Історія Семінар 3

1. Початок війни. Перші переможні битви і поширення повстанського руху

(1648-1649рр.).
Причини Національно-визвольної війни :
 Селянство незадоволене покріпаченням ;
 Дрібна шляхта незадоволена своїм становищем ;
 Свавілля аристократів у містах ;
 Козацтво незадоволене своїм становищем і розуміє свої можливості ;
 Релігійне питання : утиски православних ;
 Поява уявлення про окремішність народу , що проживає на українських
землях ;
Багато могутніх українських магнатів покатоличилися і ополячилися . У цій
війні вони опинилися по той бік барикад і захищали устрої Речі Посполитої .
Отже, нащадки руських князів поступилися місцем борців за самостійність
українських земель тим , чия політична ідея гартувалася в походах , війнах і
степах – козацтву .
У 1647 році чигиринський підстароста Даніель Чаплинський напав на хутір
Суботів Богдана Хмельницького , Пограбував його , а малого сина
Хмельницького забив до смерті , Це стало приводом до початку війни .
Хмельницький разом зі своїми синами і невеликим загоном втік на Січ , де
переманив на свій бік козаків і розпочав повстання .
Усередині квітня 1648 р. на Жовтих Водах, по дорозі на Січ впевнений у
своїй перемозі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об`єднаними
козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня після тривалого бою,
під час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч повсталих на
допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито.
Вражені звісткою про поразку й переконані підісланим козаком у тому, що
повстанці значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головних сил
Марцін Калиновський та Миколай Потоцький залишили вигідні позиції під
Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати
долаючи багато перешкод.
26 травня неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку
(козацькі сили зросли до 15-тисяч, без врахування татарської кінноти) і знову
зазнали поразки. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі
польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520
жовнірів, 41 гармата. Наче полякам мало було нещасть, за шість днів до
битви під Корсунем помирає король Владислав IV. Річ Посполита раптом
втрачає короля, командирів і армію.
Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Коли він
заглиблювався в землі Волині та Галичини, селяни вітали його та
приєднувалися до повстання. На початку жовтня козацько-селянська армія
взяла в облогу Львів. На початку січня 1649 р. Хмельницький повертається
до Києва на чолі переможного війська. Збуджений натовп і православне
духовенство вітали його, як "українського Мойсея ", що "звільнив свій народ
від польського рабства".
Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жовтими
Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським
договором.
Великою заслугою Хмельницького є те, що протягом року війни він зумів
створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну
армію. Із Запорозької Січі гетьман вийшов із тритисячним загоном, а під
Зборовом зібрав уже 360 тис. повстанців.
Битва під Жовтими Водами є яскравою сторінкою в історії військового
мистецтва запорожців. Загони Хмельницького налічували приблизно 8-10
тис. козаків, мали 4 гармати. До запорожців приєдналися татарський загін і 4-
5 тис. реєстрових козаків. Після першої сутички з козаками польське військо
зібралося в укріпленому таборі. У ніч на 6 травня 1648 року воно зробило
спробу відійти і з'єднатися з іншою частиною своїх військ, але біля урочища
Княжі Байраки натрапило на засідку і було вщент розгромлене. Майже 3 тис.
поляків (серед них був і смертельно поранений С. Потоцький) потрапили в
полон.
Битва під Жовтими Водами
У битві під Корсунем Хмельницький на чолі 15-тисячного загону змусив 20-
тисячну армію Речі Посполитої залишити вигідні позиції та прийняти бій на
незручній для польської кавалерії пересіченій місцевості - Гороховій Діброві.
6-тисячний резервний загін М. Кривоноса, вдаривши із засідки, завершив
розгром поляків. Польські гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський
потрапили в полон, було захоплено весь обоз і прапори.
Битва під Корсунем
 Таку саму тактику застосував Хмельницький і в битві під Пилявцями, що
відбулася 21-23 вересня 1648 року на берегах р. Пиляви (Ікви). Сили сторін
були майже рівними: до 100 тис. козаків і 5 тис. татар проти 80-90 тис.
поляків. Центральним пунктом бою була гребля через річку. В перший день
вона двічі переходила з рук у руки, потім нею оволоділи поляки. Однак 23
вересня Хмельницький захопив греблю й розпочав наступна ворожі позиції,
що посіяло паніку серед поляків і змусило частину їх до втечі. При цьому Б.
Хмельницький вдався до психологічного маневру: зробив вигляд, що вітає
татарські загони, які насправді прибули 25 вересня і одразу вирушили на
Львів.
Битва під Пилявцями
 Перемога у цій битві була першим етапом визвольного походу в
західноукраїнські землі.
Згадані перемоги активізували розгортання народної війни по всій Україні. У
жовтні козацько-селянське військо дійшло до Львова й оточило його. Проте
брак продовольства, смерть від чуми Кривоноса, бездоріжжя, епідемії
змусили Хмельницького зняти облогу, задовольнившись викупом. Почавши
переговори з посланцями польського короля Яна Казимира, гетьман
припинив бойові дії, хоча міг іти на Варшаву.
Похід на Львів
Наприкінці червня 1649 року гетьман разом із ханом Іслам-Гіреєм оточив
польські війська під Збаражем. Потім з головною частиною військ вирушив
на Зборів, де взяв у облогу 30-тисячну польську армію Яна Казимира, яка
наприкінці липня йшла на допомогу під Збараж. Коли перемога козацького
війська була близькою, підкуплений поляками татарський хан зрадив
Хмельницького і змусив його піти на переговори з Яном Казимиром. У
серпні 1649 року було укладено Зборівську угоду. Згідно з нею
встановлювався реєстр із 40 тис. козаків на Київщині, Чернігівщині та
Брацлавщині. Урядові посади мали право обіймати лише козацька старшина
та православна шляхта. Повстанцям було даровано амністію. Умови
Зборівського договору влаштовували не всі верстви українського населення.
На Запорожжі навіть відбувся виступ проти гетьманської адміністрації, але
його придушив сам Хмельницький.
2. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр..

Мир був нетривким. Обидві сторони не вважали війну завершеною і

готувалися до її продовження. На початку 50-х років XVII ст. Хмельницький,
намагаючись забезпечити сприятливі зовнішньополітичні умови для
подальшої боротьби, налагоджував відносини з придунайськими
князівствами – Валахією та Трансільванією і особливо із Молдавією. Він
намагався досягнути найширшої дипломатичної ізоляції Речі Посполитої.
Для того щоб перешкодити стратегічним планам польського командування
використати Молдавію як плацдарм для нападу на Україну і примусити
молдавського володаря відмовитись від союзу з Польщею, Б. Хмельницький
в серпні-вересні 1650 р. здійснив вдалий молдавський похід. У результаті
походу молдавський володар Василь Лупул розірвав союз із Польщею і уклав
союз із Україною. Під тиском Туреччини поновив союз із Україною і
кримський хан Іслам-Гірей.
Після поразок 1649 р. Річ Посполита виношувала плани поновлення воєнних
дій проти України. Наприкінці 1650 р. сейм ухвалив рішення про початок
нової воєнної кампанії.

Військові дії між Україною та Польщею відновилися в ніч із 9 на 10 лютого

1651 р., коли польські війська, порушивши договір, напали на місто Красне
на східному Поділлі. Козаки на чолі з полковником Д. Нечаєм мужньо
боронили місто, але змушені були відступити. Сам Д. Нечай загинув.
Нищачи села й міста Поділля, наприкінці місяця поляки розпочали облогу
Вінниці, проте захопити її не змогли. Керував обороною міста Кальницький
полковник Іван Богун. Польська армія, зазнавши великих втрат, відступила.

Вирішальна битва між основними силами польської та української армій

відбулася 28 червня – 10 липня 1651 р. поблизу Берестечка на Волині. Битва
стала найбільшим воєнним зіткненням XVII ст. в Європі: польське військо
налічувало близько 220–240 тис. осіб, а українське – близько 100 тис.
Союзниками українців виступали татари – 30–40 тис. осіб. У цій битві
українське військо зазнало поразки, яка значною мірою була спричинена
втечею військ кримського хана з поля бою (значні втрати татар у битві
справили на них деморалізуюче враження, і вони не змогли стримати
польського натиску). Залишаючи поле битви, татари затримали при собі Б.
Хмельницького, який намагався їх повернути. У результаті українське
військо опинилося в скрутному становищі. Лише завдяки рішучим діям
Богуна основна боєздатна частина війська була виведена з оточення. Козаки
відступили на Київщину, де почали готуватися до нових битв.

Повернувшись на початку липня з татарського полону, Б. Хмельницький

швидко відновив боєздатну армію і вже через два місяці зупинив просування
польської армії в районі Білої Церкви. Це змусило коронного гетьмана М.
Потоцького погодитись на переговори. 18 вересня 1651 р. у Білій Церкві було
укладено мирний договір. Його умови були важкими. Козацький реєстр
скорочувався до 20 тис. осіб, територія гетьманського управління
обмежувалася лише Київським воєводством, у Брацлавське й Чернігівське
воєводства поверталася польська адміністрація, шляхта отримувала назад
свої маєтки, гетьману заборонялося вести переговори з іноземними
державами, він підпорядковувався польському королю і зобов'язувався
розірвати союз із кримським ханством. Хмельницький залишався гетьманом,
але після його смерті право призначати і звільняти гетьманів переходило до
польського короля.

Білоцерківський договір насправді не влаштовував обидві сторони.

Польський сейм відмовився його схвалити, оскільки поляки розраховували
на швидку і остаточну перемогу. Для Української держави договір був
важким ударом. Він спричинив не лише піднесення національно-визвольної
війни проти Польщі, ай хвилю антигетьманських виступів, а також хвилю
масових переселень селян і козаків на територію Московської держави
(майбутню Слобідську Україну).

Усвідомлюючи, що дотримання умов договору може спричинити

громадянську війну, Хмельницький навесні 1652 р. почав готувати армії до
нової війни. У квітні того ж року гетьман оголосив про початок нового
походу і рушив із 35• тисячним військом (із яких 20 тис. – татари) на
Поділля. У битві біля гори Батіг поблизу міста Ладижина (1–2 червня 1652 р.)
українська армія вщент розгромила 35-тисячне польське військо. Ця
перемога сприяла розгортанню антипольської повстання на Поділлі й
фактично спричинила втрату чинності умов Білоцерківського миру. Але
перемога не означала завершення війни, яка набувала рис затяжної. Тим
часом міжнародна ситуація складалася не на користь України. Спроби Б.
Хмельницького зробити своїм союзником Молдавію і посадити на її трон
свого старшого сина Тимоша спричинили утворення антиукраїнської коаліції
в складі Трансільванії, Валахії та Польщі. Протистояти такій коаліції
українська армія наодинці не могла, до того ж серйозним ударом по планах
Хмельницького стала загибель його сина Тимоша, якого він бачив своїм
наступником.

Упродовж 1653 р, тривали бойові дії на Брацлавщині, де козаки під проводом

І. Богуна розгромили під Монастирищем польські підрозділи на чолі зі
Стефаном Чернецьким. Восени того ж року польське військо на чолі з
королем Яном II Казимиром потрапило в облогу під Жванецьким замком на
Поділлі (кінець жовтня – середина грудня 1653 р.). Від остаточної поразки
поляків урятували татари, підкуплені королем. В околицях м. Кам'янця вони
уклали сепаратний мир, за яким воєнні дії припинялися, а татари отримали
право брати ясир на західноукраїнських землях. Щодо прав козацької
України, то, як підкреслюють сучасні українські історики В. Смолій і В.
Степанков, "вона передбачала не відновлення умов Зборівського договору
(як це часто стверджується в історичній літературі), а лише передбачених
ним прав і вольностей козацтву".

Таким чином, для української козацької держави наслідки Жванецької

кампанії виявилися вкрай несприятливими. Для знесиленої тривалою війною
України стало очевидним, що завершити боротьбу можливо лише за
підтримки сильного союзника.

3. Переяславсько-московський договір 1654 р. і його історико-правова

оцінка.

Перея́славська рáда 1654 року — загальна військова рада, скликана

гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-
Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом
Запорізьким та Московською державою.

Українсько-московська міждержавна угода 18 січня 1654 р. Після попередніх

переговорів, детальний хід яких і досі малопрояснений, на міському майдані
Переяслава відбулася військова рада. У ній взяло участь близько 200
представників старшини та козацтва

Козацькі пропозиції складалися з 23 статей від імені гетьмана й Війська

Запорозького. Основна ідея цих статей — встановлення в принципі таких
міждержавних відносин, за яких Україна зберігатиме як внутрішню, так і
зовнішню самостійність. Саме з цими статтями українське посольство,
очолене генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним та
переяславським полковником Павлом Тетерею, прибуло до Москви. Проект
документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654
р. Внаслідок тижневих переговорів проект дещо змінили, узгодили 17 статей,
а з 6 дуже важливих узгодження відклали на пізніший термін. Згідно з
«Березневими статтями» — ядром договору, гетьмана й старшину козаки
мали обирати на раді. Українські адміністрація та суд лишалися
самостійними і не підпорядковувалися Москві. Збирання податків
покладалося на український скарб. Чисельність козацького війська
встановлювалася в 60 тисяч. Свій проект угоди підготувало й міщанство.
Українські міщани намірялися зберегти всі свої права і вільності, дані їм іще
литовськими князями та польськими королями, насамперед міське
самоврядування. Це право було їм підтверджено. Тривалі переговори
православного духівництва України скінчилися безрезультатно. Українська
православна церква не погоджувалася на залежність від патріарха
московського, якої прагнули московський уряд і Російська православна
церква.

Отже, лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво

разом з українською православною шляхтою — тільки частково, а
православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.

Згідно з документами, затвердженими під час переговорів 1654 p.,

встановлювалися міждержавні відносини, що не обмежували незалежності
України. Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про
об'єднання України й Московії у своєрідну конфедерацію.

Адже договір між двома державами загалом був рівноправний і (за умови
дотримання) взаємовигідний. Водночас він був незавершений, недосконалий,
діяв нетривалий час (кілька років) і тому дуже швидко втратив чинність.

4. Відродження української державності за часів Б. Хмельницького.

Переможні битви 1648—1649 pp. Під Жовтими водами, Пилявцями,
Корсунем, унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена
від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави
під назвою «Військо Запорозьке». Історики дали цій державі умовну назву —
Гетьманщина. Швидка організація державного життя на визволених
територіях засвідчила, що Національно-визвольна війна відкрила широку
перспективу для майбуття українського народу. Як відомо, остаточну мету
визвольних змагань козацтва Богдан Хмельницький вбачав у відродженні
Української держави. Найвищим законодавчим органом держави стала
Генеральна рада — загальна рада всього війська. Керувати всіма справами
внутрішнього врядування й зовнішньої політики гетьманові допомагав уряд
— генеральна старшина, що фактично виконувала функції кабінету міністрів
і водночас — генерального військового штабу.

Згідно з умовами Зборівського договору 1649 р. Гетьманщина складалася із

земель колишнього Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств та
обіймала 200 тис. кв. км — від р. Случі на заході до московського кордону на
сході та від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні.
Столицею та гетьманською резиденцією став Чигирин.

Гетьманська держава мала одну з найсильніших у тогочасній Європі армій.У

козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з
Генерального суду, полкових і сотенних судів.

Від перших місяців Національно-визвольної війни Богдан Хмельницький

зосередив особливу увагу на дипломатичній діяльності, спрямованій на
зміцнення міжнародного становища козацької України, прагнув
дипломатичного визнання Гетьманщини європейськими державами.

З цією метою наприкінці лютого — на початку березня 1648 р. було укладено

військово-політичний союз із Кримським ханством.

Було встановлено дружні відносини з Валахією, католицькою Венецією,

розпочато пошуки способів порозуміння зі Швецією. Особливе місце
посідали відносини з Туреччиною. Утвердження Української козацької
держави — Гетьманщини — відбувалося на тлі глибоких зрушень у
господарському й суспільному житті. Було ліквідовано велике й середнє
світське землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарювання,
кріпацтво. Безперечним завоюванням козацької держави стала особиста
свобода абсолютної більшості селян і міщан

5. Україна в період «Руїни».

В українській історіографії трагічний спектакль, в якому українці
марнували величезну енергію й рішучість, набуті у повстанні 1648 р., в
самогубних сутичках, яким, здавалося, не буде кінця, часто називають
Руїною.
Через 20 років після смерті Хмельницького перемоги над спільним ворогом
були зведені нанівець нездатністю українців об'єднатися для досягнення
спільної мети. В результаті було втрачено багатообіцяючу можливість
політичного самовизначення, створену повстанням Хмельницького.
Смерть Хмельницького застала українців у
нещасливий момент. Напівсформоване українське суспільство, яке
оточували хижаки-сусіди й роздирали внутрішні проблеми, охоче прийняло
його провід. Але для наступників Хмельницького, які не мали його
популярності й престижу, виявилося набагато важче здобути широку
підтримку.
Перед смертю Хмельницький влаштував так, щоб після нього гетьманом
обрали його сина Юрія. Але незабаром 16-річний хлопчина сам переконався,
що не готовий правити в такий переламний момент. Тому в 1657 р.
гетьманом обрали одного з найближчих прибічників Хмельницького – Івана
Виговського.
Виговський був одним із найрозумніших і найосвіченіших козацьких
ватажків. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до старшини. У
зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського
князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб зробити такий
крок, тому Виговський зосередився на пошуках противаги московським
впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею. Але народ
не підтримав цієї ідеї. До затятих ворогів такого зближення належали
запорожці на чолі з Яковом Барабашем, а також козаки Полтавського полку
під проводом Мартина Пушкаря.
Московіти стали підбурювати народ проти гетьмана. Наприкінці 1657 р.
проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658 р. дві
ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем із неї
вийшов Виговський.