Музичне мистецтво України класичного періоду (др. пол. ХІХ ст.

)
План
1.Історико-культурні передумови розвитку українського музичного мистецтва другої
половини ХІХ ст.
2. Народна музика: жанрове та тематичне оновлення.
3. Музична творчість Західної України др. пол. ХІХ ст.
4. Музичне мистецтво домашнього побуту.
5.Український музичний театр: творчість С.С.Гулака-Артемовського, М.Аркаса,
П.Ніщинського.
6. Розвиток симфонічних жанрів.
Висновки.

Література:
Історія української дожовтневої музики / Ред. О.Я. Шреєр-Ткаченко.- К., 1969.
Історія української музики в 6 т.т.- т.2.- К., 1990.
Загайкевич М.П. Музичне життя Західної України др. пол. ХІХ ст..- К., 1969.
Іваницький А.І. Українська народна музична творчість.- К., 1990.
Кияновська Історія української музичної культури,- Тернопіль, 1990
Корній Л.Б. Історія української музики. В 3 т.т.,- К., 1998
Кауфман Л.С.Гулак-Артемовський.- К., 1973.
Пархоменко Л.О. Петро Ніщинський.- К., 1989.
Людкевич С.П. Дослідження, статті, рецензії.- К., 1973.
Крипякевич І. Історія української культури.- К., 1994.

Музичний матеріал: М.М.Калачевський Українська симфонія (1 ч. ).

https://useraudio.net/search/%D0%BA%D0%B0%D0%BB
%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
Сокальський Симфонія соль-мінор.
С.С.Гулак-Артемовський “Запорожець за Дунаєм” 1 д., Молитва Андрія з хором, фінальний
хор. https://www.youtube.com/watch?v=GmvUH1Bapm4
П.І.Ніщинський “Вечорниці”. https://mp3mn.com/?song=%D0%BD
%D1%96%D1%89%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9+
%D0%B2%D0%B5%D1%87%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96

1. Музична культура України другої половини ХІХ ст. розвивається на тлі суттєвих
соціально-економічних зрушень, важливих історичних подій, зокрема:
- скасування кріпосного права (1861р.),
- утворення і поширення робітничих організацій (Південноруський союз
робітників, 1875р.),
- національно-реакційних, антиукраїнських постанов 1863р. 1876р.
(заборона друку укр. слова, укр. співу, укр. одягу, ввозу укр. літератури
з-за кордону) та ін.
Головні музично-культурні надбання вказаного періоду:
- становлення укр. професійної композиторської школи, яку очолив
М.Лисенко.Діяльність численних українських композиторів, яких
умовно можна розділити на 2 групи: старшого покоління -
М.Лисенко,С.Гулак-Артемовський, П.Ніщинський, П.Сокальський,
М.Вербицький, І.Лаврівський; молодшого покоління - В.Сокальський,
М.Аркас, С.Людкевич, Д.Січинський, К.Стеценко, М.Леонтович тощо.

1
 - Активний розвиток української фольклористики: фольклор
осмислюється як цілісна система, його зібранням та опрацюванням
займаються М.Маркевич, Алоїз Єдлічка, М.Лисенко, І.Франко,
П.Ніщинський. Народну творчість досліджують: О.Серов “Музика
південно-руських пісень” (визначає стильові риси української народної
пісенності), М.Лисенко – автор 4-х праць з фольклористики, досліджує
особливості української епічної пісенності, український народний
інструментарій, П.Сокальський – автор праці “Руська народна музика.
Російська і українська в її будові мелодичній і ритмічній й відмінності
від основ сучасної гармонічної музики”, Ф.Колеса “Мелодії українських
народних дум”.
- Українська музика виходить за межі домашнього музикування і релігійного культу.
Відбувається становлення класичних зразків українського різножанрового оперного
мистецтва (Лисенко, Гулак-Артемовський,П.Сокальський), української симфонії
(М.Калачевський, В.Сокальський), камерної творчості (М.Лисенко, М.Вербицький,
К.Стеценко, Яків Степовий).
- Спостерігається активізація концертного життя, якій сприяє діяльність
товариств “Руська бесіда”, “Торбан”, “Боян”, численних хорових та
драматичних гуртків. У великих містах України з авторськими концертами
виступають М.Лисенко, А.Рубінштейн,, П.Чайковський, М.Римський-
Корсаков, С.Танєєв. У 80-90-х р.р. виникла та реалізувалась ідея хорових
мандрівок М.Лисенка, метою яких була популяризація укр. народної та
професійної хорової музики. Саме Лисенко познайомив Санкт-Петербурзьку
публіку з творчістю “українського Гомера” Остапа Вересая.
- У 1864 році у Львові відкривається постійний професійний музично-
драматичний театр, до репертуару якого входять твори І.Котляревського,
Г.Квітки-Основ’яненка, західноукраїнських авторів в музичному
оформленні місцевих композиторів, наприклад, Вербицького, Лаврівського.
Український театр розвивався як музично-драматичний, наприклад, у трупі Кропивницького
більшість акторів були співаками, до її репертуару входили оперні твори Гулака-
Артемовського, Лисенка.
- Музичне видавництво знаходилось у приватних руках. Нотодрукування було
малорентабельним, тому становище композиторів – вкрай залежним і
принизливим.
- Важливим досягненням стало підвищення рівня музичної освіти, яку можна
було здобути у закладах трьох типів: релігійних, світських загальноосвітніх,
народних (кобзарська освіта).
- Важливою рисою розвитку музичного мистецтва України др. половини ХІХ
ст. була його регіональна нерівномірність: найвагоміші мистецькі кадри
знаходились у центральних областях. На Галичині переважало аматорське
музикування, хоч велика увага приділялась музично-театральній творчості,
хоровим та камерним жанрам.
- Т.ч. не дивлячись на національний гніт та русифікаційну політику
російського царату українське музичне мистецтво в більшості жанрів
досягає зрілості та класичної довершеності, а українська музична культура в
цілому демонструє значні досягнення, що відіграли роль класичних
традицій в українській культурі ХХ ст.
2. Народна музика, що до середини ХІХ ст. була представлена обрядовою, епічною та
ліричною пісенністю, збагатилась новими жанрами класових та станових пісень:

2
- значного поширення набуває робітнича пісня, що поєднує риси селянської
та міської (“Закувала зозуленька”).
- Солдатські пісні поєднують елементи протяжної ліричної, повстанських,
козацьких (історичних), міських ліричних та революційних пісень
(“Набирали рекрутів”, “А ще сонце не заходило”),
- Змінюють свій характер бурлацькі та наймитські пісні: в їх мелодику
проникають квартові та секстові інтонації, висхідний поступеневий рукх,
водночас вони –ліричні та задушевні. (“Ой, гук, мати, гук”, “Та забіліли
сніги”).
- Пісні про тяжку жіночу долю отримують соціальне звучання (“Ой, матінко,
зірко”).
- Танцювальні, жартівливі, сатиричні пісні спрямовані проти панів,
чиновників (“За городом качки пливуть”).
- Зявився жанр революційної пісні: переклади “Варшавянки”, “Марсельєзи”,
на мотиви старих пісень виконуються “Сльозами злита Україна”, “Не пора,
не пора”, як революційні звучать авторські твори (“Вічний революціонер”,
“Заповіт”).
- Західноукраїнська народна творчість має ряд відмінностей:
1. менше історичних пісень і майже не зустрічається жанру дум.
2. для ліричних пісень менш характерний широкий, вільний,
імпровізаційний, варіантний тип мелодики.
3. Не отримали розвитку деякі форми багатоголосного ( підголоскового
чи акордово-поліфонічного ) співу.
4. виник і набув поширення такий самобутній пісенно-танцювальний
жанр як коломийка.
5. Суттєве значення мають старогалицькі пісні, що повязані з австрійської
музичною культурою: показова простота фактури, акордовий склад. Ці
твори мали авторів, зокрема їх поетом часто є Ю.Федькович.
- Окрему групу народних творів складають пісні на слова українських поетів:
“Думи мої” сл.Шевченка ( початковий варіант мелодії О.Рубця), “Реве та
стогне Дніпр широкий” Крижанівського, “Заповіт” Г.Гладкого, на сл.
С.Руданського “Повій, вітре, на Вкраїну”, на сл. Л.Глібова “Стоїть гора
високая” та ін.
3. Західна Україна в др. пол. ХІХ ст. знаходиться під владою Австро-Угорщини. Після
придушення революції 1848 р. тут панує жорстока реакція. Серед інтелігенції поширюються
течії “москвофільства” (заперечує існування власне українського народу, виступає за
введення особливої мови “язичія” – суміші українських, російських, старословянських слів,
лідер – Я.Головацький),”народовства” (відстоювання ворожого ставлення до російського
народу, один з лідерів – А.Вахнянин).
Музичний побут західноукраїнської музичної культури визначають такі риси:
- поширення аматорських гуртків,
- домінування домашнього музикування, що і зумовило відповідний
репертуар місцевих композиторів,
- широкий розвиток хорового руху (діяльність товариств “Торбан”, “Боян”,
один із засновників – Д.Січинський)
- територіальна нерівномірність розвитку музичного мистецтва на Зах.
Україні.
На Галичині значно розвинулось концертне життя, розгортається музична освіта працює
значна кількість композиторів.
Завдання: Укласти довідник з теми «Композитори Західної України др. пол. ХІХ ст.».

3
 Т.ч. не дивлячись на національне гноблення музика Західної України розвивається в
професійному руслі і стає вагомим внеском в музичне мистецтво України.
Друга половина ХІХ ст. – період виникнення хорових гуртків, музично-артистичних
товариств, популярності домашніх концертів, що часто переростають у більш відкриті форми
любительських концертних програм. До їх репертуару поряд із професійними музичними
зразками входять твори композиторів – аматорів, вчителів музики. Це, переважно, обробки
народних пісень для голосу з ф-но, пісні, романси, інструментальні пєси на сонові
музичного українського фольклору, останнє сприяє їх особливій популярності. Найвідоміші
автори: Витвицький, Завадський, Заремби. Це представники польської нації, що все життя
працювали на Україні, збагативши її творчість та музичну освіту.
Йосип Домінік Хомич Витвицький ( 1813 – 1866 р.р.) – композитор, піаніст, педагог.
Викладав у Київському інституті шляхетних дівчат. Музичну освіту здобув у Бердичеві.
Твори: переважно фортепіанні пєси на українські народні теми (варіації ”Чумак”), “У сусіда
хата біла”), пєси “Плавба Дніпром”, “У Сяйві місяця”.
Завадський Михайло Адамович ( 1828 – 1887 р.р.) – композитор, піаніст, педагог.
Батьківщина – Хмельниччина. Освіту отримав у Київському університеті, музичну –
приватно. Вчителював в Києві, Камянець-Подільському. Написав бл. 500 творів: опера
“Марійка” (незавершена), думки, шумки, чабарашки, марші, рапсодії, що часто
перекладаються для різних інструментів, навіть оркестрів, пісні для голосу у супроводі ф-но
(“Бурлацька пісні”, “Запорожець”).
Заремба Владислав Іванович ( 1833 – 1902 р.р.) – український композитор, піаніст,
педагог, учень А.Коципінського в Камянець-Подільському. Викладав у Києві. Працював над
створенням фортепіанного репертуару для підлітків, дітей. Писав вокальні твори на тексти
Шевченка, ф-нні пєси, уклав збірку “Пісенник для наших дітей”.
Заремба Сігізмунд Владиславович ( 1851 – 1915 р.р.) – автор обробок пісень та
романсів для концертного виконання (“Соловейко” Кропивницького). Автор симфонічного
твору “Словянський танок і полонез”. Очолював музучилище у Воронежі.
Значення: ці форми камерної музики збагачували репертуар домашніх концертів,
готували грунт для розвитку на Україні справжнього професіоналізму

5.Українське оперне мистецтво др. пол. ХІХ ст.

Друга половина ХІХ ст. – це період становлення національних демократичних
композиторських шкіл, що відбувалось зокрема і в словянських державах: Чехії, Словакії,
Польщі, Болгарії. Цей процес зумовлений у значній мірі посиленням соціальних та
національних рухів, в основі яких – поривання до державності, соціальної та політичної
рівноправності.
Боротьба за розвиток національної культури сприяла появі композиторів-
професіоналів, у творчості яких кристалізуються такі масштабні жанри, як опера, симфонія.
На Україні у вказаний період не існувало сприятливих умов для розвитку цих жанрів.
Причинами були:
- національні утиски російського царизму,
- засилля іноземщини і в керівництві, і в репертуарі театрів,
- талановита українська молодь не могла отримати належну професійну освіту
на Батьківщині.
Водночас до оперного жанру звертаються такі композитори: П.Сокальський, С.Гулак-
Артемовський, А.Вахнянин, М.Аркас, М.Лисенко та ін.
Провідними рисами українського оперного мистецтва є:
- реалістичне, демократичне спрямування, відстоювання принципу народності,
- вплив російських композиторів –творців класичної опери, які підтримували стосунки з
творчою інтелігенцією України, наприклад: Глінка з Гулаком-Артемовським,

4
 Даргомижський з П.Сокальським, М.Мусоргський, М.Римський-Корсаков,
П.Чайковський з Лисенком та ін. Опера “Запорожець за Дунаєм” була оркестрована
А.Лядовим і поставлена на сцені Маріїнського театру.
- Переважна кількість українських оперних творів ставилась силами драматичного театру,
в якому музика - важливий драматургійний чинник. Причиною такої ситуації була
відсутність українського оперного театру. На сцені драматичного театру були поставлені
“Утоплена”, “Різдвяна ніч” Лисенка, “Катерина” Аркаса та ін.
- Особливістю української опери класичної доби є її розвиток на фольклорних засадах:
широко застосовується цитування, обробка народних мелодій, творче використання
міських фольклорних джерел.
- Українська опера другої половини ХІХ ст. широко виявляє романтичні тенденції
розвитку: сюжети повязані з героїчними сторінками історичного минулого, легендами,
казками, в основі лежать літературні твори, в центрі – переживання людини, драматичні
конфлікти, небуденні образи, нестандартні ситуації. Музична мова має яскраве
національне забарвлення. Велика увага приділяється українському побуту.
- Український оперний доробок другої половини ХІХ ст. умовно можна класифікувати за
жанрово-тематичним принципом наступним чином:
1.Твори героїко-патріотичного спрямування ( історична опера): “Облога Дубно”, “Мазепа”
П.Сокальського, “Гаркуша”, “Тарас Бульба” М.Лисенка, “Богдан Хмельницький”
П.Щуровського.
2. Народно-побутова опера з ліричним, комічним, фантастичним драматургійним
компонентом: “Запорожець за Дунаєм” Гулака-Артемовського, “Утоплена”, “Різдвяна ніч”,
“Наталка Полтавка” Лисенка, “Катерина” Аркаса, “Купало” А.Вахнянина.
3. Опера-казка, зокрема дитяча опера: “Ріпка” В.Сокальського, “Пан Коцький”, “Коза
Дереза”, “Зима і Весна” Лисенка.
4. Сатирична: опера - памфлет (публіцистичний жанр, що їдко висміює суспільно-політичні
вади життя) “Андріашиада”, у 1911 році цю лінію продовжить “Енеїда” Лисенка.
Завдання: Укладіть творчий портрет С.С.Гулака-Артемовського
Центральний твір – лірико-комедійна опера “Запорожець за Дунаєм” (1862р.).
Сюжет підказав М.Костомаров, Текст Гулака-Артемовського. Драматургійні особливості:
1. Це опера з розмовними діалогами, проте музика відіграє – головну
драматургійну роль, а розмовні діалоги – доповнюючу.
2. Пісенність, як основна ознака музичних характеристик (всі оперні
номери – у формі куплетної пісні).
3. Наявність декількох драматургійних ліній: комічної (Одарка - Карась)
та ліричної (Оксана - Андрій). Третя драматургійна лінія – лінія Сходу
(Султан та його оточення) мало вдалось композиторові .
4. Музичний матеріал можна поділити на 2 (3) інтонаційні сфери: кожна
група персонажів має свої інтонаційне забарвлення. Ліричній сфері
показові пісенність, романсова опора, присутність вальсового метро-
ритму, звуконаслідуваність.
5. Характеристики комічних персонажів спираються на ритмічні та
інтонаційні особливості жартівливих пісень, скоромовок, танцювальні
ритми, іронічну стилізацію народних голосінь, різноманітні інтонації
людської мови у її різних емоційних забарвленнях.
6. Широке використання особливостей народної пісенності, є цитати
(“Ой сів пугач на могилу”, хор “Ой, там , за Дунаєм”).
7. Хори відіграють фонову роль.
Микола Миколайович Аркас ( 1852 – 1909р.р.) лірико-психологічна, побутова
драма “Катерина” (1891р.) – перший зразок оперної шевченкіани.

5
 Аркас народився в Миколаєві. Освіту отримав в училищі правознавства (Одеса)
та Новоросійському університеті (природничий, фізико-математичний ф-т). Працював в
Морському міністерстві, лише з 1895 року, вийшовши у відставку, отримав можливість
займатись музикою. Дружив з П.Ніщинським, Саксаганським, Садовським, Лисенком,
Кропивницьким (останній поставив оперу “Катерина”). Засновник товариства “Просвіта”
(у м. Миколаєві)
У 1891р. – створює “Катерину”. У творчому спадку є також обробки та
декілька романсів.
В основі опери “Катерина” Т.Шевченка. Приглушив соціальний підтекст (Іван –
москаль, лише в кінці опери - офіцер), підсилив – ліричне звучання (ввів новий персонаж –
Андрій Безверхий, який також кохає Катерину).
Драматургія:
1. Зміст. Композиція –оркестровий вступ, 3 дії
2. Основний метод – психологічний реалізм в розкритті драми Катерини.
3. Центральний образ – Катерини – знаходиться в динаміці і драматизується
шляхом розвитку вокальної партії
4. Застосовується поділ на номери, але відчувається тенденція до наскрізного
розвитку.
5. Вокальні форми (пісня, романс) поєднуються з речитативом як драматичним
елементом.
6. Діє принцип наскрізної дії вокальних сцен (від коротких завершених номерів-
характеристик в 1 дії, коротких драматичних фраз до розгорнутої моно сцени
в 3 дії, де розташовується кульмінація твору.
7. Образ Катерини отримує розвиток в таких номерах: 1д.: граціозний,
безтурботний вальс в дуеті з Андрієм; після звістки про відїзд Івана у
вокальну партію проникають інтонації тритону, збільшеного тризвуку,
широкі, експресивні ходи, рух звуками Д9. В кінці 1 дії звучить лейттема
кохання Катерини (“Не вірю”).
2 д.: характеристика Катерини обмежується короткими фразами декламаційного
типу.
3д.: Розгорнута моносцена, що складається з тужливого аріозо “Не вернуся”
(наслідування народних плачів та голосінь), колискової “Спи, мій, синку”,
заключного драматичного аріозо-зойку “Москалики, голубчики” (панує
декламація). Реалістичне використання декламації та мовних елементів.
Отже, від пісенності до речитативності, від завершених пісенних номерів до
моносцени.
8. Народна сфера обмежена побутом, використовує значну кількість цитат
(парубоцький хор “Гей по синьому морю”, дівочий “У неділю ранечко”,
український народний танець козачок).
“Катерина” – зразок яскраво національної за сюжетом та музичною мовою
української опери .

Український театр др. половини ХІХ ст. діє у формі аматорських, напівпрофесійних
гуртків, труп: гурток Ашкаренка, який очолював Кропивницький в Єлисаветграді, трупи під
орудою М.Старицького, М.Садовського.
Особливістю українського драматичного театру є його нерозривний звязок з
музикою, що стала невідємною частиною драматичної дії. Видатні діячі-корифеї
українського театру другої половини ХІХ ст. були обдарованими музикантами:
Кропивницький – бандурист, грав на скрипці, віолончелі, фортепіано, композитор

6
(“Соловейко”, “За сонцем хмаронька пливе”), співак, хормейстер, П.Саксаганський,
М.Садовська, М.Заньковецька, М. Садовський були прекрасними співаками.
Для українського театру писали Ніщинський, Гулак-Артемовський, Лисенко,
Вербицький, Воробкевич та ін.
У постановці драматичних труп звучали побутові опери Лисенка, “Продана
наречена”Сметани, “Галька” Монюшка.
Історичне значення українського театру полягає у його демократизмі, гармонійному
поєднання народності із справжнім професіоналізмом.
На Західній Україні у Львові, Перемишлі, Коломиї діють аматорські гуртки. З
1864р. відкривається музично-драматичний театр у Львові, репертуар якого складають
“Наталка Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”, “Назар Стодоля”, пєси з музикою
Вербицького, Лаврівського, де широко використовуються народні пісні: пєси “Підгіряни”,
“Троянда” з музикою Вербицького, “Обман очей”, “Роксолана” І.Лаврівського.
Український музично-драматичний театр існував у суворих умовах: матеріальна
незабезпеченість, часта зміна акторського складу, відсутність постійного приміщення,
суворий контроль поліції. Але попри все він існує, активно збагачуючи свій репертуар: у
1881 році українські драматичні трупи ставлять такі твори як “Запорожець за Дунаєм”
Гулака-Артемовського, “Різдвяна ніч” Лисенка, “Євгеній Опегін” Чайковського, “Травіата”
Верді, “Фауст” Гуно українською. Часто виступає Філомена Лопатинська – відома співачка
того часу.
З музикою ставились численні драматичні пєси . Серед них – найвагоміша група –
історичні драми, зокрема “Назар Стодоля” Шевченка. Особливу популярність здобула
вставна музична картина “Вечорниці” до ІІ акту пєси “Назар Стодоля”, написана
П.Ніщинським.
Завдання: Укладіть творчий портрет П.Ніщинського.
Твір “Вечорниці” (1875р.) є вставним номером до пєси Т.Шевченка “Назар Стодоля”, з
часом він набув самостійного значення. Музичний матеріал – оригінальний, авторський.
Виняток – номери “Віють вітри” (“Тихо, тихо Дунай воду несе”), “Ой, хто пє”, що містять
цитований народний матеріал. Текст належить Ніщинському, за винятком “Пісні хазяйки” на
слова Шевченка.
В основі твору - зображення побуту та звичаїв старого українського села, відтворення рис
українського національного характеру: патріотизму, оптимізму, мякої мрійливості тощо..
Інтонаційними джерелами є історичні пісні та думи, невільницькі плачі, ліричні, жартівливі,
танцювальні жанри.
В драматургії прослідковується переростання номерної, пісенної структури у складніші
музичні структури (наприклад, сцена жартування хлопців та дівчат має риси рондальності).
Твір складається з оркестрового вступу та 7 номерів. Характерна єдина логічна лінія
розвитку героїчних та побутових образів. Кульмінацією картини є хор “Закувала та сива
зозуля”.
Оркестрова інтродукція вводить в коло образності твору: мужнього героїчного образу
(відчувається вплив думних джерел), мякого, лірично-пісенного (висхідний рух від
домінанти до тоніки в мелодичному мінорі), танцювальний елемент (пунктирна ритміка,
дроблення сильної долі).
№1 Пісня хазяйки: сум, мрійливість, нагадує дівочі пісня, куплетність, перемінний лад (соль-
ре-мінор), використання ІV високої.
№2 Хор дівчат: жвавий, веселий. В основі ритмо-інтонації пісенно-танцювальних жанрів.
Форма рондо, епізоди – танцювального плану, енергійні, бадьорі; рефрен: жвавий, дівочий
танець.
№3 Хор парубків – творче опрацювання народної мелодії “Тихо, тихо Дунай воду несе”.
Образ широти та мужності: поєднання натурального та міксолідійського мажору, поступове

7
ущільнення підголоскової фактури, зміна динаміки та манери виконання ( а капела, з
супроводом).
№4 Жартівлива сварка за коляду. В основі чергування теми хору парубків з жартівливими
репліками дівчат. По суті – це завершення форми рондо, що бере свій початок у №2.
№5 Кульмінація героїко-патріотичної лінії твору. Інтонаційні джерела твору: історичні
пісні, думи, невільницькі плачі. Будова – контрастно-складова: 4 епізоди, поєднані єдиною
лінією розвитку.
1 епізод – образ мужньої, поневоленої сили: тихе звучання, акордова фактура, що
дублюється супроводом, досить швидкий темп, що відтворює хвилювання козаків.
2 епізод “Ой, повій” – образ туги за Україною, близький образності плачів: розспівування,
секундові інтонації, гармонічний мінор з ІУ високою, імпровізаційність, є елементи
декламації. Супровід нагадує кобзарські перебори.
3 епізод Ладовий контраст (Мі-бемоль-мажор), пластична кантиленна мелодія, активна
ритміка, секвенції в могутньому хоровому унісоні – втілюють образ козацького
побратимства, і далекої прекрасної батьківщини. Ефектне тенорове соло – висока тенорова
теситура показова історичним пісням.
4 епізод – драматична кульмінація: гнів та ненависть до гнобителів. Контрасти форте та
піано, акцентовані декламаційні вигуки, гармонія подвійної домінанти. Використання
інтонацій першого розділу (імітації) створюють враження динамічної репризи (немов би
перегукуються бранці з козаками). Інструментальна постлюдія має тріумфуючий характер.
№6 пісня хазяйки з хором. В основі українська народна застольна пісня. Мелодія містить ІУ
високу, що надає гумористичних рис образу.
№7 Розгорнута сцена ворожіння: діалогічне звучання чоловічого та жіного хорів, пісенно-
декламаційний тематизм чергується з танцювальним. Контрастно-складова форма, в якій
можна виділити 7 епізодів.
Даний твір продемонстрував майстерність композитора, його вміння відобразити жанрову
та стильову різноманітність українського народного мистецтва. Виявив зрілість українського
хорового мистецтва а також високий професіоналізм українського драматичного театру. Це
високохудожній зразок музичного оформлення драматичної вистави.
6. Симфонічна творчість. Представлена наступними творами:
Увертюри М.Вербицького, симфонічні твори М.Лисенка. Українська симфонія
М.Калачевського (1876 р.) як ранній зразок лірико-драматичного симфонізму. Симфонія
соль-мінор В.Сокальського ( 1892 р.) як перший зразок лірико-жанрового симфонізму. Риси:
використання різножанрового українського фольклору (цитування, наслідування), проте
цитати відсутні. формування ознак українського симфонічного циклу: 1ч – сонатне алегро,2
ч. – скерцо у формі рондо, що містить наслідування різних народних жанрів: вальсу,
хороводу, 3ч. - романс,написаний у сонатній формі без розробки, 4ч. – танцювальний фінал,
основу якого складають народні танцювальні та маршові жанри (козачок, гопак).
Завдання: Укласти порівняльну таблицю «М.Калачевський «Українська симфонія»,
«В.Сокальський «Симфонія соль мінор». Параметри порівняння: короткі відомості про
композитора, зокрема освіта, географія діяльності. Час створення. Типи симфонізму.
Особливості будови та змісту циклу, кожної частини. Використання фольклорних джерел.
Висновок: Провідними художніми напрямами, які підпорядковували собі розвиток
музичного мистецтва України др. пол. ХІХ ст. став романтизм, який мав спільні ознаки з
реалізмом, наприклад, психологічна глибина характеристик персонажів. З’являється ряд
нових музичних жанрів, що створили традицію у вітчизняному музичному мистецтві
наступних років: різножанрова опера, симфонія.