3.1.

Українська державність наприкінці ХVІІ- на початку ХVІІІст:

- «Вічний мир» та його наслідки для України.
Після страти Ю.Хмельницького 1681р. у цьому ж році Росія та Туреччина уклали
Бахчисарайський мирний договір, за яким Туреччина отримувала Південну
Київщину, Брацлавщину та Поділля, а Росія отримувала Лівобережну Україну та
Запоріжжя(Територія між Дністром і Бугом 20 років мала залишатися нейтральною
та незаселеною). У 1686р. між Росією то Польщею було підписано «Вічний мир», був
складений на основі Андрусівського перемир’я 1667р(Правобережна Україна
відходила Речі посполитій). «Вічний мир» ускладнив становище лівобережного
гетьмана І. Самойловича, згодом його заарештували та заслали до Сибіру. Отже ,
після укладення між Росією та Річчю Посполитою «Вічного миру» центр політичного
та культурного життя українських земель зосереджується на Лівобережжі , яке
українці називали Гетьманщиною, а росіяни Малоросією. Тривалий час тут
зберігалися певні елементи державності, створеної в ході Української національної
революції1648—1676 рр.
-Внутрішня та зовнішня політика на території української козацької держави під
час правління І. Мазепи; головні напрямки його соціально – культурної діяльності
.Після усунення І. Самойловича гетьманська булава на Лівобережжі 1687 р .
дісталася І.Мазепі (1687—1708). Правління розпочав з підписання «Коломацьких
статей», регламентували українсько-російські відносини. Фактично вони були
гарантією «прав і вольностей народу малоросійського». Ці статті були доповненні
низкою пунктів( Козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам ,
заборонялися відносини з чужоземними державами і т.д.). У 1689р. на трон сідає
Петро І та І.Мазепи прийшлося завойовувати його прихильність(подарував шаблю за
2000 карб., показав свою прихильність). Згодом І.Мазепа стає одним з найбагатших
феодалів Європи. Головною його метою було об'єднання в межах однієї держави
всіх українських земель—Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та
Слобожанщини. Орієнтувався він на Річ Посполиту. Він сприяв створенню
української аристократичної верхівки, перетворивши козацьку старшину на
шляхетську верству. У 1701р видав указ про дводенну панщину для селян
Ніжинського полку. Така політика негативно сприяла на його імідж, народ називав
його «вітчимом» України. Ситуацію ускладнювала постійна бойова готовність, лише
за перші 12 років гетьманування було вчинено 11 літніх та 12 зимових походів. І.
Мазепа не зміг спертися на широку соціальну базу, козацтво та селянство не
підтримувало гетьмана.
-Участь українського народу в Північній війні. Полтавська битва та її наслідки.
Запорізька Січ у подіях 1709 р. Конституція П.Орлика.
У 1700р розпочалася Північна війна. У протистоянні, як правило , гинуло від 50 до 70 %
склад у козацьких формувань. Війна принесла збільшення податків, примусові
фортифікаційні роботи,нескінченні реквізиції харчів, розміщення в Україні російських
військ , фактичне припинення зовнішньої торгівлі. Перемога будь-яких була загибеллю
для Української держави. Якщо перемога діставалась Карл у XII і його ставленику
Станіславу Лещинському, то Україна як союзник Росії дісталась би Польщі , а у разі
перемоги Петр а І і його протеже Август а II українські землі чека в поділ між Росією та
Польщею. У 1705р І.Мазепа розпочинає таємні переговори з союзником Карла XII.
Навесні 1709 р . укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державної
незалежності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у Полтавській
битві та зазнав поразки(27 червня 1709). І. Мазепа не зраджував союзові з Росією, а
сам неодноразово був зраджений російською стороною(приклад: І.Мазепа звернувся
по допомогу до царя, але той йому відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік;
боронися я к знаєш»).
У жовтні 1709 р . у с. Варниця неподалік від Бендер помирає гетьман І. Мазепа.
Козацька рада 1710 р . обирає гетьманом в еміграції П. Орлика. Новообраний гетьман
уклав зі своїми виборцями та запорозькими козаками договір, який дістав назву
«Конституція прав і вольностей Військ а Запорозького» , або Бендерська конституція.
Характерною рисою Бендерської конституції є органічне поєднання традиційності й
новаторства . Спрямований на політичне та церковне відокремлення України від Росії.
Конституція прокламувала розширення демократичних засад у суспільстві. Йшлося про
створення своєрідного козацького парламенту — загальної Ради . До складу цього
представницького політичного органу мали входити вся старшина (генеральна,
полкова, сотники), делегати Запорозької Січі та представник и від полків. Одним із
основних елементів Бендерської конституції є помітне обмеження соціальної
експлуатації. Бендерська конституція мала на меті консолідацію українського
суспільства. У 1711 уклавши договір з кримським ханом він вирушив походом на
Правобережжя. Поразка під Білою Церквою, зрада турків, укладення Росією
Прутського трактату зашкодили державотворчим планам П. Орлика.

3.2.Колоніальна політика Російської імперії щодо України у ХVІІІст.

Цю колоніальну політику можна поділити на 5 етапів:
І етап (1708—1728 ) — форсований наступ на українську автономію. Російський цар
вирішив остаточно «прибрати Україну до рук», обіцяючи народу милості та свободи.
У 1708 р . під тиском цар я гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського(по 1722).
Починається форсований наступ на українську автономію( економічні утиски,
експлуатація демографічного потенціалу, культурні обмеження). Дещо змінила
ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722—
1724), він проводить судову реформу. Згодом П.Полуботка заарештовують.
II етап (1728—1734 ) — повернення Україні частини її прав та вольностей. Петро І
помирає, заявляється загроза війни з Туреччиною. 1727 рік – скасування
Малоросійської колегії. Обрано нового гетьмана – Данила Апостола(1727-1734). У 1728
в день коронації Петра II новий гетьман подав петицію про повернення Україні
колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р, натомість отримав «Решительные
пунты», частково повернулися України її права і свободи(було своєрідним тактичним
відступом).
III етап (1734—1750 ) — посилення імперського тиску. Після смерті Д.Апостола
російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. Вся повнота влади була
передана тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського
уряду». До нього входило 6 осіб: троє росіян, троє українців. На чолі стояв російський
князь О.Шаховський. Ситуація ускладнилася ще й російсько-турецькою війною(1735—
1739). Внаслідок війни Україна зазнала збитків на 1,5 млн крб.
IV етап (1750—1764 ) — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750
році останнім гетьманом К.Розумовський. 1754 р ліквідовується митний кордон між
Гетьманщиною та Росією; 1761 р . Київ назавжди переходить під пряме імперське
правління ; 1754 р . гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряд у про
прибутки та витрати Гетьманщини. Було проведено судову реформу, внаслідок якої
Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. К. Розумовський
йде назустріч старшині 1760—176 1 рр . забороняє переходи селян без письмової
згоди пана. Однак прихід до влад и Катерини II(1762—1796 ) кардинально змінив
ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства для свого роду
закінчилася для К. Розумовського втратою гетьманської булави.
V етап (1764—1783 ) — остаточна ліквідація української автономії. У 1764 р.
ліквідовано гетьманство. Вся повнота влади зосередилася в руках Другої
Малоросійської колегії. У 1775 р. було знищено Запорозьку Січ, у 1781 — ліквідовано
полкову систему на Гетьманщині, утворено намісництво за російським зразком, у 1783
р . юридично оформлено кріпацтво. Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано
українську автономію.

3.3.Правобережна Україна наприкінці ХVІІ у ХVІІІст

Після поразки Української революції подальшу долю українських земель визначали
сусідні держави — Польща , Росія та Туреччина . Згідно з умовами Бахчисарайського
договору (1681) територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися
нейтральною і незаселеною.
Проте, зважаючи на родючість ґрунтів, сприятливі кліматичні умови, спочатку
Туреччина , а згодом Польща порушують Бахчисарайську угоду і розпочинають процес
активного заселення пустуючих земель Правобережжя . Новий колонізаційний рух стає
особливо масовим після того, як Ян Собеський видав 1684 р . універсал, що дозволяв
козацькі поселення на південь від Росі. Наступним кроком Польщі стала ухвала сейму
(1685) про поновлення на території колишніх українських полків козацьких прав та
вольностей, внаслідок якої відродилися Богуславський , Брацлавський , Корсунський т
а Білоцерківський полки . Після завершення війни між Польшею та Туреччиною (1699)
потреба у козацькому військ у відпала , і тому польський сейм прийняв рішення про
ліквідацію правобережного козацтва . Спроба силою реалізувати цей план призвела
спочатку до поразки польських військ під Фастовом 1700 р. , а потім і до вибуху
повстання під проводом С. Палія (1702—1704). Мазепа придушив повстання, усунувши
Палія від влади. Польща почала господорювати на Правобережжі. Землі регіону знову
були поділені на Брацлавське , Волинське , Київське та Подільське воєводства.
Повернулися магнати, які почали створювати “слободи”, на яких селяни на певний час
були звільнені від податків. Однак закінчення пільгових років , вимоги землевласників
виконання панщини та натуральних повинностей, які супроводжувалися посиленням
наступу уніатства на права православних , викликали значне соціальне напруження на
Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина. Це була яскрава
форма національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту
на землях Правобережної України . Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три
хвилі піднесення: 1734—1738 рр. , 1750 р. , 1768 р. (Коліївщина). Росія вирішила
допомагати гайдамакам, які потребували зрівняння православ’я та католицтва, щоб
послабити Польщу та одночасно показати прихильність до Правобережжя. Як і слід
було очікувати, значна частина польської шляхти негативно поставилася до зрівняння в
правах католиків та православних і перейшла до активних дій. Створивши збройні
союзи — конфедерації, вона оголосила «хрестовий похід» проти православних під
гаслом захисту католицизму , шляхетських прав і звільнення Польщі з-під російського
впливу . Не маючи змоги самотужки вгамувати непокірних магнатів , польський уряд
звернувся по допомогу до Росії. Навесні 1768 р . запорожець М. Залізняк сформував
під Чигирином повстанський загін, його ядром були запорожці, навколо яких
об'єдналися тисячі селян . На бік повсталих перейшов уманський сотник І. Гонта зі
своїми козаками . Повстанці взяли Умань — міцну фортецю, одну з опорних точок
польської шляхти в цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні
Коліївщини . Ця перемога робила досить реальною перспективу розростання
гайдамацького руху як у західному, так і в східному напрямках , що означало його
поширення не тільки на власне польські землі, а також і на Лівобережжя . Катерина II
чудово розуміла , що в основі Коліївщини лежать не лише національно-визвольні
змагання та релігійне протистояння . Важливою складовою цього руху була
антифеодальна боротьба, що непокоїло Катерину, адже повстання могло
перекинутись і на території росії. Росія постійно проводила двозначну політику щодо
соціальних рухів на Правобережжі . Це пояснюється тим, що , з одного боку, вона
бачила в гайдамаччині засіб дестабілізації та ослаблення Польщі , з іншого — не
хотіла , щоб цей антифеодальний рух поширився на російську територію. Стратегічною
метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над
правобережними землями , але здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці XVIII ст.
3.4. Соціально –економічний розвиток наприкінці ХVІІ у ХVІІІст

Українські землі були захоплені Річчю Посполитою і перебували під владою

до 1648 р. На українських землях в литовсько-польську добу склалася така
соціальна структура суспільства :

 До XVI ст. сформувався стан – шляхта. Шляхта в середині XVI ст. стала
впливовою і організованою силою. Шляхта поділялася на магнатів
(панів, князів) і на дрібну шляхту.
 Князі (магнати) – нащадки аристократичних родин. Серед найбільш
впливових і заможніх українських князів були : Острозькі, Вишневецькі,
Заславські. Після Люблінської унії (1569 р.) значні земельні володіння
на українських землях отримали польські пани : Калиновські,
Конецпольські, Потоцькі.
 Шляхта дрібна – стан аристократії. Була найвпливовішою політичною
силою країни і становила 8-10 % населення Речі Посполитої. У середині
XVI ст. були оформлені права, привілеї, та обов’язки шляхти. Широкі
монопольні права на вирішення державних справ в середині XVI ст.
дозволяють характеризувати суспільний лад Речі Посполитої як
„ шляхетську демократію”.
 Духовенство – православне, католицьке, уніатське ( після 1596 р.).
 Міщанство – жителі міст. Магдебурзьким правом у Речі Посполитої
користувалися до 46 % населення. Міщанство поділяється на :
патриціати (купці, промисловці), бюргерство (цехові майстри, торгівці),
міське поспольство (ремісники)
 Селянство – було остаточно закріпачене III Литовським статутом
(1588р.).
 Козацтво – військовий стан. Як суспільна сила виходить на історичну
арену всередині XVI ст. Поділяється на реєстрових (з 1572 р.), були на
військовій службі у польського короля по найму та вільних козаків –
запорожців.

В ході визвольної війни, яка переросла в національну революцію

відбуваються корінні зміни в суспільній структурі суспільства.

 Провідним станом стало козацтво . За козаками закріплювалося право

власності на землю, звільнення від податків, участь у політичному
 житті. Головним обов’язком козака була військова служба, яку він ніс
за власний рахунок.
 Козацька старшина. Із козацької старшини формувалася вся українська
знать, в XVIІІст. відбувалася феодалізація козацької старшини – вона
зосереджувала в своїх руках владу, землю.
 Шляхта - як стан не була знищена. Складалася із середніх і дрібних
землевласників,які підтримували Б. Хмельницького.
 Селянство – завоювали особисту свободу і право земельної власності.
Селяни сплачували податок державі.
 Міщани – гетьмансько-старшинська адміністрація здійснювала
заохочувальну політику стосовно міщанства, значно послабився
податковий тиск. Результатом революційних завоювань було
звільнення українських міст з-під влади магнатів і шляхти.
 Провідна роль у житті міст перейшла до рук українців.
 Православне духовенство – разом з українським населенням
боролося проти польського панування. Церква була наділена
гетьманською владою, землею і мала підтримку гетьманської
адміністрації.

3.5. Значення для України підкорення Росією Кримського ханства .

Практика заселення північного Причорномор’я. Заснування Одеси.

Підкорення Росією Кримського ханства відбулося в 1783 році під час

правління Єкатерини II. Це дало можливість Росії розширити свої кордони на
південь і зайняти стратегічно важливу територію на південному заході своєї
імперії, що забезпечило доступ до Чорного моря. Крим став важливим
центром влади, культури та економіки в регіоні, і сприяв зміцненню
російської імперії.

Заселення північного Причорномор’я було розпочато в 18-19 століттях з

метою забезпечити населенням Росії необхідні ресурси та землі для
сільського господарства, промисловості та торгівлі. Заселення проводилося
переважно за рахунок російських колонізаторів, а також греків, болгар,
сербів, поляків та інших народів. Це сприяло розвитку різних галузей
економіки, а також зміні демографічної структури регіону.
Заснування Одеси в 1794 році було важливим подією для розвитку
північного Причорномор’я. Місто стало важливим портом, торговим
центром та культурним центром регіону. Одеса стала важливим центром
торгівлі з країнами Європи, а також місцем, де зібралися талановиті митці,
письменники та інші представники інтелігенції. Розбудова Одеси
забезпечила розвиток різних галузей економіки та культури в регіоні і
сприяла зміцненню впливу Росії на Причорноморському узбережжі.