ТРЕТЯ РЕСПУБЛІКА

04 вересня 1870 – 22 червня 1940

(на 7 років)

УРЯД НАЦІОНАЛЬНІ
ЗБОРИ
ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР СЕНАТ
(300 на 9 років)

РА Д А М І Н І С Т Р І В ПАЛАТА ДЕПУТАТІВ
(500-600 на 4 роки)

ВИБОРЩИКИ
ВИБОРЦІ
чоловіки – з 21 року
 Раймон Пуанкаре
(Raymond Poincaré)
20.VІІІ.1860 – 15.Х.1934
державний та політичний діяч Франції,
10-й президент Франції
18.ІІ.1913-18.ІІ.1920

Поль Ежен Луї Дешанель

(Paul Eugène Louis Deschanel)
13.ІІ.1855 – 28.ІV.1922
державний та політичний діяч Франції,
11-й президент Франції
18.ІІ.1920-21.ІХ.1920
 Александр Мильєран
(Alexandre Millerand)
10.ІІ.1859 – 07.IV.1943
державний та політичний діяч Франції,
12-й президент Франції
23.ІХ.1920-11.VІ.1924

Гастон Думерг
(Gaston Doumergue)
01.VIІІ.1863 – 18.VІ.1937
державний та політичний діяч Франції,
13-й президент Франції
13.VІ.1924-13.VІ.1931
СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ЛЮДСЬКІ ВТРАТИ
Становили 1,4 млн загиблими; 2,8 млн пораненими; 600 тис. стали
інвалідами.
Декілька мільйонів осіб у 1918-1919 рр. стали жертвами грипу
«іспанка».
Навіть після приєднання Ельзасу і Лотарингії кількість населення
Франції була меншою, ніж до війни.
СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

МАТЕРІАЛЬНІ ЗБИТКИ
• Складали чверть національного багатства країни (200 млрд франків).
• Було зруйновано близько 10 тис. підприємств, 900 тис. житлових
будинків, 200 шахт.
• Розорення сільського господарства північно-східних районів країни
(2 млн га землі стали непридатними для сільськогосподарського
використання).
• Борг країни сягнув 238,5 млн франків.
 СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ
• Повернення областей Ельзас і Лотарингія.
• Зростання колоніальних володінь: підмандатні
території Ліван, Сирія, Камерун, Того.
«Це моє!» Франція забирає
Ельзас і Лотарингію у Німеччини,
карикатура 1919 р.

Території
Ельзасу і Лотарингії Африка, 1914 р. Африка, 1923 р.
 СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ЕКОНОМІЧНІ ЗМІНИ
• Зростання питомої ваги воєнної економіки. Посилення державного
втручання в економіку.
• Зростання за рахунок приєднання Ельзасу запасів вугілля на 40 %, залізної
руди — удвічі, потужність металургійної промисловості — на 75 %.
• Зростання концентрації виробництва, з’явилися трести і концерни.
• Швидке зростання новітніх галузей виробництва: авіаційної,
автомобільної, хімічної та електротехнічної

СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ
• Погіршення матеріального становища населення.
• Збільшення прошарків суспільства, що потребують соціального захисту
(інваліди, біженці, безробітні, демобілізовані з армії тощо).
• Зростання робітників найманої праці.
• Скорочення кількості сільського населення.
• Нестача робочої сили, особливо кваліфікованої.
 ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ НАПРЯМОК

Зовнішньополітичні зусилля Франції після поразки Німеччини, її

основного конкурента, були спрямовані на встановлення
гегемонії на європейському континенті.

Під егідою Франції утворилася Мала

Антанта у складі Чехословаччини,
Румунії та Королівства сербів, хорватів
і словенців (Югославії).
Значний вплив мала Франція на
Польщу, з якою у 1921 р. був
укладений воєнний союз.

Мала Антанта
МЕТА ЦЬОГО СОЮЗУ:
- закріпити створення Версальською системою кордонів;
- зберегти здобуті території.
 ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ФРАНЦІЇ В 1917–1923 рр.

З листопада 1917 р. уряд Франції очолював лідер партії

радикалів (Республіканської партії радикалів і радикал-
соціалістів) Ж. Клемансо.

Переведення економіки на мирні рейки відбувалося

болісно, зменшувалась кількість робочих місць, знижувалася
Жорж Клемансо
заробітна плата. На цьому тлі посилився робітничий рух.
Вимоги робітників мали економічний характер.

У повоєнний час зріс вплив партій лівого спрямування:

Французької секції робітничого інтернаціоналу (СФІО) -
(соціалістичної партії), що закликала до проведення
соціально значущих реформ, та повязаної із Комінтерном
Французької комуністичної партії (ФКП).
У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші після війни парламентські
вибори. Праві партії створили передвиборне об’єднання — Національний
блок.
Новий уряд Франції, який
одержав назву
«Національний», спочатку
очолив Ж. Клемансо, а із
січня 1920 р. його змінив
колишній соціаліст
А. Мільєран.
соціальний та релігійний мир
захист республіканського ладу

відновлення економіки
турбота про ветеранів війни

ретельне дотримання
Версальського договору
Із січня 1922 р. Національний уряд очолив Р. Пуанкаре, який головну увагу
зосередив на подальшому послабленні Німеччини — споконвічного
супротивника Франції.

французька армія в Рурській області

французькі солдати в Рурі

У січні 1923 р. Франція (спільно з Бельгією) окупувала індустріальне

серце Німеччини — Рурську область.
 ФРАНЦІЯ В ПЕРІОД СТАБІЛІЗАЦІЇ (1924-1929 рр.).
УРЯД НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ.
У травні 1924 р. у Франції відбулися чергові парламентські
вибори, на яких більшість голосів отримав так званий Лівий
блок. Лівий блок («Картель лівих») являв собою об’єднання
радикалів і соціалістів.
Зазнавши поразки на виборах,
уряд Пуанкаре пішов у
відставку. До влади прийшов
уряд, який очолив лідер
радикалів Е. Ерріо.
загальна політична амністія для всіх,
крім зрадників

дотримання 8-ми годин. роб. дня і прав

профспілок

введення соціального страхування

зменшення строку служби

боротьба з приховуванням великих

прибутків
У липні 1926 р. Лівий блок при владі змінила правоцентристська коаліція
«Національна єдність», яка проіснувала до 1929 р. Лідером коаліції став
Раймон Пуанкаре, який очолив республікансько-демократичну партію.

стабілізація франка

податкова реформа

створення автономної
амортизаційної каси для погашення
внутрішнього державного боргу

укріплення європейської позиції

Франції
 СТАБІЛІЗАЦІЯ У ФРАНЦІЇ 1924-1929 рр.

Зростання промислового виробництва на 5 % в рік.

За темпами промислового розвитку в роки стабілізації (1924-1929 рр.)
Франція випереджала Німеччину і Велику Британію
й поступалась лише США.
 ЕКОНОМІЧНА КРИЗА
Восени 1930 р., дещо пізніше, ніж в інших західних країнах, у Франції
розпочалася затяжна економічна криза, що тривала до 1935 р. включно
(значно довше, ніж у США, Великій Британії та Німеччині).

Прояви світової економічної кризи 1929-1933 рр. у Франції

• Зростання безробіття (до 10 % працездатного населення).
симптоми • Масове розорення дрібних власників.
• Скорочення виробництва на 25 %
• Економічна криза переросла в політичну, яка в свою чергу призвела до
національної катастрофи.
особливості • Носила перманентний характер, перемежовувалася з нетривалими
періодами незначного зростання виробництва.
• Почалася пізніше, ніж в інших європейських країнах
• Державна підтримка банків, промисловості.
• Зростання воєнних замовлень, будівництво «лінії Мажино».
економічна політика
• Уведення обмежень на ввезення сільгосппродукції та встановлення
мінімальних цін на зерно
• Влада в коаліції правих партій, сильна ліва опозиція, зростання
політичний розвиток фашистського руху. Спроба фашистського заколоту
• Політичні вбивства. Корупція державного апарату.
Вихід із складного становища французький уряд шукав на шляху
реформування економіки, використовуючи теорію англійського економіста
Дж. Кейнса. Прихильників державного управління називали дирижистами
(від французького слова «diriger» – управляти, керувати).

Джон Мейнард
Кейнс

Теорія англійського економіста Дж. Кейнса (1883-1946рр.), або кейнсіанство – один із

провідних напрямів сучасної економічної теорії, сутність якої – державне регулювання
економіки. За Дж. Кейнсом, капіталізм може існувати лише за активного втручання
держави в розвиток соціально-економічних процесів, суттєвого розширення функцій
держави.
 НАРОСТАННЯ ФАШИСТСЬКОЇ ЗАГРОЗИ
Під час першого періоду кризи у Франції при владі перебували уряди,
представлені правими партіями (до травня 1932 р.). Серед правлячих кіл
Франції поширювались ідеї обмеження демократії та встановлення «сильної
влади».
Французькі правоекстремістські
організації, пропонували встановити
відкриту диктатуру.

Шарль Моррас Франсуа де ля Рок Жак Доріо

06 лютого 1934 р. спроба

«ЛІГА ФРАНЦУЗЬКОЇ ДІЇ» «ВОГНЕННІ ХРЕСТИ» «ФРАНЦУЗЬКА СОЛІДАРНІСТЬ» державного перевороту

Екстремізм (від лат. extremus – крайній) – прихильність у політиці й ідеології до крайніх поглядів і дій.
Екстремізм – характерна риса радикальних партій, груп, рухів (анархізм, фашизм, нацизм, комунізм,
релігійний фундаменталізм).
У політичному житті екстремізм знаходить вираження в насильницьких діях, спрямованих на
дестабілізацію і руйнування сформованих суспільних інститутів і структур (організацію заворушень,
терористичних акцій тощо).
 Соціальною опорою
фашизму були дрібні
власники, люмпени,
клерикали, частина
великих фінансистів і
промисловців

хода «Французької солідарності»

РИСИ ФРАНЦУЗЬКОГО ФАШИЗМУ

1. Організаційна розпорошеність (існувало декілька фашистських
(екстремістських) організацій).
2. Фашистський рух був представлений воєнізованими лігами, а
не політичними партіями, що не давало їм можливості використовувати
легітимні методи приходу до влади.
3. Відсутність єдиного вождя та єдиної ідеологічної основи.
4. Вузька соціальна база.
 НАРОДНИЙ ФРОНТ
Спроба заколоту крайньо правих дала
поштовх до зближення соціалістів і
комуністів Франції у боротьбі проти
фашизму.
12-13 лютого 1934 р. відбувся політичний страйк із
вимогами заборонити фашистські ліги.

27 червня 1934 р. Соціалістична партія, очолювана Л. Блюмом, підписала з

Комуністичною партією (її лідером був М. Торез) пакт «Про єдність дій
проти фашизму».
У липні 1935 р. до пакту долучилися радикали на чолі з Е. Даладьє.
 ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ ВИМОГИ НАРОДНОГО ФРОНТУ
 викорінення фашизму, розпуск фашистських організацій, «чистка» в армії;
 підтримка антигітлерівської зовнішньої політики, створення системи колективної
безпеки;
 демократизація освіти;
 скасування законів, спрямованих проти свободи друку.

ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ВИМОГИ НАРОДНОГО ФРОНТУ

 націоналізація Французького банку;
 націоналізація військової промисловості;
 реформа оподаткування, скорочення робочого тижня до 40 годин;
 створення національної фундації безробіття, збільшення робочих місць;
 широка організація громадських робіт;
 регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію на користь
виробників, підтримка селянських кооперативних товариств і ін.
 На парламентських виборах у
травні 1936 р. Народний фронт
Здобув перемогу.
Йому віддали свої голоси 57 % виборців.
Соціалісти одержали 147 мандатів,
радикали — 167, комуністи — 72.

Уряд Народного фронту сформував

соціаліст Леон Блюм.

Комуністи не стали членами уряду, але

заявили про його підтримку в парламенті.

ЗАХОДИ УРЯДУ НАРОДНОГО ФРОНТУ

 Прийнято 133 закони, які в основному реалізовували програму Народного фронту. Заборона
воєнізованих організацій – фашистських ліг. Ультраправі (фашистські) партії та організації
мали діяти в межах, дозволених конституцією;
 Врегулювання трудових конфліктів між роботодавцями і профспілками;
 Запровадження 40-годинного робочого тижня, двотижневої оплачуваної відпустки;
 Підвищення пенсій;
 Збільшення допомоги з безробіття;
 Створення системи державної закупівлі сільгосппродукції за стабільними цінами;
 Встановлення державного контролю над Французьким банком і залізницями
Проте, всередині Народного фронту почали виникати серйозні розбіжності.
Комуністи та соціалісти вимагали повної заборони фашистських організацій з
обмеженням конституційної законності. В свою чергу радикали і сам Л.Блюм
виступали проти порушення Конституції.

Економічне становище погіршувалося:

- вивід підприємцями своїх капіталів за кордон
- падіння темпів зростання економічного розвитку
- зростання прибутків громадян з-за гнучкої соціальної політики уряду
- зростання диспропорції між грошовою масою та товарною масою
- зростання цін, інфляція

Напруга в стосунках між партіями Народного фронту зростала.

У червні 1937 р. Л.Блюм подав у відставку. Криза стала очевидною.
У квітні 1938 р. уряд очолив радикал Е.Даладьє.

Уряд Е.Даладьє скасував низку соціальних реформ попереднього

уряду, що в свою чергу призвело до остаточного розпаду Народного
фронту (жовтень 1938 р.).
Франція окрім економічної кризи отримала – політичну кризу.