Варіант 15

1. Національно-визвольна революція під проводом Б. Хмельницького……..3

2. Г.С. Сковорода – видатний український філософ та
просвітитель………...9
3. Поясніть поняття: монархія, реєстрове козацтво, русифікація……………
15
4. Список використаної
літератури…………………………………………....22

2
1. Національно-визвольна революція під проводом Б. Хмельницького.
Причини Національно-визвольної війни:
 селянство незадоволене покріпаченням;
 дрібна шляхта незадоволена своїм становищем;
 свавілля аристократів у містах;
 козацтво незадоволене своїм становищем і розуміє свої можливості;
 релігійне питання: утиски православних;
 поява уявлення про окремішність народу, що проживав на українських
землях.
Визначне місце в історії України належить Богдану Хмельницькому,
котрий очолив народ на визвольну боротьбу і зaклaв основи першої держави.
На звільненій від польсько-шляхетського панування території було
ліквідоване магнатське й шляхетське землеволодіння, фільварко-панщинну
систему господарювання й кріпосницькі відносини. Козацькі господарства
переростали в господарства фермерського типу, головними ознаками якого
було використання найманої праці і зв’язок з ринком. Б. Хмельницький був
видатним дипломатом та високоосвіченою людиною, який зумів у короткий
термін налагодити дипломатичну службу. Маючи необмежену владу, він не
потребував розкошів і жив дуже скромно.
Богдан Хмельницький — український
військовий і політичний діяч, гетьман,
очільник Гетьманщини (1648–1657), керівник і
ініціатор повстання, що переросло у
Національно-визвольну війну. Перед початком
походу на українські землі, на відміну від
попередніх ватажків козацьких повстань,
3
Хмельницький вирушив у Крим, де домовляється про допомогу у війні з
Річчю Посполитою.
Обережний хан Іслам Ґірей ІІІ не поспішав оголошувати війни, проте
дозволив ордам ногайських кочовиків під проводом Тугай-бея долучитися до
повсталих козаків. Для обох сторін такий союз був вигідним: татари
здобували військову здобич, а козаки вирішували питання кінноти, якої у них
на той час у потрібній кількості не було.
1648 р. — переможні Жовтоводська, Корсунська та Пилявецька битви.
У цих сутичках військо Хмельницького і татар зіштовхнулося з місцевими
шляхтичами. Повстання підтримав простолюд, який чинив бунти. Селяни і
міщани нападали на маєтки знаті та магнатів і вирізали шляхту, священиків
та євреїв. Протягом цього наступу козакам вдалося захопити ледь не до
Варшави. Наближалась зима, а у Варшаві зібрався сейм, на якому обирали
короля. Хмельницький вирішив повернутися назад.
На початку 1649 року новим королем обрали Яна ІІ Казимира, котрий
спробував примиритися з козаками. Проте жодну зі сторін не задовольнили
запропоновані умови, а тому військові дії відновилися.
Літом 1649 року на допомогу 100-тисячному війську козаків
Хмельницького, рушив сам кримський хан Іслам-Ґірей з 40-тисячною
татарською кіннотою. Вони взяли в облогу значну частину шляхетських
військ у Збаражі. На допомогу поспішив сам король Ян ІІ Казимир і
протиборчі сили зустрілися під Зборовим. Виявити переможця у битві не
вдалося через бажання хана якнайшвидше завершити конфлікт. Йому було
невигідно надмірне посилення козаків і остаточна поразка будь-якої з сторін.
У результаті цієї кампанії підписали компромісний Зборівський
договір. За його умовами:
 Військо Запорізькє одержало самоврядність на території Київського,
Чернігівського і Брацлавського воєводств;
 40 тис. реєстру, інші козаки мали повернутися до панів;
 державні посади на козацьких землях мали займати лише православні;
4
 унію мали скасувати на найближчому сеймі;
 польські війська, євреї та єзуїти мали покинути Україну;
 повстанцям оголошували амністію;
 було утворено Гетьманщину.
Хмельницький вирішив силою змусити молдавського господаря Василє
Лупу віддати заміж його дочку Розанду за Тиміша Хмельницького та
схилити його до війни проти Речі Посполитої. Щоб втілити це прагнення,
було організовано Молдавські походи, перший з яких відбувся у серпні-
вересні 1650 р.
1651 р. — битва під Берестечком. Це була наймасштабніша сутичка
війни: за різними оцінками участь в битві взяли від 80 до 140 тисяч українців
та татар і від 80 до 200 тисяч усього польського війська. Її долю вирішив
відступ кримського хана під натиском артилерії. Під загрозою оточення,
козацькі війська вимушені були організовувати евакуацію через болотисту
місцевість. Особливою хоробрістю у бою відзначився Іван Богун, полковник
і деякий час наказний гетьман.
Козацькі війська не зазнали великих втрат під Берестечком, бо зовсім
скоро Хмельницький зібрав нову величезну армію під Білою Церквою. Проте
поразка залишалася поразкою. Щоб припинити війну, гетьман вимушений
був підписати Білоцерківський договір. За його умовами:
 шляхтичам повертали маєтки у Брацлавському і Чернігівському
воєводствах;
 Гетьманщина обмежувалася Київським воєводством;
 Реєстр зменшили до 20 тис.;
 Козакам заборонили самостійну зовнішньополітичну діяльність.
Хмельницький не дотримався угоди і вже наступного року пішов на
Молдову, щоб втілити плани з одруження сина.
1652 р. — переможна Батозька битва. Тиміш Хмельницький (син
Богдана) врешті одружився з молдавською принцесою. На жаль, через рік він
помер у молдавському поході, коли намагався допомогти тестю.
5
 1653 р. — Жванецька облога. Військам гетьмана та кримського хана
вдалося заблокувати війська Яна Казимира, який знаходився у дуже
плачевному становищі. Однак хан Іслам Ґірей не бажав повного розгрому
противника. А тому не дозволив добити польські війська. Облога Жванця
закінчилася підписанням перемир'я, за яким умови Білоцерківської угоди
було скасовано і чинності знову набув Зборівський договір. Хмельницький
остаточно розчарувався в османах.
Після битви він вирушив до Переяслава, де у січні 1654 року скликав
загальну військову раду козаків та прийняв московську делегацію від царя
Олексія Михайловича на чолі з боярином Василієм Бутурліним. Вони
привезли йому постанову Земського собору, де повідомлялось про рішення о
прийнятті Війська Запорозького під протекцію Московського царства.
Переяславська рада 1654 року. Гетьман та козаки присягли на
вірність царю і вимагали подібної присяги й від московських послів. Однак,
ті відмовилися та обґрунтували це тим, що цар не присягає своїм підданим.
Відмовилася присягати царю й значна частина полковників та козаків,
зокрема Іван Богун.
Пізніше усну домовленість закріпили "Березневими статтями". За
їхніми умовами:
 Гетьманщина отримала протекцію московського царя;
 усі права та вольності зберегли;
 60 тис. реєстру;
 Москва платила генеральній та полковій старшині;
 гетьмана обирало військо;
 Гетьманщині дозволяли зовнішні відносини з будь-ким, окрім Польщі і
Туреччини;
 на кордонах з Польщею виставляли московські залоги;
 Москва зобов'язалася піти війною на Річ Посполиту.
Гетьман та московський уряд по-різному трактували зміст угоди. Для
козаків це була, насамперед, військово-політична угода про визнання
6
протекторату Москви, що передбачало військову допомогу у боротьбі з
Річчю Посполитою. Московський цар розглядав угоду скоріше як визнання
своєї влади на цих територіях, що крім того ж прекрасно вписувалося в
давню ідею "збирання руських земель".
1654-56 рр. — війна Гетьманщини та Москви проти Речі Посполитої і
Туреччини.
Окрім війни з союзом Війська Запорозького та Москви, на Річ
Посполиту прибув зоряний десант Швеції зі своїми союзниками. Шведи
досить швидко окупували більшу частину Польщі, включно з Познаню,
Варшавою та Краковом.
На сході перейшли у наступ і українсько-московські війська. У вересні
1655 року вони знову взяли в облогу місто Львів, захопили майже всю
Білорусь.
Річ Посполиту від повного розгрому врятувала лише неприязнь між
країнами-нападницями та непомірне марнославство московського царя. Цар
Олексій Михайлович боявся подальшого просування шведів і зростання
їхньої могутності, а тому пішов на мирову з Річчю Посполитою, в обмін на
обіцянку стати польським королем після смерті Яна Казимира.
Без згоди Хмельницького, Москва підписує з Річчю Посполитою
Віленське перемир'я у жовтні 1656 року.
А поки Віленське перемир'я, по суті, нівелювало Березневі статті,
українсько-московську угоду і викликало справедливе обурення гетьмана та
козацької старшини.
Хмельницький починає шукати нових союзників для продовження
війни з Річчю Посполитою, присягнувши на вірність "лише собі, а не комусь
з чужих монархів". В жовтні 1656 року Військо Запорозьке приєднується до
антипольської коаліції разом з Швецією, Трансильванією (або Семигородом)
та Бранденбурґом. Частково, до дій коаліції приєдналися і Молдова з
Волощиною.

7
 Однак, це не врятувало Військо Запорізьке від поразки у війні, яку
значно наблизила смерть Хмельницького у 1657.
Національна революція 1648—1676 років — це складний політичний
процес, що поєднував у собі боротьбу за національне визволення, масовий
соціальний протест і збройні форми громадянського.
На різних етапах в наукових концепціях щодо ідентифікації подій
середини — 2-ї половини 17 ст. застосовувалися такі терміни, як
«Хмельниччина», «козацьке повстання», «загальнонародне повстання»,
«національне повстання»; «козацька війна», «громадянська (домова) війна»,
«велика війна 1648—1654 рр.», «польсько-козацька війна», «селянська
війна», «визвольна війна», «національно-визвольна війна»; «козацька
революція», «національна революція», «національно-визвольна революція»,
«українська революція», «велика українська революція» тощо.
Також залишатися питання його верхньої хронологічної межі, яка
коливається в діапазоні 1654—1678 років. При цьому традиційним в
історіографії є виділення двох фаз, відокремлених одна від одної смертю
Богдана Хмельницького 27 липня (6 серпня) 1657 року. Перша з них
характеризується наростанням національно-визвольної боротьби і її
найвищою результативністю, а друга пов'язується із втягненням козацької
України в добу старшинських міжусобиць і руйнації («Руїни»)
господарського життя, нових форм соціальних зв'язків та державно-
політичних структур.

8
2. Г.С. Сковорода – видатний український філософ та просвітитель.
Григо́ рій Са́ вич Сковорода́ козацького
роду. Він народився 3 грудня 1722 року в
Чорнухах Лубенського повіту. Батьки – Сава
та Пелагея – у сім років віддали його до
школи.
Український філософ, богослов, поет, педагог,
можливо, і композитор літургійної музики.
Мав значний вплив на сучасників та подальші
покоління своїми байками, піснями,
філософськими творами, а також способом
життя, через що його називали «Сократом».
Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці,
вважав що головним сенсом людського існування - самопізнання. У своєму
розумінні світу філософ дотримувався морально-етичних засад одвічної
боротьби “добра” і “зла”. Під “злом” він розумів прагнення до збагачення,
паразитизм, розбещеність. Протилежність “зла” — “добро”, що символізує
високі духовні інтереси людини. Отже, філософське вчення українського
мислителя було об’єктивно спрямоване на утвердження ідей гуманізму,
добра, справедливості. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії,
відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу
особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного
філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати
філософські діалоги й трактати.
Писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови:
художні та філософські твори слов'яноруською (слов'яно-українською),
поезії та байки — книжною українською (у ній менше цер-
9
ковнослов'янських елементів), також частину листування він вів латинською
мовою. Його називали «людиною-університетом» та «мандрівна академія»
своєї епохи, хоча за життя він не видав жодної книги. Але читачі шукали
його самі, переписували рукописи, цитували й пропагували. Навіть сам Тарас
Шевченко: «Кругом листочки обведу та й списую Сковороду».
Він якісно розвинув, підніс на один рівень з тогочасними
західноєвропейськими зразками українську філософію, педагогіку,
літературу. Він перший з українських інтелектуалів і митців здобув
всесвітню славу. Став першим байкарем і поетом-ліриком у нашій літературі.
Його діяльність сприяла відкриттю Харківського університету. Його
філософські ідеї допомогли тисячам людей піднятися на вищий духовний
ступінь розвитку. Нарешті, Сковорода став одним з основоположників
екзистенційної традиції у філософії й мистецтві.
Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами,
вигадками й викликала інтерес. Григорій Сковорода ще за життя став
легендою. Своїми поглядами дивував своїх сучасників, здивував він їх і
смертю. Помер бідним безпритульним мандрівником, та здобув величезну
популярність, любов і глибоку пошану, яку мав як за життя, так і після
смерті.
Дослідники життя і вчення Григорія Сковороди сходяться на тому, що
йому якимось чином вдається залишатися близьким і сучасним для нових
поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. Його люблять як друга і
шанують як учителя.
«Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і
яких би так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острогозька до
Києва у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є
предметом оповідань і легенд…» (М. Костомаров).
Григорій Сковорода був чи не найцікавішою постаттю історії
українського духу. І найзагадковішою. Офіційних даних щодо нього

10
збереглося небагато. Натомість є чимало легенд і оповідей. Які ще раз
підтверджують крилатий вислів Сковороди: «Світ ловив мене та не спіймав».
Був загадковим від народження
Про більш-менш точну дату народження Григорія Варсавича
(Савовича) Сковороди (1722 рік) стало відомо лише через 200 років після цієї
події – саме тоді дослідники віднайшли в одному із його листів згадку про
святкування власного дня народження (датами й святкуваннями він взагалі
не дуже переймався). Мандрівний філософ походив із родини спадкових
козаків з Полтавщини.
Не мав вищої освіти, але був розумакою
Сковорода мав виняткові здібності до навчання. Вже у 16 років вступив
до Києво-Могилянської академії, першого вишу в Україні, де вивчав
церковнослов’янську й латину. Проте вищої освіти він так і не здобув (хоча й
згодом не раз намагався у кращих університетах Будапешта, Відня,
Братислави), але сам досконало оволодів багатьма мовами, такими, як
єврейська, грецька, польська, німецька, італійська та французька. Сковорода
мав ще й музичний талант – гарно грав на сопілці, флейті, органі, скрипці,
гуслях, лірі, бандурі.
Був блогером свого часу
За життя Сковороди не було надруковано жодного його твору, хоча в
рукописному варіанті вони існували. Але він був добре знаний – на кшталт
сучасних блогерів. Загалом Сковорода написав 17 філософських творів і 7
перекладів. Найвідомішими є його твори «Сад божественних пісень», «Жінка
Лотова», «Байки Харківські».
Найвище цінував свободу
Сковорода по-різному підписувався – часом подвійним іменем
Григорій вар Сава Сковорода, часом Даниїл Майнгард. Ще називав себе
Варсавою, тобто сином свободи. Це дійсно важило для нього багато –
головним сенсом людського існування він вважав духовну свободу й
самопізнання. Тому Григорій навіть не одружився, хоча й хотів, і був
11
закоханий. Але прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену
просто на весіллі. Й, подейкують, свідомо зарікся від інтимного життя.
Насправді невідомо, який мав вигляд
Сковорода уявляється нам стриженим під горщик вічним студентом
(хоча помер він у 71 рік). Але всі його портрети є копіями з міфічного
оригіналу – гравюри з нібито прижиттєвого портрета, який колись кимось
був завезений у Москву (його ніхто не бачив). Отже, Сковорода міг
виглядати абсолютно інакше. В будь-якому разі, треба ж якось його уявляти.
Тож Іван Кавалерідзе, створюючи пам’ятник, спробував йому наростити тіло,
надати орлиного профілю. Так він і ожив, хоча нема нічого певного, на що
ми могли б спиратися.
Як став панібратським Савичем
Савич – це ніби друге ім’я Сковороди, наче він є для всіх товаришем.
«Винен» у цьому той самий Кавалерідзе, автор його пам’ятника,
встановленого у 1976-му в Києві навпроти корпусу Могилянки.
Загалом скульптор є автором багатьох пам’ятників Сковороди й
режисером фільму про нього, куди він сам добирав актора, і вже там
фігурував Савич. Кавалерідзе посприяв тому, щоб образ Сковороди став
рухомим, мандрівним – бідним студентом-бурсаком. Тож і Варсавича
спростили до Савича, який вештається по землі, аби сходити Україну ногами.
Був неординарним вчителем
За часів вчителювання у Харківському колегіумі Сковорода мав власну
систему оцінювання. Замість балів він писав таке: «туповат», «вельми туп»,
«туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «напевно
понят», «возможно не понят». Або ж: «остр», «вельми остр», «зверок
вострой», тобто той, що знання хапає на льоту.
Потім він відмовився від стезі учителя – не ходив по хатах, не вчив
селянських дітей. Це міф. Він був тим, кого запрошували для бесід, адже
розмова заміняла у ті часи сучасні інтернет, телебачення, радіо.
Любив дороге й вишукане
12
 Сковороду часто зображують таким бродягою, що жив, де приймуть.
Але це не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а
взимку – по хатах та монастирях. Спав не більше чотирьох годин на добу й
був бадьорий. Але при цьому він полюбляв вишукані й дорогі речі. Так,
наприклад, його заможні друзі висилали йому окуляри, які було непросто
дістати в ті часи, дорогі музичні інструменти, виконані на замовлення за
кордоном, сир пармезан, привезений з Європи. В торбинці Сковороди завжди
були елітні трубки з тютюном та пляшечка доброго вина.
Не терпів москалів
У своїх філософських трактатах Сковорода писав про свободу
особистості в кожному, тобто був демократом. І гнобителів не любив. Якось
Катерина ІІ забажала побачити вже відомого українського філософа
особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли цариця зайшла до
зали, всі присутні вклонилися, окрім Сковороди. Катерина розгнівалась: як
так, чому? А він відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене
подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся».
Потім, кажуть, імператриця запрошувала його лишитися при дворі співаком,
але він відмовився.
Вмів передбачати долю
На підтвердження цього є дві бувальщини. Перша – про його гостини у
Києві, коли він приїхав до друга Іустина. Пішов прогулятися Подолом, аж
раптом відчув трупний запах. Тоді Сковорода зібрав речі й поїхав геть, а за
кілька тижнів у Києві розпочалася епідемія чуми. Друга – про відчуття своєї
смерті. 9 листопада 1794 року по обіді він узяв лопату, викопав собі могилу,
уславши її дубовим листям. Зайшов до хати, перевдягнувся у чисте, поклав
торбу під очі й заснув вічним сном. А щоб померти, він навмисно прийшов у
своє улюблене село Іванівка, що на Харківщині.
Невідомо, чи був християнином
Ми не знаємо достеменно, чи вірив Сковорода у Бога, хоча у його
творах Бог присутній. Чи сповідував він християнство? І в цьому є певна
13
інтрига, як і з іншими неоднозначними особистостями того часу – від
Казанови до графа Каліостро. Тому постать Сковороди багато в чому
залишається загадковою.
Достеменно відомо лише те, що він заповів не ставити хреста на своїй
могилі – тільки камінь з написом: «Світ ловив мене та не спіймав».
Про фонтан і Сковороду в навушниках
Філософ дійсно був небайдужий до ідеї фонтану (недаремно ж і на 500-
гривневій купюрі з Сковородою є фонтан), хоча за тих часів у Києві він був
один – на Контрактовій площі. Однак Сковорода думав не про той фонтан.
Це просто образ, пов’язаний з ідеєю краси: вода береться нізвідки,
піднімається вгору, наповнює чаші і дає силу квітнути квітам. Вічний і
містичний. Ще один, осучаснений, образ Сковороди – у вигляді ровесника
нинішніх студентів, у модних окулярах, навушниках, куртці. Таким чином
реалізується прагнення візуально помістити його поміж себе, забравши риси
бідаки й зробивши людиною ХХІ століття.
«Якщо мислити божественною тріадою, то у нас є Сковорода,
Котляревський і Шевченко. Як вони співпрацюють – треба думати. Але ця
трійця надзвичайно важлива. Щодо Сковороди ми справді не можемо нічого
спіймати, а можемо вловити лише певні моменти, і навряд чи з цієї мозаїки
вдасться відтворити справжній прототип. Сковорода приречений залишатися
дуже міфологізованим образом. Це пустка, яку можна наповнювати чим
завгодно. Це той фонтан, який все одно буде наповнений» (Діана Клочко,
мистецтвознавиця, лекторка та есеїстка). Варто додати: й завжди своєчасний.
Деякі із афоризмів Сковороди:
Афоризми Григорія Сковороди
Бери вершину і матимеш середину.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
Більше думай і тоді вирішуй.
З видимого пізнавай невидиме.
Не той дурний, хто не знає, але той, хто знати не хоче.
14
 Чисте небо не боїться блискавки та грому.
Що швидко запалюється, те раптово гасне.

3. Поясніть поняття: монархія, реєстрове козацтво, русифікація.

Монархія (від грецького μονος «єдиний, один» і αρχειν «управляти») –
це форма правління державою, при якій верховна влада абсолютно або
номінально належить одному суверену — главі держави.
Простими словами, Монархія — це країна, очолювана одним
правителем. Найчастіше це король / королева, тому монархію зазвичай
називають королівством.
Монарх є представником своєї держави та свого народу, особливо в
дипломатичних справах. Деяких монархів називають захисниками віри.
Сьогодні роль більшості монархів має церемоніальний характер.
Монарх діє як осередок національної ідентичності, єдності та гордості, дає
відчуття стабільності та наступності, часто підтримує ідеал добровільної
служби. Часто не граючи політичної або виконавчої ролі, він або вона
продовжує мати дуже важливу роль в житті нації.
Хоча монарх як і раніше є главою держави та емблемою державної
влади, управління країною часто переходить до іншого інституту, наприклад,
парламенту. Є кілька винятків з цього правила, особливо на Близькому Сході.
Типи монархій. До основних типів можна віднести наступні:
Спадкові монархи. Титул передається у спадок. Наприклад, якщо
король вмирає або відмовляється від престолу, корона переходить до його
старшої дитини. Якщо дітей немає, вона може дістатися братові або
двоюрідному брату.
Виборні монархи. Титул передається обраній посадовій особі
невеликою групою еліти. Наприклад, Колегія кардиналів, обирає папу
15
сувереном держави-міста Ватикану довічно. Виборними монархіями у
світовій історії були Священна Римська імперія і Річ Посполита.
Особливості монархічної влади. Склалося так, що більшість монархів
були абсолютними правителями. Монархи часто сильно залежали від своїх
дворян, яким надавали почесті та привілеї в межах держави в обмін на
лояльність.
Форми монархій. Хоча монархія — це система правління з одним
сувереном, вона приймала кілька форм і мала різні характеристики, в
залежності від культури та обставин.
Абсолютні монархії – це держави, де монарх має повну владу у якості
глави держави та глави уряду. У цьому типі влади повноваження монархів є
абсолютними. Їх слово — закон, а їх народ не має права голосу.
Конституційні монархії – це держави, де функції та повноваження
монарха явно обмежені законом, тому їх називають також обмеженими
монархіями. Конституційна монархія має конституцію і центральний
урядовий орган, такий як парламент. Часто в обмеженій монархії, монарх є
просто номінальним главою, а держава управляється парламентом та
прем’єр-міністром.
Змішані монархії – це держави, в яких функціонує законодавчий орган
з повноваженнями, але водночас монарх зберігає велику владу, більшу ніж в
конституційній монархії.
Станова монархія - це форма правління, поширена в західно-
європейських державах в Середньовіччі. Для такої держави характерна
участь представників різних (або одного) стану в управлінні країною. Ці
органи могли виконувати законодавчі та консультативні функції.
Монархія і військова влада. Іноді буває, що влада монарха обмежена
не через конституцію, а через ефективне військове правління. У пізній
Римській імперії преторіанська гвардія скидала імператорів кілька разів і
встановлювала свою владу. Грецькі царі Македонії та Епіру обиралися

16
армією. Військове панування монарха мало місце також в сучасному
Таїланді.

Реєстрове козацтво – це частина українського козацтва, яка

перебувала на державній військовій службі. Козаки записувалися до
спеціальних списків-реєстрів, що було основою для визначення державою
їхніх прав і привілеїв. Реєстрове козацтво не вимагало великих видатків і
відзначалося високою боєздатністю. Реєстрові козаки були незалежними від
місцевої адміністрації, звільнялися від сплати податків, отримували привілеї,
й одним із них було право на володіння містечком Трахтемирів (з
монастирем і землями до Чигирина для зимових квартир, арсеналу,
шпиталю). Реєстровим козакам також були надані клейноди.
Реєстрові козаки завжди були елітою українського народу й
відрізнялись своєю освіченістю. Вони завжди були рушійною силою в
боротьбі за волю та незалежність України. Реєстрові козаки часто брали
участь у козацько-селянських повстаннях, національно-визвольній боротьбі
українського народу.
Такі видатні козацькі полководці, як Петро Сагайдачний, Богдан
Хмельницький, Северин Наливайко, Іван Виговський, Іван Мазепа, Михайло
Дорошенко й інші, починали свій шлях у реєстровому козацтві.
У 2002 році вперше в незалежній Україні установча Велика Рада
відродила своїм рішенням Українське Реєстрове Козацтво й затвердила
посаду Гетьмана. На цю посаду козаки одностайно обрали спадкового козака,
відомого вченого, члена-кореспондента Національної академії наук України,
доктора технічних наук, доктора богослов'я, ректора Державного
університету інформатики і штучного інтелекту МОН України Анатолія
Івановича Шевченка.
Девізом колишніх реєстрових козаків було: "Збережемо честь –
збудуємо славу!", а девізом сучасних козаків-реєстровців є: "До міцної
17
держави та добробуту народу України – через духовність і патріотизм кожної
людини".

Русифіка́ ція або зросійщення (також іноді росіянізація,

змосковщення, помосковщення) — змушення переходу на російську мову,
засвоювання російських звичаїв і культури, також сукупність дій та умов,
спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в
країнах, що опинилися у складі Російської держави або перебувають у сфері
її впливу, за допомогою переходу чи переведення осіб неросійської
національності на російські мову й культуру та їхньої подальшої асиміляції.
Але у окремих мовознавців цей термін викликає критику через
співзвучність зі словами Русь та руський. Один з українських
мовознавців Богдан Романенчук у своїй праці «Російщення України» пише:
«Термін русифікація зовсім невдалий і невластивий, бо він походить
від давньої назви нашої країни Русь, якої тепер ніде нема, тому вона нікого
не русифікує, а колишнє Московське князівство чи царство такої назви
офіційно ніколи й не мало, і Руссю ніколи в дійсності не називалося. Тому
термін русифікація не тільки невлучний, але й неправильний.»
Олег Чирков, науковий співробітник відділу української
етнології НДІУ, зазначає:
«Калькований з російської мови термін "русифікація" має декілька
українських відповідників, які не поступаються і навіть мають переваги
перед суржикоподібним утворенням. Українська назва російської мови не
"руська", не "русская", не "русьская", хоча були і є спроби нав’язати
українцям назву російської мови "руська", а назву росіян – "руські". Але
"Русь" та "Росія" – це різні назви і похідні від них також не є ідентичними.
Для українців принципово важливим є розрізняти руське та російське, у тому
числі на рівні термінології.»
Русифікація здійснюється за допомогою різноманітних систем заходів,
таких, як викладання в освітніх закладах російською мовою, утворення
18
мішаних подружжів, ідейна, політична й культурна індоктринація
(в маніпуляційних технологіях індоктринацію визначають як навчання якої-
небудь доктрини без залучення критичного сприйняття), перебування в
російськомовному середовищі (в армії, в державних та громадських
установах, на підприємствах, будівництвах тощо), переміщування населення,
відривання людей як від національної групи чи середовища, так і від
національної мови й культури, позбавлення етнічної та національної
свідомості, накидання російської мови як мови зв'язку й порозуміння — так
званої, другої мови неросійських народів.
Політика зросійщення була властива російській державі в усі часи її
існування.
Ні грецька, ні римська імперії в сиву давнину, ні великобрітанська чи
французька імперії в недалекому минулому — не накидали силоміць
підвладним народам своєї віри, своєї мови і своєї культури. Цілком інша
картина вимальовується на протязі історії російської імперії, яку великий
український поет Іван Франко назвав «гнилим багном посеред Европи».
Всюди, куди проникала Московщина (Росія), вона намагалася не лише
грабувати підкорені збройно народи економічно, утискувати їх політично,
але й нищити їх, як окремі народні (національні) організми. Підкореним
татарам, узбекам, кавказцям чи балтійцям Росія завжди намагалася накинути
своє думання, свою мову, свою конгломератну й завжди відсталу культуру.
Те ж саме Росія намагалася вчинити і з Україною, козацьким краєм, що в
минулому й тепер чинить завзятий опір окупантові так само, як чинив опір
гітлерівсько-німецькому колонізаторові під час Другої світової війни.
Від Петра I до вступу на престол Олександра III російська національна
політика мала імперський характер: вона вирізнялася відносною терпимістю
стосовно національних особливостей народів, що жили в імперії.
Одним із перших імперських заходів став указ царя Петра I у 1720 році,
який фактично забороняв друкування літератури книжковою українською
мовою і вимагав звіряти тексти церковнослов’янських видань із
19
московськими зразками (аби ніякої різниці й особливого "наречия" в них не
було) — ним починається історія переслідувань українського
книгодрукування. У 1769 році Найсвятіший Синод відхилив
клопотання Києво-Печерської лаври про дозвіл друкувати букварі
українською мовою. У часи правління Катерини II, ще до зруйнування
Запорозької Січі, у таємній інструкції генерал-прокурору О.
Вяземському імператриця вказувала:

Оригінальний текст (рос. дореф.)

Мала Росія, Ліфляндія та Фінляндія суть провінції, що керуються конфірмованими їм

привілеями, зректися яких усіх раптом вельми непристойно би було, однак і називати їх
чужоземними і ставитися до них на тих же підставах є більше, ніж помилка, а можна
назвати з вірогідністю дурістю. Ці провінції, також і смоленську, слід найлегшими шляхами
привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись як вовки до лісу. До того
приступ вельми легкий, якщо розумні люди обрані будут начальниками у тих провінціях;
коли ж в Малоросії гетьмана не буде, то треба намагатися, щоб вік і ім'я гетьманів зникло,
не тільки б персона яка була переведена до того достоїнства.

Для цього рекомендувалося заохочувати незгоди між гетьманом і

полковниками, мати серед них донощиків; Катерина II, майстриня соціальної
демагогії, виступала "визволителькою" українського люду від гніту
тамтешніх "маленьких тиранов".

20
 Докорінні зміни відбувалися в релігійній сфері. Ще у 1685 році
Київську митрополію передано під зверхність московського патріарха, що
започаткувало ліквідацію традиційного церковного життя в Україні.
У 1734 році імператриця Анна Іванівна видала "секретнейший" указ
"Про шлюби малоросів", в якому радила "побуждать их (козацьку шляхту)
искусным образом вступать в свойство с великороссиянами".
Важливим етапом русифікації України стали проведена з ініціативи
Катерини II ліквідація українського шкільництва й уніфікація освіти під
приводом її модернізації — запровадження так званих народних шкіл;
скасування гетьманства й зруйнування Запорізької Січі.
Поступово звужувалася сфера дії традиційного українсько судочинства
й права:
 у 1831 році було скасовано магдебурзьке право на всій території
України, окрім Києва;
 у 1834 році — у Києві;
 у 1842 році — судочинство за Литовським статутом.
В усіх сферах життя і побуту запроваджено систему російських законів
та судів.
Русифікація України посилилася в другій половині 19 ст.: Валуєвський
циркуляр 1863 pоку та Емський указ 1876 pоку загальмували, до революції у
1905 році, український літературний процес. Урядом Російської імперії було
прийняте рішення про примусове навернення у православну віру українців у
Холмщині. Від 1866 року вживалися заходи зі знищення особливостей греко-
католицьких церковних обрядів, що наближали їх до католицького
богослужіння. Від 1875 року російська адміністрація почала поширювати у
Холмщині та прилеглих землях звернення до царя про відновлення
православ'я, підписи під якими добувалися російською владою залякуванням,
хитрощами та репресіями: до непокірних застосовувалися штрафи,
ув'язнення, заслання, покарання різками.

21
 Ще один із заповітів русифікації — не допускати, щоб Боже слово
звучало українською мовою, не дозволяти священикам проповідувати
українською мовою.
Провадилась боротьба із місцевою релігією та мовами, окрім
пропаганди, ще й адміністративними засобами. Із-під керівництва місцевого
дворянства та лютеранських пасторів школи були підпорядковані
міністерству народної освіти. Гоніння на релігію супроводжувалися війною
проти мови.
Обов'язковим став вжиток російського рубля.

Список використаної літератури:

1. https://znohistory.ed-era.com/m2/l8 Лекція 8: Національно-
визвольна війна під проводом Б. Хмельницького середини XVII ст.
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/
Українська_національна_революція_(1648—1676) Українська національна
революція (1648—1676)
3. Шаповал Ю. О. Національно-культурне відродження України
наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Національно-визвольна боротьба та
становлення і збереження державності України : зб. матеріалів ХІV
Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Харків, 19-20 листопада
2020 р. Харків : ХНУРЕ, 2020. С. 67-68.
4. URL:https://openarchive.nure.ua/bitstream/document/13839/1/
XIV_conf_2020.pdf (дата звернення: 27.08.2022).
5. https://uk.wikipedia.org/wiki/
Сковорода_Григорій_Савич#:~:text=Григо́ рій%20Са́вич%20Сковорода́
%20(%2022%20листопада,можливо%2C%20і%20композитор%20літургійної
%20музики.
6. https://www.radiosvoboda.org/a/skovoroda-savych-filosof-den-
narodzhennya/30982195.html , Григорій Сковорода. Український філософ,

22
якого досі вітають із днем народження. Ірина Штогрін, 03 грудня 2020
року
7. http://cls.ks.ua/chitacham/virtualni-vistavki/skovoroda
“УЧИТЕЛЬ ЖИТТЯ. ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА ЯК ГАСЛО ЧАСУ”
Укладачі: І. М. Безлюдна, завідуюча інформаційно-бібліографічним відділом;
О. В. Смєшко, головний бібліограф інформаційно-бібліографічного відділу;
комп’ютерна верстка та оформлення: О. В. Смєшко
8. https://ukrainky.com.ua/grygorij-skovoroda-yakogo-my-ne-znayemo-12-
czikavyh-faktiv/ «Григорій Сковорода, якого ми не знаємо: 12 цікавих
фактів»
9. https://termin.in.ua/monarkhiia/ «Монархія – що це таке, види, типи
та форми монархій.»
10. http://www.kozatstvo.net.ua/ua/history.php Всеукраїнська громадська
організація "Українське Реєстрове Козацтво". Історична довідка. Короткий
екскурс у минуле.
11. https://shron2.chtyvo.org.ua/Zbirka/Rosiischennia_Ukrainy_naukovo-
populiarnyi_zbirnyk.pdf? «РОСІЙЩЕННЯ УКРАЇНИ НАУКОВО-
ПОПУЛЯРНИЙ ЗБІРНИК» Леонід Полтава, головний редактор. Редакційна
Колегія: Ігнат М.Білинський, |Снмон Вожаківський, д-р Микола Чировський
Видання УКРАЇНСЬКОГО КОНГРЕСОВОГО КОМІТЕТУ АМЕРИКИ НЬЮ-
ЙОРК, Н.-Й. 1984
12. https://uk.wikipedia.org/wiki/Русифікація#Кирилізація

23