Архітектура Латинської Америки:

З моменту відкриття Америки європейцями архітектура цього культурного регіону

починає розвиватися за європейськими зразками. Але скоро, під впливом місцевих
соціально-економічних і кліматичних умов, вона набуває місцевих відмінностей, а в
XVIII — на початку XIX ст. — і національних особливостей. Основним видом
будівництва і ведучим архітектурним типом у іспанських колоніях було зведення
храмів. Саме культове зодчество підпорядкувало і об'єднало в собі всі види
образотворчих мистецтв.За цілеспрямованим тотальним знищенням індіанської культури
і її матеріального носія і втілення — архітектури, почалося спорудження церков,
фортець, палаців, маєтків, міст. Через сто років після початку європейської
колонізації Америки тільки в іспанських колоніях було побудовано 70 тис. церков і 5
тис. монастирів, а також сотні міст. Але архітектура основних центрів іспанських
колоній розвивалася під впливом і місцевих традицій. У декоративному оформленні
низки церков з'явилися абсолютно несподівані для канонів католицизму індіанські
язичницькі емблеми і символи, наприклад, знаки сонця і місяця, місцеві орнаменти,
індіанські (за антропологічними особливостями) лики святих.В архітектурі країн
Латинської Америки другої половини ХХ — початку ХХІ ст. виникли свої національні
школи. Характерні риси придбала архітектура Мексики, майстри якої сміливо
застосовують національні форми і серед них перш за все мозаїку і розпис, які
композиційно пов'язані з традиціями стародавнього мексиканського мистецтва.
Наприклад, Національний автономний університет Мексики в Мехіко — найбільший за
кількістю студентів в Північній і Південній Америці.
Мозаїка на одній зі стін будинку в Мехіко, зібрана з насіння різних культур:
Узагальнюючий приклад міст латиноамериканського культурного регіону — місто Ріо-де-
Жанейро. «Бог створив світ за шість днів. На сьомий він створив Ріо-де-Жанейро», —
з любов'ю жартують бразильці і вважають своє прекрасне казкове місто справжнім
земним раєм. Воно друге за величиною місто в країні (після Сан-Паулу) і четверте в
Південній Америці. Ріо-де-Жанейро є адміністративним центром однойменного штату.
Населення — 6,4 млн. осіб.
Із висоти пташиного польоту дивиться на Ріо-де-Жанейро гігантська статуя Христа
Спасителя, яку жителі вважають символом міста. Вона знаходиться на найвищій вершині
Ріо — Корковадо на висоті близько 704 м. Христос стоїть, широко розкинувши руки і
немов благословляє й охороняє місто. Проект монумента був розроблений бразильським
інженером Ейтором да Сілва Коштою, а в 1924 р. французький скульптор Поль
Ландовський закінчив моделювання голови (висота 3,75 м) і рук статуї. Після цього
румунський скульптор Георге Леоніда працював над створенням голови Христа. Висота
статуї — 38 м, п'єдесталу — 8 м; розмах рук — 28 м. Вага — 635 тонн. Церемонія
освячення статуї повторювалася ще двічі: в 1965 р. Папою Павлом V і в 1981 р. Папою
Іваном Павлом II.
Статуя Христа Спасителя в Ріо-де-Жанейро:
Ріо-де-Жанейро — місто не лише вічного свята, а й дивовижних контрастів. На схилах
навколишніх гір туляться убогі оселі найбідніших районів міста — фавел. У місті
налічується кілька сотень таких фавел, в яких зосереджено близько 20% всього
населення Ріо.
Хмарочоси і фавели Ріо-де-Жанейро:
Собор Метрополії (собор Св. Себастьяна) в Ріо-де-Жанейро схожий на піраміду майя і
саме це робить його одним із найбільш цікавих у Південній Америці. Висота споруди
становить 75 м, зовнішній діаметр — 106 м, внутрішній — 96 м. Одна з яскравих рис
інтер'єру собору — чотири вузьких прямокутних вікна. Вони піднімаються до неба
майже на всю висоту будівлі від підлоги до стелі — тобто на 64 м. Автор модернового
архітектурного проекту Едгар Фонсека.