НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

ПРОТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (1648—1657 PP.)

У першій половині XVII ст. Річ Посполита перетворилася на найбільшу європейську державу. На
українських землях, що входили до її складу, панувало свавілля польських магнатів та шляхти.

Причини Національно-визвольної війни

Соціально-економічні

· Перетворення Польщі на основного постачальника хліба в Європі призвело до зміцнення земельної

власності феодалів та посилення кріпосницького гніту.

· Значне погіршення економічного становища міщан: жителі міст, що знаходилися в приватній

власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різні
роботи на користь власника міста.

· Погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 1630-

х pp. та видання польським урядом у 1638 р. «Ординації Війська Запорозького реєстрового».
Політичні.

Національно-релігійні. Перебування українців у масовому релігійному та національному

пригнобленні. Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула
масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання
рідної мови.

ЗЛЕТ ПОЛІТИЧНОЇ КАР'ЄРИ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Визначне місце в історії України належить Богдану Хмельницькому, котрий підняв народ на визвольну
боротьбу проти польсько-шляхетського ладу і заклав підвалини нової держави. Авторитет сотника Б.
Хмельницького був настільки високим, що восени 1644 р. у Варшаві відбулася його зустріч із
французьким послом графом де Брежі, на якій велися переговори про найм Францією козаків для
участі в бойових діях Тридцятилітньої війни в Європі. Наступного року переговори продовжувались у
Франції, де Б. Хмельницький був разом із січовим отаманом Іваном Сірком. Восени 1645 р. понад дві
тисячі козаків, які прибули до Франції, взяли участь в облозі й захопленні фортеці Дюнкерка на
французькому березі протоки Па-де-Кале. Після придушення народного повстання 1637— 1638 pp.
особливо напружена ситуація склалася з південно-східних районах України.

Восени 1646 р. внаслідок зміни політичної ситуації козацькій старшині на сеймі було наказано
знищити виготовлені човни й відмовитись від походу. Серед старшини реєстрового козацтва стався
розкол. Одні, на чолі з осавулами І. Барабашем та І. Караїмовичем, вважали за необхідне підкоритися
наказові. Інші, серед них був і Б. Хмельницький, продовжували готуватися до походу. Наприкінці 1646
р. в одній із сутичок з татарами, неподалік Чигирина, поляки здійснили замах на Б. Хмельницького,
рубонувши його шаблею, ніби татарина. Тільки випадково Б. Хмельницькому вдалося врятуватися.

ПОДІЇ 1648-1652 PP.

Питання про рік завершення і періодизацію Національно-визвольної війни залишається дискусійним.

Існує розповсюджена точка зору, що 1657 р. слід вважати роком завершення війни. Період 1648—
1652 pp. був часом найбільшого розмаху національно-визвольної і соціальної боротьби. Основним
завоюванням українців стало виборення державної незалежності. Часи після червня 1652 р.
характеризувалися погіршенням економічного і геополітичного становища козацької України, різким
загостренням соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до
розколу козацької України на два гетьманства — Правобережне і Лівобережне. У січні 1648 р. Б.
Хмельницького було обрано гетьманом. У березні 1648 р. Б. Хмельницький уклав військово-
політичний союз із Кримським ханством. На початку березня між коронним гетьманом Миколаєм
Потоцьким і Б. Хмельницьким тривали переговори. Б. Хмельницький сформулював вимоги повсталих:
скасування Ординації 1638 p., отримання автономії для козацької України в складі Польщі; виведення
польських військ з українських територій. У квітні—травні 1648 р. козацько-татарське військо
розгромило польську армію на річці Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили в полон. Улітку 1648 р.
стрімко наростала соціальна боротьба: селяни, міщани й козаки розправлялися з панами й
орендарями, захоплювали їхнє майно, звільнялися від різноманітних форм експлуатації. 11—13
вересня 1648 р. відбулася битва загонів повсталих з 60-тисячною польською армією поблизу міста
Пилявці. Перемога українців створила умови для визволення західноукраїнських земель.

ПОЛІТИЧНИЙ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ЛАД КОЗАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ — ГЕТЬМАНЩИНИ

У роки Визвольної війни українського народу в Україні виникає держава в формі козацької республіки
— Військо Запорозьке, або Гетьманщина, її територія включала Київське, Брацлавське, Чернігівське
воєводства, частину Волинського воєводства та Білої Русі. Держава Б. Хмельницького будувалася за
системою, що нагадувала територіально-політичний устрій Запорозької Січі (рис. 2).

Найвищим законодавчим органом влади козацької держави середини XVII ст. була Генеральна
військова рада. Участь у роботі цього органу влади могло брати все козацтво, а в розв'язані
найважливіших питань — міщани та духовенство. Зміцнення позицій козацької старшини у
внутрішньополітичному житті Гетьманщини привело до зростання ролі Старшинської ради.

Гетьманові вдалося зменшити владу Старшинської ради. Бувши прихильником міцної влади,
Хмельницький розширив свої повноваження: скликав Генеральну раду та Старшинську раду,
підписував універсали, брав участь у здійсненні судочинства, вів переговори з представниками
іноземних держав, оголошував початок війни та підписував мир, контролював фінанси, був
головнокомандуючим війська Запорозького.

Основні риси цієї моделі:

· ліквідація, за невеликим винятком, великого і середнього феодального землеволодіння, кріпацтва,

фільварково-панщинної системи (провідною формою господарювання стало козацько- селянське
дрібне землеволодіння);

· істотні зрушення у соціальній структурі українського суспільства.

ХІД ВІЙНИ В 1652—1657 PP.

Промолдавська політика Б. Хмельницького (шлюб його сина Тимоша з донькою молдавського

правителя Лупула Розандою) призвела до ускладнення міжнародного становища України. У боротьбі
за молдавський престол Тиміш Хмельницький загинув. Козацька армія не могла успішно протистояти
силам антиукраїнської коаліції.

Ускладнення внутрішнього становища України стало результатом тривалих війн, які призвели до
значних людських втрат, погіршення економічного становища, спустошення земель, зневіри й
розчарування серед населення.

Восени 1653 р. відбулася битва між українсько-татарськими та польським військами біля містечкаь
Жванець на Поділлі. Польська армія опинилася в оточенні. Однак кримський хан знову зрадив
українську сторону і пішов на переговори з королем, які завершилися 15 грудня 1653 р.

Українська сторона, починаючи з 1648 p., неодноразово зверталася до Москви з проханням про
допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно, очікуючи, поки козаки й поляки не виснажать
одне одного. У 1653 р. Б. Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного
союзу, погрожуючи, що укладе союз із Туреччиною. Цар Олексій Михайлович терміново скликав
Земський собор, який 11 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під
протекторат московського царя. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка
прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське
населення до присяги на вірність російському цареві.
У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до
Росії. Цар ратифікував ці статті в березні 1654 p., тому інша їхня назва — «Березневі статті».

Основні положення

· Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходила під

протекторат Росії.

· Влада в автономії залишалася за гетьманом, якого обирає військо і затверджує цар;ь передбачалася
пожиттєвість влади Богдана Хмельницького.

· Встановлювалась кількість козацького війська — 60 тис. осіб.

· Міста зберігали право на самоуправління.

· Визнавалася самостійність української православної церкви.

· Україна отримала право вести власну зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною.

· Передбачалися спільні воєнні дії України і Росії.

Спираючись на підтримку Москви, Б. Хмельницький сподівався завершити, нарешті, війну проти

Польщі, розширити і зміцнити козацьку державу.

У 1656 р. цар уклав з поляками Віденський мир. На зближення з Польщею Москва пішла з метою
спільної боротьби проти Швеції, яка значно посилила свої позиції в Прибалтиці. У свою чергу гетьман
відкрито звинуватив царя в порушенні Переяславської угоди, продовжував війну з Польщею і
здійснив кроки до створення нової антипольської коаліції: уклав союз із Семигородським князівством,
вів переговори зі Швецією, яка обіцяла сприяти створенню самостійної Української держави.

ЗАСЕЛЕННЯ, ПОЛІТИЧНИЙ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УСТРІЙ СЛОБОЖАНЩИНИ

Після поразки армії Б. Хмельницького під Берестечком та підписання Білоцерківського миру 1651 р.
почалася друга хвиля переселення українських козаків, селян і міщан на схід, у межі Московської
держави (перша відбулася після повстань 20—30-х pp. XVII ст.). Царський уряд прихильно ставився до
переселенців, котрі своїми слободами утворювали нову оборонну смугу на півдні держави.

У 1652 р. козацький полковник Іван Дзиковський з тисячею сімейних козаків, прийшовши з-під
Острога на Волині, заснували місто Острогозьк. Через два роки переселенці заснували Охтирку,
прибувши сюди з усім своїм господарством і худобою.

У 1655 р. на Слобідській Україні проводиться перший перепис населення, із якого стало відомо про
кількість мешканців та наявність населених пунктів у регіоні. Саме тому 1654—1655 pp. Вважаються
роками заснування багатьох міст на півночі й сході регіону, у тому числі Харкова.

Слобідська Україна не відразу здобула собі автономні права як Гетьманщина, окрім того, автономія
цього регіону була значно меншою, ніж сусідніх земель. Причиною цього було перш за все те, що
Лівобережжя приєдналося до Московії відразу з усіма землями, підписавши Березневі статті 1654 p.,
де були обговорені їхні права і привілеї. Слобожанщина ж заселялася поволі, і царський уряд дивився
на ці землі, як на свою власність із самого початку заселення і йшов на поступки українцям з метою
полегшення освоєння краю.

Території Слобідської України в 1650—1660-х pp. сформувалося козацьких полків: Острогозький,

Харківський, Сумський, Охтирський та Ізюмський. Основною функцією слобідських козаків була
охорона південних кордонів Росії від нападів татар, але вони брали участь і у воєнних походах разом
із російськими військами.

ПЕРІОД РУЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVІІ СТ.)

Основні причини виникнення Руїни

· Загострення суперечок у середовищі української державної еліти.

· Виникнення гострих соціальних конфліктів.

· Охоплення значної частини народних мас, і насамперед козацтва, бунтівними настроями і

небажанням підпорядкуватися будь-якій владі.

· Активне втручання у внутрішні, справи і пряма агресія стосовно Гетьманщини з боку Речі Посполитої,
Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

ГЕТЬМАНУВАННЯ І. ВИГОВСЬКОГО

Основні положення

· Україна в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств під назвою «Руське князівство»
разом з Польським королівством і Великим князівством Литовським входила до «єдиної і неподільної
Речі Посполитої» на правах формально рівноправного суб'єкта. Руське князівство мав очолювати
гетьман, який водночас був київським воєводою і першим сенатором.

· Влада гетьмана була довічною, а після його смерті стани українського суспільства обирали чотирьох
претендентів, з-поміж яких король призначав нового гетьмана.

· За польським зразком утворювалися місцеві органи влади, відновлювалися суд і судочинство,

адміністративно-територіальний устрій, що існували до 1648 р.

· Руське князівство не мало право на окремі відносини з іншими державами.

· Сенаторські посади мали обіймати особи православного віросповідання.

· Дозволялося відкрити окремий монетний двір для карбування грошей із зображенням спільного
короля.

· Кількість збройних сил мала становити 60 тис. козаків і 10 тис. найманців.

· Відновлювалося велике землеволодіння, кріпацтво, усі повинності й податки селян і міщан, які
існували до 1648 р.

· Козацтву забезпечувалися давні права і привілеї, а по 100 козаків з кожного полку, за поданням
гетьмана, отримували від короля шляхетство.

· Скасовувалася церковна унія, проголошувалася свобода православного й католицького

віросповідань, православному митрополиту і єпископам надавалися місця у сенаті.

· Заснування в Україні двох академій, а також шкіл і друкарень без обмежень, «оскільки їх потрібно
буде».

· Встановлення свободи друку і слова, навіть у релігійних питаннях; образа королівської гідності
заборонялися лише в книжках або дискусіях.

· Польські й литовські війська не мали права перебувати на території Руського князівства, а якщо за
нагальної потреби вступали, то переходили в підпорядкування гетьмана.

ПОЛІТИКА Ю. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (1659— 1663 PP.).

РОЗКОЛ УКРАЇНИ НА ПРАВОБЕРЕЖНУ ТА ЛІВОБЕРЕЖНУ.

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Юрія Хмельницького, сподіваючись, що
він продовжить справу свого батька.

У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які
суттєво обмежували автономні права України: обмежувалася влада гетьмана, український уряд
позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалася московському
патріарху.

Восени 1660 р. після невдалих військових операцій проти Польщі Ю. Хмельницький пішов на
укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат.

Основні умови Скасовано невигідні для Гетьманщини Переяславські статті 1659 р. Гетьманщина
розривала союз із Московською державою і відновлювала свій державний зв'язок з Річчю
Посполитою на умовах Гадяцької угоди 1658 р.

АНДРУСІВСЬКЕ ПРЕМ'ЄРА

Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму
набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим
втручанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України.

Основні положення

· У складі Московської держави залишалася Лівобережна Україна, Сіверська земля за Черніговом і

Стародубом, а також Смоленськ.

· За Річчю Посполитою закріплювалися Правобережна Україна, Білорусія із Вітебськом, Полоцьком і

Двінськом.

· Київ з прилеглими містечками на два роки залишався за Московською державою, а потім

передавався Речі Посполитій.

· Запорожжя передавалося під спільну владу обох держав і їхній захист від татарських набігів.

ГЕТЬМАНУВАННЯ П. ДОРОШЕНКА. БОРОТЬБА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Про підготовку російсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні

гетьман Лівобережної України І. Брюховецький, ні Петро Дорошенко, обраний замість П.
Тетеріетьманом Правобережної України (1665—1676 pp.).

Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П. Дорошенко. Розуміючи, що

Річ Посполита не надасть допомоги в реалізації його планів, він уклав союз із Кримом, пішов на
зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за
умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.

Відкрилася перспектива відродження Української держави. Проте вкрай несприятливою була

геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил.

Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно налаштованого до Росії Івана
Самойловича (1672—1687 pp.). На Правобережжі П. Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з
різними претендентами: спочатку з П. Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом з М.
Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і за її підтримки був обраний гетьманом Правобережної
України (1670—1674 pp.). У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти
Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р.
підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України. Поділля відходило
до Туреччини, Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств. У
1673 р. 11. Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під протекцію
Росії за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вільностей, надання надійної допомоги
для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не збігалися, переговори припинилися.

На початку 1674 р. російські війська разом із військом І. Самойловича оволоділи основними

містами Правобережжя. І. Самойлович був обраний гетьманом усієї України.