Контрольна робота на тему: “Особливості архітектури

українського бароко”
Студента 4 курсу (Народного відділу) Короля Валентина
Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях
Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних
традицій та європейського бароко. Період другої половини 17—18 століття називають епохою
староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні три століття.
Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого
розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко».

У цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ міста. Йде інтенсивне
будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типові споруди стилю бароко будуються на
західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна
школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, Іван Зарудний.

Українське бароко 17 століття нерідко називають «козацьким». Це, звичайно, перебільшення, але якась
частина істини в такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо
чимало творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не
лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед
величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним
утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець
самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони,
козацькі собори — все це не порожні слова. За ними — величезний духовний досвід 17—18 століть,
значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в
культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте
життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.

Стиль бароко найвиразніше проявився у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній

Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової
архітектури, який називають українським, або «козацьким» бароко. Позитивне значення мала побудова в
Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766 р.). Серед
українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах
Правобережжя переважало «загальноєвропейське» бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені
національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також Києво-
Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо
запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-
Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.

«Козацький собор» древніший за саме козацтво. Першу відому п'ятиверху церкву збудував над могилою
Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказом Ярослава Мудрого.

Такі хрещаті дерев'яні храми — типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не
вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей,
поширений з давніх часів, тип великої дерев'яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю
чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень
найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.
 Контрольна робота на тему: “Творчість Артемія Веделя”
Студента 4 курсу (Народного відділу) Короля Валентина
Твори Веделя тривалий час були заборонені та поширювалися в рукописах, їх знали й
виконували, попри заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31
хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого,
Всеношна та один світський кант.
В Інституті рукописів НБУВ зберігаються рукописи неповної літургії Івана Златоустого і 12
духовних концертів:

1. «В молитвах неусипающую Богородицу» — до мінор (1794)

2. «Спаси мя, Боже, яко внидоша води до душі моєя» — ля мінор (1794)
3. «Доколі, Господи, забудеши мя» — фа мінор (1795)
4. «Пою Богу моєму дондеже єсьм» — до мінор (1795)
5. «Блажен разуміваяй на нища і убога» — соль мінор (1795)
6. «Помилуй мя, Господи, яко немощен єсьм» — ля мінор (1796)
7. «Воскресни, Господи…» (зберігся неповністю, 1796)
8. «Услиши, Господи, глас мой» — до мінор (1796)
9. «Проповідника віри» — до мажор (1796)
10. «Господь пасет мя» — до мажор (1796)
11. «Боже, законопреступници восташа на мя» — до мінор (1796)
12. «Ко Господу, внегда скорбіти ми» — до мінор (1798)
Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального,
скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злими силами. Три концерти
написані на тексти псалмів історичного змісту і лише два (№ 9, 10) — панегіричного.
Як і Березовський та Бортнянський, Ведель дотримувався традицій партесного співу. Концерти
багаточастинні (переважно 3- та 4-частинні), більшість з яких побудована за принципом
темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними
зв'язками між частинами. Нерідко частини концертів мають 2-4 відносно самостійні розділи,
що складаються з експозиційного викладу, розвитку і закінчення.
Мелодика Веделя виразна, охоплює значний діапазон і тісно пов'язана зі словом. Виразність
мелодики посилена ритмікою, що відзначається складністю і різноманітністю ритмічних
малюнків. З класичним стилем пов'язана чітка розчленованість мелодики, використання
побудов типу «питання — відповідь», підсумкових структур. Натомість зв'язки з
давньоукраїнською монодією та українським фольклором надають їй наспівного характеру.
Гармонічна мова має всі ознаки розвиненої тональної системи, збільшенню напруження сприяє
використання альтерованої субдомінанти, а також альтерованої домінанти. В ансамблях
Ведель часто використовує триголосну акордову фактуру, властиву кантам. Хорова фактура
суттєво впливає на образність і формотворення. Властиве зіставлення ансамблевих звучань з
туттійними, зміни в хоровій фактурі є динамізуючими чинниками.
 Контрольна робота на тему: “Український літературний
романтизм”
Студента 4 курсу (Народного відділу) Короля Валентина
Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві.
Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму,
звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, пошук
історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого (історизм), інколи втеча від
довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи у фантастику.
Романтизм призвів до появи романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових
літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення
національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у
пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами
українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского
наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных,
малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і
самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського
передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни»
М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827).
Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській
літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і
розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного
боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на
утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і
польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи
були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і
творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали
російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь).
Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості
польської української школи— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.
 Контрольна робота на тему: “Архітектор Городецький”
Студента 4 курсу (Народного відділу) Короля Валентина
В Україні спорудив понад 30 будівель.

• Будинок Національного художнього музею України, по вулиці Михайла Грушевського, 6.

Конкурсний проект було виконано петербурзьким архітектором П. С. Бойцовим у 1896 році. В.
В. Городецькому було доручено переробити проект, також він змінив розташування будівлі на
ділянці. Будівлю зведено в 1897­–1899 роках із застосуванням у центральному порталі колон
класичного давньогрецького доричного ордеру, а горельєф у фронтоні зображує алегорію
торжества мистецтв. Пара величних левів стережуть цей храм прекрасного. Споруду виконано з
бетону виробництва власного бетоного заводу Городецького «Тон». Таким чином будинок
музею, спроектований із дотриманням усіх пропорцій та канонів класичної архітектури, є
унікальним у своєму роді.
• Римо-католицький костел Святого Миколая, по Великій Васильківській вулиці, 75, збудовано в
рафінованих формах готики — з двома шпилястими вежами, традиційними для стилю круглими
вікнами — «трояндою», з насиченим ліпним декором. Храм вражає своєю пишністю —
спорідненістю зі своїми середньовічними західноєвропейськими братами. Автором конкурсного
проекту був Станіслав Воловський, а Городецькому було доручено здійснювати нагляд за
будівництвом. В. В. Городецький вніс зміни до проекту без зміни загальної концепції, завдяки
чому костел отримав більше декоративних рис. Виконання скульптурних робіт було доручено
скульптору Еліо Саля.
• Караїмська кенаса, по вулиці Ярославів Вал, 7, зведено 1900 року в ретельно оздоблених
формах і деталях мавританського стилю. Під час реконструкції купол було знищено.
• Монументальні фасади колишньої меблевої фабрики Йосифа Кімаєра на вулиці Архітектора
Городецького, 13, та Будинок Бендерського на Великій Васильківській вулиці, 25, споруджених
за проектами Городецького. Натомість практична доцільність і простота форм присутні в
корпусах колишнього Південноросійського машинобудівного заводу по Жилянській вулиці,
101, споруджених повністю за проектом Городецького в 1890-х роках.
• Будівлі Введенської каналізаційної насосної станції на Подолі (стара станція — 1894 та нова
станці — 1912 роки) та споруджував цементний завод «Фор». Також Городецький спорудив у
спрощених формах (1908 рік) виробничі приміщення пивзаводу Маррів.
• Найбільшу славу принесла Городецькому найоригінальніша споруда XX століття в Києві —
власний прибутковий будинок, зведений ним по Банковій вулиці, 10 у стилі модерн у 1901­–
1903 роках. Розташований на стрімкому крутосхилі і тому — на три поверхи з вулиці і на шість
— з двору, розкритий на всі чотири боки різними асиметричними фасадами, будинок
Городецького вражає уяву кожного, хто його бачить. Раціонально розпланований, технічно
досконалий будинок оздоблений ззовні і зсередини безліччю скульптурних прикрас. Їх виконав
талановитий італійський скульптор і близький друг архітектора — Еліо Саля, співавтор усіх
архітектурних творів Городецького в Києві. Новація полягала в тому, що всі оздоби виготовлено
з цементу — найпередовішого матеріалу сторіччя, і в тому, що скульптор проходив вже по
готовому твору карбом, залишаючи авторську руку, надаючи поверхні виду натурального
каменю. Справжній зоопарк прикрасив фасади будинку на Банковій: голови слонів та носорогів,
ящірки та жаби, пітон і крокодил, пантера й орли, нарешті величезні квітки латаття, казкові
риби, козулі й дівчата в ретельно й дотепно продуманих та не менш майстерно виконаних
композиціях створили незабутній фантастичний образ будинку-казки.
 Контрольна робота на тему: “Зміна в культурі Давньої Русі після прийняття
християнства”
Студента 4 курсу (Народного відділу) Короля Валентина
Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб
централізованої держави. Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки
повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов'язковість його наказів, невідворотність покарання.
Для цього на Старокиївській горі було створено пантеон, де, судячи з мініатюр Радзивілівського літопису,
боги мали дійсно урочистий і грізний вигляд. Більш того, за переказами, Володимир відродив забутий і,
очевидно, не вельми популярний звичай людських жертвоприношень, щоб надати новому культу трагічно
пишного характеру: «І приносив їм жертви, називаючи їх богами, — говориться в „Повісті временних літ“,
— і поганилася кров'ю земля Руська і горб той». Те ж саме робилося й у Новгороді. Однак проведена
реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії.
Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії — на
відміну від західноєвропейських країн — церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли
зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними,
зрозумілими народу мовами. Вирішивши прийняти християнство, Володимир став діяти стрімко і круто.
Його не влаштовувала звичайна практика прийняття християнства, що існувала на той час, за якою
новонавернений монарх ставав «сином» імператора, тобто васалом. Скориставшись з прохання імператора
Василя II допомогти придушити повстання в одній з візантійських провінцій, князь поставив йому декілька
умов: визнати Русь християнською державою, укласти союз і віддати йому в дружини сестру Анну.
Імператор прийняв умови, але виконувати їх не поспішав, хоч Володимир свої зобов'язання виконав. Тоді
київський князь захопив володіння Візантії в Криму, взяв місто Херсонес (Корсунь) і звідти продиктував
імператору колишні вимоги. Гордий константинопольський монарх погодився стати шурином руського
«варвара», володаря гарему з майже тисячі дружин і наложниць. Київський князь повернув Херсонес
Василеві II як віно (викуп, який має заплатити молодий батькам нареченої) за його сестру. Ясно, що при
таких обставинах ні про який васалітет не могло бути й мови. Володимир хрестився сам (згідно з «Повістю
временних літ» ще в Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх
киян і все населення країни. Поряд зі слов'янами в Київській Русі проживало понад 20 різних народів: на
півдні — печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки; на північному заході — литва, ятвяги; на
північному сході — чудь, меря, весь, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та інші угро-фінські
народи. Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Знать і заможні верстви населення приймали
нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади.
Найприхильнішими до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася
насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. «Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем», — так говорили в
той час про воєвод князя Володимира, які хрестили Новгород. Щоб замінити місцеві вірування й обряди
єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час
пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-
пророком, Ярило — зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і
Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) — до Воскресіння Ісуса Христа і т. д. Проти
язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не
вдалося похитнути віру народу в «нижчі духи». Процес християнізації в Київській Русі розтягнувся на віки.