у Китаї

Політика уряду Чан Кайші

Радянсько-китайські відносини
 Становище після І Світової війни
• Закінчення Першої світової війни, в яку був залучений і Китай, з новою гостротою виявив основні суперечності
китайського суспільства і насамперед його напівколоніальне положення. Китай розраховував на повернення
провінції Шаньдун, які під час війни завоювала Японія. Проте держави-переможниці, скориставшись
політичною роздробленістю Китаю, залежністю його уряду від численних іноземних радників,
знехтували інтересами китайського народу.
• Формально, зберігалась національна державність для вирішення національних завдань, але роздробленість
Китаю стала найголовнішою перешкодою до національного відродження. Після закінчення війни
з’являються нові способи об'єднання півночі і півдня. Вони були стимульовані загостреною в роки війни
свідомістю необхідності подолати роздробленість країни, так і політичним маневруванням держав,
зокрема небажанням США і деяких європейських держав примиритися із збільшеним впливом Японії в
Китаї.

• Спроби скликати нову об'єднавчу конференцію робилися вже із кінця 1918 р. У лютому 1919 р. в Шанхаї
зустрілися представники пекінського і Гуанчжоуського урядів і почали обговорювати шляхи припинення
військових дій між північчю і півднем. Суперечливі мілітаристські інтереси не дозволили конференції
домогтися якихось конструктивних результатів та, перервана в травні 1919 року, вона так і не зуміла
відновити свою роботу. Однак розвиток політичних подій у країні навесні цього ж року виявило нові
політичні й ідейні фактори, котрі в перспективі могли сприяти об'єднанню Китаю, але вже іншими
шляхами, без мілітаристів та всупереч їх інтересам.
 Внутрішньополітична боротьба у Китаї

Після відмови Парижської конференції повернути провінцію Шаньдун Китаю, розпочався національно-
визвольних рух «4 травня».

Боротьбу розпочали студенти Пекіна

 4 травня 1919 р. вони вийшли на демонстрації з вимогами:

•Повернути острів,

•Усунути з посад про японських чиновників,

•Оголосити бойкот японським товарам.

«Рух 4 травня» сприяв розвитку національно-визвольному руху, поширюється рух «За нову культуру» − за

впровадження літературної мови

•  У 1923р. у м. Гуанчжоу створений революційний уряд на чолі з лідером пар­тії Гоміндан Сунь
Ятсеном. У липні 1925 р. в   Гуанчжоу  уряд проголосив себе Національним урядом Китаю і
розпочав боротьбу за об`єднання країни. Смерть Сунь Ятсена 25 березня 1925 р. була великою
втратою для визволь­ного руху, але не призупинила його. Згодом владу в Гоміндан отримав Чан
Кайші. 

Чан Кайши народився в містечку Сикоу повіту Фэнхуа провінції

Чжэцзян, приблизно в 40 кілометрах від портового міста Нинбо,
розташованого південніше Шанхаю. Згідно із записами в книзі
сімейного літопису він належав до 28- му поколінню роду Цзян,
що бере початок від нащадків Чжоу-Гуна.
Політика Чан Кайши
• «Рух 4 травня» було підготовлено всім ідейно-політичним розвитком країни у післясінхайські роки,
поступовим складанням національної потужного потенціалу боротьби, все більш чітким
усвідомленням справжніх національних інтересів. Зростаючий національний і націоналістичний
потенціал в подіях травня-червня 1919 р. отримав яскраве вираження, ствши поворотним пунктом у
ідейно-політичному розвитку

• «Рух 4 травня» як би завершує просвітницький «рух за нову культуру», свідчить про початок
активної політизації передової Китайської інтелігенції і про посиленні радикальних настроїв.
 Революційні події 1925-1927
Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими поліцейськими мирної демонстрації текстильників у Шанхаї,
яка проходила під гаслом вигнання з країни колонізаторів. 30 травня 1925 р. на знак протесту в Шанхаї спалахнуло повстання,
підтримане всіма прошарками суспільства ("Рух 30 травня").
Це було стихійне патріотичне піднесення, яке започаткувало національну революцію.

Мета революції:
· відновлення суверенітету Китаю
· ліквідація мілітаристських угруповань
· об’єднання країни
· проведення соціально-економічних перетворень і модернізація Китаю

Особливістю національної революції в Китаї стало те, що в ній переплелися боротьба з імперіалістичними державами, виступи
різних прошарків населення за свої права, гостра боротьба за владу і селянська війна. Чан Кайші, який мав авторитет, але
тяжився союзом із КПК і радянською опікою, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. здійснив антикомуністичний переворот,
установивши особисту владу.
 Радянсько-китайські відносини

У 1921 р. Червона армія радянської Росії, протидіючи японській агресії на Далекому Сході, оволоділа територією
Зовнішньої Монголії. Тут було проголошено Монгольську Народну Республіку. Розгорівся конфлікт із китайським
урядом, який також претендував на цю територію. У 1922 р. до Китаю відбула радянська дипломатична місія. Вона мала
узгодити питання взаємовідносин із офіційним урядом у Пекіні, а також одночасно підтримати Ґоміндан у боротьбі за
владу. Радянське керівництво вважало Ґоміндан саме тою силою, спираючись на яку можна було реалізувати ідеї світової
революції в Азії.

Після провалу переговорів у Пекіні радянська місія вирушила до Кантона, де й підписала угоду з Сунь Ятсеном. Угода
передбачала створення незалежного, але орієнтованого на Радянський Союз ґомінданівського Китаю. Радянська Росія
зобов’язувалася надавати фінансову та військову підтримку Ґомінданові в боротьбі за владу. З цією метою до Китаю було
відряджено групу військових на чолі з В.Блюхером і представника Комінтерну М.Бородіна, який протягом кількох років
відігравав ключову роль у відносинах між КПК і Ґомінданом. Тим часом СРСР, граючи подвійну гру, підписав угоду і з
пекінським урядом про взаємовизнання та про збереження контролю з боку СРСР над Китайсько-Східною залізницею та
Зовнішньою Монголією.
Однак успішній модернізації Китаю заважало загострення боротьби між Гомінданом і КПК. Після невдалих
повстань кінця 1927 р. уцілілі війська комуністів відійшли у важко доступні райони країни, де створили
«радянські райони» У цілому по країні комуністи контролювали бл. 150 тис. кв. км із населенням 10-12 млн.
чол. Опинившись перед загрозою повного знищення, 80-тисячна армія КПК з "центрального радянського
району" в Цзянсі та 20 тис. біженців у середині жовтня 1934 р. рушили у "Великий північно-західний похід".
Пройшовши з боями майже 12,5 тис. км, лише бл. 7 тис.бійців через рік вийшли на північ провінції Шеньсі,
де заснували новий "Особливий радянський район", безперечним лідером КПК став Мао Цзедун.

Мао Цзэдун народився 26 грудня 1893 року в

селі Шаошань провінції Ху­нань, неподалік від
столиці провінції, міста Чанша. Батько
Цзэдуна, Мао Ичан, належав до дрібних
землевласників, і родина його була досить
забез­печеною.