Перед початком походу на українські землі, на відміну від попередніх ватажків козацьких повстань,

Хмельницький вирушив у Крим, де домовляється про допомогу у війні з Річчю Посполитою. Обережний хан
Іслам Ґірей ІІІ не поспішав оголошувати війни, проте дозволив ордам ногайських кочовиків під проводом Тугай-
бея долучитися до повсталих козаків. Для обох сторін такий союз був вигідним: татари здобували військову
здобич, а козаки вирішували питання кінноти, якої у них на той час у потрібній кількості не було.
1648 р. — переможні Жовтоводська, Корсунська та Пилявецька битви. У цих сутичках військо Хмельницького і
татар зіштовхнулося з місцевими шляхтичами. Повстання підтримав простолюд, який чинив бунти. Селяни і
міщани нападали на маєтки знаті та магнатів і вирізали шляхту, священиків та євреїв. Протягом цього наступу
козакам вдалося захопити ледь не до Варшави. Наближалась зима, а у Варшаві зібрався сейм, на якому обирали
короля. Хмельницький вирішив повернутися назад.
На початку 1649 року новим королем обрали Яна ІІ Казимира, котрий спробував примиритися з козаками. Проте
жодну зі сторін не задовольнили запропоновані умови, а тому військові дії відновилися.
Літом 1649 року на допомогу 100-тисячному війську козаків Хмельницького, рушив сам кримський хан Іслам-
Ґірей з 40-тисячною татарською кіннотою. Вони взяли в облогу значну частину шляхетських військ у Збаражі. На
допомогу поспішив сам король Ян ІІ Казимир і протиборчі сили зустрілися під Зборовим. Виявити переможця у
битві не вдалося через бажання хана якнайшвидше завершити конфлікт. Йому було невигідно надмірне

посилення козаків і остаточна поразка будь-якої з сторін.

У результаті цієї кампанії підписали компромісний Зборівський договір. За його умовами:

1. Військо Запорізькє одержало самоврядність на території Київського, Чернігівського і Брацлавського

воєводств;
2. 40 тис. реєстру, інші козаки мали повернутися до панів;
3. державні посади на козацьких землях мали займати лише православні;
4. унію мали скасувати на найближчому сеймі;
5. польські війська, євреї та єзуїти мали покинути Україну;
6. повстанцям оголошували амністію;
7. було утворено Гетьманщину.

Гетьманщина або Держава Війська Запорізького — православне військове державне утворення з військовим
адміністративно-територіальним поділом на полки і сотні.
Військо Запорозьке дійсно можна назвати військовою диктатурою, де влада належала провідній соціальній
групі — козацтву. Однак, козацька держава поступово віддалялася від традицій військової демократії
Запорізької Січі.
Поступово все більше влади зосереджувалася у руках гетьмана та старшини. Гетьман був головнокомандувачем
війська і очільником держави. Козацька старшина формувала дорадчий орган при гетьмані — Старшинську
раду, яка згодом все більше повноважень перебирала на себе. Так звані "чорні ради" рядових козаків втрачали
першопочаткове значення. Залежно від того, яким чином складалися відносини у гетьмана та старшини,
політичний режим коливався від авторитарного до олігархічного.
В економічному плані, на козацьких територіях скасовувалося кріпосне право та фільваркова система
господарювання. Основою господарства ставало сільське господарство фермерського типу, з приватною
власністю на землю. Більшу частину податків у скарбницю держави сплачували з оренди та мит.
Розвивалося й українське міщанство та купецтво, котре мало замінити традиційну роль єврейських громад.
Провідною в державі була роль православної церкви, яка укріпила своє становище та мала тепер монополію на
інтелектуальне життя українських земель.
Хмельницький вирішив силою змусити молдавського господаря Василє Лупу віддати заміж його дочку Розанду
за Тиміша Хмельницького та схилити його до війни проти Речі Посполитої. Щоб втілити це прагнення, було
організовано Молдавські походи, перший з яких відбувся у серпні-вересні 1650 р.
Хмельницький вирішив силою змусити молдавського господаря Василє Лупу віддати заміж його дочку Розанду
за Тиміша Хмельницького та схилити його до війни проти Речі Посполитої. Щоб втілити це прагнення, було
організовано Молдавські походи, перший з яких відбувся у серпні-вересні 1650 р.
1651 р. — битва під Берестечком. Це була наймасштабніша сутичка війни: за різними оцінками участь в битві
взяли від 80 до 140 тисяч українців та татар і від 80 до 200 тисяч усього польського війська. Її долю вирішив
відступ кримського хана під натиском артилерії. Під загрозою оточення, козацькі війська вимушені були
організовувати евакуацію через болотисту місцевість. Особливою хоробрістю у бою відзначився Іван Богун,
полковник і деякий час наказний гетьман.
Козацькі війська не зазнали великих втрат під Берестечком, бо зовсім скоро Хмельницький зібрав нову
величезну армію під Білою Церквою. Проте поразка залишалася поразкою. Щоб припинити війну, гетьман
вимушений був підписати Білоцерківський договір. За його умовами:

 шляхтичам повертали маєтки у Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

 Гетьманщина обмежувалася Київським воєводством;
 Реєстр зменшили до 20 тис.;
 Козакам заборонили самостійну зовнішньополітичну діяльність

Хмельницький не дотримався угоди і вже наступного року пішов на Молдову, щоб втілити плани з одруження

сина.
1652 р. — переможна Батозька битва.
Тиміш Хмельницький (син Богдана) врешті одружився з молдавською принцесою. На жаль, через рік він помер
у молдавському поході, коли намагався допомогти тестю.
1653 р. — Жванецька облога. Військам гетьмана та кримського хана вдалося заблокувати війська Яна Казимира,
який знаходився у дуже плачевному становищі. Однак хан Іслам Ґірей дотримувався своєї звичної політики двох
стільців і не бажав повного розгрому противника. А тому не дозволив добити польські війська. Облога Жванця
закінчилася підписанням перемир'я, за яким умови Білоцерківської угоди було скасовано і чинності знову набув
Зборівський договір. Хмельницький остаточно розчарувався в османах.
Після битви він вирушив до Переяслава, де у січні 1654 року скликав загальну військову раду козаків та прийняв
московських делегацію від царя Олексія Михайловича на чолі з боярином Василієм Бутурліним. Вони привезли
йому постанову Земського собору, що ще восени попереднього року прийняв рішення про прийняття Війська
Запорозького під протекцію Московського царства.
Гетьман та козаки присягли на вірність царю і вимагали подібної присяги й від московських послів. Однак, ті
відмовилися та обґрунтували це тим, що цар не присягає своїм підданим. Відмовилася присягати царю й значна
частина полковників та козаків, зокрема Іван Богун. Ця подія увійшла в історію як Переяславська рада 1654
року.
Пізніше усну домовленість закріпили "Березневими статтями". За їхніми умовами:

 Гетьманщина отримала протекцію московського царя;

 усі права та вольності зберегли;
 60 тис. реєстру;
 Москва платила генеральній та полковій старшині;
 гетьмана обирало військо;
 Гетьманщині дозволяли зовнішні відносини з будь-ким, окрім Польщі і Туреччини;
 на кордонах з Польщею виставляли московські залоги;
 Москва зобов'язалася піти війною на Річ Посполиту.

Гетьман та московський уряд по-різному трактували зміст угоди. Для козаків це була, насамперед, військово-
політична угода про визнання протекторату Москви, що передбачало військову допомогу у боротьбі з Річчю
Посполитою. Московський цар розглядав угоду скоріше як визнання своєї влади на цих територіях, що крім того
ж прекрасно вписувалося в давню ідею "збирання руських земель".
1654-56 рр. — війна Гетьманщини та Москви проти Речі Посполитої і Туреччини.
Окрім війни з союзом Війська Запорозького та Москви, на Річ Посполиту прибув зоряний десант Швеції зі своїми
союзниками. Шведи досить швидко окупували більшу частину Польщі, включно з Познаню, Варшавою та
Краковом.
На сході перейшли у наступ і українсько-московські війська. У вересні 1655 року вони знову взяли в облогу місто
Львів, захопили майже всю Білорусь.
Річ Посполиту від повного розгрому врятувала лише неприязнь між країнами-нападницями та непомірне
марнославство московського царя. Цар Олексій Михайлович боявся подальшого просування шведів і зростання
їхньої могутності, а тому пішов на мирову з Річчю Посполитою, в обмін на обіцянку стати польським королем
після смерті Яна Казимира.
Без згоди Хмельницького, Москва підписує з Річчю Посполитою Віленське перемир'я у жовтні 1656 року.
А поки Віленське перемир'я, по суті, нівелювало Березневі статті, українсько-московську угоду і викликало
справедливе обурення гетьмана та козацької старшини.
Хмельницький починає шукати нових союзників для продовження війни з Річчю Посполитою, присягнувши на
вірність "лише собі, а не комусь з чужих монархів". В жовтні 1656 року Військо Запорозьке приєднується до
антипольської коаліції разом з Швецією, Трансильванією (або Семигородом) та Бранденбурґом. Частково, до
дій коаліції приєдналися і Молдова з Волощиною.
Однак, це не врятувало Військо Запорізьке від поразки у війні, яку значно наблизила смерть Хмельницького у
1657.

15–16 травня 1648 року козацьке військо Богдана Хмельницького завдало нищівної поразки польському
війську біля Жовтих Вод, що стало початком Визвольної війни 1648–1654 років. Жовтоводська битва – перша
велика переможна битва української армії під проводом Богдана Хмельницького проти польських військ на
початку Національно-визвольної війни, яка згодом отримала назву Хмельниччина.

21 січня 1648 року повстанські загони спільно із запорожцями розгромили польський гарнізон на Запорізькій
Січі та обрали гетьманом України Богдана Хмельницького. На початок квітня 1648 року, вимагаючи від великого
коронного гетьмана Миколая Потоцького вивести з України урядові війська і скасувати «Ординацію Війська
Запорізького», Богдан Хмельницький на чолі козацького війська виступив із Запоріжжя. Дізнавшись, що
Хмельницький розпочав повстання, уряд Речі Посполитої відправив проти нього двох гетьманів Потоцького і
Калиновського з військами. Польські генерали не чекали спротиву і розділили свої війська. Потоцький вів
військо на Жовті Води. Кримські татари на чолі з Тугай-беєм, з яким Хмельницький уклав угоду, напали на
польський табір, однак їх відбили. Поляки зміцнили свої позиції та залишались на місці в очікуванні
підкріплення німецьких найманців та реєстрових козаків. Водночас основні їхні сили перебували за 200 км від
Жовтих Вод, під Корсунем. Богдан Хмельницький разом із татарами використали це та почали штурм. Він
виявився невдалим і українці взяли ворожий табір в облогу.

Вночі 16 травня польські війська спробували вийти з оточення. Їх рішуче атакували козаки Максима Кривоноса
та татари. За наказом Потоцького проти Хмельницького мали висунутися реєстрові козаки на чолі з Филоном
Джалалієм, але ті повстали проти шляхти. Польська армія не отримала підкріплення та зазнала нищівної
поразки. Сам її очільник Потоцький помер від вогнепального поранення.

Битва під Жовтими Водами стала першою великою перемогою українських козаків над Річчю Посполитою. Сотні
польських воїнів загинуло, близько 3 тис. жовнірів і 50 шляхтичів потрапили в полон. Війська Богдана
Хмельницького, натхненні перемогою, наприкінці травня 1648 року розбили поляків у битві під Корсунем.

Чимало істориків закидали українському гетьманові те, що після цих перемог він не скористався деморалізацією
поляків і не пішов одразу ж у Західну Україну для остаточного їх розгрому, а відійшов до Чигирина, де очікував
два місяці. За 38 років після тріумфальних перемог Хмельницького Московія і Польща ділитимуть між собою
Україну. Та козацька слава запорожців не вмре, не загине.

Корсунська битва
Навесні 1648-го на українських землях спалахнуло повстання проти польського панування. Річ Посполита на
переговорах з козацькою верхівкою відкинула всі їхні пропозиції і відрядила каральну експедицію для
придушення повстання. Однак шляхтичі недооцінили силу селянсько-козацького війська і зазнали розгрому під
Жовтими Водами.
Поляки відступили до Корсуня, де до них приєдналися основні сили Миколи Потоцького та Мартина
Калиновського. 25 травня армія Хмельницького і татарські загони переправилися через Рось (козаки за один
день насипали греблю, загативши річку, чим значно спростили переправу) і увійшли до Корсуня. Поляки не
прийняли битви. Вони підпалили місто і почали відступати.
Гетьман дізнався про наміри противника і відрізав дорогу до Богуслава. 26 травня польське військо потрапило в
ретельно підготовлену пастку і за 4 години було повністю розгромлене. Більшість солдатів загинула в бою, а
решта разом з командирами потрапили в полон. З усієї 20-тисячної армії врятувалося лише 1,5 тисячі чоловік.
Заманив поляків у болото розвідник Богдана Хмельницького Тимофій Зарудний, який видав себе за провідника.
Саме його називають прототипом легендарного Івана Сусаніна.
Перемога під Корсунем дозволила знищити військові сили поляків на українських землях та широко розгорнути
національно-визвольну боротьбу. Сучасники оцінювали становище Речі Посполитої як катастрофічне: «Оскільки
жодна сила вже не стояла на перешкоді, татари і козаки вдерлись аж під Білу Церкву… могли загрожувати навіть
Кракову і Варшаві, не зустрічаючи опору. Бо такий страх запанував, що всі думали більше про втечу, ніж про
оборону».

Цього дня, 23 вересня 1648 року, в битві під Пилявцями військо Богдана Хмельницького завдало нищівної
поразки польській армії під командою Миколи Остророга, Домініка Заславського і Олександра
Конецпольського. Це відкрило козакам шлях на захід і вже за місяць в облогу було взято спочатку Львів, а потім
Замостя, і наприкінці року Хмельницького тріумфально вітав Київ.

Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз з матеріальними цінностями.
Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 мільйонів злотих.

Блискуча перемога української армії в Пилявській битві мала велике воєнно-політичне значення. У результаті
битви польську армію розгромлено, повністю визволено Волинь і Поділля, було створено сприятливі умови для
визволення всіх західноукраїнських земель.

Битва під Берестечком — одна із найважливіших сторінок в історії Визвольної боротьби Богдана
Хмельницького. У великомасштабній сутичці за Україну, що відбулася у 1651 році, взяли участь війська
гетьмана і кримського хана з однієї сторони, та потужна польська армія з іншого боку. На жаль, через ряд
причин козаки у Берестецькій битві зазнали поразки.

Однак уже через кілька років вони змогли відновити чисельність армії та з колишнім успіхом продовжити
Національно-Визвольну боротьбу.

До 1651 року, коли відбулась битва під Берестечком, Хмельницький встиг провести декілька успішних
операцій і навернути на свій бік чимало прихильників. Після укладення Зборівського договору він
користувався авторитетом серед місцевого населення та викликав чималий острах у поляків.

Реконструкція битви під Берестечком, фото: ogo.ua

Останні були невдоволені тим, наскільки послаблюється їх вплив на українській території. Зокрема, їх
обурення викликав факт активізації православного духовенства, збільшення кількості козацького війська на
прилеглих до Речі Посполитої місцевостях.

В той же час Хмельницький під тиском кримського хана був змушений згорнути активні бойові дії проти
польської сторони. Це дало можливість Речі Посполитій наростити сили і піти у наступ. Важливим поштовхом
для переходу до активних дій стало те, що у квітні 1651 року Папа Римський надіслав тодішньому
польському королю меч і прапор, та дав благословення боротись за католицьку віру. Ян ІІ Казимир сприйняв
це як знак готувати наступ, та уже влітку того ж року разом із 100-тисячним добре озброєним військом
оточив Берестечко. Місто мало важливе стратегічне значення, оскільки знаходилось на межі Галичини і
Волині.

Хід битви

Дізнавшись про наступ поляків, гетьман швидко зібрав військо. Цього разу, як і в багатьох попередніх битвах,
він ризикнув заручитись підтримкою кримського хана. Безпосередня сутичка обох сторін розпочалась 28
червня. У ній взяло участь 150 000 вояків Речі Посполитої, майже 100 000 армія Богдана Хмельницького та до
30 000 кримських татар. Окрім того, мимовільними спостерігачами та учасниками цього кровопролиття стали
волинські селяни, що мешкали у сусідніх селах. Вони сильно постраждали від татарського війська, яке,
прямуючи до Берестечка, не нехтувало грабежем та розбоєм.

Загальна схема битви, фото: wikipedia.org

Перший день відзначився невеликими зіткненням на нейтральній території. Проте уже 29 червня
розгорнувся більш запеклий бій. Саме цього дня хан Іслам-Гірей виступив на пагорби, які височіли над
Берестечком, а польське військо спрямувало свої сили безпосередньо на табір козаків. Однак цей маневр
виявився невдалим, бо Хмельницький напав на них з флангу. Як результат — біля 7000 вбитих поляків та
кілька десятків захоплених українцями бойових хоругв супротивника.

Поразка у другий день Берестецької битви сильно вразила короля Яна ІІ Казимира. Саме тому він всю
наступну ніч не спав, гарячково молився та складав стратегічні плани. 30 червня з самого ранку польське
військо було вишикуване за новітньою німецькою манерою. Якщо раніше у центрі розташовувалась піхота,
то зараз там стояв сам король. Численні гусари з пишними прапорами розміщувались у різних частинах і
створювали ефект набагато більшого війська, ніж було насправді. Спочатку король виступив і закликом
скласти зброю та присягнути на вірність польській короні. Але не отримавши згоди, воїни Речі Посполитої
починають атаку. Несподівано у ході битви Іслам-Гірей тікає. Достовірно невідомо, чи він вирішив це саме
під час бою, чи був напередодні підкуплений поляками. Але його втеча сильно деморалізувала українську
сторону. Більш того, в погоню за ним кидається Хмельницький і вже не повертається до табору. За однією з
версій, його полонив хан, за іншою — він теж незаплановано втік з поля битви. На користь першої версії
говорить те, що гетьман залишив в таборі свої атрибути влади, тобто він не планував втечу. Окрім того, через
декілька днів Хмельницький розіслав універсали, в яких просив козаків продовжувати боротьбу.

Дезорієнтована українська армія залишилась ще й без лідера. Вона продовжує боротьбу, але не надто
успішно: в руки до поляків потрапляють багато заручників. Найближчими днями по втечі Хмельницького
прийнято рішення про обрання нового керівника. Ним став славнозвісний вінницький полковник Іван Богун.
Під його керівництвом відбулась остання сутичка між військами на річці Пляшева 10 липня. Саме у ній
козацтво потерпіло поразку та не могло більше продовжувати боротьбу. За різними даними польських
істориків у цьому бою загинуло до 30 000 козаків, хоча останні археологічні дослідження стверджують, що
загиблих було набагато менше. Згідно з іншими підрахунками, українська сторона втратила в битві під
Берестечком близько 10 000 людей. Втрати поляків були не суттєво меншими — 8000 загиблих.

Наслідки

Поразка у битві під Берестечком мала чимало негативних наслідків для української сторони, найбільш
прикрою з яких стало підписання Білоцерківського договору. Його метою було нібито укладення миру між
ворогуючими сторонами, однак при цьому він містив чимало пунктів, які можна розцінити, як суттєву
дискримінацію української сторони. Для підтвердження цих слів достатньо привести у приклад кілька
положень вказаного документу:
 реєстр козаків скорочувався до 20 000;
 гетьманська влада поширювалась лише на територію і населення Київського воєводства;
 поверталось кріпосне право для селян та козаків;
 шляхта отримувала назад свої володіння, які були втрачені раніше.

Хорошою новиною стало те, що договір, підписаний у Білій Церкві, так і не був затверджений у Сеймі. При
цьому діяв він усього рік, бо уже навесні наступного року Хмельницький разом з новою армією завдав
полякам нищівної поразки у битві під Батогом. Таким чином, хоча битва під Берестечком і стала найбільшою
у часи Хмельниччини, поразка у ній не здолала запалу козаків та не зупинила Національно-Визвольної
боротьби.