Історичний портрет Павла Полуботка

Павло Полуботок – політичний та військовий український діяч. Чернігівський

полковник та наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України з 1722 по
1724 роки.
I. Павло Полуботок народився в 1660 році в заможній родині козаків на хуторі Ст.
Полуботівка. В 70-х роках закінчив Києво – Могилянську академію, а близько 1680
року одружується з Єфимією Самойлович, племінницею Івана Самойловича, яка
народила Павлу п’ятьох доньок. Закінчивши академію Полуботок служить у Війську
Запорозькому й отримує ранг значкового товариша. В 1692 році за правління Мазепи
був звинувачений з батьком у державній зраді, але з 1703 року він відновив своє чесне
ім’я і в 1705 році навіть отримав посаду полковника. В роки Північної війни не
підтримав союз Мазепи із шведами. Павло на початку 20-х років XVIII ст. став одним
із найбільших магнатів, глибоко цікавився історією, займався господарчою діяльністю
та відреставрував чернігівський Вознесенський собор. У 1722 році після смерті
гетьмана Івана Скоропадського, козацька рада обирає Павла Полуботка гетьманом без
огляду на дозвіл з Петербурга, а цар Петро І, в свою чергу, не визнає цих виборів та
призначає Павла Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом
Серед історичних умов, на тлі яких він розгортав свою діяльність можна
виділити такі :
1) Смерть Івана Скоропадського
2) Створення Першої Малоросійської колегії
3) Посилення впливу Росії на українські землі
4) Жив у час, коли за свідченнями літописця Самійла Величка
"помножилися в Україні ... гніви, негаразди, властолюбства, роздвоєння,
зміни, пориви, заздрості, ворожнечі, чвари з кровопролиттям та інші,
подібні до цих злопригоди й непотребства".
II. Зовнішність
   Міцна статечна постать, владне обличчя впевненої в собі людини, розумні
темні очі, що випромінюють спокійну силу, - таким невідомий художник
зобразив Павла Полуботка. 
Характер
Чернігівський полковник П. Полуботок був людиною енергійною, палким
прибічником української автономії. Недарма цар говорив про Полуботка, що він
«небезпечніший за Мазепу». ( "Этот очень хитер, он может Мазепе
уравниться.") Він був принциповим, твердим, рішучим.
На мою думку, на формування його особистості вплинули такі чинники:
1) Його оточення, особливо родина (батько був полковником Запорожжя,
дружина – племінниця гетьмана Лівобережної України Івана
Самойловича)
2) Становище України
3) Утиски України Росією

Серед вчинків, які варто наслідувати є такі:

1. Ввів категоричну заборону для світських і духовних феодалів на залучення козаків
до будь-яких робіт. Як зазначалося в універсалі, "абы пани полковники, панове
старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє
урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн
принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи,
толко войсковіе, чину их козацкому пристойные... отбувати й исполняти услуги".
Можливо, тут зіграв свою роль негативний досвід самого Полуботка, який у 1721
 році очолював десятитисячний загін українських козаків, залучений російськими
військами до будівництва Ладозького каналу.
2. Визначив порядок судових апеляцій та регламентував процес судочинства.
3. Всіляко перешкоджав контролю чиновників Малоросійської колегії над
фінансовим становищем Гетьманщини. Правда, з іншого боку, надалі це було
представлено слідством як сприяння корупції серед представників старшини.
4. Заперечував і пробував скасувати через Сенат деякі розпорядження
Малоросійської колегії, яка всіляко гетьману протидіяла.
III. Виражав інтереси України та всіх верств її населення.
IV. Основні наслідки його діяльності:
o Коломацькі чолобитні
o Зменшення влади Малоросійської колегії
V. Павло Полуботок намагався відновити козацькі порядки і під різними
приводами не виконував накази Малоросійської колегії. Проте мало що могло
зупинити Петра І у досягненні його мети. Я ставлю високу оцінку його
діяльності і схвалюю засоби, якими він прагнув досягти мети.