Формування кордонів держави Війська Запорізького

в часи Національно-визвольної війни під проводом

Богдана Хмельницького у 1648-1657 рр.

Сильна ідея відродження держави у кордонах колишньої Київської Русі

розвинулась у першій половині XVII ст. Особливо вона ширилась між козаками
та в Києво-Могилянському колегіумі. Тому коли у другій половині 1640-х років
Богдан Хмельницький піднімає повстання, його підтримує маса населення.
З’явилась надія не тільки змінити соціально-культурне життя, але й створити
свою власну державу. Цитата гетьмана, яка показує його плани на формування
території:
«За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підійму. Досить маю в
Україні, Поділлі і Волині тепер. . . у князівстві моїм по Львів, по Холм і Галич».
Таку широку програму розгорнув Богдан Хмельницький перед польськими
послами у 1649 році. Властиво, цю програму зберіг він  до кінця свого життя.
Слід зауважити, що перемоги Хмельницького приголомшили поляків і
водночас надихнули українців на подальшу запеклу боротьбу не лише за свої
вольності, а й за свої права, за свою державу. На території спершу
Правобережжя, а потім і на території Лівобережжя майже все населення, серед
якого козаки, міщани, і навіть селяни утворювали свої загони для подальшої
боротьби.
Перший договір, що стосувався території Війська Запорізького, був підписаний
в серпні 1649 року
в Зборові опісля низки перемог союзу козаків з кримськими татарами. Його
основні умови:

 Король визнавав самоврядність Гетьманщини в межах Київського,

Чернігівського і Брацлавського воєводств, які поділялись на полки: по обох
боках Дніпра: на Правобережжі дев’ять і на Лівобережжі – сім полків. Та
східні райони Волині та Поділля до р. Случ
 На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція
якого розміщувалась у Чигирині.

Хоча для Б.Хмельницького ця угода являла собою принизливий мир, який його
фактично примусив укласти кримський хан, наступники гетьмана сприймали
зборівські статті як юридичні засади створення козацької держави. Незалежно
від того, хто саме був при владі на конкретний момент, він уважав усі землі,
надані козакам за Зборівською угодою, власністю Війська Запорозького. І хоча
згодом Б.Хмельницький буде змушений підписати ще більш принизливий
Білоцерківський мир (1651 р.), козацтво продовжувало сприймати
територіальні межі своїх земель згідно зі зборівськими статтями, як такі, що
довічно належать Війську. З огляду на це, Зборівську угоду слід розглядати
саме як відправну точку, до якої зверталися у кожному випадку, коли поставало
питання кордонів козацьких земель.
Отже, під час 1648-1651 рр. до українських земель належало три воєводства,
однак вже після поразки під Берестечком Богдан Хмельницький був змушений
підписати Білоцерківський мирний договір, першою умовою якого було
обмеження козацьких територій лише Київським воєводством. З Брацлавського
воєводства і Чернігівського воєводства реєстрові козаки повинні були
виселитися. Втім, цей мирний трактат лишився тільки паперовою пам’яткою
перипетій війни. Долило масла у вогонь і те, що сейм, який зібрався навесні
1652 р., не затвердив Білоцерківської угоди, оскільки вперше в історії
польського парламентаризму був зірваний одним із шляхтичів, котрий наклав
своє вето на сеймові ухвали.

Саме такими були кордони козацької держави, яка визнала владу московського
царя на Переяславській раді 1654 р. Водночас у договірних («Березневих»)
статтях (13 березня 1654 р.) та царському маніфесті, виданому
Б.Хмельницькому (від 27 березня 1654 р.), немає згадок щодо козацьких
територій та їх кордонів. Натомість у маніфесті московського монарха йшлося
про «гетьмана», «Малу Русь», «черкаські міста» та «Військо Запорозьке», які
переходили під скіпетр династії Романових. Переяславський договір скріпив де
юре ті засади внутрішньої організації Козацької держави, на яких вона
оформилась фактично впродовж 1648-1653 рр
Держава, створена Богданом Хмельницьким, охоплювала територію з
населенням понад 3 млн. чоловік і площею близько 200 тис. кв. км. На заході її
кордон більш-менш співпадав з порубіжжям старого Брацлавського воєводства,
на півночі дотикався до р.Горині, далі вище Овруча тягнувся через Прип’ять і
Дніпро на лівий берег, захоплюючи Любеч, Новгород-Сіверський і Стародуб;
наприкінці 50-х рр. ХVІІ ст. Війську Запорозькому належала ще й частина
Південної Білорусі. Резиденцією гетьманського апарату, а, отже, і столицею
держави аж до відділення Лівобережжя зоставалося рідне місто Хмельницького
Чигирин