Переяславська угода та Березневі статті 1654 р.

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА

18 січня 1654 в Переяславі відбулися збори представників козацтва в авангарді з

гетьманом Богданом Хмельницьким. У цей період козаки постановили з'єднати території
Війська Запорозького з Московським царством і присягнути на вірність царю.

Збройна боротьба автокефального люду навпроти влади польської шляхти в 1648-1654

роках вилилася в широку визвольного війну під проводом гетьмана Богдана
Хмельницького. Тоді у властивості військовослужбовців прихильників він розглядав
Османську імперію, Кримське ханство, Річ Посполиту, Московська держава.
Розвиток Української держави траплялося в надзвичайно складно внутрішньо-і
зовнішньополітичних умовах. Тому нелегким і одночасно кардинальним моментом у
політиці гетьмана України Богдана Хмельницького стала Переяславська рада 8 (18) січня
1654 року. Ця подія свідомо впливало на всю подальшу ситуацію автокефального люду і
Європи в цілому.
Конкретними наслідками Переяславської угоди для України стало встановлення
Української козацької держави як правової незалежності і суб'єкта міжнародних відносин,
її легітимація; трапився розрив відносин з польсько-литовської Річчю Посполитою.
Побудовано передумови поглиблення процесів інституалізації державного устрою та
системи влади в Україні. Не дивлячись на свою суперечливість, зазначені процеси
розвивалися в першій третині XVIII ст. в конструктивному руслі. Пізніше збільшилися
процеси колонізації Української козацької держави, відбулася її повна ліквідація. Напади
процес русифікації українського етносу, його денаціоналізації, модифікації Автокефальної
православної церкви, витоку її автономності.
ПРИЧИНИ УКЛАДАННЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ УГОДИ ТА ЇЇ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ЗМІСТ

1. У XV—XVI ст. в Подніпров’ї, на козацьких «слобідських» землях остаточно

викристалізувалася військово-старшинська система організації суспільно-політичного
життя, яка мала всі основні ознаки державного управління. Вона містила у собі елементи
архаїчного, первинного демократизму, була розрахована на впорядкування внутрішнього
життя відносно невеликих та соціально однорідних мілітаризованих спільнот . Поряд з цим
у тодішній Україні існувала ієрархія польської шляхти й магнатів, яка мала певний обсяг
легітимної влади. Загалом політична система українського суспільства в період
Визвольної війни та Руїни тільки почала формуватися. Підставою успішного завершення
цього процесу мала стати зовнішня стабільність, якої бракувало постійно воюючій Україні .
У перспективі політичний устрій Козаччини виявився досить життєздатним: він став
основою державної організації Гетьманщини навіть під протекторатом Росії.

2. Протягом другої половини XVI — першої половини XVII ст. розвиток українського
народу відбувався в умовах політичного домінування польської шляхти, культурно-
релігійного тиску та дискримінації, насаджування непритаманного Україні укладу
торговельно-господарського життя, «розмивання» й полонізації національної еліти. У цій
ситуації, яка ускладнювалася постійною загрозою з Півдня, козацтво поступово ставало
однією з основних форм соціально-політичної самоорганізації суспільства, а згодом
перетворилося на його авангард у поступі до політичного суверенітету та створення
власної державно-адміністративної й політичної системи .
3. Укладаючи союз з Росією, Б. Хмельницький насамперед розраховував об’єднаними
зусиллями нейтралізувати Польщу й у такий спосіб (через досягнення принципово нового
«розкладу сил» в регіоні) отримати можливість подальшого військово-політичного та
дипломатичного маневру та на цій основі зміцнити міжнародно-правовий статус Війська
Запорозького Московська держава зі свого боку була зацікавлена в поширенні впливу на
захід, у виході до Чорного моря, створенні плацдарму для боротьби з Портою та Річчю
Посполитою. Безпосередніми ж мотивами укладення Договору 1654 року для неї стали
різке загострення відносин з Польщею та побоювання зближення Війська Запорозького з
Портою. Враховувалася й перспектива зміцнення позицій Московської православної
церкви, яку відкривав їй альянс з Україною.

4. При оцінці Переяславської угоди слід враховувати і таке. На тлі активної дипломатичної
діяльності тогочасного українського проводу домовленість з Москвою 1654 року була
важливим, але не єдиним тактичним дипломатичним заходом в низці не менш
масштабних договорів з іншими державами .
5. Низку запитань викликає процедура й договірно-правове оформлення українсько-
російських домовленостей. Не збереглися оригінали письмових документів, що спонукало
до численних спекуляцій, якими поступово «обріс» договір. Угода в Переяславі була
усною й передбачала обопільну присягу: як козаки присягали на вірність царю, так і
монарх (або уповноважений ним представник) зобов’язувався гарантувати права й
вільності українського народу. Однак російський посол В. Бутурлін у останній момент
заявив, що таких повноважень не отримав. Переговори мало не зайшли в глухий кут.
Проте козацька старшина на чолі з гетьманом вирішила не розривати відносин, котрі так
важко налагоджувалися, й поклалася на передане В. Бутурліним «слово» царя, що той
підтверджує всі домовленості. У наступні місяці 1654 року між Україною та Московською
державою було укладено письмову угоду, що відповідало тодішній дипломатичній
практиці.

6. В Україні далеко не всюди одразу згодилися присягати московському цареві . Відомі
факти збройних заворушень, які відбувалися в Києві, на Київщині, у Полтавському,
Кропив’янському, Уманському та Брацлавському полках. Негативно сприйняла альянс
частина козацької старшини та української шляхти. Вкрай негативно поставилося до
«об’єднання» духовенство на чолі з ієрархами Української православної церкви, які,
будучи підпорядкованими Константинопольському, а не Московському патріархові,
передбачали майбутні ускладнення й баталії на церковній ниві. Понад тридцять років вони
ще противилися «об’єднанню» з Москвою.
БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ

БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 – усталена в історіографії назва комплексу документів, якими

було юридично оформлено укр.- рос. договір 1654. Вони називалися ще "Переяславським
договором", "Договором Богдана Хмельницького" тощо. Оригінали документів договору не
збереглися. Відомі тільки їхні копії та чернетки. Укр. Б. с. складаються з кількох
документів: ухвалених рос. царем Олексієм Михайловичем "Статей Богдана
Хмельницького" від 2 квітня (23 берез.), "Жалуваної грамоти" царя гетьманові й Війську
Запороз. від 6 квітня (27 берез.) й "Жалуваної грамоти" шляхті від 6 квітня (27 берез.).
Укр. сторона подала свої умови у формі прохань-чолобитних до царя. Акти царського
уряду мали форму "пожалувань" з боку царя.

Після ухвали Переяславською радою 1654 рішення прийняти протекцію рос. царя укр.

уряд розробив проект майбутнього договору з Росією – "Прохання" ("Просительні статті") з
23 пунктів (статей). 27(17) лют. посольство, очолюване ген. суддею С.Богдановичем-
Зарудним і переяслав. полк. П.Тетерею, виїхало з Чигирина до Москви, куди прибуло
22(12) берез. Переговори тривали з 23(13) берез. до 5 квітня (26 берез.) і відбувалися в
гострих дискусіях. 31(21) берез. укр. посли подали нову редакцію проекту договору з 11
статей (не було внесено 7 статей першого варіанта, 5 статей було об'єднано в 3, а ще 3
статті – в одну), що дістала назву "Статті Богдана Хмельницького". З деякими поправками
вони, за винятком статті про утримання залог у фортеці Кодак і на Запорозькій Січі, були
затверджені рос. стороною. Статті першого варіанта проекту договору ("Прохання" з 23
статей), які не увійшли до проекту з 11 статей, з деякими поправками були підтверджені
царськими грамотами. 6 квіт. (27 берез.) укр. посольству вручили "Статті Богдана
Хмельницького", "Жалувану грамоту" Б.Хмельницькому та Війську Запороз., "Жалувану
грамоту" шляхті та ін. документи.

За Б. с. передбачалося збереження в Україні форми урядування й устрою Укр. козац. д-

ви, її тер., адм.-тер. устрою, суду й судочинства, фінансової та фіскальної систем, а також
соціальної структури сусп-ва і соціально-екон. відносин, що склалися в ході національної
революції 1648–1676. Підтверджувалися всі права й привілеї козацтва, шляхти,
духівництва і міщан та незалежність укр. уряду щодо проведення внутр. політики.
У Києві мав бути рос. воєвода з кількатисячним підрозділом з метою надання укр. стороні
допомоги в боротьбі проти зовн. ворога. Чисельність козац. реєстру встановлювалася у 60
тис. осіб, визначалися розміри платні козакам і старшині. За Б. с. Рос. д-ва
зобов'язувалася вступити у війну проти Речі Посполитої й надати козац. Україні допомогу
при відбитті нападу військ. загонів Кримського ханства. Зі свого боку, укр. уряд визнав
протекцію царя, погодився виплачувати кожного року певну суму податків до рос.
скарбниці, втратив право на самостійні дипломатичні відносини з Річчю Посполитою
й Османською імперією, а також повинен був інформувати царський уряд про зміст
переговорів із посольствами ін. д-в, які прибували б до укр. уряду.

Правова невизначеність у Б. с. відносин між Укр. козац. й Рос. д-вами спричинила різні
оцінки цих статей з боку дослідників. Одні з них вбачали у цьому договорі унію, другі –
військ. союз, треті – протекторат, четверті – васалітет, п'яті – неповне включення до
складу Рос. д-ви, шості – приєднання України до Росії, сьомі – "возз'єднання" України з
Росією. Найвірогідніше, договір (за формальними правовими ознаками) передбачав
встановлення відносин номінальної васальної залежності чи протекторату. Його значення
полягало в тому, що він у юрид. формі зафіксував акт відокремлення й незалежності
козац. України від Речі Посполитої, засвідчив визнання України як окремої д-ви з боку
Росії, а також відкрив перспективу урядові Б.Хмельницького разом із Росією довести до
переможного кінця війну проти Речі Посполитої. Однак царський уряд став на шлях
порушення умов Б. с., намагаючись обмежити внутр. суверенітет Укр. козац. д-ви. Тому
укр.-рос. договір проіснував 4,5 року і був розірваний гетьманом І.Виговським у зв'язку з
укладанням Гадяцького договору 1658 з Річчю Посполитою.