1

Тема: 11. Українські землі в ІІ половині ХVІІІ століття

Правобережна Україна у ХVІІІ ст.

1713 – ліквідація козацтва на Правобережній Україні.

Після поразки поразки мазеписького повстання і невдачі походу Пилипа Орлика на Правобережжя
1711 року цей регіон передали Речі Посполитій (королю Августу ІІ), який і ліквідував тут
козацтво.

Передумови винекнення гайдамацького руху

Закінчення пільгових років, на які землевласники Обмеження польською владою прав
звільняли селян від сплати податків для православного населення Правобережжя,
господарського відродження Правобережжя поширення впливу уніатської церкви
Причини: Значне зростання соціальної напруженості на Правобережній
Україні
Наслідок: початок на Правобережжі в другому десятилітті ХVIII ст. гайдамацького руху.
Слово «гайда» турецького походження, означає «турбувати, гнати, переслідувати». Уперше назва
«гайдамацьке гультяйство» була вжита в універсалі командира польських військ від 22 лютого
1717
Дата Керівники Територія Результат
1734-1738 Наказний Брацлавщина, Виступ було придушено польськими
козацький Поділля, частина і російськими військами. Верлан із
полковник Верлан Волині та Галичини невеликим загоном відступив у Молдавію
1741-1748 Г. Голий Брацлавщина, Виступ було придушено регулярними
Уманщина польськими військами і надвірними
командами місцевих магнатів
1750 О. Лях, К. Ус, Північне Поділля, Гайдамаки, зазнавши поразок у
М. Мамай, Уманщина, Київ- відкритих сутичках з польськими та
М. Сухий щина російськими військами, відступили на
Запоріжжя, Лівобережжя та до Молдавії
1768-1769 М. Залізняк, І. Правобережжя Виступ було придушено спільними
Гонта зусиллями польських і російських військ

1768 - КОЛІЇВЩИНА – найбільше повстання гайдамаків Правобережній

Україні. Придушене російським генералом Михайлом Кречетниковим.
Безпосереднім поштовхом до її початку стало створення Барської конфедерації 1768 - союзу
польської шляхти і магнатів, опозиційно налаштованих до короля Станіслава-Августа
Понятовського та невдоволених втручанням Російської імперії у внутрішні справи Речі
Посполитої. Підготовка до повстання розпочалися в Мотронинському Свято-Троїцькому
монастирі, настоятелем його був управитель православних монастирів і церков у
Правобережній Україні ігумен Мельхіседек (Значко-Яворський; йому історики приписують
роль ідейного натхненника руху).
 2

ЗАЛІЗНЯК Максим Ієвлевич (бл. 1740 – р. с. невід.) – січовий козак,

керівник Коліївщини. По смерті батька записався козаком Тимошівського
куреня Нової Січі. 3 червня (23 травня) 1768 після козацької ради
в Холодному Яру очолив повстанське військо, тобто був проголошений
гетьманом. Заарештований 7 лип. (26 черв.) 1768 підрозділом російського
війська, що перебувало. Деякий час утримувався в київській в'язниці.
Згідно з вироком його, разом було відправлено на каторжні роботи до
Нерчинська. Він став героєм дум, історичних українських пісень, переказів,
легенд.
ГОНТА Іван (р. н. невід. – 1768) – старший сотник надвірного війська
уманського воєводи С. Потоцького. 1768 після перейшов на бік повстанців.
9–10 червня об'єднані сили загонів М.Залізняка та І. Гонти Уманню.
Заарештований 26 червня підрозділом російської армії, він як підданий
Речі Посполитої був переданий полякам. Після тривалих тортур за вироком
шляхетського суду 14 липня його страчено в с. Серби (нині с. Гонтівка
Вінницької області).

Слово «опришок» Хто ставав опришками? Боролись проти польських панів

походить від Безземельне і малоземельне
латинського opressor селянство, міська біднота
— знищувач,
порушник.
ДОВБУШ Олекса Васильович
(1700-1745) – один із
найвідоміших ватажків
опришків. Значну частину
здобичі роздавав бідним.
Загинув від руки заможного
селянина С.Дзвінчука
(Дзвінки) у с. Космач.
(«соціальний бандитизм»).
Територія поширення: Галицьке
Прикарпаття, Буковина, Закарпаття
1738-1745
Активна діяльність Олекси Довбуша.
Його загін налічував 30-50 осіб.
Опорним пунктом загону була
Чорногора в Карпатах. Для боротьби з
ними надіслали на Прикарпаття 2,5
тисячі королівського військ. Після
загибелі О. Довбуша боротьбу
продовжували його соратники.

Три поділи Речі Посполитої

Територіальні надбання держав-учасниць
Дата
Австрія Пруссія Росія
1772 Східна Територія Помор’я без Латгалія і частина Східної
Галичина Ґданська Білорусії
1793 Ґданськ, Торунь і Правобережна Україна
— значна частина Великої і Центральна частина Білорусії
Польщі
1795 Малопольські Основна частина Великої Західна Волинь, Західна
землі
Польщі з Варшавою Білорусія, Литва і Курляндія

Нова Січ (1734-1775)

1734 - заснування Нової ПАЛАНКА – ЗИМІВНИК – назва житла
(Підпільненської) Січі з адміністративно- (хутора) і козацького
територіальна одиниця господарства на Запорожжі.
ініціативи Данила Апостола
 3

Вольностей Війська Були значними еконічними

1775 – остаточна ліквідація
Запорозької Січі
Запорозького низового осередками, де
часів Нової Січі. Усього застосовувалася наймана
існувало 8 паланок. праця козаків, а також
зубожілих селян.
КАЛНИШЕВСЬКИЙ Петро Іванович (1691-1803)– останній
кошовий отаман Запорозької Січі (1762, 1765–75). На Січі
він пройшов шлях від джури до найвищих посад.
В липні 1775, після зруйнування Нової Січі, за
розпорядженням імператриці Катерини II його було
заарештовано і відправлено до в'язниці Соловецького
монастиря. За указом імп.Олександра I від 2 квітня 1801
його було звільнено, проте він за власним бажанням
залишився в монастирі, де й помер на 112-му році життя.
Канонізований як Петро Багатостраждальний.

Передумови ліквідації Січі

Завершення російсько-турецької політика централізму, створення умов для колонізації
війни 1768-1774 перемогою спрямованої на ліквідацію родючих земель результаті
Росії і здобуття нею виходу до автономних утворень в російсько-турецької війни 1768-
Чорного моря імперії 1774 рр.
Причини
відпала потреба в запорозьких Запорозьку Січ своїми Січ як перешкода заселенню
землях як буфера між Росією традиціями не вписувалася нових земель і також приваблювала
та турецькими в імперські структури російських можновладців
і кримськими володіннями
15 червня 1775 р. російські війська зруйнували Нову Січ (генерал Петро Текелій)
Наслідки
Землі Запорозької Січі увійшли спочатку до Колишні володіння Січі російський уряд
складу Новоросійської та Азовської губерній, роздавав російським дворянам і оселяв на них
а з 1784 р. — до Катеринославського намісництва іноземних колоністів
Історична доля нащадків запорозьких козаків

Задунайська Січ (1785—1828 рр.) Чорноморське (з 1860 р.— Кубанське) козацьке

військо (1788—1920 рр.)

Усть-Дунайське (Буджацьке) козацьке військо

(1807 р.)

Азовське козацьке військо (1831—1864 рр.)

Дунайське (з 1856 р.— Новоросійське) козацьке

військо (1828—1868 рр.)

Російська імперія
 4

Кримське ханство — держава кримсько-татарського народу, яка існувала впродовж

1449-1783 на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов’я та Прикубання.

Боротьба російської імперії за підкорення Кримського

ханства в другій половині ХVII—ХVIII ст.
1687-1689 Кримські походи російських та українських військ. Завершилися провалом
1736-1739 Російсько-українські війська вперше вступили на територію півострова, зайняла Бахчисарай,
але змушені були відступити
1771 Російські війська під час російсько-турецької війни 1768-1774, оволоділи всією
територією Кримського ханства
1774 Укладання Кучюк-Кайнарджійського мирного договору між Османською та Російською
імперіями. Султан відмовлявся від протекторату над Кримом, яке оголошувалося
незалежною державою. Кримське ханство фактично опинилося у залежності від Росії
1783 Підкорення Російською імперією Кримського ханства.
9 квітня останній кримський хан під тиском російського уряду зрікся престолу. Катерина
II підписала рескрипт про включення Криму до складу Російської імперії. Кримське
ханство припинило своє існування
1784-1793 Тисячі кримських татар змушені були залишити півострів. До приєднання Криму Росією
його населення становило понад 500 тис. осіб, а за першим переписом, проведеним 1793 -
понад 205 тис. осіб, ураховуючи російських військових, чиновників і переселенців.
Власне татар нараховувалося понад 60 тис. осіб

Ліквідація автономних особливостей Лівобережної та

Слобідської України

1764 Маніфест імператриці Катерини II, згідно з яким гетьманство в Україні скасовувалося.
Влада переходила до рук ІІ Малоросійської колегії (1764-1786) на чолі з Петром
Румянцевим, яка мала на меті повністю ліквідувати автономні особливості
Гетьманщини.
1765 Маніфест про скасування на Слобожанщині козацьких полків і створення замість них
регулярних гусарських полків. На території п’яти слобідських полків утворено
Слобідсько-Українську губернію, до складу якої входили Ізюмська, Охтирська,
Острогозька, Сумська і Харківська провінції
1775 Зруйнування за наказом Катерини II Нової Січі російськими військами під
командуванням Петра Текелія
1781 Ліквідація полково-сотенного адміністративного устрою Гетьманщини. Указ Катерини
II про створення на території Лівобережної України Малоросійського генерал-
губернаторства, що складалося з Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського
намісництв.
1782- Ліквідація у колишній Гетьманщині Генеральною суду, полкового й сотенного
1786 правління та всіх інших адміністративних й судових установ, які були замінені
відповідними загальноімперськими установами
1783 Указ Військової колегії про перетворення лівобережних козацьких полків на регулярні
карабінерські полки російської армії
1783 Закріпачення селян Лівобережної та Слобідської України
 5

1785 «Жалувана грамоту дворянству» зрівняла козацьку старшина та її нащадків у правах із

російським дворянством. Відбулась секуляризація (конфіскація державою церковних
земель) монастирських маєтків

Російсько-турецькі війни
ІІ половини ХVIII – середини ХІХ століття
1768-1774 1787-1791 1806-1812 1828-1829 1853-1856
Кучук- Ясський мирний Бухарестськ Андріанопольський Кримська війна
Кайнарджійський договір ий мирний мирний договір
мир договір
Російська До Російської До До Російської імперії Поразка
імперія отримала імперії Російської відійшло Кавказьке Російської
Керч, Єнікале, відійшла імперії узбережжя Чорного імперії, що
землі між територія між відійшла моря, острови в гирлі спричинила
Південним Південним Бессарабія Дунаю. Греція здобула модернізаційні
Бугом та Бугом та незалежність, а Сербія, реформи
Дніпром, Дністром, а Молдова та Валахія – імператора
фортецю Кінбурн і автономію в складі
також Олексанрдра ІІ,
право проходу Османської імперії.
підтверджено зокрема
через протоки. приєднання скасування
Задунайські січові
Кримське Криму кріпацтва в
козаки під час цієї війни
ханство перейшли на бік росіян, 1861 році
проголошено що і стало причиною
незалежним від ліквідації цієї Січі
Османської турками
імперії.

СКОВОРОДА Григорій Савич (1722-1794) - філософ, поет і

музикант. Автор барокової епохи. Учився в Києво-Могилянській
академії. Працював учителем у Переяславському колегіумі, згодом
викладав у Харківському колегіумі в класі поетики.
У пам’яті народу Скоророда залишився мандрівним філософом, який
свідомо відмовився від спокус світу, від власності, дому і сім’ї та вчив
удовольнятися найпростішими життєвими радощами і плекати в
спільноті любов і взаємоповагу.
Автор творів «Сад божественних пісень», збірник байок «Басни
харковскія ». Пісню Сковороди «Всякому городу нрав і права»
використав І.Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка». Йому
належить вислів: «Світ ловив мене, але не спіймав».
 6

ВЕДЕЛЬ Артем Лук'янович (справжнє прізвище – Ведельський; помер

1808) – український композитор, хоровий диригент, співак (тенор),
скрипаль. Навчався у Києво-Могилянській академії, де був солістом
(пізніше регентом) хору і першим скрипалем студентського оркестру.
Зазнав переслідувань. 1799 оголошений божевільним і поміщений на 9
років у Кирилівську божевільню (Київ). Звільнений смертельно хворим.
Автор близько 80 музичних творів, серед яких понад 20 духовних
концертів.

ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ Іван Григорович (1713–1785) – архітектор,

представник українського (козацького) бароко.
Навчався у Києво-Могилянській академії.
Серед відомих робіт: тридільні однобаневі та трибаневі церкви –
надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1750=60) та
Покровська церква (1766) у Києві; хрещаті однобаневі баштоподібні
церкви – церква в с. Лемеші (нині село Чернігівської області) і церква
Миколи Набережного в Києві (1772), дзвіниця Петропавлівського
монастиря в Києві (1761–63).

ПІНЗЕЛЬ Йоган-Георг
(Pinzel Johann Georg; помер або 1761 або 1762) –
скульптор, найвизначніший представник західноукраїнського середовища майстрів скульптури
пізнього бароко. Найправдоподібніше, походив із Чехії. 1759–60 виконав фігури святих Льва,
Афанасія і скульптурну групу св. Юрія на фасаді собору святого Юра у Львові

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ – умовна назва групи історичних пам'яток про козацьку добу
в українській історії. Найвідоміші:«Літопис Самовидця» (Романа Ракушки-
Романовського?), літопис Григорія Граб’янки та Самійла Величка).
Авторами козацького літописання були представники козацького стану, які мали
добру освіту, доступ до архівів і бібліотек, знали іноземні мови. Зазвичай це були
працівники урядових канцелярій.

Тема 11
1764 остаточна ліквідація посади гетьмана
1768 Коліївщина
1775 остаточна ліквідація Запорізької Січі
1780-1782 ліквідація особистої залежності селян в Австрійській імперії
1783 р. закріпачення селян Лівобережної та Слобідської України
1783 підкорення Російською імперією Кримського ханства