Тема 11. Українські землі в другій половині XVIII ст.

План
1. Гетьманщина в період занепаду. К. Розумовський.
Остаточна ліквідація козацької автономії Катериною ІІ.
2. Доля Кримського ханства.
3. Гайдамацький та опришківський рух. Поділи Речі Посполитої.
4. Реформи 70-80-х рр. ХVІІІ ст. Марії Терези та Йосипа ІІ на українських
землях.
5. Освіта, наука, архітектура, мистецтво в другій половині ХVІІІ ст.
Дати та події:
1764 р. – ліквідація посади гетьмана (гетьманства);
1768 р. – Коліївщина;
1775 р. – остаточна ліквідація Запорозької Січі;
1775 – 1828 рр. – заснування Задунайської Січі;
1780-1782 рр. – ліквідація особистої залежності селян в Австрійській імперії;
1783 р. – закріпачення селян Лівобережної та Слобідської України;
1781 р. - ліквідовано в Лівобережній Україні полково-адміністративний устрій,
натомість з’явилися три намісництва — Київське, Новгород-Сіверське і
Чернігівське, які поділялись на губерній;
1765 р. – ліквідовано полково-сотенний устрій Слобожанщини;
1783 р. – підкорення Російською імперією Кримського ханства;
1772 р. – перший поділ Речі Посполитої;
1793 р. – другій поділ Речі Посполитої;
1795 р. – третій поділ Речі Посполитої;
70-80 рр. XVIII ст. – реформи Марії Терезії та Йосифа ІІ.
Персоналії:
Кирило Розумовський (портрет)

Натисніть, щоб д
Кирило Розумовський - останній гетьман лівобережної Гетьманщини (1750-
1764)
Петро Калнишевський - останній кошовий отаман Запорізької Січі, засланий
за наказом Катерини ІІ у Соловецький монастир, де просидів в одиночній
камері 25 років
Олекса Довбуш - ватажок руху опришків.
Максим Зализняк - керівник гайдамацького повстання (1768), відомого під
назвою Коліївщина, козацький отаман.
Іван Гонта - сотник, керівник українського гайдамацького руху, один з
очільників Коліївщини
Григорій Сковорода (портрет)

Просвітитель, філософ, поет, автор збірок «Сад божественних пісень», «Байки

харківські», викладав поетику й етику в Переяславському та Харківському
колегіумах, мандрував Україною, проповідуючи свої філософські погляди.
Артем Ведель - український композитор, диригент, співак, скрипаль. Навчався
в Києво-Могилянській академії, де був співаком-солістом, пізніше –
диригентом хору. Звідти його силою примусили їхати до Москви, однак через
три роки музикант повернувся в Україну.
Іван Григорович-Барський - архітектор, представник українського бароко,
побудував надбрамну церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву,
Георгієвську церкву Видубицького монастиря в Києві.
Поняття і терміни:
Опришок – учасник національно-визвольного руху в Галичині, Буковині та на
Закарпатті проти польської, угорської та австрійської влади у XVI – перший
половині XIX ст.
Нова (Підпільненська) Січ - остання із Запорозьких Січей, що існувала 1734
—1775 рр. на українських землях на берегах р. Підпільної
Паланка - адміністративно-територіальна та військова одиниця Запорозької
Січі на чолі з полковником
Зимовник - велике господарство (хутір), у якому козаки займалися
землеробством, скотарством, промислами, ремеслами, торгівлею
Задунайська Січ - територіально-військова організація запорозьких козаків, що
існувала 1775—1828 рр. на території Османської імперії в гирлі р. Дунаю
Гайдамака – учасник національно-визвольної боротьби українського народу
проти польського гноблення в Правобережній Україні
Коліївщина - національно-визвольне гайдамацьке повстання 1768 р. проти
польського гніту на Правобережній Україні

Історично-культурні пам’ятки:
Собор святого Юри у м. Львів – 1744-1762рр.

Скульптурна група святого Юрія змієборця на фасаді собору святого Юра у м.

Львів (скульптора Йогана Пінзеля)

Ратуша в м. Бучач – 1751 р.

Андріївська церква у м. Київ – 1747-1757 рр.

Покровська церква в м. Київ – 1766 р.

Троїцький собор у м. Новомосковськ (архітектор, народний майстер Яким

Погребняк) – 1775-1780 рр.

Успенський собор Почаївської лаври – 1771-1783 рр.

Палац Кирила Розумовського в м. Батурин – 1799-1833 рр., сучасний вигляд

1. Гетьманщина в період занепаду. К. Розумовський.

Як ви пам'ятаєте, після смерті Данила Апостола у 1734 році справами

Гетьманщини завідувало Правління гетьманського уряду, яке складалося з 3
українців та 3 росіян. Козацька старшина була незадоволена втратою
гетьманського самоврядування. Але тепер мала достатньо впливових
покровителів, щоб змінити ситуацію.
За імператриці Єлизавети для України стався черговий поворот долі.
Було відновлено гетьманство. Гетьманом під сильним тиском уряду в
1750 р. був обраний Кирило Розумовський, молодший брат фаворита
імператриці Олексія.
Здобувши добру європейську освіту, він став улюбленцем царського
двору, у 18-річному віці, — президентом Петербурзької академії наук.

Урочисте «обрання» молодшого Розумовського гетьманом України

відбулося 1750 року в Глухові без його присутності

На українських землях К. Розумовський розгорнув активну діяльність:

 відбудував Батурин, куди переніс столицю;

 збудував нові палаци в Глухові, що залишився гетьманською
резиденцією;
  налагодив діяльність старшинської ради, яка в разі відсутності гетьмана
сама управляла Гетьманщиною;
 розпочав самостійно призначати полковників та роздавати землю у
приватну власність;
 провів судову реформу. Гетьманщину він поділив на 20 судових повітів;
 удосконалено діяльність Генерального військового суду;
 здійснено військову реформу: створено регулярні (постійні) полки,
введено однакову уніформу для козаків та однакове озброєння (спис,
шабля, рушниця);
 запроваджено обов’язкове навчання козацьких дітей.

Попри все К. Розумовському вдалося оновити Гетьманщину.

Гетьманування Кирила Розумовського історики називають золота осінь
Гетьманщини.

К. Розумовський звертається до імператриці Катерини ІІ із «Глухівською

петицією», в якій просить повернути втрачені права Гетьманщини, дозволити
скликання українського дворянського сейму. Також К. Розумовський просив
закріпити за його родом гетьманське управління.
Остаточна ліквідувала посаду гетьмана (гетьманство) Катерина ІІ , котра
щойно прийшла до влади. К. Розумовського відправляють у відставку 1764 р.
Обов’язки глави держави (Гетьманщини) покладались на другу
Малоросійську колегію.
1764-1786 рр. - діяльність Другої Малоросійської колегії. Основним
завданням Другої Малоросійської колегії було остаточно ліквідувати
автономію України.
Друга Малоросійська колегія скасовувала політичну автономію
українських земель:
1. провели Генеральний опис Малоросії, щоб визначити хто і скільки
податків може платити;
2. змінили адміністративно-територіальний устрій - поділили Гетьманщину
на три намісництва: Київське, чернігівське та Новгород-Сіверське;
Слобожанщина теж стала намісництвом - Харківським.
3. судова система як в Росії;
4. козацьке військо переформували у карабінерські полки (карабінери -
кіннотники з гвинтівками, тобто карабінами);
Свою діяльність імператриця спрямовувала на викорінення залишків
автономії й самоуправління на Україні. Будучи, як і Петро І яскравим
представником абсолютизму, Катерина ІІ вважала централізований уряд
найбільш ефективним і передовим.

1. Остаточна ліквідація козацької автономії Катериною ІІ.

Остаточна ліквідація інституту гетьманства Катериною ІІ, котра щойно

прийшла до влади, і створення другої Малоросійської колегії припадає на 1764
р. Свою діяльність імператриця спрямовувала на викорінення залишків
автономії й самоуправління на Україні.
Тож вона ніяк не могла примиритися з існуванням Гетьманщини, що
виступала центром політичного життя України протягом майже століття.
Самоврядування сприяло піднесенню національної шляхетської еліти,
гордої своїми традиціями.
Значні зусилля імператриця скерувала на завоювання Півдня України.
Тут лежали величезні причорноморські степи, які належали до
кримськотатарських володінь, а також контрольовані турками морські шляхи,
що відкривали доступ до Середземномор’я й світової торгівлі.
Російсько-турецька війна, що точилася впродовж 1768–1775 рр., Росія за
допомогою козаків отримала землі між Дніпром і Південним Бугом.
Турки зреклися сюзеренітету над Кримським ханством, яке незабаром, у
1783 р., було приєднане до Росії.
По закінченні війни у 1775 р., скориставшись вдалим моментом, Катерина
ІІ віддала наказ про знищення Запорозької Січі.
Козаки ще не встигли повернутися з фронту, тож російські війська під
командуванням генерала Текелі в результаті несподіваного нападу підступно
розгромили осередок української свободи.
Яка ж доля чекала запорожців після ліквідації Нової Січі (Підпільнецької)
1734 – 1775 рр.:
1. царським указом українське козацьке військо розформовувалось й
зливалось з російською армією;
2. хто не потрапляв до російської армії, повинен був повернутися в
попередній стан;
3. значна частина запорожців, намагаючись уникнути переслідувань і
закріпачення, переселилася в пониззя Дунаю. Вони заснували
Задунайську Січ (1775 1828 рр.);
4. кошовий отаман Петро Калнишевський та козацька старшина, за не
виконання наказу, були заслані на Соловки. Помер останній кошовий
Запорозької Січі у віці 112 років, відбувши 25-річне ув’язнення у
 жахливих умовах одиночної камери. За указом імператора Олександра І
він був звільнений з тюрми, але за власним бажанням залишився у тому ж
монастирі;
5. Запорозькі землі Катерина ІІ роздала своїм фаворитам, німецьким та
сербським колонізаторам.
Зруйнування Запорізької Січі було однією з найтрагічніших сторінок в
історії України. З політичної арени зійшла грізна сила, яка більш як три
століття захищала народ від жорстоких ворогів, сприяла економічному та
культурному піднесенню України.
Січ була впливовою організацією, що десятиліттями стримувала процес
закріпачення селян в Україні.
Запоріжжя активно боронило українські землі від польських магнатів і
турецько-татарських нападів.
У військовій справі запорізькі козаки досягли рівня кращих європейських
армій XVII—XVIII ст., вважалися кращими піхотинцями, успішно штурмували
турецькі та татарські фортеці.
Тому Запорізька Січ залишилися в народній пам'яті краєм, де кожний
знаходив захист і волю.
Образ запорізького козака став символом захисника Батьківщини.
При вивчені першого питання треба з’ясувати обставини
виникнення та існування Нової (Підпільненської) Січі.
Згадайте, у 1709 р. за наказом Петра І Чортомлицька Січ була
зруйнована і до 1734 р. запорожці проживали на підтурецькій території,
переважно в Олешках.
1734 р. понад 30 тис. запорожців повернулися на Запорожжя і за 7 км
від колишньої «старої» Чортомлицької Січі заклали Нову Січ.
Вона стояла на півострові поблизу нинішнього с. Покровське
Нікопольського району Дніпропетровської області, що зі сходу омивалася
правим рукавом Дніпра, з півночі – р. Підпільна, а з півдня і заходу межувала зі
степом. Тому цю Січ ще називали Підпільненською.
Укладено угоду між російською військовою адміністрацією та
запорожцями, відповідно до якої останні визнавали себе підданими російської
імператриці та зобов’язувались як військовики підлягати київському генерал-
губернаторові. Натомість російська влада «вибачала» їм усі їхні «провини»,
зобов’язувалась щорічно виплачувати царську платню в розмірі 20 тис. руб.,
дозволяла розпоряджатися землями, що традиційно перебували в їхніх руках
від верхів’їв р. Самара до р. Південний Буг зі сходу на захід і від р. Тясмин та р.
Орель до ногайських володінь – з півночі на південь.
Визнані російською владою споконвічні володіння січового
товариства відтепер отримали в документах офіційну назву – Вольності
Війська Запорозького, що існувала до ліквідації Січі в 1775 р.
Особливістю функціонування Нової Січі було те, що територія
Вольностей Війська Запорозького була поділена на вісім політико-
адміністративних округів – так званих паланок.
У паланках, які об’єднували 38 куренів, січовики вели власне
фермерське господарство у так званих зимівниках (хуторах). Там існувала і
своя паланкова старшина, яка, однак, обиралася на Січі та була підзвітна Кошу.
Загалом, землі Війська Запорозького охоплювали величезну площу
степової України. Нині це – територія майже всієї Дніпропетровської області, а
також значні частини Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Луганської,
Миколаївської та Херсонської областей. Запорозькі землі сягали навіть
протилежного берега Азовського моря (Єйська коса в нинішньому
Краснодарському краї Росії). У містечках – центрах паланок – містилися органи
влади, що обиралися паланковою радою, суд, церкви, ремісничі майстерні. Там
часто діяли річкові поромні переправи, проводилися ярмарки тощо.
На відміну від своїх попередниць, Нова Січ була не лише військово-
політичною організацією, а й ефективним господарським механізмом.
За часів Нової Січі козацький зимівник – це обійстя, велика садиба з
кількома житловими й господарськими будівлями, будинками власника й
господаря-управителя, хатами наймитів.
Зимівник, що був своєрідним хутором, був головною формою
землеволодіння на Запорожжі.
Однак царський уряд дратувало незалежне населення Січі, як тільки
козаки допомогли в російсько-турецькій війні 1768– 1774 рр., їх доля була
вирішена. (ми вже це розглянули.)
Знайомлячись з першим питанням, необхідно звернути увагу на долю
запорожців, які не підкорились та перейшли Дунай де, з дозволу султана,
заснувала Задунайську Січ (1775-1828 рр.)в гирлі Дунаю.
Наступний крок Катерини ІІ по ліквідації автономії Гетьманщини,
1781 р., відбулася ліквідація полкового територіально-адміністративного поділу
Лівобережжя, натомість запроваджувалися три намісництва: Київське,
Чернігівське й Новгород-Сіверське, підпорядковані безпосередньо урядові в
Петербурзі. Намісництва поділялись на губернії (розглянемо це в іншому
питані).
Раніше, у 1765 р. Катерина II видала указ про скасування, полкового
устрою і створення Слобідсько-Української губернії.
Поряд з адміністративно-територіальними змінами царський уряд
переймався проблемою втечі українських селян.
Значного лиха простому люду завдав царський указ 1783 р. про
закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні (ті позбавлялися
права переходити до інших панів). Суттєво погіршило становище населення
також від впровадження подушного податку.
Зверніть увагу, саме в час в Австрійський імперії скасовано кріпацтво.
Водночас хитромудра правителька здійснила підкуп української знаті. У
1785 р. Катерина ІІ видала «Жалувану грамоту дворянству». Зрівняна в правах
з російським дворянством знать була звільнена від усякої військової служби
для уряду. Тому верхівка колишньої Гетьманщини без будь-якого ремствування
погодилася з ліквідацією української автономії.
На території колишньої Гетьманщини було утворено Малоросійську,
Новоросійську, Київську, Подільську і Волинську губернії. Після поширення
такої системи управління потреба в Малоросійській колегії відпадає і вона
ліквідується.
Отже, в кінці XVIII ст. було остаточно ліквідовано Гетьманщину. Долю
українців вирішували в Російській та Австрійській імперіях.
2. Доля Кримського ханства.
Пригадайте, Кримське ханство виникає в 40-х рр. XV ст., внаслідок
розпаду Золотої Орди. Засновник Кримської держави хан Хаджі-Герей. Але у
1478 р. Кримське ханство визнало васальну залежність від Османської імперії.
Боротьба Росії за Причорномор’я і Крим, яка особливо розгорнулась у
XVIII ст. в ході чотирьох російсько-турецьких воєн, активну роль відігравало
населення українських земель, зокрема запорожці.
Майже щороку тисячі нових працівників прибували із Гетьманщини й
Слобожанщини для риття каналів і зведення укріплень.
Крім того українські землі були основним театром воєнних дій, та
найближчим тилом російських військ, основний тягар утримання яких також
лягав на плечі населення Гетьманщини і Слобожанщини.
Тисячі козаків брати активну участь і безпосередньо у бойових діях
Не менш кровопролитною і витратною для України була російсько-
турецька війна 1768– 1774 рр. Позаяк українська територія безпосередньо
прилягала до театру воєнних дій, тому була використана російським
командуванням для зосередження й розгортання тут військ. Крім того, в
Україні формувалися місцеві військові полки.
Ця війна закінчилася підписанням між Росією і Туреччиною мирного
договору, за яким:
1. визнавалася незалежність Кримського ханства. Лише з релігійних питань
ханство підлягало султанові як верховному халіфові;
2. до Росії відходили українські землі в межиріччі Дніпра й Південного Бугу
в їхній нижній течії до узбережжя Чорного моря.
Отже, Росія значно посилила свою присутність на півдні України й
створені передумови для зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі, приєднання
Криму.
Проте він лише частково вирішив чорноморську проблему. Росія
одержала обмежений вихід до Азовського та Чорного морів.
Туреччина зберегла за собою Очаків з навколишньою територією, що
становило загрозу новозаснованому після війни Херсону.
Не вирішення до кінця чорноморської проблеми і Криму штовхали Росію
і Туреччину на підготовку до нової війни (ці питання в наступних темах)

Ліквідації Кримського ханства передували заходи, спрямовані на

визрівання соціально-економічної кризи в ньому.
У 1783 р. уряд Російської імперії вважав, що склалися всі умови для
поширення своєї влади на півострові. Було ліквідовано Кримське ханство та
приєднано Крим до Російської імперії.
Перемоги Росії у війнах з Туреччиною і ліквідація Запорозької Січі (1775
р.) та Кримського ханства (1783 р.) сприяли утворенню відносно вільних
земель, які Російська імперія активно колонізувала.
У наслідок ще однієї російсько-турецької війни (1787-1791 рр.) Росія
закріпила свої попередні територіальні здобутки, зокрема - Крим. І ще отримала
нові землі між річками Південний Буг та Дністер.
Для освоєння півдня України російська влада заохочувала селян, надаючи
їм всілякі пільги та іноземців (німців, сербів, греків, болгар тощо).
З’являються нові українські міста: Севастополь, Херсон, Миколаїв,
Одеса, Маріуполь, Катеринослав та ін.
Офіційна назва південної України – Новоросія.
Таким чином, у результаті російсько-турецьких війн останньої чверті
XVIII ст. до Росії відійшли території між Дніпром і Південним Бугом — у 1774
р., Крим — 1783 р., землі між Південним Бугом та Дністром — у 1791 році.
 3. Гайдамацький та опришківський рух. Поділи Речі Посполитої.
Згідно з «Трактатом про вічний мир» Правобережна і Західна Україна
перебували у складі Речі Посполитої.
В перші десятиріччя XVІІІ ст. тут пожвавився національно-визвольний
рух проти польського панства. Він отримав назву гайдамацтва і охопив
спочатку Волинь та Поділля, а в середині століття – й Київщину.
Шляхта називала повсталих селян гайдамаками, тобто свавільниками,
бунтівниками.
Насправді гайдамаки були борцями за національне, релігійне і соціальне
визволення.
Гайдамацькі загони складалися з селян, козаків, наймитів, міщан-
ремісників і навіть збіднілих шляхтичів. Поруч з українцями активну участь у
гайдамацькому русі брали росіяни, білоруси, молдовани.

Спочатку гайдамацькі загони були невеликими й вели боротьбу

розрізнено, переважно партизанськими методами.

Гайдамаки нападали на панські маєтки, знищували панів і шляхту.

Відібране у феодалів майно вони ділили між собою та віддавали селянам.

Гайдамаки знаходили повне співчуття й підтримку серед простого народу

та православного духовенства. Тікаючи від переслідування, вони часто
переховувалися в православних монастирях. Поява гайдамацьких загонів
сповнювала жахом панів. Про мужність і хоробрість цих людей народ складав
пісні й легенди. Про багатьох з них казали, що вони заговорені, тому їх не бере
ні куля, ні шабля.

Поступово поширюючись на Захід України, повстанський рух з’єднався

там із рухом опришків.
Гайдамацькі рухи тривали до кінця 1760-х років й зрештою вилилися у
грандіозне повстання 1768 р., що увійшло до історії як Коліївщина.
Тоді ватага із 70 гайдамаків під проводом Максима Залізняка,
запорожця з Лівобережжя, почала підбурювати селян Правобережної України
до повстання, спрямованого на возз’єднання цих земель з лівобережними.
За лічені дні загін поповнили новобранці з селян і мандрівних гайдамаків.
Місто за містом підкорялося повстанцям: Фастів, Черкаси, Корсунь, Богуслав.
На початку червня близько 2 тис. гайдамаків обступили Умань –
добре укріплене місто, де сховалися тисячі шляхтичів, католицьких та греко-
католицьких священиків, орендарів-євреїв.
 Долю Умані вирішив Іван Гонта – сотник в охороні, разом зі своїм
загоном узявши бік повстанців.
Побоюючись поширення визвольного руху на Лівобережжя, Катерина ІІ
наказала надати допомогу полякам.
Українці сприйняли появу російського війська як сигнал до дії.
Росіяни діяли підступно. Російський генерал запросив на бенкет
Залізняка, Гонту та інших ватажків, де заарештував їх.
Залізняка й гайдамаків царська влада заслала до Сибіру.
А Гонту та 800 його людей видала полякам, які піддали відважного
сотника жахливим тортурам (здирали шматками шкіру), потім стратили. Голову
його було прибито до воріт російського генерала.
Подальші події показали, що, надаючи допомогу Польщі в придушенні
повстання, Росія дбала виключно про власні інтереси.
Коли настав час, агресивні сусіди Речі Посполитої: Росія, Пруссія та
Австрія, між собою вирішили розділити територію Речі Посполитої.
Зміни у політичному становищі в наслідок поділів Речі Посполитої.
Подальші події показали, що, надаючи допомогу Польщі в придушенні
повстання, Росія дбала виключно про власні інтереси.
Коли настав час, агресивні сусіди Речі Посполитої: Росія, Пруссія та
Австрія, між собою вирішили розділити територію Речі Посполитої.
У 1772 р. відбувся І поділ Польщі:
 Східна Білорусь відійшла до Росії;
 Галичина – до Австрії.
Австрія скористалась моментом, поки Росія та Туреччина воювали, загарбала
Буковину у 1775 р.
ІІ поділ Польщі стався у 1793 р.;
 коли був виданий маніфест Катерини ІІ про включення Правобережної
України до складу Росії.
Нарешті, у 1795 р. ІІІ поділ:
 Росія приєднала й Західну Волинь.
Приєднані до Російської імперії українські землі утворили три губернії -
Волинську, Київську та Подільську. Для народів, що населяли Україну це
означало ряд важливих змін. Українські греко-католики добровільно-
примусово переходили до православ'я.
Після припинення існування польсько-литовської держави 62% її
території та 45% населення дісталися Росії.
 А українці Галичини і Буковини потрапили під австрійське панування.
Крім того, ще з ХVІІ ст. у складі Австрійської монархії під владою Угорського
королівства перебувало Закарпаття.
На зразок гайдамацького руху на західній Україні (у Галичині, Буковині
та Закарпатті) діяв антифеодальний рух опришків.

Найбільшого розмаху рух опришків досяг під керівництвом Олекси

Довбуша.

Селяни-кріпаки, наймити та інші знедолені тікали в Карпати, де

створювали невеликі загони. Так зародився рух опришків (з латинської
«знищувач», «порушник»). Саме Карпати поєднали народних месників
Буковини, Галичини і Закарпаття.

Опришки зненацька нападали та грабували заможних землевласників,

купців, орендарів тощо і швидко відступали. Частину відібраного вони
роздавали бідним, а решту ділили між собою. Були озброєні рушницями,
пістолями, сокирами і ножами.

Піднесення опришківського руху пов’язане з ім’ям Олекси Довбуша.

До його загону, що діяв у Галицькому Прикарпатті, входило від 30 до 50
людей, але завдяки частій зміні розташування у магнатів складалося враження,
що їх значно більше. Селяни допомагали опришкам: повідомляли про
небезпеку, переховували та годували.
Тож галицька шляхта довго не могла спіймати повстанців. Тоді була
оголошена винагорода тому, хто вб’є чи впіймає О. Довбуша. Саме від кулі
зрадника він і загинув.
Але боротьба опришків та гайдамаків не пройшла безслідно. Вона таки
привела спочатку до зменшення панщини, а у сер. XIX ст. - до скасування
кріпосного права. Тільки після тих заходів рух опришків почав згасати.
Олекса Довбуш походив з дуже бідної родини, вони не мали власної хати,
тож знімали куток у багатшого селянина. Хоча батько Олекси був ковалем, але
доводилося і чабанувати - випасати овець, що робив разом із синами Олексою
та Іваном. Вони добре знали гори.

Ставши відомим ватажком, одягався Олекса так само просто, як

звичайний гуцул. Завжди носив із собою два пістолі за поясом, сокиру та
рушницю. Відзначався силою. За спогадами очевидця, був він чорнявий,
високий та кремезний. Загін Довбуша діяв понад вісім років. Олекса з хлопцями
з’являвся там, де їх ніхто не чекав.

4. Реформи 70-80-х рр. ХVІІІ ст.

Марії Терези та Йосипа ІІ на українських землях.
У другій половині XVIII ст. Галичина й Буковина опиняються під владою
австрійських Габсбурґів. Закарпаття потрапило під їхню владу ще в 1711 р.
Ці землі разом (Галичина та Буковина) були проголошені «Королівством
Галичини і Лодомерії» із центром у Львові, що підпорядковувалося
безпосередньо імператорові.
Українські землі, що опинилися під владою австрійських монархів,
встигли пережити у 80-90 рр. XVIII століття ряд важливих реформ, які
впроваджували імператриця Марія-Терезія та її син Йосиф ІІ:
1. 1780-1782 рр. - ліквідація особистої залежності селян і обмеження
панщини;
2. греко-католиків урівняли в правах з римо-католиками та відкрили для них
рівний доступ на державну службу;
3. відновили діяльність Львівського університету 1783 р. (найстаріший
університет України, виник 1661 р.);
4. навчання в початкових школах рідною мовою;
5. королівство Галичини і Лодомерії поділили на округи, які очолювали
старости, підпорядковані губернатору краю, якого призначав імператор;
6. вищий представницький орган краю - сейм; провідні позиції там посіла
польська шляхта;
7. управлінням займалися німецькі чиновники, а не місцеві шляхтичі;
8. проводились військова та судова реформи.

5. Освіта, наука, архітектура, мистецтво в другій половині ХVІІІ ст.

Друга половина XVIII ст. збагатила новими ідеями українську
філософську думку. Найбільший вплив на неї справив Григорій Сковорода —
майбутній видатний філософ, гуманіст, просвітитель, поет, педагог, музикант.
 У філософських роздумах велику увагу Сковорода приділяв тому, як
людина може стати щасливою. На його думку, для цього потрібно пізнати
самого себе і займатися у житті тим, що людині природно відповідає.
Велику роль в усуненні існуючого зла, на думку Сковороди, могла
відіграти освіта. Просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму.
«Не розум від книжок, — твердив він, — а книжки від розуму».
Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було
посилення її зв’язків із західноєвропейською музичною культурою. Останній
гетьман Кирило Розумовський утримував у Глухові власний оркестр і театр, де
ставили італійські опери.
Музичне мистецтво другої половини XVIII ст. не можна уявити без
творчості трьох видатних майстрів української хорової музики: Максима
Березовського , Дмитра Бортнянського та Артема Веделя.
Максим Березовський став автором духовних концертів.
Дмитро Бортнянський був першим композитором у Російській імперії,
музичні твори якого почали виходити друком. Як і Березовський, він є творцем
низки духовних концертів.
Артем Ведель навчався у Києво-Могилянській академії, де був солістом, а
потім диригентом хору. Написав концерти: «Воскресни, Боже», «Услиши,
Господи, глас мой». Окрім музичної діяльності, брав участь в антиросійському
опозиційному русі.
В українській архітектурі другої половини XVIII ст. співіснували різні
стилі.
В оригінальних формах українського бароко зводив будівлі Степан
Ковнір.За його участю споруджено ковнірський (житловий) корпус, будинок
друкарні й дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври,
Кловський палац у Києві, церкву Антонія і Феодосія у Василькові.
Кращі риси українського бароко розвинув Іван Григорович-Барський.
Першою роботою будівничого стало спорудження міського водогону в Києві.
Його центральною спорудою був павільйон-фонтан «Феліціан» на майдані
перед будинком магістрату (нині «Самсон» на Контрактовій площі).
За проектами І. Григоровича-Барського в Києві споруджено Надбрамну
церкву з дзвіницею у Кирилівському монастирі, Покровську церкву,
Георгіївську церкву.
Іван Григорович-Барський - архітектор, представник українського бароко,
побудував надбрамну церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву,
Георгіївську церкву в Києві.
У середині XVIII ст. в українську архітектуру прийшов новий
західноєвропейський стиль рококо (іноді пізнім бароко).
Він є подальшим розвитком бароко і відрізняється від нього витонченими
деталями декоративного оздоблення.
Найкращі пам’ятки України у цьому стилі:
Андріївська церква у м. Київ – 1747-1757 рр. архітектор Б. Растреллі

Собор Святого Юри у м. Львів. Архітектор Б. Меретіні

Невід’ємним елементом нових будівель була скульптура. Її виготовляли з

дерева, металу або каменя. Собор Святого Юри прикрашений скульптурною
групою святого Юрія змієборця на фасаді собору святого Юра у м. Львів
(скульптора Йогана Пінзеля)

Ратуша в м. Бучач – 1751 р. Архітектор Б. Меретіні

Успенський собор Почаївської лаври – 1771-1783 рр. Архітектор Г. Гофман

Оскільки Україна була багата на деревину, то й надалі розвивається

самобутня дерев’яна архітектура. Будуються тризрубні і великі п’ятизрубні
храми. Але справжнім шедевром того часу є Троїцька соборна церква у
Новомосковську (сучасна Дніпропетровська обл.). Це єдина в Україні
дев’ятикамерна церква з дев’ятьма банями.
Спорудив його в 1773-1779 рр. народний майстер Яким Погребняк.
Троїцька соборна церква у Новомосковську (сучасна Дніпропетровська
обл.) стала прообразом роману «Собор» Олеся Гончара.

У цей час починає також поширюватися стиль класицизму. Вищим

зразком для своєї творчості його послідовники визнавали античне мистецтво. У
спокійних і навіть суворих класичних формах зведено палаци гетьмана К.
Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові та найкращий у Батурині (архітектор
Ч. Камерон), палац П. Заводовського в Ляличах (архітектор Дж. Кваренгі).
Палац Кирила Розумовського в м. Батурин – 1799-1833 рр., сучасний вигляд