Готичне мистецтво

(Презентація Бадзюка Дениса 11-А)

Го́тика (італ. gotico, від назви германського племені готів),

готичний стиль — художній стиль середньовічної культури
країн Західної Європи (між серединами XII і XVI століть). Термін
«Готика» запроваджений в епоху Відродження як зневажливе
позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося
«варварським».

Історія та походження
Готика зародилася в Північній частині Франції (Іль-де-Франс) у
середині ХІІ ст. і досягла розквіту в першій половині ХІІІ ст.
Первісна назва готичної архітектури — Opus Francigenum. Термін
«готика» — пізнього походження, але саме він закріпився в
літературі і мистецтвознавстві.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і

під її егідою феодально-церковні основи зберігалися в ідеології та
культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно
культовим за призначенням і релігійним за тематикою: воно було
співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.
З початку XIX ст., коли для мистецтва X — XII ст. був прийнятий
термін романський стиль, були обмежені хронологічні рамки
готики, у ній виділили ранню, зрілу (високу) і пізню фази. Від
романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури
в системі мистецтв і традиційні типи споруд. Особливе місце в
мистецтві готики займав собор — вищий зразок синтезу
архітектури, скульптури і живопису (вітражів). Незрівнянний з
людиною простір собору, вертикалізм його веж і склепінь,
підпорядкування скульптури динамічним архітектурним ритмам,
багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на
віруючих.

Розвиток мистецтва готики відбивав і кардинальні зміни в

структурі середньовічного суспільства: початок формування
централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування
світських сил — міських, торговельних і ремісничих, а також
придворно-лицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості,
ремесла і техніки слабнули підвалини середньовічного релігійно-
догматичного світогляду, розширювалися можливості пізнання й
естетичного осмислення реального світу; складалися нові
архітектурні типи і тектонічні системи. Інтенсивно розвивалися
містобудування і цивільна архітектура. Міські архітектурні
ансамблі включали культові і світські будинки, замки, укріплення,
мости, колодязі. Головна міська площа часто оббудовувалася
спорудами з аркадами, торговельними і складськими
приміщеннями на нижніх поверхах. Від площі розходилися
головні вулиці; вузькі фасади 2-, рідше 3-поверхових будинків з
високими фронтонами вибудовувалися вздовж вулиць і
набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багато
прикрашеними в'їзними вежами. Замки королів і феодалів
поступово перетворювалися на складні

комплекси фортечних, палацових і культових споруд. Зазвичай у

центрі міста, пануючи над його забудовою, знаходився замок або
собор, останній ставав також осередком міського життя.

Сент-Шапель, Париж — одна з ранніх

готичних споруд
Готика і «чорна смерть»
Серед загрозливих, небезпечних умов розвитку готики стало
співіснування з «чорною смертю», пандемією чуми, що охопила
Західну Європу, також Азію і Африку. «Чорна смерть»
спустошувала північне Причорномор'я, Балкани, Італію, Іспанію,
Францію, Нідерланди, в середині XIV століття перекинулася на
Британію.

Доба готики відрізнялася релігійною налаштованістю і

підвищеною духовністю. «Чорна смерть», навпаки, привнесла
хаос і в релігійне, і в соціальне життя. Перелякані духовні пастирі
могли запропонувати лише молитви і каяття за гріхи. На хвилі
масових смертей виникли дикі практики каяття на кшталт
флагелантів і ретельні пошуки винних. Католики підозріло
ставилися до хворих флагелантів, що били себе батогами і
вештались з одного міста до другого, теж розносячи хворобу. Але
стримувати напівбожевільних вірян скоро нема кому стало, бо
хвороба прийшла в церкви і монастирі, викосивши і священство.
Переляканий папа Климент VI навіть відмовився від спілкування і
годинами сидів по-між двох запалених камінів, що
знешкоджували повітря, коли захворів і його приватний лікар Гі
де Шоліак. Місто Авіньйон, тодішня резиденція папи, стала
спустошеним містом.
Ще до початку епідемії періодами спалахували єврейські
погроми. Євреї — єдині в християнській Європі, кому було
дозволено займатися грошовими операціями і давати гроші під
відсотки. Християнська церква вважали подібну практику
смертельним гріхом для християн і дозволеною євреям,
представникам юдаїзму, нехристиянам. Європейськими містами
покотилася хвиля арештів євреїв, їх катуваннями і спаленнями.
Масові смерті примусили відвести під цвинтарі нові висвячені
земельні ділянки. Коли смертність досягла найвищого щаблю,
папа римський Климент VI висвятив навіть річку Рона, куди
масово скидали трупи померлих.

Європа зазнала бунтівних настроїв і падіння моралі, бо живі,

налякані епідемією, вважали, що церква їх зрадила. Три роки
епідемії 1348-1350 рр. доби готики розвиненого періоду забрали
20—25 млн людських життів.
Авіньйон, готична резиденція папи
римського.
Сприйняття і вплив готики
Готика зазнала значного критичного переосмислення в епоху
Відродження. Провідні діячі італійського Ренесансу, зокрема такі
як Рафаель та Вазарі пов'язували її із періодом панування
варварів та спотворення ними законів краси та добра у
архітектурі, проявом дикого свавілля, яке протистоїть прагненню
до правди. У листі до папи Лева Х 1519 року, Рафаель пов'язує
виникнення цього стилю із епохою панування готів, що стало
приводом для закріплення за ним назви «готика» — як
зневажливої асоціації із варварством та чужоземним пануванням.
Однак, у Центральній та Східній Європі готичні споруди
будувалися аж до XVII століття, а потім готичні архітектурні
принципи частково вплелися в сформований у Центральній
Європі варіант архітектури бароко.

Ставлення до жодного з художніх стилів минулого не було таке

мінливе, як до готики. Починаючи з епохи Ренесансу, готика
сприймалася як символ всього темного та відсталого. Готичне
мистецтво здавалося штучним, відірваним від природи.

Стиль готики
Готичний художній стиль визначився у своїх типових рисах під час
розвитку західноєвропейської середньовічної художньої культури.
Беручи початок в середині XII ст. у північних та центральних
областях Франції на теренах Іль-де-Франсу, він отримав
загальноєвропейське поширення і пройшов ряд самостійних
етапів еволюції та національних версій.

Розквіт середньовічної художньої культури виник на базі

інтенсивного соціального руху широких народних мас, які
викликали ще задовго до формування мистецтва могутні
ідеологічні течії. Художня культура сягає корінням безпосередньо
до самодіяльної практики соціального низу. Таким чином,
прагнення особистості на увагу до себе підготувало основу для
появи нових форм та способів самовираження у художній
культурі.
Зі зростанням чисельності міст та піднесенням ролі, яку вони
відігравали, зростала потреба в нових формах організації праці.
Ремісники у містах об‘єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення
міських ремесел сприяло формуванню міської культури.

В багатьох містах на базі церковних шкіл виникали університети

як нові форми культурно-просвітницьких установ. Вони сприяли
розвитку освіченості та поступово змінювали мислення
середньовічної людини. Посилюється дух раціоналізму, дух
допитливості, встановлюється тенденція до дослідження нового.
Зростала індивідуалізація світовідчуття кожної особистості.
Поступово університети перетворилися на своєрідні
інтелектуальні центри. На зміну романському мистецтву прийшла
готика. Синонімом варварства назвали історики Відродження
середньовічне мистецтво. На відміну від романського, готичне
мистецтво пропагує інтерес до людських почуттів, звертається до
краси від реального світу, повертається до індивідуальності.
Готичне мистецтво є символом квітучих торговельних і ремісничих
міст-комун, що домоглися популярності й самостійності всередині
феодального світу. Грандіозні готичні собори вирізнялися
висотою, місткістю, ошатністю, видовищним і багатим декором.
Для готичного стилю характерні гострі споруди зі стрілчастими
склепіннями, великою кількістю кам'яного різьблення і
скульптурних прикрас.
Собор Паризької Богоматері
Собор в Шартрі, Франція
Реймський собор, Франція
Церква на Пяску, Вроцлав, Польща
Символіка готичного храму
У 12 ст. абат Сугерій, який служив у першому готичному соборі
Абатство Сен-Дені в Іль-де-Франс, написав трактат «Про освяченні
церкви Сен-Дені», де описав символічність всіх елементів
архітектури готичного собору. За Сюжером (французький
еквівалент вимови «Сугерій») храм — це корабель, що символізує
Всесвіт. Витягнутий інтер'єр храму — неф (nef), по французьки —
navis, перекладається як корабель. Цей Всесвіт ділиться поясом
вітражів у верхній частині храму, і масивом стін в нижній, на
горний (небесний) і Дольний (земний) світ, відповідно. Стіни
храму — як обителі Божої, дематеріалізуются рельєфним і
скульптурним ажуром. Такий конструктивний елемент як арка
символізує розрив круговороту часу, адже в цілому образ
готичного храму також несе смислове навантаження про
швидкоплинність і кінець часу (в той час народ Середньовіччя
перебував напередодні швидкого кінця світу). Готична троянда —
символізує колесо Фортуни і висловлює циклічність часу. В
унікальних готичних вітражах у вікні-троянді можна розгледіти
сцени, що відсилають до круговороту часу. Світло, яке проникає
через яскраві вітражні скла позначає Божественне світло,
Божественне провидіння (див. Фаворське світло). Споглядаючи
вітражі людина відсторонюється від матеріального, тілесного,
людського світу і «потрапляє» в іманентний, духовний,
Божественний світ.