Кшиштоф Пендерецький (нар.

1933 року)

Кшиштоф Пендерецький ─ видатний польський композитор, педагог, публіцист,

диригент, музично-громадський діяч, один з найяскравіших представників музичної культури
другої половини ХХ ─ початку ХХІ століття. Творчість К.Пендерецького органічно поєднала
прагнення експерименту і зв'язок з традицією, сміливе оновлення виразових засобів музики і
глибину філософського змісту. Великий різножанровий доробок митця включає опери,
ораторії, симфонії, оркестрові твори, інструментальні концерти, хорову, вокальну та камерну
музику. Прем’єра кожного його твору ─ значна подія в культурно-мистецькому житті
сьогодення.
К.Пендерецький народився у 1933 році в м.Дембіца. Його предки походили з України.
Батько майбутнього композитора працював адвокатом і, водночас, був скрипалем-любителем.
У п’ятнадцятирічному віці Кшиштоф також захопився грою на скрипці, брав участь у
концертах місцевого оркестру, грав на весіллях та міських урочистостях. Ґрунтовну освіту він
отримав у Ягелонському університеті в Кракові, де вивчав філософію, філологію, латину та
грецьку мову, цікавився історією та культурою. А паралельно відвідував музичну школу,
згодом ─ Вищу школу музики (консерваторію) в класі професора А.Малявського. Значний
вплив на молодого музиканта мала творчість І.Стравінського, Б.Бартока, А.Шенберга,
О.Мессіана, П.Булеза, Л.Ноно. А з композиторів попередніх епох ─ Г.Берліоз,
П.Чайковський, майстри поліфонії добахівської доби.
У 1959 році К.Пендерецький став переможцем конкурсу молодих польських
композиторів. Всі три його твори ─ «Строфи», «Еманації» та «Псалми Давида» ─ отримали
призові місця та принесли автору широке визнання. З цього часу музика К.Пендерецького
неодноразово виконується на міжнародних фестивалях у Польщі («Варшавська осінь») та
різних країнах світу, наприклад, у Загребі (Югославія), Донауешингені (Німеччина). Згодом,
деякі твори композитора прозвучали й на львівських «Контрастах».
У перший «експериментальний» період творчості (кінець 50 ─ початок 60 років)
К.Пендерецький виступає як авангардист, з юнацьким максималізмом заперечує традиційні
жанри і форми. Він використовує новітні прийоми музичної мови ─ алеаторику (в її основі
лежить принцип випадковості) та сонористику (техніка композиції з використанням
барвистих, невизначених за висотою співзвуч та шумових ефектів). В центрі уваги митця ─
інструментальна музика програмного змісту з незвичними назвами. Наприклад, «Міри часу та
тиші» для хору, ударних і струнних. Чи «Канон», де гра струнного оркестру поліфонічно
поєднується з двома різними його магнітофонними записами. Своєрідним «маніфестом»
соноризму стали «Флуоресценції» для оркестру, друкарської машинки, скляних і залізних
предметів, електричних дзвінків, пили та інших «інструментів».
Символом раннього стилю К.Пендерецького виступає кластер ─ звукова «пляма», що
об’єднує в собі масу емансипованих дисонуючих звуків, звільнених від тональних зв’язків.
При цьому значно зростає роль тембру, з'являються нові види артикуляції та шумові ефекти.
В партитурах композитор виписує власний «каталог» інструментальних прийомів та
відповідних їм графічних символів. Публіка неоднозначно реагувала на музику
К.Пендерецького. Наприклад, після першого виконання «Анакласіса» для струнних і ударних
в Донауешингені диригент Розбауд відчув розгубленість слухачів, а тому виконав твір ще раз,
отримавши бурхливі аплодисменти. Одним з найяскравіших зразків цього періоду став твір
під назвою «8.37» (час його звучання) для 52 струнних, який згодом автор перейменував у
«Плач пам'яті жертв Хіросіми» («Трен»).
Починаючи з 60-х років К.Пендерецький бере активну участь у музично-громадському
житті. У багатьох країнах світу він виступає з лекціями про сучасну музику. Викладає
композицію в консерваторії м.Ессен (Німеччина), згодом ─ Йельському університеті (США),
очолює Вищу школу музики у Кракові. Результатом роботи в Експериментальній студії
Польського радіо у Варшаві стали електронні композиції «Псалом 61» та «Екехейрія»,
створена на честь відкриття Олімпійських ігор у Мюнхені 1972 року.
 В другий період творчості, який можна визначити поняттям «стильовий синтез»
(кінець 60 ─ початок 70 років), К.Пендерецький звертається до вічних загальнолюдських
проблем: добро і зло, життя і смерть, людина і світ. З'являються твори великої форми ─
опери, ораторії, балети, концерти. Композитор спирається на традиції минулого та збагачує їх
новітніми засобами музичної виразності. Серед кращих вокально-інструментальних творів
цього періоду ─ «Страсті за Лукою», «Космогонія» (на вислови стародавніх та сучасних
філософів про будову Всесвіту), «Dies irae» (пам'яті жертв нацистського концтабору
Освенцім). Увагу музичної громадськості привернули опери «Дияволи з Людена» та
«Втрачений рай» (створена на честь 200-річчя проголошення незалежності США).
Пропагуючи свою музику, К.Пендерецький розпочинає активну діяльність як диригент.
Сьогодні його концертні виступи розписані на багато років наперед.
Третій період творчості (кінець 70-х ─ початок 80-х років) ─ «неоромантичний». В
музиці К.Пендерецького з'являється більше емоційності, ліричної експресії. Композитор
повертається до традиційного звучання інструментів. На зміну ударних ефектів струнних та
незвичних тембрових барв приходить наспівна кантилена. Зростає роль архаїчних
фольклорних мотивів, що стають символами польської нації. До творів цього періоду
належать «Польський реквієм», «Te Deum» для солістів, хору і оркестру, ораторія
«Пробудження Якова»; скрипковий, альтовий, віолончельні концерти. А в опері «Чорна
маска» проявилися риси експресіонізму.
Останній період творчості (кінець 80-х років ─ наші дні) припадає на час
«постмодернізму» та «полістилістики» у музичному мистецтві. Серед найцікавіших творчих
здобутків ─ комічна опера «Король Убу», ораторія «Сім брам Єрусалиму» (виконана у 1996
році під час урочистостей до 3000-річчя міста), інструментальні твори (всього у композитора
8 симфоній). К.Пендерецький знаходиться в зеніті слави та є одним з найавторитетніших
музичних діячів сучасності. Про це ж свідчать його численні почесні звання й нагороди.
«Плач за жертвами Хіросіми» («Трен») для струнного оркестру створений у 1960
році. Це один з найяскравіших і новаторських творів видатного композитора. Задум
пов'язаний з пошуками нових засобів виразності, що виходять за рамки власне музичних
звуків. Згодом автор пов'язав музику з конкретним образним змістом: трагедією атомного
бомбардування американською авіацією японських міст Хіросіма й Нагасакі в серпні 1945
року, наприкінці Другої світової війни. З одного боку, «Плач» містить елементи
звукозображальності (сліпучий ядерний спалах, вогняний смерч, що перетворює людей у
попіл), а з іншого боку ─ передає стан людини в момент агонії, її жах, відчай, страждання.
Музика «Трену» ─ яскравий приклад музичного авангарду другої половини ХХ
століття. Виконавський склад оркестру ─ 52 струнні інструменти, тембр яких
трансформований завдяки незвичним прийомам гри: arco і pizziccato на підставці, на
струнотримачі, за підставкою; удари древком смичка по корпусу, струнах, пюпітрі.
Композитор широко використовує як музичні, так і шумові звуки: тріск, гул, дзижчання,
свист, шелест. За відсутності традиційних виразових засобів (мелодії, ритму, гармонії),
партитура нагадує графічний малюнок. Складна звукова палітра складається з трьох пластів:
самих високих звуків, різних видів кластерів (гостродисонуючих співзвуч, що рухаються
вгору і вниз та позначаються замальованими полосами) і, нарешті, відривчастих звуків. При
цьому середні регістри музичного простору залишаються незаповненими.
Драматургія «Плачу» побудована за принципом чергування двох образно-емоційних
станів: гостра біль та відчуття тривожного очікування, заціпеніння. Кульмінація і розрядка
гігантського напруження настають наприкінці, коли чверть тоновий кластер протягом 30
секунд «розчиняється» з ffff до pppp. Таким чином, головними виразовими засобами в
сонорній композиції К.Пендерецького стає тембр і фактура (з використанням поліфонії, але
не голосів, а пластів). Що ж стосується розгортання звукового матеріалу, то композитор
використовує в партитурі окрему лінію, яка вказує час від початку твору ─ всього 8 хвилин і
37 секунд. Новаторські виразові засоби «Плачу» пов’язані з програмною назвою, а тому
досить складна музика К.Пендерецького сприймається адекватно.