Тема 10. Українські землі наприкінці ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст.

ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА
Гетьманування Івана Мазепи (1687 – 1709)
У 1687 р. І. Мазепа підписав з Московським царством Коломацькі статті, які обмежували права та привілеї Гетьманщини. В основі
Коломацьких статей були Глухівські статті Д. Многогрішного.
Коломацькі статті (1687 р.)

 гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину, а старшина скидати гетьмана;
 у Батурині розміщувався полк російських військ;
 гетьману заборонялося мати зносини з іншими державами;
 заохочувалися шлюби між українцями та росіянами;
 реєстр становив 30 тис. осіб

Внутрішня політика І. Мазепи

І. Мазепа – один з найбагатших феодалів у Європі, високоосвічена людина. Займався активною культурно-просвітницькою
діяльністю: будував та реставрував православні храми, побудував корпус Києво-Могилянської колегії й домігся надання йому
у 1701 р. статусу академії. І. Мазепа мріяв про об’єднання України під своєю владою, сприяв формуванню аристократичної
верхівки українського суспільства, тобто перетворення козацької старшини на освічену шляхетську верству – «бунчукових
товаришів».

Бунчукові товариші – частина козацької старшини в Гетьманщині кінця ХVII – XVIII ст., яка хоч і не займала військово-
адміністративних посад, але перебувала під покровительством гетьмана і за рангом трохи нижче за полковника. Уперше бунчукові
товариші як привілейований клас старшини формується за гетьмана І. Самойоловича.

У 1701 р. І. Мазепа видав універсал про запровадження на Лівобережжі дводенної на тиждень панщини, що означало початок
повернення до закріпачення селян. За це в народі І. Мазепу прозвали «вітчимом України».

У 1704 р. війська І. Мазепи, придушивши антипольське повстання С. Палія, зайняли Правобережжя., яке перейшло під владу
гетьмана. До 1709 р. І. Мазепа фактично був гетьманом об’єднаної України.

Зовнішня політика І. Мазепи

У 1689 р. І. Мазепа брав участь у другому Кримському поході українських та російських військ у Крим, який також як і перший
похід зазнав невдачі.

Українські козаки змушені були постійно брати участь у військових походах на боці Росії.

У 1700 р. розпочалася Північна війна.

Північна війна 1700 – 1721 рр. – це війна між Росією та Швецією за узбережжя Балтійського моря. Завершилася перемогою Росії.
У війну також були втягнені Річ Посполита, Данія, Саксонія та Гетьманщина. Під час Північної війни Росію очолював цар Петро І.

Українські козаки були змушені воювати на боці росіян у Прибалтиці.

Протягом 1706 -1708 рр. тривають таємні переговори І. Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ та польським королем С.
Лещинським. У жовтні 1708 р.І. Мазепа разом із кошовим отаманом Запорозької Січі К. Гордієнкомпереходить на бік шведського
короля Карла ХІІ. Навесні 1709 р. І. Мазепа та Карл ХІІ укладають договір, за яким І. Мазепа зобов’язувався допомагати шведам у
війні з росіянами, а Карл ХІІ обіцяв уразі перемоги надати Україні незалежність.
У результаті російські війська у листопаді 1708 р. вщент розгромили гетьманську столицю Батурин та 14 травня 1709
р. знищили Чортомлинську Запорозьку Січ.
На І.Мазепу було накладене церковне прокляття – анафема.

Вирішальна битва між російськими військами і військами шведів та І. Мазепи відбулася 27 червня 1709 р. під Полтавою. Російські
війська здобувають перемогу. Карл ХІІ та І.Мазепа втікають до Молдовського князівства у м. Бендери, де у 1709 р. і помирає
І.Мазепа.

Гетьманування Івана Скоропадського (1708 – 1722)

З XVIII ст. в офіційних російських документах поширюється назва українських земель – Малоросія.
У 1708 р. за згодою російського царя Петра І був обраний гетьманомІ.Скоропадський. За його правління контроль Москви над
Україною підсилився. І.Скоропадський подав прохання Петру І про підтвердження царем прав та вольностей Гетьманщини. У
результаті в 1709 р. були підписані«Решетилівські статті», що загально підтверджували «права та вольності» Гетьманщини
царським указом з обіцянкою їх конкретизувати.
Петро І у 1709 р. при гетьмані запровадив посаду міністра-резидента із правом контролю за діями гетьмана. Ним став А.Ізмайлов.
Також були спрямовані в Україну два російські полки. Гетьманська столиця була перенесена з Батурина вГлухів (ближче до Росії).
Петро І почав особисто призначати генеральну і полкову старшину, часто з числа росіян та німців, які не підпорядковувалися
гетьману, а отримували великі маєтки в Україні.
29 квітня 1722 р. Петро І заснував Малоросійську Колегію, яка повністю контролювала й визначала діяльність гетьмана. Очолив
Малоросійську колегію генерал С.Вельямінов. Протести Скоропадського були відкинуті. У липні 1722 р. І.Скоропадський помер.
Діяльність наказного гетьмана Павла Полуботка (1722 – 1724)

У 1722 р. наказним гетьманом став чернігівський полковник П.Полуботок. Виборів гетьмана не проводили.

Наказний гетьман – особа, яка тимчасово обіймала посаду гетьмана указом правителя.

П.Полуботок активно підтримує вимоги старшини ліквідувати Малоросійську колегію та відновити повноцінне гетьманство. У 1723
р. П.Полуботком були складені Коломацькі петиції – звернення до Петра І з вимогою відновлення давніх прав України.
П.Полуботок був викликаний до російської столиці м. Санкт-Петербург, заарештований і помер у 1724 р. у в’язниці.

Гетьманування Данила Апостола (1727 – 1734)

У 1725 р. помер Петро І. Небезпека нової війни з Туреччиною примусили російський уряд піти назустріч українським вимогам.
У 1727 р. була скасована Малоросійська Колегія. Були проведені вибори гетьмана. Ним став миргородський полковник Данило
Апостол. Діяльність гетьмана регламентувалась «Рішительними пунктами» - одностороннім царським указом 1727 р.
Д.Апостол доклав зусиль на відродження гетьманської влади. Відновив право обирати козаками генеральну старшину й
полковників, зменшив число росіян й інших іноземців в адміністрації, підкорив своїй владі Київ, обмежив число російських полків в
Україні. У 1729 – 1730 рр. було проведено «Генеральне слідство», за яким відбулося розмежування маєтків на Лівобережжі з метою
закріплення землі за козацькою старшиною і одержанням права спадкоємності. У 1734 р. Д.Апостол домігся повернення в Україну
під гетьманську булаву запорозьких козаків з-під турецького підданства, які заснували Нову Січ на р. Підпільній. У 1734 р. помер
Д.Апостол.

Правління Гетьманського Уряду (1734 – 1750)

Після смерті Д.Апостола російська імператриця Анна Іоаннівна заборонила обирати нового гетьмана й створила так
зване Правління гетьманського уряду. Правління гетьманського уряду складалося з трьох українців та трьох росіян. Очолював
Правління гетьманського уряду російський князь О.Шаховський, який одержав таємні інструкції про поступову ліквідацію залишків
Гетьманщини.

Гетьманування у вигнанні Пилипа Орлика

За І. Мазепою до Бендер пішло близько 50 представників козацької старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис.
запорожців. Вони обирають 5 квітня 1710 р. П. Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності
запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля.
У квітні 1710 р. П. Орлик укладає з козацькою старшиною та запорозькими козаками «Пакти й Конституції прав і вольностей
Війська Запорізького»(«Конституція П. Орлика», «Бендерська конституція»). Конституцією П. Орлик зобов’язувався обмежити
гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й
церковне відокремлення України від Росії.
За підтримки Карла XII П. Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Туреччиною.
На початку 1711 р. П. Орлик розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян в Україні. В поході взяли участь
Туреччина, Кримське Ханство, Швеція та частина польського війська, яка підтримувала С. Лещинського. Не зважаючи на успіхи в
боях, через зраду татар і наступ російського війська на чолі з Б. Шереметьєвим, П. Орлик змушений був відступити у Молдову.

У 1711 р. Росія і Туреччина підписують Прутський мирний договір. Інтереси України не були враховані і П. Орлик залишається
«гетьманом» у вигнанні.

Подальше життя П. Орлик намагається організувати коаліцію держав для боротьби з Російською імперією, але невдало. Помер П.
Орлик 24 травня 1742 р.

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА
Повстання Семена Палія (1702 – 1704)
У 1699 р. до Польщі відійшло Поділля, яке до цього перебувало під владою Туреччини. У результаті вся Правобережна Україна
опинилася у складі Речі Посполитої. У 1699 р. польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацтва на Правобережжі. У
результаті у 1702 р. спалахнуло повстання за відновлення козацького стану. Повстання очолив фастівський полковник С.
Палій разом із С. Самусем та З. Іскрою. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля та Волинь. Для придушення
повстання поляки попросили допомоги у росіян.
У 1704 р. за наказом російського царя лівобережний гетьман І. Мазепа придушив повстання та встановив свою владу на
Правобережжі. С. Палій був заарештований та засланий до Сибіру.
Проте після переходу І. Мазепи на бік шведів, С. Палій був звільнений і у 1709 р. призначений Білоцерківський полковником. Він
брав участь у Полтавській битві на боці росіян, сподіваючись особисто вбити І. Мазепу. Помер С. Палій у січні 1710 р.

Після смерті І. Мазепи та поразки П.Орлика система міжнародних договорів 1711-1724 рр. остаточно визнала права Польщі на
володіння Правобережжям.
 Розвиток культури та освіти
Загальна характеристика української культури другої половини ХVII –початку XVIII ст.:

 Культура розвивалася в умовах існування української державності – Гетьманщини.

 Підтримка української культури з боку гетьманів.
 Тенденція культури до набуття світського характеру.
 Вплив на українську культуру західноєвропейського бароко.
 Вплив ідей західноєвропейського Просвітництва.
 З початку XVIII ст. активізується наступ російського царизму на українську культуру.
 Відтік у XVIIIст. української інтелектуальної еліти до Москви та Петербурга, перетворення Гетьманщини на російську
провінцію.

У культурі цього часу продовжується подальший розвиток нецерковних (світських) напрямів у всіх сферах. Створюються наукові
центри, поглиблюється вивчення окремих наук. Урізноманітнюються жанри й тематика в літературі. Відбувається становлення
професійної української музики. Для архітектури характерний стиль бароко (так зване «козацьке бароко»); бастіонні типи
укріплень і мурів. XVIII ст. представлено багатьма пам’ятниками портретного живопису.
Освіта і наука:
У1674 р. у друкарні Києво-Печерської Лаври був виданий «Синопсис» - нарис вітчизняної історії (з російської точки зору), що
фактично став першим систематизованим підручником з історії.
У першій половині ХVIIIст. з’являються козацькі літописи:«Літопис Самовидця», Г. Граб’янки, С. Величка. Козацькі літописи
описують події з середини ХVII ст. по початок ХVIII ст.
У1701 р. Києво-Могилянській колегіум отримав статус академії.
У ХVIIIст. діє Ф. Прокопович – ректор Києво-Могилянської академії, математик, фізик, один з перший в Росії застосував
мікроскоп та телескоп.
Література:
Письменники та їхні найвідоміші твори:
Л. Баранович - «Нова міра старої віри».
С. В. Величко – «Сказание о войне казацкой с поляками» (1-ша частина козацького літопису Самійла Величка).
І. Гізель – «Правдива віра»
Архітектура:

В архітектурі з другої половини ХVIIст. до кінця XVIIIст. переважає стиль«козацького бароко». З кінця XVIII ст.
поширюється класицизм.
Бароко – мистецький та архітектурний стиль, якому притаманні підкреслена урочистість, грандіозність, пишна декоративність,
динамічність композиції.
Живопис
У живописі переважає монументальний живопис — портретна галерея Успенського собору Києво-Печерської лаври, оздоблення
церкви Св. Юра у Дрогобичі.
Українські митці:
І. Щирський- визначний гравер на міді доби бароко, церковно-культурний діяч.
О. Тарасевич – гравер, якому належить 40 гравюр «Києво-Печерського патерика», вважається засновником української школи
граверів (створив чимало портретів королів та інших видатних осіб Європи).
І. Руткович – визначний галицький іконописець кін. XVII — поч. XVIII ст.
Й. Кондзелевич – український іконописець ХVІІ – ХVІІІ ст.
Й. Пінзель – визначний український скульптор ХVІІІ ст.
Музика і театр
У 1737 р. відкрито спеціалізоване музичне училище у Глухові.
Ікона «Архангел Михаїл» Івана Рутковича

Ікона «Вознесіння Богородиці» Йова Кондзелевича

Гравюра «І. Мазепа серед своїх добрих справ» І. Мигури. 1706.

Портрет Григорія Гамалії. Кінець 17 ст.

Ікона «Зустріч Марії з Єлизаветою» з церкви Покрову Богородиці в Сулимівці на Київщині.
30-ті роки 18 ст.

Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві. 1696–1701

Преображенська церква у Великих Сорочинцях. 1732