Iсторичний портрет Наполеона Бонапарта

Наполеон Бонапарт, французький державний діяч, полководець, імператор, був уродженцем

Корсики. Народився в 1769 р., 15 серпня, в м. Аяччо. Ix дворянська сім'я жила небагато, ростила
вісьмох дітей.  Коли Людовік XVI надав дітям зі збіднілих дворянських сімей право безкоштовно
здобувати освіту, цим скористалися і корсіканці, зокрема декілька синів і дочок Шарля, включаючи
Наполеона.

У 1779, після декількох місяців вдосконалення у французькій мові в коледжі Отена, Наполеон
вступив у військову академію в Брієнні. Висміюваний товаришами по навчанню за провінціалізм і
незграбність, будучи найбіднішим навіть серед учнів аристократів, він активно проповідував ідеї
корсиканського патріотизму. У 1784 Наполеона перевели в паризьку Військову школу. Бонапарт
виявив себе середнім учнем і закінчив школу 42/58 учнів.

У 1784 р. став слухачем Паризької військової академії. Отримавши після її закінчення звання
лейтенанта, з 1785 р. починає служити в артилерійських військах. 

Під час Французької революції, в 1792 р., став членом Якобінського клубу. У вересні 1793 р.
Бонапарта було призначено начальником артилерії в армію, яка облягала, зайнятий англійцями
Тулон. Бонапарт сприяв взяттю міста. Тулон було взято, а він сам отримав в 24 роки звання
бригадного генерала.

Після термідоріанського перевороту Бонапарт через свої зв’язки з братом Максиміліана Робесп’єра,
був заарештований (10 серпня 1794 р., на два тижні). Після звільнення, через конфлікт з
командуванням він виходить у відставку, а через рік, у серпні 1795, отримує посаду в
топографічному відділі Комітету громадського порятунку. В критичний для термідоріанців момент
Баррас призначає його своїм помічником і відзначився при придушенні роялістського заколоту в
Парижі 13 вандем’єра 1795 року. Наполеон отримав звання дивізійного генерала і призначений
командуючим військ тилу.

23 лютого 1796 року Наполеон отримав посаду командуючого армією Італії.

9 березня 1796 року, Наполеон одружився на вдові страченого при якобінському терорі генерала,
графа Богарне Жозефіні, колишній коханці одного з тодішніх правителів Франції — П. Барраса.
В 1796-97 командував французькою армією, що розгромила сардинські та австрійські війська в Італії.

Наполеон був відіслан у військову експедицію в далекі краї - Сирію і Египет (1798-1999). Вона
закінчилася поразкою, але як особисту невдачу Наполеона  не розцінили, тому що він залишив армію
самовільно, щоб в Iталії битися з військом Суворова. Після повернення з Єгипту до Франції (серпень
1799), Наполеон при підтримці промислової буржуазії здійснив 10-11 листопада 1799 державний
переворот, який встановив режим консульства.

З 18 травня 1804 — імператор Франції. У внутрішній політиці проводив заходи спрямовані на

зміцненя французької держави. Ліквідувавши самоуправління, запровадив систему префектів, мерів
та їх підлеглих, які призначалися зверху. В економічній політиці сприяв розвиткові промисловості та
торгівлі. За особистою участю Наполеона були розроблені цивільний (1804), торговельний (1807) і
кримінальний (1810) кодекси.

Внутрішня політика Наполеона полягала в укріпленні його особистої влади як збереження

результатів революції: громадянських прав, прав власності на землю селян, а також конфісковані
землі емігрантів та церкви. Забезпечити все це повинен був цивільний кодекс, який увійшов в історію
як кодекс Наполеона.
Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і
фінансової буржуазії на європейському ринку. В першу чергу, цьому заважав англійський капітал,
перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Намагаючись
економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806).
Відтепер Франція і всі її союзники припиняли торговельні зносини з Англією. Європа була основним
ринком збуту англійських товарів, а також колоніальних, ввезених в основному Англією, найбільшою
морською державою.

В ході воєн з антифранцузькими коаліціями держав французька армія під командуванням Наполеона
здобула перемоги під Маренго (1800), Аустерліцом (1805), Єною (1806), Ваграмом (1809), внаслідок
яких територія наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну Європу. під
Аустерліцем Наполеон завдав нищівного удару об’єднаним австрійським і російським військам.
Під час воєнної кампанії армія Наполеона нанесла ряд поразок військам Австрії, Англії, Пруссії, Росії,
та Швеції, але у Лейпцігській битві 1813 наполеонівські війська були розбиті. Після вступу
союзницьких військ у квітні 1814 у Париж Наполеон зрікся престолу. Переможці зберегли йому
титул імператора і передали в управління острів Ельба.

Після відходу Наполеона від влади до Франції повернулися Бурбони та емігранти, які сподівалися
повернення своєї власності та привілеїв. Це викликало невдоволення та страх у французькому
суспільстві та армії. Скориставшись цим, Наполеон втік з Ельби і повернувся до Парижу. Його зустріли
захоплені вигуки юрби. Війна відновилася, але Франція вже не в силах була нести її ярмо. “Сто днів”
закінчилися остаточною поразкою Наполеона біля бельгійського селища Ватерлоо (18 червня 1815
року).

Сам Наполеон став в’язнем англійців та був засланий на далекий острівець Святої Єлени в
Атлантичному океані. Там він провів останні шість років свого життя, згасаючи від важкої хвороби та
дріб’язкових знущань своїх наглядачів.

У 1840-му році прах Наполеона повернувся до Парижу. Імператора поховано в Домі Інвалідів у
Парижі.