Гетьманування Данила Апостола

Данило Апостол був український військовий, політичний

і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова
Гетьманщини на Лівобережній Україні. Брав участь у Північній
війні (1700-1721) проти Швеції. Провів адміністративну, судову і
земельну реформи. Підтримав союз гетьмана Івана Мазепи з
Карлом 12 проти Москви, але 21 листопада перейшов на бік царя
Петра І. Зберіг за собою полковницький уряд.
Із метою врегулювання земельних справ Апостол провів генеральне
слідство про маєтності. Унаслідок такого заходу в державне
користування було повернуто землі, захоплені у приватне
володіння.
За сприяння Данила Апостола українським купцям повернули
право вивозити товари на західноєвропейські ринки; було
налагоджено торговельні зв'язки з Кримом
Здійснюючи реформу фінансів, Апостол уперше встановив точний
бюджет державних видатків.
За гетьманування Апостола вдалося значно зменшити кількість
росіян в українській адміністрації. Було обмежено до шести
кількість російських полків в Україні.
Отже, на мою думку, Данило Апостол пригальмував процес
перетворення Гетьманщини на адміністративну одиницю
Російської імперії, відстоявши права і свободи, які лишалися в
українців.
Гетьманування Кирила Розумовського
Кирило Розумовський був українським військовим,
політичним та державним діячом, гетьманом «всієї Малої Росії,
обох боків Дніпра та Військ Запорозьких». Він був Представником
козацького роду Розумовських. Графом та генерал-фельдмаршалом
Російської імперії.
Кирило Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на
європейський лад.
У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії
серед вищої козацької старшини. Консервативна та течія
Інтелігенції.
Консервативна течія намагалася наблизити традиційний козацький
устрій Гетьманщини до шляхетського ладу Речі Посполитої.
Інтелігенція шукала зразків для державної перебудови своєї країни
на Заході й хотіла встановити в Україні гетьманську монархію.
Він намагався дістати право дипломатичних відносин, дбав про
розвиток української торгівлі й промисловості, розпочав широку
програму «національних строєній», реформував козацьке військо,
планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвитку
української науки літератури й мистецтва.
10 листопада 1764 р. вийшов царський указ про ліквідацію
гетьманства в Україні, а самого гетьмана Кирила Розумовського
було усунуто від державних справ у Російській імперії.
Того ж дня Кирило Розумовський отримав чин генерал-
фельдмаршала, пожиттєве гетьманське жалування в 50 тисяч
карбованців на рік, йому залишили всі маєтності, титули та
зручності, якими той користувався. Все ж таки він був надзвичайно
залежним від рішень у Петербурзі. Склавши гетьманські клейноди,
Кирило Розумовський виїхав за кордон.
Скасування гетьманства і зруйнування
Запорозької Січі
У 1762 році на імператорський престол зійшла Катерина II, яка
одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства.
Важливим аспектом у політиці імператриці стало так зване
«зросійщення ополячених окраїн» Ці плани Катерини II не
передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини, ні
козацьких вольностей, ні Запорізької Січі.
У 1775 році, коли закінчилася Російсько-турецька війна яку Москві
допомогли виграти запорожці, козаки стали непотрібні. Тому 23
квітня 1775 року на раді при імператорському дворі прийнято
рішення про ліквідацію Січі.
На початку червня 1775 року російські війська під командуванням
російського генерала сербського походження Петра Текелія, які
поверталися з османського походу, раптово оточили Січ. Козаки не
чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді
перебувало зовсім мало вояків. На самій Січі в той час перебувало
лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни
роз’їхалась по паланках і зимівниках. Натомість під командуванням
Петра Текелія перебували значні сили. Він оголосив
імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. Січовому
товариству, черех нерівні сили, нічого не залишалося, як здатися.
Всім було зрозуміло що опір кількох тисяч оточених запорожців
буде марним, а прорив інших козацьких військ до оточеної Січі був
майже неможливим в силу великої чисельності російського війська
і те що майже вся козацька старшина перебувала на Січі в
результаті чого козаки що не були в оточенні залишилися без
командування.
На Січі зібралася рада яка намагалась знайти вихід з безнадійної
ситуації в якій опинилося Запорізьке козацтво. Рада вирішила не
проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед
москвою.
16 червня 1775 року російським військами було повністю
зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до
Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра
Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги.
14 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, який офіційно
сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-
лицарська Січ зображувалася як неконтрольовані які жили в
необізнаності та заважали царизму вести торгові та культурні
зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в
ньому не було ні слова.