1

Тема 9
Українські землі в 60-80 –ті рр. XVII ст.
Руїна – історіографічна назва періоду громадянських воєн та інтервенцій в
Україні 1658-1686 рр. Часи гетьманування І.Виговського, Ю.Хмельницького, П.Тетері,
І.Брюховецького, Д.Дорошенка, Д.Многогрішного, І.Самойловича. Соціальні
конфлікти. Боротьба старшинських угруповань за владу, вторгнення Росії, Речі
Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства призвели до розколу і занепаду
Козацької держави, спустошення Правобережної України, поділу України між Річчю
Посполитою, Туреччиною та Московською державою (Андрусівське перемир’я 1667
р., Бахчисарайський мирний договір 1681 р., Вічний мир 1686 р.). Автономна козацька
держава збереглася лише в частині Лівобережної України під владою Москви.
Становище в Українській державі після смерті Б. Хмельницького (помер
наприкінці липня 1657 р.).
Починається майже тридцятирічний трагічний період в історії України – період
громадянських воєн у країні, розколу Гетьманщини, вторгнень іноземців, спустошення
Правобережної України, запеклої боротьби козацької старшини за владу, утрати
територіальної цілісності України, ускладнення процесу розвитку української нації.
Дослідники часто називають 60 - 80-ті роки XVII ст. в історії України добою Руї-
ни.
Причини Руїни:
1) боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами;
2) глибокий розкол у середовищі української політичної еліти з питань
внутрішньої і зовнішньої політики;
3) прагнення іноземних держав (Росії, Польщі, Османської імперії, Криму)
установити панування на українських землях.
Початком доби Руїни стало усунення від влади восени 1657, р. 16-річного Юрія
Хмельницького, який протягом місяця після смерті свого батька тримав гетьманську
булаву. Іван Виговський (був опікуном неповнолітнього гетьмана) та його прибічники
фактично здійснили державний переворот.

Гетьманування Івана Виговського (вересень 1657 р. - жовтень 1659 р.).

Внутрішня політика: підтримував привілейовані верстви населення -
українську покозачену шляхту та старшинську верхівку, що спричинило невдоволення
незаможного козацтва і селянства.
У травні 1658 р. почалося повстання (М. Пушкар, Я. Барабані) проти І.
Виговського під гаслами повернення козацьких вольностей. Повстання поступово
переросло у громадянську війну в Україні, почалося лихоліття Руїни. Повстання було
придушено.
Зовнішня політика:
– 1657 р. договір зі Швецією (передбачався українсько-шведський військово-
політичний союз, який мав забезпечити незалежність і територіальну цілісність
України);
– відновлені відносини з Туреччиною і Кримським ханством;
– 16 вересня 1658 р. був підписаний Гадяцький договір з польським урядом:
 2
1) Україна (Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства), як формально
незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське, на рівних правах з Польщею
та Литвою ставала третім членом федерації - Речі Посполитої;
2) верховна влада належить гетьману, якого мали обирати довічно, його
кандидатуру затверджував король;
3) українська армія - 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська; 4) православні
віруючі зрівнювалися в правах з католиками;
5) відновлювався адміністративно-територіальний устрій, що існував до 1648 р.;
6) польським магнатам і шляхті поверталися маєтки в українських землях;
7) відновлювалися повинності українського селянства;
8) Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини.
Наслідки Гадяцького договору:
1) народні маси негативно сприйняли договір;
2) царський уряд Росії відкрито почав підтримувати противників І. Виговського;
3) громадянська війна в Україні переросла у московсько-українську війну.

Московсько-українська війна 1658 - 1659 рр.

Основна причина війни: несумісність підходів гетьманського та російського
урядів щодо подальшого розвитку двосторонніх відносин. Цілі сторін у війні:
Московія - прагнула стати наймогутнішою державою на сході Європи та і в усьому
православному світі, бажала загарбати Україну; Україна — прагнула зміцнити свою
власну державність без входження до складу Московської держави.
Головна битва війни відбулася 28 червня 1659 р. в районі с. Соснівка під
Конотопом (Конотопська битва), в якій московське військо зазнало поразки.
Наслідки битви:
а) перемога під Конотопом не поклала край розбратові в Україні;
б) одразу після битви вибухнуло нове антиурядове повстання проти повернення
національно-релігійних утисків з боку Польщі, відновлення панщини, на чолі якого
поставили Ю. Хмельницького;
в) І. Виговський зрікся булави, гетьманом обрано Ю. Хмельницького.

Гетьманування Юрія Хмельницького (1659 - 1663).

Прийняття Переяславського договору 1659 р. (присяга гетьмана і козаків
російському цареві), за яким Україна перетворювалась на автономну частину чужої
держави. Заборона вести зовнішню політику, обирати гетьмана, козацьку старшину.
Чуднівська кампанія 1660 р. (похід Ю. Хмельницького на чолі українсько-
московських військ з метою визволення західноукраїнських земель з-під влади
Польщі) закінчилася розгромом російських військ, капітуляцією гетьмана Ю.
Хмельницького і підписанням 7 жовтня 1660 р. Слободищенської угоди (трактату) з
Річчю Посполитою.
Угода розроблялася на основі Гадяцького договору 1658 р. Згідно з нею
Українська держава ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої.
Наслідки Чуднівської кампанії та Слободищенської угоди:
а) неприйняття більшою частиною лівобережного козацтва нової угоди з
Польщею;
б) відмова рядових козаків і старшини визнавати владу Ю. Хмельницького;
 3
в) фактичний поділ України" на Лівобережну (визнавала владу російського
царя) і Правобережну (орієнтувалася на Польщу);
г) розкол українського суспільства, продовження громадянської війни:
лівобережні полки присягнули цареві;
д) московський уряд загострював ситуацію й посилював свою владу на
Лівобережжі.

Гетьмани Правобережної України.

1659 — 1663 рр. – Юрій Хмельницький. Остаточно вирішив зректися булави,
після чого незабаром постригся в ченці під ім'ям Гедеона і став ігуменом монастиря в
Корсуні.
– 1663 — 1665 рр. — Павло Тетеря.
Спирався на підтримку Польщі, сподівався за підтримки запорізьких козаків
поширити свою владу на Лівобережжя, здійснив туди спільно з татарами і поляками
1663 р. невдалий похід. Поступово втратив народну підтримку, доказом чого було
повстання козаків у 1664 — 1665 рр. на Правобережжі. Не зумівши придушити
повстання, ГГ. Тетеря змушений був утекти до Польщі.
– 1665 - 1676 рр. — Петро Дорошенко («Сонце Руїни»).
Прагнув поступового об'єднання всіх українських земель у межах однієї
держави. У травні 1668 р. здійснює в союзі з турками і татарами похід на Лівобережжя
проти царських військ.
У червні 1668 р. (після смерті, Брюховецького) обраний гетьманом «обох
берегів Дніпра».
Не зумівши зберегти територіальну цілісність України, гетьман приймає
турецький протекторат (1669), підписав Корсунські угоди, що призвело до падіння
авторитету П.. Дорошенка серед козацтва. На Правобережжі з новою силою
спалахнула громадянська війна. Основним суперником П. Дорошенка був обраний на
раді козаками трьох полків гетьман Михайло Ханенко.
Улітку 1672 р. П. Дорошенко взяв участь у поході турецької армії проти Польщі,
але невдоволений укладеним між Туреччиною і Польщею Бучацьким миром (1672),
переорієнтовується на Росію і Польщу.
У розпал народного обурення спустошенням України турецько-татарською та
польською арміями у вересні 1676 р. П. Дорошенко складає гетьманські
повноваження.
Одночасно з П. Дорошенко був гетьманом і М. Ханеко.
– 1669 — 1674 рр. — Михайло Ханенко. Обраний гетьманом частиною
правобережних полків на противагу П. Дорошенку. Прихильник утвердження
козацької республіки під зверхністю польського монарха. Уклав 1670 р. Острозький
договір з Польщею (значне обмеження державних прав Правобережжя). У березні
1674 р. на козацькій раді склав булаву на користь І. Самойловича і перейшов на
Лівобережну Україну.
– 1677 — 1681 рр. — Юрій Хмельницький.
Проголошений турецькою владою князем «Руського князівства» (України), був
маріонетковим правителем.
1677 р. - перший Чигиринський похід. Ю. Хмельницький, який був разом з
армією турків, закликав українське населення скоритися. 14 серпня 1677 р. 90 тис.
 4
турків і татар почали облогу Чигирина. Турецько-татарські сили зазнали поразки від
російських та українських (на чолі з І. Самойловичем) військ.
1678 у. — другий Чигиринський похід; більше місяця тривала облога Чигирина;
турки вдерлися до міста, гетьманську столицю було зруйновано, а Лівобережну
Україну врятовано від окупації. Після походів політика Ю. Хмельницького як
гетьмана і російського князя зазнала повного краху. Після укладання
Бахчисарайського договору 1681 р. був відкликаний до Стамбула. Подальша доля
невідома.

Гетьмани Лівобережної України.

1660 — 1662 рр. — наказний гетьман Яким Сомко, з літа 1662 р. -
проголошений гетьманом на старшинській раді, московський уряд не визнав за-
конності його обрання через те, що Сомко виступав за сильну гетьманську владу і
засуджував сваволю царських воєвод в Україні.
1663 — 1668 рр. — Іван Брюховецький.
Обраний на Чорній раді в Ніжині, 1665 р. уклав Московський договір (статті) —
істотне обмеження автономії Лівобережної Гетьманщини, посилення її залежності від
московського царя. Згодом розчарувався в царському підданстві і з лютого 1668 р.
очолив повстання проти царських воєвод. Підтримав П. Дорошенка. У червні 1668 р. у
результаті змови козаків І. Брюховецький був убитий.
1669 — 1672 рр. — Дем'ян Многогрішний.
У липні 1668 р. призначений наказним гетьманом для виконання волі П.
Дорошенка на Лівобережжі. У березні 1669 р. на загальній козацькій раді в Глухові Д.
Многогрішний був обраний гетьманом, уклав з царем Глухівські статті (порівняно з
Московськими статтями 1665 р. - це був помітний крок уперед у справі збереження
державних устоїв Лівобережного гетьманату).
Прагнув об'єднати українські землі під однією гетьманською булавою;
домовився, щоб Київ із передмістями залишився у складі Лівобережної України;
зміцнював гетьманську владу і поступово послаблював роль козацької старшини
(створено наймане військо 1 тис. чоловік - «компанійці», сердюки); гетьманську
столицю перенесено з Гадяча в Батурин; обстоював автономію України, був прихиль-
ником твердої влади. Саме завдяки Д. Многогрішному на Лівобережній Україні
закінчився період Руїни.
У березні 1672 р. - представники старшини організували проти гетьмана Д.
Многогрішного змову та усунули його від влади.

– 1672 — 1676 рр. — Іван Самойлович.

Уклав угоду з московським урядом — Конотопські статті (значно обмежували
гетьманську владу). Прагнув створити аристократичну державу з міцною
гетьманською владою, закріпити спадковість гетьманської влади, рішуче протистояв
спробам запорожців здобути політичну самостійність.
Після складання повноважень П. Дорошенка в 1676 р.
У результаті Чигиринських походів 1677–1678 рр. турецькі війська встановили
контроль над Правобережною Гетьманщиною.
«Великий згін» – насильне переселення (депортація) мешканців Правобережжя
на Лівобережну Україну (Гетьманщину), зорганізоване гетьманом Іваном
 5
Самойловичем у 1678–1679 рр. з метою позбавлення політичних противників
соціальної бази і знелюднення території, яка переходила під управління Османської
імперії.

У 1687 р. під час російсько-турецької війни І. Самойлович із узяв участь у

Кримському поході (російські війська проти Кримського ханства).
Року 1687 гетьман І. Самойлович був звинувачений у поразці першого
Кримського походу московсько-козацьких військ і був позбавлений булави. Новим
гетьманом був обраний Іван Мазепа. Колишній гетьман був заарештований та
засланий у Сибір.
Важливі міжнародні договори, що позначилися на долі українських земель.
Андрусівський договір 30 січня 1667 р. (між Московією та Польщею),
укладений без погодження з українською стороною:
1) Запорізька Січ переходила під контроль обох держав;
2) під владою Московії залишалася Лівобережна Україна, їй поверталися
Сіверщина, Смоленщина та на два роки Київ;
3) за Польщею закріплювалися землі Білорусі й Правобережної України.

Наслідки договору:
а) він перекреслював більшість здобутків українського народу;
б) узаконював і закріплював насильницький поділ українських земель між
Польщею та Московією;
в) поділ українських земель надзвичайно ускладнював процес державотворення
- для побудови незалежної держави необхідно було долати опір двох різних держав;
г) перебування у складі різних держав під впливом різних культур загрожувало
українському народові розколом;
д) найголовнішим завданням українських державців стало скасування умов
Андрусівського договору та об'єднання України під владою одного гетьмана.

Бахчисарайський мирний договір 13 січня 1681 р. (між Московією, з одного

боку, і Османською імперією та Кримським ханством - з іншого), терміном на 20
років, завершував війни 1670-х років за володіння землями Правобережної України:
1) кордон між Османською імперією та Московською державою встановлювався
по Дніпру;
2) Османська імперія приєднувала Північну Київщину, Брацлавщину і Поділля;
3) Московія приєднувала Лівобережну Україну і Київ, Запоріжжя;
4) протягом 20 років територія між Бугом та Дніпром (Середня й Південна
Київщина) мала залишатися незаселеною;
5) татари зберігали право кочувати в південних степах України;
6) Московія мала щорічно сплачувати кримському ханові «казну».
Наслідки договору: зміцнив міжнародне становище Московії, і це змусило Річ
Посполиту укласти з нею «Вічний мир».
«Вічний мир» 6 травня 1686 р. (між Московією та Річчю Посполитою)
підтверджував умови Андрусівського перемир'я 1667 р.:
1) Правобережжя залишалося під владою польського короля, Лівобережжя —
московського царя;
 6
2) Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною
зоною між двома державами;
3) Поділля лишалося під владою Османської імперії, а 1699 р. було приєднане до
Польщі.
Наслідки договору: ускладнював ситуацію в Україні, послаблюючи
національно-визвольний рух, оскільки утверджував насильницький поділ українських
земель між кількома державами.
Запорізька Січ у другій половині XVII ст.
З 1686 р. Запорізька Січ підпорядковувалася тільки московському царю.
Запорожці героїчно боролися з польськими військами під час Національно-визвольної
війни під проводом Б. Хмельницького;
1664 - 1665 рр. на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком брали участь у
антипольському повстанні на Правобережжі;
1667 р. — І. Сірко здійснив похід у Крим, звільнив бранців; 1678 р. участь у боях з
турецько-татарськими військами під час другого Чигиринського походу; 1695 р. і 1696
р. - участь у Азовсько-Дніпровських походах російського та українського військ.
Кошовий отаман Іван Сірко (? -1680 рр., уперше обраний кошовим отаманом у
1663 р.) успішно воював з турками і татарами (провів 55 битв і тільки три програв). 15
років поспіль І. Сірка обирали кошовим отаманом на Запорізькій Січі.
Слобідська Україна в другій половині XVII ст.
З 30-х років XVII ст. царський уряд усіляко заохочував українських переселенців
на Слобожанщину (незаймані землі на схід від гетьманщини, на кордоні з Московією).
У 1652 р. переселенці заснували м. Суми, а 1654 р. — м. Харків. Права українських
поселенців, які мали скласти присягу російському цареві, закріплювалися царськими
жалуваними грамотами. На початку колонізації російський уряд зберігав право
українців на самоврядування.
Адміністративно-полковий устрій Слобідської України. Слобожанщина була
поділена на п'ять козацьких полків, які стали адміністративно-територіальними
одиницями: Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський. Полки
поділялися на сотні. Посада полковника, який керував разом із полковою старшиною,
була виборною і довічною. Особливістю адміністративно-полкового устрою
Слобідської України була відсутність генеральної старшини і посади гетьмана.
Слобідські полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі.
Кількісний склад слобідських полків не був постійним. Реєстр усіх слобідських полків
містив перелік козаків, які мали відбувати військову службу.