МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФРАСТРУКТУРИ ТА ТЕХНОЛОГІЙ

ДУНАЙСЬКИЙ ІНСТИТУТ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ
КАФЕДРА ПРИРОДНИЧО – МАТЕМАТИЧНИХ ТА ІНЖЕНЕРНО
ТЕХНІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Спеціальність : 271 Морський та внутрішній водний транспорт

Спеціалізація: 271.02 Управління судновими технічними системами і
комплексами

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з освітнього компоненту

«Історія України та української культури».

Виконавець:

Здобувач 1 курсу шифр 23122164

Фєтєля Володимир Сергійович

прізвище, ім’я та по батькові

особистий підпис

Керівник:
Андрончик Юлія Миколаївна
прізвище, ім’я та по батькові

Оцінка

особистий підпис

Ізмаїл 2023
 Варіант 4

1. Переяславська Рада, «Березневі статті» 1654 р. та їх історичні наслідки.

2. Література та літописання Київської Русі. Розвиток книжкової справи.
3. Поясніть поняття: нормани, Малоросійський приказ, абсолютизм.
1. Переяславська Рада, «Березневі статті» 1654 р. та їх історичні наслідки

Почавши боротьбу за звільнення України з-під влади Польщі, Богдан

Хмельницький зрозумів, що без допомоги інших країн, Україна не зможе сама
перемогти цю війну. Він вирішив заручитися підтримкою Кримського ханства і
Туреччини, але міцного союзу не вийшло. Однак жодна із сусідніх країн не
виявила інтересу до існування незалежної української держави. Тому
Хмельницький розробив план, у якому Україна об'єднується з Москвою, та
визволяє свої землі від влади Польщі. Його змусили це зробити дуже складні
умови, що склалися на території України.
За цих умов погляди Хмельницького і народу України зверталися до Москви.
Богдан Хмельницький протягом усієї війни підтримував зв’язки з царським
урядом, намагаючись втягнути Московську державу у війну з Польщею, щоб
спільними діями захистити православну віру. У Москві розуміли важливість і
цінність союзу з Україною, бо він відкривав шлях на південь, до Чорного моря,
а також на захід, ослаблював Польщу, яка в минулі століття завдала багато образ
і шкоди Московії. Московська армія отримувала могутнього союзника в особі
випробуваного козацького війська.
Для проведення в життя рішень Земського собору в жовтні 1653 р. в Україну
виїхало посольство на чолі з боярином Бутурліним, яке 31 грудня прибуло до
Переяслава.
7 січня 1654 р. в Переяславі Богдан Хмельницький зустрівся з Бутурліним.
Потім 8 січня у Переяславі відбулася таємна рада гетьмана з генеральними
старшинами і полковниками, на якій обговорювалося питання союзу з Росією і
було ухвалено рішення прийняти «протекцію» царя. О другій годині дня було
скликане все населення Переяслава, до якого Богдан Хмельницький звернувся з
промовою, у якій нагадав про шестирічну криваву війну з Польщею і
запропонував обрати собі «господаря» — московського, польського, турецького
чи кримського і охарактеризував кожного з них. Він закликав під царську руку,
на що народ відповів згодою. Так закінчилася Велика (Чорна) Рада. Потім
гетьман зі старшиною поїхав до «заїзжого двору», де розміщувалося російське
посольство. Там Бутурлін передав Хмельницькому царську грамоту і розповів
про хід переговорів з Польщею, зв’язки Москви з Військом Запорозьким і
рішення царя прийняти під свою руку гетьмана Хмельницького і все Військо
Запорозьке з містами і землями, а також про допомогу їм військами у боротьбі з
Польщею.

Таким чином, рішенням Переяславської великої козацької ради за участю

населення Переяслава і в результаті переговорів Хмельницького з посольством
московського царя була укладена угода про військовий союз України і
Московського царства, виступ московського війська на захист України від
Польщі. Посольство від імені царя гарантувало збереження незалежної
Української держави, її прав і вольностей, а Хмельницький, Військо Запорозьке,
населення присягою зобов’язувалося служити московському цареві. Це був
союз двох рівноправних держав по типу конфедеративного об’єднання. Для
вироблення умов об’єднання старшина підготувала проект договору.
Посольство вирушило до Москви наприкінці лютого 1654 р. і відразу ж після
приїзду розпочалися інтенсивні переговори, які тривали шість днів. В результаті
проект був значною мірою змінений і скорочений до 11 пунктів, цей договір був
привезений у Москву в 26 березня 1654 р. гетьманськими послами.
Поданий українською делегацією проект був прийнятий. Була вироблена
документація, яка визначила становище України і характер її держави
взаємовідносин з Росією. Цей проект мав назву як «Статті Б. Хмельницького»,
або «Березневі статті». Ці статті мали указання царя і його жалувані грамоти,
які можна вважати текстом договору між Українською державою і Росією.
Важливою частиною договору були пункти, присвячені обороні України від
посягань інших держав, зокрема шляхетської Польщі, Султанської Туреччини
та Кримського ханства.
 Згідно з цим документом Україна зберігає республіканську форму правління,
та визнає владу російського царя, зобов’язується платити йому данину, а Росія
допомагає українцям в їх боротьбі з поляками. При цьому обумовлювалося, що
в Україні зберігаються свої незалежні органи управління, законодавство, суд,
право на обрання гетьмана та інших посадових осіб, козацьке військо
(чисельність реєстру – 60 000 осіб). Зберігалася і можливість проводити свою
зовнішню політику (крім відносин із Польщею, Туреччиною та Кримським
ханством). Московський уряд не мав права втручатися у внутрішні справи
України.
Фактично «Березневі статті» зберігали становище України як незалежної
держави. Проте швидко окремі пункти були порушені: призначення російських
воєвод до Києва та інших міст, розміщення в Україні російських гарнізонів.
Згідно з договором, російський цар повинен був оголосити війну Польщі.
Якщо кримські татари нападуть на Україну, він мав віддати наказ донським
козакам йти на Крим. Згідно з «Березневими статтями», Україна як самостійна
держава, яка переходила під захист російського царя, зберігала свою систему
суспільного ладу та адміністративного устрою. Залишався обраний Військом
Запорозьким гетьман, поділ на полки і полковий адміністративний устрій,
козацький реєстр встановлювався у 60 тис. чоловік, і козаки зберігали свої
попередні привілеї та судилися своїми судами.
Отже, Україна входила до складу Московської держави на правах широкої
автономії. Але московські посли відмовилися скласти присягу від імені царя на
вірність укладеній угоді, хоч українські представники це зробили. Побоюючись
розриву відносин, Хмельницький вважав присягу формальністю і погодився не
вимагати її. Але за цією формальною присягою приховувався той факт, що
російська диктатура не збиралася виконувати свої обов'язки і намагалася
встановити свою владу над Україною.
 Насправді цей процес відбувався поступово, але в будь-якому випадку
основні принципи договору виконувались аж до смерті Б. Хмельницького
(1657). Козацькі старшини намагалися обмежити втручання царя у внутрішні
справи України, але Москва не бажала йти на поступки і на деякі з них
скоротила, та злегка урізала свої вимоги. Відповідно до «Березневих статтей»,
Україна розміщувала війська в Києві, вела переговори з іноземними державами.
На жаль, багато положень документа допускали неоднозначне тлумачення, що
призвело до погіршення українсько-російських відносин.
Гетьману Б. Хмельницькому ця угода була необхідна, щоб отримати союзника
у війні проти Польщі, в той час як у Москви були свої інтереси в захисті
української території. Гетьманщина знаходилася в самому серці Європи і була
обдарована родючим грунтом.
Таким чином, Переяславський договір був військовим союзом між двома
рівноправними державами з елементами васалітету. Цей союз був узаємним для
обох країн, у яких, були самі і зовнішні вороги. Для України він також мав
велике значення, оскільки дозволив зберегти свою демократичну республіку. що
згодом призвело до численних суперечностей.Окрім іншого, вона отримала
вигідний плацдарм, з якого можна було вести боротьбу за вихід до Чорного
моря.
Підписання Переяславського договору суттєво змінило геополітичну
ситуацію у регіоні. Влітку 1654 року, після виникнення українсько-російського
союзу, Річ Посполита та Кримське ханство підписали "Вічний договір" про
взаємодопомогу. У жовтні того ж року Кримське ханство у формі ультиматуму
вимагало від гетьмана відокремитися від московського царя.
Упродовж кількох місяців Хмельницький просив Москву про допомогу, обіцяну
у договорі. Проте ця допомога довго не приходила. Внаслідок польсько-
татарської навали Брацлавщина була спустошена (270 поселень було
зруйновано, близько 100 000 населення вбито, 200 000 взято в полон).

Отже, навіть промосковська орієнтація не зміцнила українську державність.

2. Література та літописання Київської Русі. Розвиток книжкової справи

Розвиток власної літератури Київської Русі відбувався за рахунок

"трансплантації" іноземної літератури, це сприяло культурному примноженню
наших нащадків, засвоєнню духовно-морального та культурного досвіду інших
народів.
Значною з них була писемність, яка поширилася у всьому східно-
слов'янському світі, і була відома тим, що слов'янський світ був знайомий з
писемністю набагато раніше за офіційне прийняття християнства. В
становленні слов'янської писемності, велику роль відіграли просвітителі
Кирило і Мефодій. Вони хотіли перекласти Біблію мовою зрозумілою словянам,
а алфавіт був лише засобом для цього,вони взяли грецький алфавіт як основу, і
адаптували його,до словянської фонетичної системи, в результаті чого зявилися
дві абетки: глаголиця і кирилиця. Вони створили дві абетки - глаголицю і
кирилицю. Потім з Болгарії слов'янська азбука проникла і в Київську
Русь. Створення Кирилом і Мефодієм слов'янської писемності, переклад Біблії
та їхня діяльність як просвітителів мали величезне значення для всієї
слов'янської культури.
Літописання Київської Русі одне з найважливіших історичних і культурних
явищ середньовіччя на відміну від літописів європейських країн які писалися
латиною. Той факт, що літопис написаний народною мовою, свідчить про
надзвичайну популярність літописного жанру на Русі. Літописи були
надбанням не лише літературної еліти давньої русі а й широких верств
грамотного населення літописи читалися і переписувалися протягом століть і
дійшли до наших днів.
 Одним з основних джерел розвитку культури в Київській Русі стала
розроблена двома болгарськими ченцями — Кирилом (827 - 869) і Мефодієм
(815 - 885) —слов'янська абетка — кирилиця. Важливою подією в
давньоукраїнському письменстві стала поява літописання. Першим
найвидомішим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається «Повість
минулих літ», яку написав мудрий чернець Києво-Печерського монастиря
Нестор у 1113 р.
Література періоду Київської Русі формувалася і розвивалася на основі усної
народної творчості, слов'янської міфології та засвоєння візантійського досвіду.
Після прийняття християнства у 988 році збереглося два типи давньоруської
літератури: переклади та оригінальні тексти. З прийняттям християнства,
будівництвом храмів і початком шкільництва зріс попит на християнську
релігійну та богослужбову літературу, і з'явилася перекладна література, в тому
числі Євангелія, апокрифи, біографії та патристика. Цю літературу перекладали
на рідну мову, та привозили на Русь переважно з Візантії.
У ті часи співіснували мови давньоруська та старословянська, або
церковнослов'янська.
Давньоруською мовою була написана література Київської Русі, яка була
представлена жанром літописів. До літературних творів і державних
документів, написаних цією мовою, належать («Повість минулих літ»,
«Київський літопис»), «повчань» («Поученіє» Володимира Мономаха), збірник
правових документів «Руська Правда», різні грамоти, ділові акти, договори
руських князів (Олега, Ігоря, Святослава) з греками. ораторсько-
моралізаторської прози («Слово про закон і благодать» Іларіона), агіографічних
творів, або життєписів святих («Сказання про Бориса і Гліба», «Києво-
Печерський патерик»)
Після запровадження християнства на Русі, церковнослов'янська мова разом
із давньоруською, використовувалася для перекладу книг, необхідних для
християнського богослужіння. Література розвивалася в різних напрямках.
Апокрифи (неканонічні твори на біблійні теми), агіографія (описи), патерики
(розповіді про життя святих у певних регіонах), природничі науки
(енциклопедії), історія (описи та хроніки подій світової історії (Біблія,
візантійські хроніки, "Повість минулих літ" 12 ст.), повітсі (худ твори,
переклади «Александрія» про Македонського) паломницька (книги про мандри
до святих місць «Житіє і хождєніє Данила).
Розвиток книжкової справи

Православ’я у перші віки свого запровадження в Давньоруській країні

відіграло роль стимулятора інтелектуальної та розумової діяльності суспільства
і спричинило розвиток писемної та книжної справи.
У перші століття запровадження православ'я в Київській Русі воно відіграло
стимулюючу роль в інтелектуальній та духовній діяльності суспільства,
спричинивши розвиток писемності та книжкової справи. Православна культура
є писемною за формою (молитва завжди була завжди була книжковим жанром).
Виникнення цього жанру і подальший розвиток давньоруської книги відбувався
повністю в рамках християнської ідеології: З середини IX століття, коли в Русі
з'явилася писемність, вона почала створювати власну релігійну літературу і
створює літописи.
Поширення християнства, стимулюючи розвиток бібліотечної культури, не
могло обходитися без богослужбової книги. Складовими церковнослов’янської
писемності стали рукописна книга, а пізніше друкована книга. Заходи з
поширення богослужбової літератури (невипадково перший давньоруський
історичний твір –«Сказання про поширення християнства», умовна назва).
За указом Ярослава Мудрого були зібрані багато книжників, яким потрібно
було переписували та перекладали книги з грецької мови на словянську, За цей
час було написано багато книг. З часом кількість таких професійних
переписувачів значно зросла, обкладинки книг розроблялися дуже довго, як
правило їх обтягували шкірою, оздоблювали золотом сріблом і коштовним
камінням та обрамляли дрібнозернистими дошками, майстерно обробленими
різноманітними орнаментами, Накопичення книг призвело до заснування
першої бібліотеки в Соборі Святої Софії, вона містила понад 1 000 примірників
літописної літератури, в перекладах та оригінальних книг з різних галузей
включаючи романи, право та історію. Все це свідчить про те що
книгодрукування в Київській Русі було добре розвиненою галуззю. Проте,
існувало два основних типи літератури: по-перше перекладна література
привезена на русь з болгарії візантії та інших країн заходу і сходу і по-друге
оригінальна література створена місцевими авторами, співвідношення між
перекладною та оригінальною літературою показує що перекладна література
домінувала протягом усього часу. Для Великого Князя Ярослава інтерес до
книговидання було його частиною його зусиль спрямованих на те, щоб
звільнитися від духовного впливу Візантії. Біблійна література Київської Русі
була представлена також апокрифами і житійною літературою
Отже, бібліотеки - це феномен міської культури, а колискою бібліотечної
культури є місто. Те ж саме можна сказати і про зародження видавничої справи,
яке почалося з рукописної традиції.
З християнізацією з'явилася потреба у великій кількості книг
богослужбового, церковного та освітнього призначення, які переписувалися з
болгарських оригіналів або перекладалися з грецької мови в рукописній
книгозбірні Софійського собору та в бібліотеці Ярослава Мудрого.
Іншими словами, церковно-релігійна діяльність, спрямована на поширення і
зміцнення християнства, і діяльність давньоруських книжників, спрямована на
поширення грамотності, в кінцевому підсумку сприяли загальній духовності,
освіченості і моральності тогочасного суспільства.
3. Поясніть поняття: нормани, Малоросійський приказ, абсолютизм

Нормани – означає (від Nortmanni «сіверяни») – германомовні жителі що

походять зі Скандинавії (Норвегія, Швеція, Данія), спочатку були відомі своїми
мародерськими експедиціями по Західній та Південній Європі між VIII та XI
століттям. Згодом вони здобули популярність завдяки заснуванню різних
територій, включаючи Нормандію (нині частину сучасної Франції), Велику
Британію, Східну Європу (наприклад, Києво-Новгородське князівство та
Гардарик), Сицилію (Південна Італія) та коротко Палестину. Точні мотиви
їхнього розширення залишаються неясними. У Європі їх зазвичай називали
«вікінгами», а Східній Європі їх називали «русами» чи «варягами». Більша
частина Скандинавського півострова була вкрита лісами та горами, що робило
його непридатним для сільського господарства. Скандинави, займалися
переважно мореплаванням, рибальством, скотарством та полюванням.
Протягом усієї історії, океан був найважливішим джерелом існування для
людства. Вузькі затоки, відомі як фіорди, забезпечують морський шлях до
далеких країн. У свою епоху нормани стали видатними мореплавцями в Європі,
відомими своїми швидкими та спритними кораблями, які називалися «дракари»,
які вміщували 20-40 осіб. Незважаючи на відсутність компаса, нормани
володіли навичками навігації, покладаючись на зірки, завдяки цьому, вони
могли подоружувати на довгі морські подорожі. Отже, море відігравало
найважливішу роль у житті скандинавів, які займалися переважно
мореплаванням.
Вікінги також брали участь у торгівлі, засновуючи торговельні шляхи.
Відомий річковий шлях, що проходив через Київську Русь мав назву: «з варяг у
греки». З часом агресивна експансія вікінгів зменшилася. Частина
скандинавських племен, датчан, оселилася вздовж північного узбережжя
Франції, присягнувши на вірність франкам. Тим часом норвежці, об’єдналися з
населенням Східної Англії, утворивши окремі королівства по всій Скандинавії.
Оскільки внутрішня стабільність стала пріоритетом, нормандські зусилля
перемістилися всередину, сприяючи консолідації королівської влади та
широкому прийняттю християнства під час переходу з Х-ХІ ст.
Малоросійський приказ
Після включення Східної України до складу Московського царства в 1654
році царський уряд 31 грудня 1662 року заснував Малоросійський приказ як
засіб зміцнення свого авторитету в регіоні. Ця адміністративна установа , яка
базувалася в Москві, з 1663 по 1722 рік керувала східноукраїнськими
територіями під протекторатом Москви.
Діючи в рамках українсько-московських договорів, хоч і часто їх порушуючи,
царська адміністрація використовувала Малоросійський приказ для взаємодії з
гетьманом та його адміністрацією. До його функцій входило затвердження
кандидатів на гетьманство, призначення губернаторів українських міст,
регулювання внутрішньої та зовнішньої політики гетьманського уряду,
контроль за діяльністю православної церкви, збір розвідувальної інформації про
політичний ландшафт у Гетьманщині через намісників і підлеглих,
розвідування про дислокацію російських військ. в Україні, наглядаючи за
будівництвом і відбудовою фортець і укріплень, а також розглядаючи справи,
пов’язані з неправомірною діяльністю наказних чиновників у межах
Гетьманщини.

Царський уряд Москви за цим приказом, отримував повне керівництво над

гетьманським управлінням Лівобережжя (1662-1722). Уряд здійснювали нагляд
за діяльністю Генерального військового суду України. Формально Запорізька
Січ, також номінально перебувала, під контролем Малоросійського приказу
через гетьмана України. Однак місцеві кошові отамани, часто діяли незалежно
від російського нагляду, що призводило до непорозумінь, і навіть збройних
конфліктів. Створенням Малоросійського наказу, російський царський уряд, по
суті перетворив усью гетьманську адміністрацію та управління Запорізької Січі,
на місцеві органи самоврядування, чим позбавив гетьманську Україну її
автономії. Після розпуску Малоросійського приказу у квітні 1722 р. владу над
Лівобережжям було передано Малоросійській колегії.

Абсолютизм це історичний термін, який позначає тип монархічної влади, на

якій не перешкоджають зовнішні суб’єкти, такі як церкви, законодавчі органи
чи соціальні еліти.

Абсолютизм представляє державну структуру, прийняту декількома

західноєвропейськими націями в в Новий час, при якій верховна влада, як
правило, монархічна, залишається необмеженою представницькими
інституціями, що контрастує з конституційними обмеженнями в інших
державах. У той час як термін «абсолютна монархія» загалом означає
необмежену владу правителя, «абсолютизм» має більш специфічне значення,
тісно пов’язане з вузьким, строго науковим тлумаченням абсолютної монархії.

Абсолютизм виник і зміцнився в Європі, як нова форма правління протягом

XVII і XVIII століть, витісняючи попередню станову монархію. Абсолютна
монархічна влада використовується, щоб постановити між державний
компроміс: вирішити внутрішні політичні проблеми всередині феодальних
держав і подолати соціальну напругу між ними та новою буржуазною державою
яка формувалась. Походження абсолютизму можна пояснити
зовнішньополітичним міждержавним суперництвом, що вимагає консолідації
всіх державних ресурсів, за єдиною метою та реалізацією політики. Ідеологічне
підґрунтя абсолютизму випливало з церковного міфу, який нав'язував
божественне походження роду монархічної династії. Ця система правління
досягла свого апогею під час правління французького монарха Людовіка XIV,
який проголосив "L'Etat c'est moi" (Я є держава).

Абсолютизм у Російській імперії

Втіленням деспотичного абсолютизму є самодержавство Російської держави,

що згодом переросло в імперію. У Росії це була не просто теоретична
концепція, а офіційна юридична доктрина, яка становила політико-ідеологічну
основу поряд із православ’ям і народністю. На відміну від інших контекстів, де
абсолютизм мав на меті міждержавний компроміс, російський абсолютизм
ставив на перше місце захист інтересів і привілеїв дворянства. Це
перешкоджало розвитку ремесел і виробництва, одночасно сприяючи
екстенсивному економічному розвитку. Зусилля імператора Петра I на початку
XVIII століття модернізувати державу та зменшити феодальний егоїзм шляхом
консолідації особистої влади парадоксальним чином призвели до зміцнення
абсолютизму.

Досягнення абсолютизму охоплювали різні аспекти: кінець феодального

панування; встановлення правового пріоритету над примусом; забезпечення
політичної стабільності, необхідної для економічного розвитку та внутрішньої
торгівлі; підтвердження державних інтересів, втілених у монарху; і посилена
організація міжнародного порядку. Навпаки, абсолютизм призвів до заміни
феодального суверенітету бюрократичним і судовим контролем, значних
обмежень на цивільну участь, придушення духовної життєздатності
суспільства, перешкоди політичній участі серед населення, таким чином
перешкоджаючи шляху до демократії.

Абсолютизм не усунув повністю державних бар'єрів і привілеїв в жодній з

країн, зберігши тим самим феодальну державу з аристократією як її соціальною
основою. У міру розвитку виробництва, а згодом індустріалізації, буржуазія
здобула економічну владу, що призвело до загострення політичних устремлінь.
Політична конкуренція з аристократією стала неспроможною, через що
абсолютизм втратив свою суспільну підтримку. Буржуазія прагнула відстоювати
автономну політичну роль, вимагаючи в результаті справжнього
представницького правління.
 Література

1. https://ftfsite.ru/wp-content/files/istorija_ukrajiny_bojko.pdf

2. https://dspace.univd.edu.ua/server/api/core/bitstreams/3d2cd67a-
9ae4-4ddc-a660-b8854b706679/content

3. https://studfile.net/preview/9348166/

4. http://history.org.ua/JournALL/sid/12/1/4.pdf

5. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE
%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B8

6. https://history.zmist.pl.ua/thesaurus/malorosijskyj-prykaz-prykaz-
malyya-rosiyi/

7. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D1%81%D0%BE
%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC