Практична робота

Тема: Аналіз змісту гетьманських (договірних) статей на прикладі

Гадяцької угоди та Березневих статей
Гетьманські (договірні) статті ― це документи, котрі визначали устрій
української гетьманської держави та порядок її взаємин із Московською
державою на період правління конкретного гетьмана. Здебільшого вони
укладалися з нагоди виборів кожного нового гетьмана як своєрідна угода між
козацькою старшиною на чолі з гетьманом та представниками московського
царя.
Юридичною основою для укладання таких договорів стали «Березневі
статті» 1654 р. Богдана Хмельницького.
Березневі статті та Гадяцька угода є важливими історичними
документами, які регулювали відносини між українським народом та
державами-сусідами в XVII столітті. Обидва документи мають свої
особливості та відрізняються один від одного.
Березневі статті 1654 р. були важливим кроком у формуванні стосунків
між Україною та Московським царством. Вони регламентували політичне,
правове, фінансове й військове становище України після Переяславської
ради.
Основними положеннями статей були наступні:
- Українська козацька держава зберігала свій устрій і форму правління,
повну самостійність у внутрішній політиці.
- Підтверджувалися всі права і привілеї козацтва, шляхти, духовенства і
міщан.
- Чисельність козацького війська (реєстр) становила 60 тис. осіб.
- Українська влада зберігала право на політичні відносини з іншими
державами, проте мала повідомляти московську сторону про зміст
переговорів. Військо Запорозьке не мало права на самостійні відносини з
Річчю Посполитою та Османською імперією.
- Українська козацька держава зобов’язувалася виплачувати визначену
суму до московської скарбниці.
- На Кодаку мали стояти постійні українські гарнізони, а московський
уряд повинен був їх забезпечувати всім необхідним.
- Московія зобов’язувалася дислокувати війська на кордоні між
Військом Запорозьким і Річчю Посполитою, поставити гарнізон у Києві та
захищати всі кордони української держави.
 - Щодо Кримського ханства, то московський уряд гарантував
утримання свого прикордонного населення і особливо донських козаків від
нападів на підданих хана.
Для України дані статті дозволили зберегти державність, судовий,
військовий, адміністративний устрій; забезпечили союзника для
протистояння Речі Посполитій та Османській імперії; звільнили від
релігійних утисків православну церкву.
Для Росії вони теж мали важливе значення. Статті збільшили
боєздатність армії за рахунок підконтрольного козацького війська; держава
отримала нові родючі землі й сировинні родовища; козацькі війська
захищали Росію від турецько-татарських нападів; казна поповнювалася за
рахунок українських податків.
Таким чином, дана українсько-московська угода означала встановлення
формальної васальної залежності.
З часом додалися внутрішні та зовнішні загрози, що стало поштовхом
до укладення нової угоди. Московська політика лише посилювала залежність
Козацької держави і не вирішувала головної мети ― примирення з Річчю
Посполитою та Кримським ханством. Тому наступний гетьман, Іван
Виговський, перейшов до дій та розпочав переговори з польським урядом
щодо підписання повноцінної мирної угоди на умовах старої ідеї
реформування Речі Посполитої в державу трьох народів.
Дана угода отримала назву Гадяцька і була укладена в 1658 році між
гетьманом Іваном Виговським та королем Яном Казимиром.
Основними її положеннями були наступні:
- Військо Запорозьке входило до Речі Посполитої — федерації
Королівства Польського, Великого князівства Литовського як третій член
федерації — Велике князівство Руське.
- Збройні сили Великого князівства Руського становили 60 тис.
реєстровців і 20 тис. найманого війська.
- Щороку 100 козаків мали отримувати шляхетство. Козацтву
гарантувалася амністія і збереження всіх привілеїв.
- Православне міщанство урівнювалося в правах з католиками.
- Києво-Могилянська академія визнавалася вищим навчальним
закладом на рівні з іншими польськими університетами.
- Митрополит і четверо єпископів отримували місця в сенаті триєдиної
держави.
- Відкриття ще одного вищого православного навчального закладу,
школи і друкарні.
 - Шляхті надавався дозвіл повернутися до своїх колишніх володінь в
Україні.

Гадяцька угода повинна була врегулювали відносини між українським

народом та польсько-литовською державою; стати вирішальною для
примирення. Проте угода не була прийнята українським суспільством через
польське звузення домовленостей.
Головними причинами були:
- залишення у складі Речі Посполитої Волинського, Белзького та
Подільського воєводств;
- повернення прав маєтності шляхті, яка була змушена покинути свої
володіння у попередні роки;
- заборона тримати приватні збройні загони;
- висока вірогідність війни з Московією (так і відбулося, Московія не
сприйняла цю угоду та почала війну з Україною).
Висновок: Гадяцька угода та Березневі статті є двома різними
історичними документами, які мали важливе значення для України. Обидва
документи мають спільні положення, які стосуються гарантій безпеки та
захисту.
Березневі статті повинні були гарантувати права та автономію козаків,
а також захист кордонів української держави. А Гадяцька угода повинна була
допомогти Україні закінчити війну та встановити мирні відносини з Річчю
Посполитою, проте пізніше вона дала поштовх для протистояння з
Московією.
Березневі статті мали певні переваги, проте, вони принесли відчутні
обмеження політичному та економічному суверенітету: гетьманське
управління було підпорядкованим московському, а всі витрати на утримання
козацького війська контролювалися царськими чиновниками та лягали на
гетьманську скарбницю.
Гадяцька ж угода була важливим досягненням Івана Виговського,
проте її реалізація була зірвана позицією сейму Речі Посполитої та опозицією
частини козацької старшини ідеї замирення. Вона виявилась невдалою
спробою регулювання відносин та досягнення миру після тривалої війни.
Об’єктивно угода не набула практичного значення, а уряд Речі Посполитої
визнав її лише частково.
Отже, Березневі статті та Гадяцька угода мають різний характер та
історичний контекст, проте обидва документи відображають бажання
українців до досягнення миру, бажання мати свої права та свободи, а також
зберегти свою культуру та ідентичність.