Августи́н Іва́нович Воло́шин (нар. 17 березня 1874, с.

Келечин, нині Міжгірський

район, Закарпаття — 19 липня 1945, Москва, СРСР) — український релігійний,
культурний, політичний діяч, греко-католицький священник Мукачівської єпархії, 1938
прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї
держави, Герой України (посмертно). Триває його беатифікаційний процес.
Походження:
Походить із роду русинів. Дід, Іван Волошин, був вихідцем із села Великі Лучки, де
був священиком у 20-30-х рр. XIX століття. Важлива особливість статусу Великих
Лучок була в тому, що його жителі перебували у становищі лібертинів, які за
виконання певної служби одержували землю, аж до XVIII століття були звільнені від
феодальних повинностей. Служба жителів села полягала в тому, що вони перевозили
пошту до близьких й далеких країв. Нові господарі домінії Шенборни у XVIII столітті
закріпачили лібертинів і примусили їх виконувати повинності. Перша згадка про
діяльність о. Івана Волошина у Великих Лучках датується 1830 роком. Своєму синові,
батьку Августина Волошина - Івану, він передав естафету — служити людям. У сан
священика батько о. Августина Волошина був висвячений у 1867 році, згодом отримав
парохію в селі Келечин Волівського округу (нині — Міжгірський район). Подружжя
Емілії Замбор-Волошин й Івана Волошина мало, окрім сина, ще трьох дочок — Ольгу,
Олену та Елеонору
Життєпис:
Августин Волошин, кінець ХІХ ст.

Народився в с. Келечин (тоді Волівського округу, Мармароський комітат, Угорське

королівство, Австро-Угорщина, нині — Міжгірського району на Закарпатті, Україна) в
сім'ї сільського священика.

З 1884 по 1892 рік навчався в Ужгородській гімназії. Після цього вступив на

теологічний факультет у Будапешті, де провчився лише рік через поганий стан
здоров'я. 1893 року повернувся до Ужгорода, закінчив теологічні студії. 1897 р.
його було висвячено на священика і призначено на парохію в Цегольнянській церкві.
Будинок в Ужгороді, де жив Августин Волошин. Вул. Волошина, 36

1900 р. закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом викладача математики

і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 по 1917 рр. працював професором, а
з 1917 по жовтень 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях

Закарпаття почав займатися з 1919. 17 грудня 1919 увійшов до складу Директорії
Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923–1939),
від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925–1929). Був провідним
діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

1933 року Папа Пій XII іменував о. Августина Волошина папським прелатом у
самостійній Мукачівській греко-католицькій єпархії.

Активно виступав проти спроб місцевих «москвофілів», передусім Товариства ім.

Духновича, спрямованих на поступову заміну місцевих діалектів на російську мову —
через школи та книговидання[2]. Піддав гострій критиці так званий «шкільний
референдум» 1937 р., який дозволив викладати у карпатських школах граматику Є.
Сабова за москвофільсткими стандартами; заради боротьби проти москвофілів об'єднав
зусилля з карпатськими комуністами, разом з якими зорганізував спільний мітинг.

26 жовтня 1938, після того як празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія

Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був
призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15
березня 1939 став президентом цієї держави.

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в
Празі, присвятивши себе науковій та педагогічній діяльності. Працював в
Українському вільному університеті (УВУ) професором педагогіки, деканом та
ректором. В 1945 році наполягав на тому, щоб УВУ продовжив існувати в Празі, проте
університет все ж переїхав. Опісля Августин Волошин очолював відділ УВУ в Празі.

У травні 1945 року був заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ й вивезений до

СРСР. Помер у московській Бутирській в'язниці (Лєфортово — напис на надгробку
Президента А. Волошина) о 15 годині 20 хвилин 19 липня 1945 року, за офіційною
версією — від паралічу серця.

15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання
Авґустину Волошинові посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави.