1

Тема 15. Українські землі у складі Російської імперії

в другій половині ХIХ ст.
1853-1856 - КРИМСЬКА ВІЙНА або Східна війна - війна 1855 - КИЇВСЬКА
Російської імперії проти коаліції держав (Великої Британії, Франції, КОЗАЧЧИНА – масові
Османської імперії, Сардинського королівства). У технологічному та селянські виступи в
еконічному відношеннях Російська імперія відставала від всіх, окрім Київській губернії за
Османської імперії. відновлення козацтва.
14 (2) вересня 1854 флот союзників почав висадку десанту в районі Привід - опублікування
Євпаторії. 62-тис. армія союзників зустрілася з 33-тис. армією росіян та маніфесту Миколи I, що
завдала їй поразки. Оборона Севастополя тривала 349 днів. На тлі передбачав створення
воєнних невдач імператор Микола I помер. Після того, як союзникам рухомого державного
удалося захопити 8 вересня (27 серпня) 1855 Малахов курган, що височів ополчення. Поширювались
над Севастополем, захисники міста відступили, а залишки чутки, нібито тих, хто
Чорноморського флоту затопили. запишеться «у козаки»,
буде звільнено від
30 (18) березня був підписаний Паризький мирний договір 1856. Росії і кріпацтва і вони одержать
Туреччині заборонялося тримати на Чорному морі військово-морські поміщицькі землі. Бунтарі
бази та флот. Південна Бессарабія з гирлом Дунаю переходила від Росії не відробляли панщину і
до Молдавського князівства. Волощина, Молдавія і Сербія переходили створювали власні органи
під колективний протекторат великих держав, але залишалися в самоврядування і вибирали
номінальній залежності від турецького султана. Росія зобов'язувалася не собі ватажків. Цей рух рух
будувати укріплень на Аландських островах у Балтійському морі та охопив понад 500 сіл і
відмовлялася від претензій на «захист» православного населення містечок у 8 із 12 повітах
Османської імперії. Київської губернії.
У боях у Криму й безпосередньо в обороні Севастополя брали участь На придушення
сформовані в Україні бойові частини. На українські губернії випав «козаччини» уряд кинув
основний тягар постачання армії паливом і продовольством. Не пройшло регулярні війська і поліцію.
й двох тижнів після закінчення війни, як імператор Олександр II Сили були нерівними.
оголосив про намір ліквідувати кріпацтво. Відкинувши політику Селяни змушені були
поверхової вестернізації, Росія стала на шлях глибоких соціальних скоритися.
реформ і політики прискореної індустріалізації.
СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861.
19 лютого 1861 – царський маніфест про скасування кріпосного права в Російській
імперії.
За умовами реформи:
1) селяни отримували особисту свободу і право вільно розпоряджатися своїм майном;
2) поміщики зберігали власність на всі землі, які їм належали, але зобов’язані були надати
в постійне користування селянам присадибну землю, польовий наділ та інші угіддя.
3) присадибну ділянку селянин мав право викупити будь-коли. Викуп надільного
землеволодіння здійснювався тільки з дозволу поміщика.
4) За отриману землю селяни, як і раніше, зобов’язані були виконувати панщину чи
платити оброк і не мали права відмовлятися від неї протягом 9-ти років.
5) До викупу земель селяни вважалися тимчасовозобов’язаними, після укладення угоди про
викуп - селянами-власниками. На Правобережжі не було тимчасовозовов’язаних.
6) Колишні кріпаки отримували низку громадянські прав: право купувати у приватну
власність майно, займатися торгівлею та іншими промислами, будувати фабрики, відкривати
торгівельні та ремісничі заклади, укладати угоди, записуватися до купецьких гільдій,
самостійно вирішувати свої господарські та родинні справи, обирати органи селянського
самоуправління
7) Губернії Півдня і Лівобережжя поділялися на 3 основні смуги - нечорноземну,
чорноземну і степову з різними розмірами наділу на ревізьку душу.
 2

8) Селяни на Правобережжі отримали більші наділи через польський фактор.

9) Основну суму викупних платежів поміщики отримали від держави, а селяни
змушені були погашати її протягом 49 років, сплачуючи при цьому щорічно 6 % від
загальної суми. Викупні платежі стягувалися до 1907.
10)На Правобережжі під впливом польського повстання 1863-1864 викупні платежі було
зменшено на 20 %, а земельні наділи збільшено.

Реформа була половинчаста і не вирішила всіх проблем: збереженні поміщицьких латифундій;

селянське малоземелля.
Реформа сприяла утвердженню товарного капіталістичного виробництва і формувала ринок найманої
праці у містах.

Земська Запровадження у повітах та губерніях земського (місцевого) самоврядування. До повітових

реформа. зборів обирали гласних (депутатів) від різних станів: землевласників, міських власників
і селян. Гласні губернських земських установ обиралися повітовими зборами. У
1864 Наддніпрянщині дія земської реформи до 1911 не поширювалася на Правобережжя
через польський чинник.
ЗЕМСТВА – загальні (всестанові) виборні органи місцевого самоврядування на рівні повітів та
губерній.
Їх робота сприяла поширенню освіти, наданню медичної допомоги в селах, загальному
підвищенню культурного рівня селян. Земства забезпечували мінімальний рівень «залученості
до державного управління» для діячів українського руху.

Вибори до земських установ здійснювалися відповідно до станової належності, віросповідання та

майнового цензу, що надавало переваги землевласникам-дворянам.
До складу 1-ї виборчої курії входили поміщики, чиї земельні володіння в повіті становили від 200 до
3000 десятин, а також промисловці й торгівці, які мали підприємства вартістю не менш як 15 тис.
рублів або торгівельний оборот на 6 тис. рублів. У 2-й (міській) курії виборче право отримували
городяни, які мали купецькі свідоцтва, власники торгово-промислових підприємств у межах міста з
оборотом не менш як 6 тис. рублів, а також власники нерухомого майна, нижня межа вартості якого
коливалася від 500 до 3 тис. рублів. У 3-й (селянській) курії виборчим правом користувалися всі
селяни-домовласники. Голову повітової земської управи затверджував губернатор, а голову
губернської земської управи – міністр внутрішніх справ.
Дворянам належала переважна кількість місць у повітових управах і губернських земських установах.
Міська У містах створювалися міські думи і міські управи. Виборче право надавалося
реформа. чоловікам віком від 25 років, які були власниками нерухомості. Постійно діючим
1875 виконавчим органом була міська управа, що обиралася міською думою. Обидві
установи очолював міський голова
Фінансова Заснування Державного банку, який кредитував торговельні та промислові підприємства.
реформа. Скасування відкупної системи податків і встановлення акцизних зборів, які збиралися
1860 державними установами
Судова Створення безстанового суду, незалежного від влади. Засідання судів ставали відкритими
реформа. для публіки. У судову практику впроваджувалася змагальність з участю у процесі
присяжних засідателів (12), прокурора і адвоката. Розгляд дрібних громадянських і
 3

1864 кримінальних справ здійснював мировий суддя.

Військова Уведення замість рекрутських наборів загальної військової повинності для чоловіків
реформа. віком від 20 років. Служба тривала шість років, а на флоті сім. Наприкінці ХIХ ст. було
встановлено п’ятирічний термін служби в усіх родах військ. Особи, які здобули освіту,
1874 служили менший термін. Імперію було поділено на 15 військових округів
Освітня Прийняття нового університетського уставу з широкою автономією. Початки
реформа. вищої освіти для жінок, яку вони могли отримати на приватних вищих жіночих
1863 курсах. Надання права представникам усіх станів навчатися у гімназіях. Гімназії
поділялися на реальні (давали можливість вступу після закінчення до вищих
технічних шкіл) і класичні (випускники могли йти навчатися до університетів), з
окремим навчанням юнаків і дівчат. Право засновувати початкові школи
надавалося приватним особам, земствам та іншим громадським установам, але з
дозволу влади
Цензурна Посилення засобів адміністративного впливу на органи друку. Запровадження
реформа попередньої цензури газет і журналів. Редакторам, під загрозою закриття видань,
заборонялося торкатися гострих політичних питань

Модернізаційні Реформи 1865 – будівництво першої залізниці «Одеса-Балта».

Олександра ІІ сприяли:
1)завершенню промислового Поява залізниці зруйнувала чумацький промисел.
перевороту в Російській імперії
(1880-1890-ті ); 2) іноземним
інвестиціям (багато в розвиток
Донбасу і Кривбасу); 3) появі
бізнесменів-підприємців
(буржуазія), зокрема українських.

Найвідоміші українські підприємці —

Терещенки, Харитоненки, Яхненки,
Алчевські, Симиренки. Зростання мережі залізниць в Наддніпрянській
Україні.
Спеціалізація регіонів: 3. Правобережна Україна +
1. Донбас – Донецький кам’яно-вугільний Чернігівщина - вирощування
басейн цукрового буряка і цукрові заводи
2. Кривбас – Криворізький залізорудний 4. Південь – вирощування і експорт
басейн зернових
Кількість Кількість міст Міста Кількість населення, тис. осіб
міського
населення, тис. 1863 1897 Одеса 403,8
жителів
Київ 247,7
до 10 92 51
Харків 173,9
10-20 24 48
20-50 8 19 Львів 160,0
50-100 4 8 Катеринослав 112,8
100-200 1 2
Понад 200 — 2
найбільші міста наприкінці ХIХ ст.
Розвиток міст:
 4

ХАНЕНКО Богдан Іванович (1849-1917) походив із відомого

козацько-старшинського роду. 1874 одружився з Варварою
Ніколівною (у дівоцтві — Терещенко).
Після виходу у відставку з державної служби став помітною фігурою
в діловому і громадському житті Києва.
Разом з дружиною зробили значний внесок у культурну спадщину
України як колекціонери творів мистецтва та старожитностей, які
вони збирали понад 40 років. У квітні 1917 Богдан Іванович відписав
мистецьке зібрання, бібліотеку, приміщення музею та власний
будинок місту Києву. Через воєнні перепетії вже його дружина
змушена була в грудні 1918 передати їх у дар УАН. Зараз це Музей
мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків .
Василь Федорович Симиренко (1831-1915) – представник відомого
роду цукрозаводчиків та меценатів. Серед громадівців був відомий як
«Великий Хорс». Любив Україну «до глибини своєї кишені». Був
відомим технологом і промисловцем, допомагав коштами Товариству
підмоги українській літературі, науці і штуці (його членами були
В. Антонович, М. Лисенко, М. Грушевський, Є. Чикаленко),
підтримував часопис «Киевская старина», україномовні часописи й
газети, Одеську Громаду. Свій маєток (вартістю близько 10 млн рублів)
заповів на українські культурні цілі через фундацію, що нею мало
опікуватися Товариство підмоги українській літературі, науці і штуці.
Перша Світова війна й революція зашкодили реалізації цьому задуму .

1863-1864 – ПОЛЬСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНО- Улітку 1863 почались жорстокі репресії і

ВИЗВОЛЬНЕ ПОВСТАННЯ (Січневе
повстання) - проти Російської імперії, яке охопило Одночасно на початку березня 1864
землі Королівства Польського, Литви і частково
Білорусі та Правобережної України.
22 (10) січня 1863 Центральний національний
комітет проголосив початок повстання, а себе
іменував Тимчасовим національним урядом. На
його заклик загони повстанців напали на окремі
царські гарнізони в Королівстві Польському. У
лютому 1863 він звернувся до українських селян із
закликом приєднатися до повстання, але вони не
підтримали виступ
терор з метою придушення повстання.
царський уряд оголосив укази про
селянську реформу на охоплених
заворушеннями територіях, яка
проводилася на більш вигідних для селян
умовах. До вересня 1864 повстання було
придушено. Російський уряд жорстоко
розправився з учасниками повстання: сотні
поляків були страчені, тисячі вислані в
Сибір або віддані в армію, а їхнє майно
конфісковане. Було скасовано залишки
автономії Королівства Польського.

Громадівський ГРОМАДИ – напівлегальні об'єднання української інтелігенції, діяльність

рух – яких мала переважно культурницьке спрямування. Від 1859 громади
існували в Санкт-Петербурзі, Полтаві, Києві, згодом Харкові, Одесі,
діяльність
Чернігові, Єлисаветграді (нині Кропивницький). Постійного членства не
громад – мали. В громади об'єднувалися викладачі, студенти, діячів науки та
спільнот культури. Практична діяльність громадівців полягала в заснуванні недільних
українофілів шкіл з українською мовою навчання, виданні популярних брошур, укладанні
(кінець 1850-х- словників, вивченні та популяризації духовної спадщини народу, створенні
1890-ті) національного театру. В урядових колах громадівців називали
«українофілами» з певним негативним відтінком. Згодом і самі діячі
українського руху почали називати себе «українофілами».
 5

Періодизація розвитку громадівського руху

Діяльність
Період, дата Друкований орган
Форма Зміст

1859-1863 Легальна Дослідження української культури і мови Журнал «Основа»

кін. 1860-х- Напівлегальна Наукова українознавча діяльність російською Газета «Киевский
1875 мовою телеграф»
1875-1890 . Нелегальна Пошуки форм легальної діяльності й Журнал «Киевская
перенесення центру зусиль до Галичини (ідея старина»
«галицького П’ємонту» В. Антоновича)
Перша громада була створена 1859 в «ОСНОВА» (січень 1861 - жовтень 1862) –
Петербурзі. суспільно-політичний і літературно-мистецький
Учасники: В. Білозерський, М. Костомаров, часопис. Видавався щомісячно в Санкт-Петербурзі
Т. Шевченко (колишні кирило-мефодіївці) українською, частково російською мовами.
+ студенти-українці в Петербурзі Редагувався В. Білозерським, О. Кістяківським,
Діяльність громади: М. Костомаровим, П. Кулішем. Друкувалась
1) видання в Петербурзі літературно- публіцистика та літературно-наукова критика, твори
наукового щомісячного журналу «Основа» красного письменства і поезії, розвідки з історії,
2) друкарня Пантелеймона Куліша етнографії, фольклористики, педагогіки, економіки,
3) організація недільних та щоденних шкіл історії права, літератури та мистецтва, спогади,
для дорослих; епістолярні матеріали і документи, бібліографія,
4) написання українських підручників поточна хроніка, некрологи.
(Т. Шевченко, П. Куліш); «Основа» закрилась через проблеми з фінансами і
5) перепоховання Шевченка в Каневі. недостатньою кількістю передплатників.
«Складові» ХЛОПОМАНСТВО — народницько-культурна течія на Правобережній
Київської Старої Україні, яка виникла наприкінці 1850-х і протрималася до придушення
громади: польського повстання 1863-1864. Це були студенти Університету Святого
- інтелігенція- Володимира в Києві, які належали до польських або давно сполонізованих
різночинці українських шляхетських родин і намагалися зблизитися з українським
- поодинокі селянством. Вони переходили в православ’я, відмовлялися від підтримки
нащадки польського руху, відійшли від польських студентських організацій і
козацької заснували українську громаду. Почали говорити й писати по-українськи,
старшини брати участь у селянських святах, вдягалися в народний одяг, вживали
- хлопомани селянську їжу, вели селянський спосіб життя.
Серед лідерів цього руху були: В. Антонович, Т. Рильський, Б.Познанський,
К.Михальчук, П. Житецький, П. Чубинський. Ідеологом став був
В.Антонович. Патріотично налаштовані поляки вважали хлопоманів
зрадниками «польської справи». Із 1859 хлопомани працювали в Київській
громаді; допомагали організовувати недільні школи, співпрацювали з
редакцією «Основи». Після польського повстання 1863-64 припинили свою
діяльність, перенісши її до Київської громади.
АНТОНОВИЧ Володимир Боніфатійович (1834-1908) –
видатний історик, археолог, археограф, етнограф, нумізмат.
Створив київську школу істориків-документалістів. Вчитель
М. Грушевського. Був одним із засновників та головою Історичного
товариства Нестора-Літописця. 1861 переходить у православ'я.
Лідер хлопоманів, а згодом багаторічний діяч Київської Старої
громади.У «Моїй сповіді» (1862) обгрунтував свою підтримку
українського руху і відхід від польського.
 6

правознавець, фольклорист і етнограф, поет, громадівський діяч.

Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету (1861).
Був хлопоманом. Він належав до ядра Київської громади. 1862
написав вірш "Ще не вмерла Україна і слава і воля" – зараз гімн
України (музика Михайла Вербицького).
Як «неблагонадійний» восени 1862 був заарештований і засланий під
нагляд поліції в Архангельську губернію.1869 очолив статистично-
етнографічну експедицію у Південно-Західний край (Київську,
Волинську, Подільську губернії). За її результатами 1872-78 були
видані «Труды… экспедиции …» (7 томів).
1873 в Києві за його участю засновано Південно-Західний відділ
Російського географічного товариства (був секретарем, а згодом
заступником голови). Після Емського указу 1876 йому заборонили
проживати в Україні, Москві та Петербурзі. Завдяки клопотанням ЧУБИНСЬКИЙ Павло
президії Російського географічного товариства та друзів восени 1876
Платонович (1839-1884)
йому дозволили переїхати до Петербурга.
1863 - ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР
– розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва про заборону
друкування українською мовою наукової, навчальної та релігійної літератури.
Він дозволяв публікувати «тільки такі твори цією мовою, які належали до галузі красного
письменства», але цензура використовувала циркуляр як привід для обмежень українського слова.
"ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може"
Його впровадження супроводжувалося закриттям в Україні недільних шкіл та адміністративним
висланням окремих громадівців українофільських діячів (О.Кониського, П.Чубинського).
Причини і передумови:
 Недавні події польського повстання 1863-1864. Українських рух сприймався як «польська
інтрига», спрямована проти російської влади
 Зростання кількості україномовної наукової, навчальної і релігійної літератури, що
сприяло відродженню «малороссийской народности» та «южнорусского сепаратизма»
– письменник, публіцист, громадівський діяч. За освітою юрист, за фахом -
адвокат.
Він був членом Київської громади та займався організацією недільних
шкіл. В січні 1863 був заарештований і в позасудовому порядку висланий
до Вологди. 1865 отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування. 1866
вернувся в Україну і від кінця року жив у Катеринославі (нині м. Дніпро),
перебуваючи під гласним поліцейським наглядом.
Був одним з ініціаторів заснування 1873 у Львові Літературного товариства
імені Шевченка (ЛТШ) та перетворення в 1892 його в Наукове товариство
імені Шевченка (НТШ). Вів активну публіцистичну діяльність в Галичині.
Автор двотомної біографії "Тарас Шевченко-Грушівський" (1898),
численних поезій і прозових творів.
КОНИСЬКИЙ
Автор слів «Боже Великий Єдиний, нашу Вкраїну храни» (першопочатково
Олександр Якович
– дитяча пісня) - що є одним з національних гімнів України
(1836-1900)

Південно-Західний відділ Російського географічного товариства

в Києві (ПЗВ РГТ) – 1873-1876
1873 р. в Києві відбулося урочисте відкриття Південно-Західного відділу Імператорського
Російського географічного товариства. Головою відділу було обрано Григорія Ґалаґана, управителем
справ — П. Чубинського. Друкований орган: «Записки Юго-Западного отдела». У відділі було 76
членів
Діяльність відділу
 1874 р. вперше було проведено одноденний перепис населення Києва
 7

 Проведення в серпні 1874 р. III Археологічного з’їзду

 Створення етнографічного музею, бібліотеки та архіву
 Активна видавнича діяльність: опубліковано сім томів «Трудов Юго-Западной экспедиции», два
томи «Записок Юго-Западного отдела», видано три збірки праць М. Максимовича тощо
 Березень 1875 р. Відділ брав участь у географічному конгресі та виставці в Парижі
 ПЗВ РГТ фактично став легалізацією діяльності Київської Старої громади
 Громадівці контролювали газету «Киевский телеграф»
 розгорнув широку дослідницьку (народознавчу) роботу
Червень 1876 р. На підставі Емського указу відділ було ліквідовано
ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (1841- «ГРОМАДА» (1878-
1895)– історик, філософ, публіцист, фольклорист,1882) – перший
літературознавець. Брат Олени Пчілки і дядько Лесі український
Українки. Закінчив історико-філологічний факультет політичний журнал.
Київського університету (1863). Друкувались також
1876 через участь у діяльності Київської громади наукові та літературні
емігрував до Женеви (Швейцарія), де заснував Вільну праці. Видавався в
українську друкарню і журнал «Громада» (1878-82). м. Женева
Мав великий вплив на погляди раннього Івана (Швейцарія)
Франка. Був одним з перших українських соціалістів. М. Драгомановим на
Він – автор понад 2 тисяч творів з історії, кошти Старої
літературознавства, фольклористики та інших громади. Виходив
наукових дисциплін. неперіодично: 1878-
Політичним ідеалом його була федеративна держава, 79 – 4 випуски., 1880
побудована на основах децентралізму. – 2 випуски., 1882 – 1
випуск на рік.
1876 - ЕМСЬКИЙ УКАЗ – таємне розпорядження про повну заборону українського
письменства, підписане імператором Олександром II у німецькому курортному містечку Емс. Він
доповнював Валуєвський циркуляр 1863.
 Ввозити з-за кордону будь-які книжки українською мовою
 Видавати українською мовою оригінальні твори, тексти п’єс для театральних
вистав і нот, крім історичних пам’яток
 Робити переклади українською мовою
 Ставити вистави і влаштовувати публічні читання українською мовою
Діяльність театральних труп із суто українським репертуаром
Заборони


 Видання газети «Киевский телеграф»
 Діяльність Південно-Західного відділу Імператорського Російського географічного
товариства
 Викладання в початкових школах українською мовою і предписував
вилучати з бібліотек українські книжки
 В’їзд у південні губернії і столиці М. Драгоманова, П. Чубинського і вислання
їх
«з краю» під таємний нагляд як невиправних і небезпечних агітаторів
Наслідки указу для українського руху
Діяв до 1905 Стримував розвиток укр. культури послаблення на певний час українського руху

Братство тарасівців (1891-1893) — українська таємна організація, заснована групою українських

студентів улітку 1891 р. на могилі Т. Шевченка в Каневі. Серед активних діячів Братства були
відомі письменники й науковці, зокрема Б. Грінченко, M. Кононенко, М. Коцюбинський,
М. Міхновський, І. Липа
Основні ідейні засади:
1. Українці є окремою нацією
2. Повна автономія України (на той час висунути це гасло не наважувався ніхто)
3. Негативне ставлення до українофільства (культурництва)
4. Необхідність створення українських шкіл
5. Боротьба за використання української мови в школі, державних установах та родині
 8

Стара громада – УКРАЇНОФІЛИ

Молода громада – УКРАЇНЦІ (етап політизації українського руху)
ГРІНЧЕНКО Борис Дмитрович (1863–1910) – письменник, педагог,
мовознавець, етнограф. Один із фундаторів «Братства тарасівців».
1894-1900 - працював у Чернігівському земстві. Активний
громадівський діяч. Одним із засновників Української радикальної
партії. 1906-07 – засновник і голова київського товариства
«Просвіта». За дорученням Київської громади та редакції журналу
«Киевская старина» був упорядником і редактором
чотирьохтомного «Словника української мови»

«Київська старовина» (КИЕВСКАЯ СТАРИНА) 1882-1906 – перший в Україні історичний

журнал. Виходив у Києві. Заснований з ініціативи Київської громади. Першим редактором-
видавцем був Феофан Лебединцев (1882–87). Всього вийшло 96 томів. Журнал був
справжнім координаційним центром з якнайширших проблем українознавства.
КРОПИВНИЦЬКИЙ Марко 1882 – виникнення в
Лукич (1840-1910) – драматург, Єлисаветграді (нині
актор, режисер, композитор, один із Кропивницький) першого
засновників українського українського професійного
професійного театру.
театру («театр корифеїв»)
1871 став професійним актором.
Родина Тобілевичів:
Протягом 10 років працював у рос.
1. Іван Карпенко-Карий
театральних трупах. 1882 організував
2. Панас Саксаганського
у Єлизаветграді власну трупу. П'єси:
3. Микола Садовський
«Глитай, або ж Павук», «Доки сонце
4. Марія Садовська-Барілотті
зійде, роса очі виїсть».

САДОВСЬКИЙ Микола Карпович (1856-1933) — актор,

режисер, театральний діяч, письменник. 1882-83 та 1885-88
грав у трупі М.Кропивницького, 1883-85 — у трупі
М.Старицького. 1888 заснував власну трупу. 1906 разом із
М. Заньковецькою заснував у Полтаві пересувний театр, який
1907 переїхав до Києва та став першим український
стаціонарним театром (проіснував до 1919).
1921-23 очолював перший професійний театр на Закарпатті
(Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді).

ЗАНЬКОВЕЦЬКА (справжнє прізвище – Адасовська) Марія

Костянтинівна (1854–1934) – актриса і театральна діячка.
Дебютувала 27 жовтня 1882 на сцені першого українського
професійного театру М. Кропивницького у ролі Наталки
(«Наталка-Полтавка» І. Котляревського). Разом із
М.Садовським 1907 організувала перший стаціонарний театр у
Києві.
 9

ЛИСЕНКО Микола Віталійович (1842–1912) – композитор,

піаніст, хоровий диригент, фольклорист, педагог, громадівський діяч,
фундатор української національної музики.
1865 захистив дисертацію і став кандидатом природничих наук.
1867 вирішив стати музикантом і поступив до Лейпцизької
консерваторії.
Був активним діячем київської Старої громади, ПЗВ РГТ
Його музична спадщина складається з 10 опер («Утоплена», «Наталка
Полтавка», «Енеїда»), 4-х музично-театральних творів, оперет, музики
до театральних вистав, 120 камерно-вокальних творів (більшість на
тексти Т.Шевченка – понад 80), 40 хорових творів.
1865 – відкриття Новоросійського
університету (Одеса)
МЕЧНИКОВ Ілля Ілліч (1845-1916)– біолог, один з основоположників
еволюційної ембріології, порівняльної патології, мікробіології та
імунології. Доктор біології (1868), почесний член Петербурзької
Академії Наук (1902).
З 1867/68 – приват-доцент кафедри зоології, 1872–82 – професор,
завідувач кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського
університету (Одеса).
1886 став співзасновником другої у світі і першої в Російській імперії
бактеріологічної станції в Одесі.
Відкрив явище фагоцитозу (1882). За це йому (разом із нім. дослідником
П .Ерліхом) було присуджено 1908 Нобелівську премію. З 1945 року
Одеський університет носить його ім’я.
– сходознавець, славіст, історик літератури, письменник, публіцист та
перекладач. Знавець багатьох східних, класичних та європейських мов. З
юнацьких років - переконаний українофіл, зокрема завдяки впливу
викладача Колегії Павла Ґалаґана П.Житецького.
1918 переїхав до Києва і став професором університету. Був одним із
академіків-засновників Української Академії Наук (з 1921 – ВУАН
(Всеукраїнська Академія Наук), був її неодмінним секретарем і,
одночасно, головою історико-філологічного відділення.
Після процесу в справі «Спілки визволення України» (СВУ) усунутий з
усіх академічних посад та від науково-викладацької роботи. До кінця
1930-х був в опалі, у нього відібрали аспірантів, він жив у скрутних
матеріальних умовах. Як особливо неблагонадійний був заарештований
КРИМСЬКИЙ 20 липня 1941 за звинуваченням в антирадянській націоналістичній
Агатангел Юхимович діяльності й етапом відправлений до Казахстану. Невдовзі помер у
(1871-1942) тюремній лікарні. Реабілітований 1960.
ЯВОРНИЦЬКИЙ Дмитро Іванович (1855-1940) — історик, етнограф,
фольклорист, археолог, музеєзнавець та письменник. Дослідник історії
козацтва.
1902-33 очолював Катеринославський музей. (зараз цей музей у Дніпрі
названий на його честь). Академік ВУАН (1929). 1933 зазнав переслідувань
за обвинуваченнями в «буржуазному націоналізмі». До кінця життя
залишався безробітним. Автор понад 200 праць з української історії 16-
19 cтоліття, археології, етнографії, фольклористики, лексикографії,
джерелознавства, архівної та музейної справи. За його консультативної
допомоги І.Рєпін написав знамените полотно «Запорожці пишуть листа
турецькому султанові» (1878-91). На цій картині з нього змалювали писаря.
 10

Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-

Квітка (1871-1913) - українська письменниця, перекладачка, культурна
діячка. Співзасновниця літературного гуртка «Плеяда»
Твори:«Бояриня»(1913), «Лісова пісня»(1911).
Донька Олени Пчілки та племінниця Михайла Драгоманова.

Реалізм (від лат. realis - «суттєвий», Модернізм (від лат. Modernus - сучасний) -
«дійсний») - стиль і напрям у літературі та напрямки у світовому мистецтві та літературі 10-
мистецтві, які ставили метою правдиве 30 років XХ ст.
відтворення дійсності в її типових рисах. Модерністи зазвичай зображували дійсність як
Реалізму був після романтизму і перед царство абсурду й хаосу; особистість подавали в
символізмом. контексті відчуження її від соціуму, закони якого
сприймаються нею як такі, що є ірраціональними
Визначальні риси: та алогічними, і не пізнаються. Філософія
1. раціоналізм; модернізму базується на ідеях про неможливість
2. правдиве зображення типових подій і пізнання і відтворення сучасного світу засобами
характерів у типових обставинах; класичної культури.
3. характер і вчинки героя пояснюються Модернізм: експресіонізм, сюрреалізм,
його соціальним походженням та імпресіонізм, символізм, неоромантизм,
становищем; неокласицизм, футуризм, кубізм. Модернізм
4. перевага епічних, прозових жанрів у синонімом усього некласичного мистецтва кінця
літературі. XIX-першої половини XX ст.
У 1880-х рр. в кримськотатарському – кримськотатарських просвітник,
середовищі виникли ідеї мислитель, письменник, видавець
пантюркізму. Головний ідеолог першої у Криму тюркомовної
І.Гаспринський та його прихильники газети. 1871 виїхав до Парижа, де
пропагували утворення мови – до 1874 був секретарем
"тюркі", складеної пополам з І.Тургенєва. 1874 переїхав до
огузьких (турецьких.) та кипчацьких Стамбула. Вернувшись на
(татарських) елементів. Як реакція на батьківщину 1877, став мером
пантюркізм виникла течія татаризму, Бахчисарая. 1883 заснував
що орієнтувалася на татарські двомовну (російсько-татарську)
духовні цінності та кипчацькі мови. ГАСПРИНСЬКИЙ газету "Терджиман"
У цих ідеологічних суперечностях ("Перекладач"). Він налагодив
Ісмаїл (Ісмаїл-бей
зародився младотатарський рух друкування Корану. Видавав
(1880-1905). Водночас впливовими Гаспрали; 1851– щотижневу газету "Міллет"
стали ідеї індепендентизму (від англ. 1914) ("Нація"), щотижневий журнал
independent – незалежний, для жінок "Алемі нісван"
самостійний; 1909–17). ("Жіночий світ").

Тема 16. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій

половині ХIХ ст.
Професійна структура населення західноукраїнських земель та
центральних провінцій Австрійської імперії
 11

Початок масової трудової еміграції західних українців

Причини еміграції
Злидні Відсутність промисловості, окрім нафтовидобутку у Бориславі Нестача землі

Основні форми
Постійне переселення до інших держав Тимчасова (сезонна) заробіткова еміграція (Угорщина,
(Бразилія, Арґентина, США, Канада) Західна Австрія, Німеччина, Румунія, Росія, Франція)
Кількість українських емігрантів, що виїхали протягом другої половини ХIХ ст., складала:
Східна Галичина і Північна Буковина - понад 250 тис. осіб, Закарпаття — 170 тис. осіб

Наслідки конституційних реформ 60-х рр. ХIХ ст. в Австрійській імперії для її
народів:
1. Створили сприятливіші умови для розгортання українського руху
2. Утвердження парламентаризму збільшувало політичний досвід
3. Дозволяли друкувати книги українською мовою
4. Східна Галиччина стала українським П’ємонтом
Основні напрямки українського руху в 60-90-х рр. ХIХ ст.
Москвофіли Старорусини Народовці Радикали

 Приєднання Окремішність русинів  Єдність  Боротьба за національне і

західно- Галичини, що українських соціальне визволення
українських вирізняються земель українців
земель до Росії візантійською  Розвиток  Створення першої
 Заперечення літературою, єдиної української політичної
існування юліанським календарем, української партії — РУРП
окремої мови  Возз’єднання усіх
української кирилицею.  Галицькі українських земель у
нації  Єдність слов’ян від русини - це єдину державу
 Ігнорування Карпат до Уралу українці  Зменшення ролі та
української  Створення «язичія» —  пробудження впливу церкви на життя
мови мішанини народної, національної суспільства і
старослов’янської, свідомості національно-
польської та російської галицьких визвольний рух
мов русинів
 Антипольськість
МОСКВОФІЛИ – національно-культурна і НАРОДОВЦІ (Українофіли) – течія
суспільно-політична течія серед українського українського руху упродовж 1860-х
населення Галичини, Буковини, Закарпаття та проводили насамперед значну культурницьку
української еміграції в 2-й пол. 19 ст. – 30-х рр. роботу. У цей час засновано низку журналів
20 ст, яка виступала за приналежність західних («Вечерниці» (1862–63), «Мета» (1863–64),
українців до єдиного російського народу, «Нива» (1865), «Русалка» (1866),
поширення російської історичної та національної «Правда» (1867)), культурно-освітніх
свідомості. товариств («Руська бесіда» у 1861,
У 1860-80-х були найвпливовішою політичною «Просвіта» у 1868). Вони відкривали
течією на Галичині. Вони взяли під свій вплив читальні, бібліотеки, видавали твори
основні. національно-культурні інституції українських письменників, шкільні
галицьких українців – Народний дім у Львові, підручники, влаштовували театральні
Галицько-руську матицю. Розгорнули широку вистави й щорічні Шевченківські вечори.
культурно-просвітницьку діяльність: створювали 1873 за ініціативи й матеріальної підтримки
читальні, бібліотеки, школи, кооперативи, діячів Наддніпрянської України у Львові
різноманітні товариства, вели боротьбу проти створено Літературне товариство ім.
 12

пияцтва. Започаткували видання серії Шевченка, яке 1892 реорганізоване в Наукове

популярних книжок для селян «язичієм». 1870 товариство імені Шевченка. Як політична
заснували свою політичну організацію «Руську течія народовці почали оформлюватись з
раду», яка мала захищати права та інтереси 1885 зі створенням Народної ради. Їх
українців Галичини. Створили потужну програма виразно задекларувала ліберальні,
видавничу базу. Видавали журнал «Слово» національно-демократичні принципи.
(орган Руської ради), газету «Руська рада»
БАРВІНСЬКИЙ Олександр Григорович (1847-1926) –
український політик, історик, педагог. Зблизився з лідерами
народовців, був співзасновником часопису «Правда». Від 1871
викладав у Тернопільській учительській семінарії. Розробляв
програму народовського руху, стояв біля витоків газети «Діло». З
1886 започаткував видання «Руської історичної бібліотеки». 1890
виступив прихильником «нової ери». Був керівником НТШ. 1918-19
у Державному секретаріаті ЗУНР секретар освіти і віросповідань.
1868 – створення у м. Львів товариства Зародження кооперативного руху.
«Просвіта» Кооперація - об’єднання людей, які на
«ПРОСВІТА» (1868–1939) – організація з пайових засадах спільно займаються
метою культурного розвитку та піднесення певним видом діяльності.
національної свідомості українського народу. Кооперативи створювалися за сприяння
Вона почала з науково-освітньої діяльності, «Просвіти», але спеціалізовані кооперативи
переймаючи цю царину у Галицько-руської з’являються завдяки Василю Нагірному, який
матиці. Відкривала бібліотеки, друкарні, заснував споживчий кооператив «Народна
книгарні, народні театри, кінотеатри, музеї, торгівля» (1883). Метою кооперативів було
здійснювало постановку спектаклів на закуповувати і продавати великі партії продуктів
українську тематику, відзначення ювілеїв без посередників, щоб заощаджувати кошти.
відомих українських діячів, організацію Найчисельніші кооперативи — кредитні спілки,
публічних читань, упорядкування що давали позики під 10 % (лихварі - під 150-200
українських шкіл. %).
«ПРАВДА» – український літературно-науковий та «ДІЛО» – перша українська щоденна
політичний часопис, який видавався у Львові в 1867-98. газета. Видавалася з 1 січня 1880 по
Фінансову підтримку виданню надавали О. Кониський 5 вересня 1939 у Львові. Заснована
та П. Куліш. З 1888 «Правда» обстоювала позиції групою народовців на чолі з
правого крила народовців, виступала проти Володимиром Барвінським для
москвофільства та активно пропагувала українську мову захисту прав українців Галичини.
і літературу, а також підтримувала «нову еру»
НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА «ЗАПИСКИ НАУКОВОГО
(НТШ) – найстаріша українська громадська наукова ТОВАРИСТВА ІМЕНІ
організація. Заснована у Львові 1873 як ЛТШ, а 1892 – як НТШ. ШЕВЧЕНКА» – періодичне,
Фактично була неофіційною українською Академією наук. У згодом – неперіодичне
Східній Україні ініціатором заснування ЛТШ був О. Кониський. видання НТШ. Виходило у
Згідно з першим статутом ЛТШ ставило перед собою скромні Львові впродовж 1892-1937
завдання «спомагати розвій руської словесности». До (т. 1–155), а від 1948 (з 156-
пріоритетів належала видавнича справа, публікація художніх і го т.) – на еміграції.
фольклорних творів, літературно-історичних праць. Упродовж Поновлено в Україні 1990 (з
1874-92 ЛТШ видало понад 50 книг і брошур різної тематики і 221-го т.).
спрямування.
НТШ існує до цього часу.
 13

РОМАНЧУК Юліян (1842-1932) – парламентарій, науковець,

педагог, літератор, видавець. Дійсний член НТШ. 1870-1900 – професор
Академічної гімназії у Львові. Член-засновник Львівської «Просвіти»
(1896–1906 – голова), Народної ради (1885), НТШ, страхового товариства
«Дністер», «Народної торгівлі». Лідер народовців, а згодом УНДП. Посол
(депутат) Галицького крайового сейму (1883–95) та австрійського
парламенту (1891–97, 1901–18).
1918 – член Української національної ради ЗУНР. Ініціатор і видавець
першої газети для селян "Батьківщина" (1879–96), автор низки шкільних
підручників, праць у галузі шевченкознавства.
Радикали - представники молодої 1890 – створення Русько-української
інтелігенції, що вели боротьбу за радикальної партії
національне та соціальне визволення РУСЬКО-УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ
українського народу. Зазнали значного (РУРП; від 1926 — Українська соціалістична
впливу соціалістичних ідей. радикальна партія) — перша українська політична
Керівники: І. Франко, М. Павлик. партія. Лідери - І.Франко, М. Павлик.
Діяльність:1. Критикували і москвофілів, 1895 до її програми було включено пункт, в якому
і народовців, прагнули політизації зазначалося, що здійснення партією "ідеалів
українського руху. 2. Пропагували свої соціалістичних можливе є при повній самостійності
ідеї серед селян і робітників. 3. Створили політичній русько-українського народу". На
перші українські партії. Цим посприяли діяльність РУРП значний вплив мав М. Драгоманов,
політизації українського руху хоча в заснуванні партії участі не брав.
ФРАНКО Іван Якович (1856-1916) — письменник, публіцист,
видавець, учений-гуманітарій (літературознавець, мовознавець,
перекладознавець, книгознавець, архіво- й бібліотекознавець,
театрознавець, краєзнавець, етнолог, етнограф, фольклорист,
філософ, культуролог, соціолог, політолог, історик, економіст),
громад. і політичний діяч. Член НТШ (1899). Керівник
філологічної секції НТШ. Лідер радикалів. Співзасновник і лідер
РУРП. Член УНДП (з 1899)
У 1895 році опублікував книгу Один із засновників РУРП
«Україна уярмлена» («Ukraina (1890), а 1899 – УСДП (до
1914 – голова). 1918 – член
Irredenta»), в якій першим обґрунтував (з
Української національної
марксистських позицій) потребу здобуття
ради ЗУНР; 1919 –
політичної незалежності України як
представник УНР у
головну передумову її соціально-
Вашингтоні. 1933 приїхав до
економічного та культурного розвитку (під
Харкова. 1934
девізом: «Вільна, велика, політично
Бачинський Юліан заарештований. Загинув у
самостійна Україна, одна, нероздільна від
Олександрович концтаборі.
Сяну по Кавказ!»).
(1870-1940)

«Нова ера» (1890-1894)- україно-польсько-австрійські домовленості

Австро-угорський уряд серйозно зацікавився
українським рухом вРосійськійімперії.
Небезпека зростання проросійських впливів на
Галичині. Відень намагався зупинити
польсько-українське протистояння у Галичині
й показати себе захисником українців
Керівники Київської громади (В. Антонович,
О. Кониський та ін.) намагалися здобути
нові національно-культурні права для
галицьких українців і реалізувати свою ідею
перетворення Галичини на «український
П’ємонт»

Результати і наслідки політики «нової ери»

 14

 Відкриття кафедри української історії (мала назву кафедри історії Східної Європи) у
Львівському університеті, яку очолив М. Грушевський
 Відкриття трьох українських гімназій.
 Надання українцям місць в Австрійському парламенті й Галицькому сеймі.
 Перетворення ЛТШ в НТШ (1892) з частковим державним фінансуванням від Австро-
Угорщини
 Надання українському фонетичному правопису статусу офіційного і впровадження його
в шкільні підручники, поширення принципу двомовності на низку учительських семінарій
 Створення ощадного товариства «Дністер» (1892 р.) для українського населення
 Розширення сфери вжитку української мови в урядових установах, відкриття для українців
доступу до державних посад
 Прискорення структуризації українського політичного життя в Галичині: розмежування і
розкол в українському русі на прихильників і противників новоерівської політики. У 1894
р. «нова ера» завершилася через невдоволеність і поляків, і українців.
1899 – Українська національно-демократична партія (УНДП) - партія
створення заснована у Львові з колишніх членів РУРП. Ініціатори: Іван
УНДП Франко, Михайло Грушевського.
Програма партії містила вимоги: демократизації політичного життя в Австро-
Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я
українського і польського населення в Галичині; створення українського
Коронного краю. Партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та
політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в
Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців.
Вищий орган партії - Народний комітет очолював Юліан Романчук.
Домінувала в національному житті Галичини й Буковини, вела успішну
боротьбу з москвофільством, відіграла важливу роль у створенні ЗУНР.
На партійному з'їзді 1919 року в Станіславові перейменована на Українську
трудову партію. 1925 року увійшла до Українського національного
демократичного об'єднання (УНДО).
Українська Соціал-Демократична Партія (УСДП) —партія в Західній 1899 –
Україні у 1899-1939.
1899–1918 рр. діяла у Галичині й Буковині у складі Австро-Угорської імперії
створення
як автономна секція Соціал-демократичної робітничої партії Австрії; 1918– УСДП
1919 - самостійна партія в ЗУНР. Ідеологія базувалася на принципах соціал-
демократії, зокрема австромарксизму, а також на ідеї незалежності й
соборності України. УСДП спиралась на промислових і
сільськогосподарських робітників. Значного впливу в суспільно-політичному
житті Західної України не мала. УСДП була створена у Львові колишніми
членами РУРП, зокрема Ю. Бачинським. Її членами була невелика група
інтелігенції, під впливом якої перебувала незначна частина робітників і
студентів, а також селянство окремих повітів Галичини.
Партія - організація (об'єднання), яка прагне отримання і здійснення політичної влади
через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування. У
демократичних країнах політичні партії керуються інтересами своїх виборців.
Лібералізм - ідеологія, яка сповідує Консерватизм - Соціал-демократія -
ідею свободи людини як основи ідеологія, що спирається ідеологія , що виникла в
суспільства та економіки. Він на традиції та рамках соціалізму і
спрямований на утвердження спадкоємність у соціо- перейшла на позиції
парламентаризму, вільного культурному житті. поступового
підприємництва, демократичних Йому характерні вдосконалення
свобод; абсолютну цінність прихильність до капіталізму з метою
людської особистості. Він за шлях усталених соціальних утвердження соціальної
мирного, реформаторського систем і норм, справедливості і
 15

здійснення соціальних змін. «скептичне» сприйняття солідарності.

Ідеалом лібералізму є суспільство ідей соціальної рівності, До Першої Світової війни
зі свободою дій для кожного, неприйняття революцій «соціал-демократами»
обмеженням влади держави і та радикальних реформ, називали всіх
церкви, верховенством права, обстоювання послідовників лівої
приватною власністю. еволюційного розвитку. ідеології окрім анархізму.
Націоналізм - ідеологія, базовим принципом яких є цінність нації як найвищої форми
суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі. Націоналізм просуває
інтереси нації з метою здобуття та підтримки її суверенітету над своєю батьківщиною.
Він проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність.
СОЦІАЛІЗМ — ідеологія, що КОМУНІЗМ – ідеологія і Анархізм— ідеологія,
протистоять капіталізму. Це вчення водночас згідно цього що виступає за
про суспільний лад, який, начебто мав вчення найвища стадія знищення будь-якої
прийти на заміну капіталізму, розвитку соціалістичного державної влади
заперечує приватну власність і суспільства; така стихійним бунтом
експлуатацію людини людиною. організація суспільства, мас і створення
Соціалізм визначають також як за якої економіка федерації дрібних
справедливе суспільство рівних заснована на суспільній автономних асоціацій
людей. Джерелом несправедливості власності на засоби виробників і
вважається приватна власність, яка виробництва. Російських споживачів (союзи
призводить до появи багатих та більшовиків називали громад). Мета
бідних. Треба ліквідувати приватну також комуністами. анархізму - створення
власність, замінивши її суспільною Більшість дослідників вільної організації
(народною) власністю, що і призведе вважає, що теорія суспільства з
до побудови соціалізму. Радикальні комунізму – утопія, інститутами
соціалісти пропонували побудувати практика реалізації якої громадського
соціалізм засобами народної призводить до самоуправління.
революції. Найбільш обґрунтовано тоталітаризму, Анархізм пропагує
соціалістичні ідеї були представлені в диктатури, ігнорування бездержавність.
працях німецьких мислителів норм і принципів
К. Маркса та Ф. Енгельса (марксизм) гуманізму.

1875 – відкриття Чернівецького університету

ПУЛЮЙ Іван Павлович (1845-1918)– фізик, філософ, педагог,
перекладач. Доктор філософії і фізики (1877), професор. Один із
першовідкривачів радіоактивного випромінювання. Викладач
Віденського університету, професор і ректор Празької Політехніки.
Працював у галузі молекулярної фізики, електротехніки, досліджував
електричні розряди в газах, властивості та природу рентгенівських
променів задовго до В.Рентгена. Переклав підручники з геометрії та
фізики для українських гімназій, молитовник на українську мову. Разом
із П.Кулішем та І.Нечуй-Левицьким переклав на українську мову Біблію.
 16

ФЕДЬКОВИЧ Юрій Адальбертович (Осип-Домінік

Адальбертович Гординський де Федькович; 1834-1888) -
письменник, фольклорист, культурно-освітній і громадський діяч з
Буковини. Автор першого «Букваря» для українських шкіл. 1872-73 —
редактор видавництва Львівського товариства «Просвіта». Із 1876 жив у
Чернівцях, 1885-88 - редактор першої на Буковині української газети
«Буковина».Автор віршів, балад, поем, оповідань, драматичних творів.
Друкуватися почав 1859 німецькою мовою і 1861 - українською. Писав на
фольклорних матеріалах із використанням буковинсько-гуцульської
говірки. На його честь названо Чернівецький університет.
– священик, оперна та камерна співачка
композитор, (лірико-драматичне сопрано),
автор мелодії педагог. Родом з
українського Тернопільщини. Здобула
національного всесвітнє визнання поруч з
гімну, Е.Карузо, М.Баттістіні, Т.Руффо,
хоровий Ф.Шаляпіним. Володіла дуже
диригент. сильним, дзвінким голосом із
КРУШЕ- специфічним "оксамитовим"
ВЕРБИЦЬКИЙ тембром, широким діапазоном у
Михайло ЛЬНИЦЬКА
Соломія 3 октави, чудовою дикцією,
Михайлович яскравим акторським хистом та
(1815-1870) Амвросіївна
(1872-1952) – артистизмом.

Тема 15
19 лютого 1861 царський маніфест про скасування кріпосного права в
Російській імперії
1863 Валуєвський циркуляр
1863-1864 Польське національно-визвольне повстання
1876 Емський указ
Тема 16
1868 створення у Львові товариства «Просвіта»
1873 створення у Львові Літературного товариства ім. Т. Шевченка
1890 створення Русько-української радикальної партії (РУРП)
1892 перетворення ЛТШ в НТШ (Наукове товариство ім.
Т. Шевченка)
1899 створення Української національно-демократичної партії
(УНДП)
1899 створення Української соціально-демократичної партії
(УСДП)
Тема 17
1865 відкриття Новоросійського університету
1875 відкриття Чернівецького університету