Номер 1

Причини Національно-визвольної війни – це гострі

протиріччя в українському суспільстві середини XVIIIст.,
викликані соціально-економічним та національно-релігійним
гнобленням у складі Речі Посполитої.
Причини національно-визвольної війни:

● посилення соціального гноблення (зростання шляхетського

землеволодіння, панщини);
● посилення національно-релігійного гніту (полонізація,
окатоличення);
● невідповідність між набуттям козацтва фактичного
політичного лідерства в українському суспільстві та різким
погіршенням його становища згідно з «Ординацією» 1638
р.;
● слабкість найвищої державної влади Речі Посполитої.

Номер 2
Основні події Національно-визвольної війни в 1648-1657
pp.:
● Битва під Жовтими Водами;
● Битва під Корсунем;
● Битва під Пилявцями;
● Похід на Галичину. Взяття Високого замку;
● Військові дії під Збаражем і Зборовом. Зборівський мирний
договір;
● Битва під Берестечко;
● Білоцерківський мирний договір;
● Битва під Батогом;
● Жванецька облога.
 Номер 3
За умовами Зборівського договору:
● Король визнавав самоврядність Війська Запорозького,
Гетьманщини, в межах Київського, Чернігівського та
Брацлавського воєводств.
● На землях Війська Запорозького влада належала
гетьману, резиденція якого розміщувалась у Чигирині.
Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право
займати лише православні шляхтичі.
● У контрольованій козаками Україні не мали права
перебувати війська Речі Посполитої та євреї. Тільки
козаки та православна шляхта мали права займати
державні посади[1]. Єзуїти не мали права утримувати
освітні заклади.
● Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась
реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до
козацького реєстру, мали повернутися до панів.
● Проголошувалась амністія всім учасникам
Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам,
які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.
● Православна Київська митрополія відновлювалася у
своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів
мали увійти до складу сейм Речі Посполитої. Питання
про унію передавалось на розгляд сейму.
● Під управління гетьманської адміністрації переходили
Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства.
Укладений мирний договір не задовольняв ні козаків Богдана
Хмельницького, ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали
підготовку до нового етапу війни.
Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським
договором Україна залишалася під владою Речі Посполитої.
● Шляхті Речі Посполитої поверталися маєтки у
Брацлавському і Чернігівському воєводствах;
● Територія, підвладна Богдану Хмельницькому,
обмежувалася лише Київським воєводством;
● Реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20
тисяч чоловік;
● Україна була позбавлена права вступати у відносини з
іноземними державами і повинна була розірвати союз з
Кримським ханством.
● Гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і
відіслати з України татарські загони.
● Гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з
іноземними державами.
Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені
Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому
довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з
новою силою.
Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для
перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти Речі
Посполитої. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір
в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

Кам'янецький договір 1653 — кримсько-польська мирна угода,

укладена в усній формі під Кам'янцем 15 грудня 1653. Увінчував
Жванецьку кампанію 1653, в ході якої Війську Запорозькому та
його союзникові Кримському ханату вдалося завдати польській
армії низку поразок і взяти в облогу її головні сили на чолі з
королем Яном II Казимиром Вазою поблизу Жванецького замку
між річкою Дністер і її притокою Жванчиком. Рятуючись від
неминучого розгрому, польське керівництво зуміло зав'язати
сепаратні контакти з кримським ханом Іслямом III Ґераєм і
схилити його до початку мирних переговорів. Оскільки
українській делегації на чолі з генеральним писарем
І.Виговським на переговорах була відведена роль пасивного
спостерігача, вона від участі в них відмовилася.
Зважаючи на відсутність письмового викладу умов
Кам'янецького договору, неможливо достовірно реконструювати
його зміст. Опосередковані ж свідчення вказують на те, що
припинення воєнних дій між Річчю Посполитою та Кримським
ханатом ґрунтувалося на обіцянці польського уряду щорічно
виплачувати хану так звані упоминки та взяти участь у поході
проти Російської держави. Стосовно визначення в контексті
Кам'янецького договору політико-правового статусу козацької
України історичні джерела подають суперечливу інформацію, з
аналізу якої випливає, що, найімовірніше, за Військом
Запорозьким залишалися права, закріплені умовами Зборівського
договору Кримського ханства з Річчю Посполитою 1649, але
лише в тій його частині, яка стосувалася становища реєстрових
козаків. Ті ж статті, які гарантували територіально-адм.
автономію козацької України (визначення її кордонів, заборона
перебування на її території коронних військ тощо), в
Кам'янецькому договорі повністю ігнорувалися.
Факти сепаратних польсько-кримьких переговорів під Кам'янцем
й інформація про зміст Кам'янецького договору підштовхнули
українське керівництво до остаточного розриву з Річчю
Посполитою та прийняття на початку 1654 зверхності
російського царя Олексія Михайловича.