Орєхова Катерина, 1-Б

Семінарське заняття №2

Т е м а 1.3. Українська культура XIV − першої половини XVІI ст.

Архітектура і образотворче мистецтво епохи Ренесансу в Україні.

Український культурно-національний рух іде як би хвилею з

українського Заходу на Схід. Спочатку стає до праці й боротьби
українське міщанство Перемишля, потім іде український Львів, а далі —
Луцьк і нарешті Київ як духовна столиця України, оперта вже на сили не
тільки свого міщанства й духовенства, але й козаччини.

В будівництві зникає сувора, змагаюча до неба готика й повертаються

погідні форми античного, греко-римського будівництва, з його
гармонією просторових мас і орнаментикою. В житті, літературі й
образотворчості центром стає людина, повна своєї фізичної краси й
сили та духовного здоров’я. Цей напрям названо Відродженням, або
Ренесансом, а випадок хотів, щоб його поява в нас зійшлася з нашим
культурно-національним і політичним відродженням.

Епоха Ренесансу помітно вплинула на архітектуру й образотворче мистецтво,

які розвивалися у контексті європейських архітектурних традицій і зазнали
вагомого впливу ідей християнства. Архітектурні пам'ятки України цієї доби
можна поділити на три групи: оборонні споруди, споруди-замки; церковне
будівництво.

Стиль італійського Ренесансу прийшов в Україну розмірно скоро, й то трьома

дорогами. Найраніша вела через Польщу та Закарпаття. Вже в 1510 р.
польський король Жигмонт І закликає до Кракова форентійського архітектора
Франческа делля Лоре, а відтак Береччія, творця величавої «Жигмонтівської»
каплиці на Вавелі. З Кракова ренесансова «мода» поширилася на схід.
Другий посередній шлях ішов з півдня, через Словаччину й Закарпатську
Русь.

Ратуша в Бардієві в Пряшівшині, почата в готичному, а закінчена в 1511

р. в ренесансовому стилі, була чи не першою на українських землях
будівлею з ознаками нового стилю.
Та був ще третій шлях — безпосередній, що його промостила пожежа,
жертвою якої впав у 1527 р. Львів. Відбудова міста дала можливість
праці цілій низці архітекторів і каменярів, а що тоді славилися як
найкращі італійські майстри, то й не диво, що їм припала почесна роль
започаткувати життя нового стилю в столиці Галицької волості.

Та не тільки Львів потребував будівничих. Розвиток торгівлі й добробуту

в XVI в. уможливлював розбудову й поменших осередків. Архітектори-
італійці, переважно уродженці Тесинського кантона Швейцарії,
Ломбардії, Феррари, Болон’ї й Рима, напливають в Україну цілими
гуртами, вступають у місцеві цехи і приймають не тільки місцеві
«пришинки», а й питоменності місцевої культури.

Італізуючи обличчя галицького будівництва, вони в не меншій мірі

українізуються — формально й фактично. Невтаємниченому важко
погодитись із фактом, що всі ті Прихильні, Щасливі, Нескори, Красовські
й Капіноси, побіч своїх суто сарматських прізвищ, — ніякі не українці з
уродження, а родовиті, хоча в основному акліматизовані італійці.
Українськими були їхні цехові прозвища, але українським ставало й
саме мистецтво тих синів Італії.

Одним із перших італійців, що започаткували життя нового стилю на

українських землях, був Петро Італієць із Лугано, ім’я якого з титулом
«королівського архітектора» зустрічаємо в міських актах Львова вже в
1543 р. Він-то й був виконавцем закінченої в 1559 р. Братської церкви
Успіння у Львові. Була це будівля на типовому українському
тридільному заложенні з трьома банями, причому ренесансова аттика,
портал і викрої вікон надавали їй рис нового стилю. Два відпорники, що
підпирали фасад, — це, мабуть, залишки прийомів будівельної техніки з
доби готицизму. Нутро церкви було поліхромоване, а згори вона була
викладена полив’яною цеглою. На жаль, ця перша ренесансова церква
Успіння у Львові до нас не збереглася. Вона погоріла вщент у 1576 році.

Вже в 1564 р. успенські братчики почали будову дзвіниці при первісній церкві
Успіння. Більшість коштів (3 500 злотих) дав на будову львівський патрицій
Давид-Фома Русин. За чотири роки її довів уже до третього поверху
будівничий Фелікс Трубач, але не вдоволив своєю роботою замовників, які
доручили закінчення будови Красовському. Переміна на становищі
будівничого була конечна, але прийшла запізно. Вже в 1569 р. на викінченій
дзвіниці був завішений дзвін «Олександр», але на другий рік вежа
завалилася.

Особливістю пам'яток архітектури й образотворчого мистецтва є те, що в них

формувався український стиль. Він характерний для архітектурних споруд
Західної України, де ренесансний стиль поєднувався з українським народним
стилем, який був перенесений з дерев'яного у кам'яне будівництво. Цей
стиль яскраво виявився у будівництві храмів і замків.

Церковне будівництво України вирізнялося архітектурними забудовами —

"зрубними храмами" — трибанні та п'ятибанні церкви (XPV —XVI ст.). Вони на
землях України майже не збереглися. Виняток становлять церква Св.Духа
(с.Потеличі, 1555 р.) та церква Св.Миколая (м.Чернівці, 1607 p.).

Кам'яна архітектура відображала ренесансні віяння, а від середини XVII ст. —

риси бароко. У цей період в Україні існували дві архітектурно-будівельні
школи: галицька та волинська.

У першій половині XVII ст. замість стінових замків почали зводити бастіони з
розкішними магнатськими палацами. Замки з бастіонами будувалися у формі
квадрата (м.Золочів, м.Підбірці) або у формі п'ятикутника (м.Броди).

У храмовому будівництві з'явилися нові тенденції — споруди урочистого

стилю. Наприклад, у м.Холмі були збудовані вежоподібні церкви Івана
Предтечі, Кузьми та Дем'яна, які за оригінальністю не поступаються давнім
шедеврам мистецтва. До кам'яних споруд цього періоду необхідно віднести
церкву св.Онуфрія у Львові (XV ст.) та церкву св.Ів.Предтечі (XVI ст.) у
Кам'янець-Подільському.

Церковне та світське будівництво зазнало сильних впливів ренесансного

стилю, який поширився в Україну із Венеції та італійської частини Швейцарії.

У Львові найбільший розквіт Ренесансу припадає на 70 —90-ті роки XVI ст. До

найстаріших забудівель "золотого віку" львівського архітектурного Ренесансу
належать будинки на площі Ринок — "Чорна кам'яниця" (1588—1589 pp.),
архітектури П.Барбон, П.Римлянин, П.Красовський; будинок Флорентійського
різьбяра Банді-неллі, який 1627 р. заснував у м.Львові першу пошту.

Найвизначнішим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні

споруди. Це, наприклад, тридільна і трикупольна церква Св. Успення
Богородиці (1591 — 1630 pp.), архітектори П.Римлянин, В.Капинос,
А.Прихильний. Успенська церква — архітектурний ансамбль, що складається
із трьох частин: вежа Корнякта, каплиця Трьох Святих (перлина народної
архітектури XVI ст.) і власне самої церкви. Каплицю побудував архітектор
П.Красовський із кам'яних квадратних плит у 1578—1591 pp. Вона має
чудовий портал зі звіринним і рослинним орнаментом.

Ознаки ренесансного стилю характерні також для християнських церков

Києва, Чернігова, Переяслава та Канева.

Гуманістичні ідеї епохи Ренесансу мали вплив і на розвиток образотворчого

мистецтва, що характеризувалося монументальністю, витонченістю колориту,
гармонією пропорцій, яскравістю малюнка, високою професійністю
виконання. В образотворчому мистецтві поступово утверджувався
реалістичний напрям, особливістю якого є віра в людину, життя. Релігійні
образи на полотнах художників поступово втрачали нерухомість і часто
набували рис простих людей.

До полотен київської малярської школи необхідно віднести ікони "Микола з

житієм" (церква у с.Київка), "Ігоревська Богоматір" і "Максимівська
Богоматір", виконані з великою мистецькою майстерністю. Обличчя святих
зображені реалістично, м'яко і просто, колоритно намальовано одяг. Ці
іконописні твори переконливо засвідчують високий рівень мистецької
культури Києва після татаро-монгольської навали.

Одними із найвизначніших пам'яток живопису початку XIV ст. є ікони

"Володимирської Богоматері", "Юрій Змієборець" (кінець XIV ст.), яка
зберігається у церкві с.Станиля на Львівщині.

Значного розвитку досягло українське малярство на західноукраїнських

землях у XV— XVI ст. З мистецькою творчістю львівського цеху художників
пов'язані імена кращих живописців того часу Федора Сеньковича, Лаврентія
Пилиповича, Миколи Петрахновича, Севастьяна Корунки та ін. Творчість
львівських художників характерна високою професійною культурою, їхньою
обізнаністю з досягненнями західноєвропейського мистецтва.

До когорти провідних художників, творчість котрих припадає на зародження

нового стилю в образотворчому мистецтві — стилю бароко, належать
Микола Петрахнович, Іов Кондзелевич.

У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними і в

українському малярстві. У цей час основними його видами
залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд із ними
виникають нові жанри – портрет, історичний живопис, в іконах і
фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення
персонажів, показу побутових сцен, краєвиду, зображення вишиваного
одягу тощо. З XVI ст. на іконах все більше з’являлося підписів
живописців, праця художника набула відповідного вшанування.

Наприкінці XVI ст. вже не тільки священнослужителі визначали ідейно-

художню скерованість іконопису, а й активні демократичні верстви –
українське міщанство, що об´єднувалось у братства. Про значне
поширення реалізму в малярстві свідчить те, що він знаходить місце у
творчості майстрів навіть із провінції. Так, невідомий художник, який
створив іконостас церкви с. Раделичі Миколаївського р-ну Львівської
області (1620), у багатьох релігійних сценах зображує сучасний йому
одяг, передає ренесансні деталі архітектури, прагне передати
психологізм персонажів, виявляє немалу обізнаність в анатомії і
законах перспективи.

Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., є

три іконостаси: церкви святої ПараскевиП
´ятниці та Успенськоїцеркову Львові та церкви Святого Духа в
Рогатині. У створенні обох львівських іконостасів, ймовірно, брали
участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало і Федір
Сенькович. Художники були активними членами братств. До
завершення Успенського іконостасу пізніше приєднався учень Ф.
Сеньковича Микола Петрахнович. Особливо помітне у їхній
творчості використання західних графічних зразків. Образи Ісуса,
апостолів, інших персонажів П´ятницького іконостаса надзвичайно
реалістичні, окремі євангельські сцени відверто трактуються в дусі
боротьби з католицизмом та уніатством. Пасійний ряд Успенського
іконостаса належить до найзріліших і найдовершеніших в
українському мистецтві творів, що розкривають ренесансну красу,
шляхетність людських відчуттів.

В образах Святодухівського іконостаса ренесансний гуманізм досяг

своєї найвищої вершини в українському малярстві. У створенні цього
шедевра брали участь невідомі майстри львівської школи ІІ чверті XVII
ст. Центральна постать іконостаса – Христос як активна особистість;
образи архангелів сповнені молодечого завзяття та героїчного пориву.
З великою майстерністю передано образ біблійного мудреця
Мельхіседека.

До унікальних пам’яток належать фрескицеркви Спаса на Берестові в

Києві. Їх виконали на замовлення П. Могили в 1642-1644 рр. майстри з
Афону з дотриманням традицій візантійського канону. Особливу увагу
привертає портрет П. Могили в сцені «Моління».
Виняткове втілення нового розуміння людини становить ікона майстра
з м. Долини Дмитрія«Пантократор з апостолами» (Христос з
апостолами, 1565).

Першою пам’яткою нового львівського іконопису вважається виконана

у Львові 1599 р. ікона маляра Федора«Богородиця Одигітрія з
похвалою» з церкви Покрови Богородиці у Ріпневі (Львівська картинна
галерея).

Глибокий зв’язок з традицією й органічне її переосмислення яскраво

демонструють волинські ікони Спаса та Богородиці із Загорівського
монастиря (Львівська картинна галерея). Ікони цього взірця
відзначаються вузьким видовженим ликом Христа з тонкими
аристократичними рисами.

Портретний живопис другої половини XVI ст. поступово висувається на

одне з провідних місць у малярстві. Перші прояви портретного жанру
виконувалися в межах ікони. Постать, зображувана на повний зріст або
навколішки, звертається молитовним жестом до божества.
Це портрети Яна Гербурта і Костянтина Корнякта.

Серед відомих світських портретів, виконаних у реалістичному

ренесансному дусі – зображення Стефана Баторія (1576), створене
львів´янином Войцехом Стефановичем, портрети воєводи Івана
Даниловича (1620), знатних міщан Костянтина та Олександра
Корняктів (20–30-і pp. XVII ст.), намальовані невідомими майстрами.

В це час з’являється таке характерне для України явище, як народна

картина «Козак-Мамай». На картинах це був молодий козак-
українець, що сидить по-турецьки, схрестивши ноги, зі своїм конем і
козацькими атрибутами – шаблею, пістолем, куманцем і бандурою. Це
була одна із найпопулярніших світських картин, якою прикрашалися
більшість будинків XVII–XVIII ст.

Книжкова мініатюра. Найдосконалішим прикладом цього виду

мистецтва є ілюстрації Пересопницького Євангелія. Текст написаний
на пергаменті каліграфічним напівуставом. В оформленні використані
ренесансні орнаментальні мотиви й композиції. Це засвідчує
обізнаність художника із західноєвропейськими мистецькими
традиціями. Декор Євангелія відображає природу України. Гарно
виконані мініатюри із зображенням євангелістів. Наявні розкішні
заставки, кінцівки, ініціали. Євангеліє оправлене у дубові дошки,
обтягнуті зеленим оксамитом. Єдиний примірник рукопису, страхова
цінність якого становить 6,5 млн доларів, зберігається у Національній
науковій бібліотеці ім. В. Вернадського Національної Академії наук
України.

Вперше з гравюрою українська мистецька культура зіткнулася у

краківському виданні «Октоїха» Швайпольта Фіоля 1491 р. Гравюру
львівського «Апостола» (1574) «Євангеліст Лука» виконав
краківський німець Вендель Шарфенберґ. Першість належить
гравюрам «Служебника» 1604 р., серед яких виділяються в повний
зріст постаті Іоанна Златоуста, Василія Великого та Григорія Богослова.
Список використаних джерел:

https://studopedia.com.ua/1_54020_arhitektura-ta-obrazotvorche-
mistetstvo.html

http://finenews.info/kulturne-nadbannya/arkhitektura/item/23047-arkhitektura-
ukrainy-chastyna-6-renesans-v-ukraini

https://bookster.com.ua/mystetstvo-arhitektura-j-obrazotvorche-mystetstvo-
muzyka/

https://studfile.net/preview/5551017/page:3/