КАРЛ ОРФ

(1895-1982)
Німецький композитор, педагог, диригент, режисер, концертмейстер.

Значення:
- Автор музичного бестселеру ХХ ст. – «Carmina Burana».
- Творець ефективної системи дитячого музичного виховання.
- Яскравий представник німецького неокласицизму та неофольклоризму.
Автор оригінального авторського музичного театру ХХ ст. (сценічна кантата, що
покінчила з гегемонією опери).

Риси стилю:
- Поєднання неокласицизму та неофольклоризму;
- Авторська техніка musica elementaria – свідоме спрощення музичної мови як
відродження її старовинних художніх функцій (зображальність, сигнальність,
вираження прямої дії);
- Доробок представлений виключно театральними жанрами, де головним є
сценічна кантата;
- Ідея синтезу мистецтв (у творах поєднуються слово, музика, декорації,
хореографія, сценічна дія; при цьому музиці Орф надає другорядного значення);
- Втілення неокласицизму через орієнтацію на тексти, жанри, музично-виразові
засоби античності, середньовіччя, ренесансу.
- Втілення неофольклоризму через народні сюжети, використання пісенно-
танцювального фольклору;
- Провідна роль ударних, остинато як основа розвитку.

Періодизація творчості.
1. Ранній період (до 1930-х рр.).
Формування творчого профілю композитора.
- Музичний рівень: дитячий досвід, навчання у Мюнхенській академії музики,
самостійне опанування музичної науки, захоплення музикою К. Дебюссі,
знайомство з надбаннями етнічних культур (Схід), музикою старих майстрів,
початок педагогічної діяльності;
- Театральна сфера: драматичний та музичний театр, робота у Мюнхенському
камерному театрі, принципи драматургії Б. Брехта (наявність функції
коментатора, відмова від фабульного (конкретного) сюжету, рух до умовного,
театралізація оркестрових та хорових партій);
- Лінгвістичний профіль: вивчення древніх мов;
- Твори – пісні, кантати, музика до театру, редакції творів:
«Заратустрі» для соліста, трьох чоловічих хорів та оркестру (без струнних, лише духові,
ударні, кілька фортепіано; чергування співу та декламації));
«Маленький концерт» для клавесину, флейти, гобоя, фаготу, труби, тромбону, ударних (в
основі – лютневі п’єси XVI ст.) з елементами театралізації;
«Інтрада» (в основі – «Дзвони» англійського верджиналіст XVI ст. У. Бьорда) з
елементами театралізації;
«Пісні Катулла» – 10 хорів a capella.
Редакції творів Й. С. Баха, К. Монтеверді.
__________________________________
1895 – народився у Мюнхені у родині військових.
- Музичні враження: любительське музикування під рояль, аматорський оркестр дідуся,
музикальні батьки (батько – фортепіано, альт, контрабас; мати – професійний піаністичний
рівень), уроки матері.
- Зацікавлення театром: створює п’єси для домашнього лялькового театру.
1901 – навчання у гімназії.
- Вивчення древніх мов.
- Музичний розвиток: соло у хорі, гра в оркестрі – віолончель, литаври, орган; знайомство з
симфонічною музикою – фаворити: В. А. Моцарт, Л. В. Бетховен, Ф. Шуберт, Г. Берліоз,
Р. Штраус, К. Дебюссі.
- Розширення театрального кругозору: У. Шекспір, Р. Вагнер, В. А. Моцарт, Р. Штраус.
- Відторгнення систематичних навчань наукою;
- Напружена родинна обстановка;
- Вимога обов’язкового атестату зрілості та майбутнього навчання в університеті;
- Нервовий зрив;
- За підтримки матері залишає гімназію і готується до вступу до Мюнхенської музичної академії;
- Як підготовка до вступу – створення понад півсотні пісень, вивчення трактатів з композиції,
оркестровки.
1912-1914 – навчання у Мюнхенській музичній академії.
- Розчарування – царює «дух минулого століття», панує тотальний контроль, що заважає
саморозвитку;
- Захоплення музикою К. Дебюссі – роздуми про переїзд до Парижу задля навчання у
французького композитора. Результат – музика до ряду драм М. Метерлінка у виконанні акторів-
ляльок у супроводі невеликих оркестрів (басетгорн, лютня, китайський барабанчик); оркестрова
п’єса «Танцюючі фавни»; картини-видіння «Пісні теплиць» – для танцівників, голосу, хору,
оркестру (скляні дзвоники, літофони, фортепіано із звуковидобуттям плектором);
- Зацікавлення музикою Сходу (яванські гонги, пентатоніка, японський театр). Результат: опера
«Гізай, що приноситься у жертву» (надихнула японська драма «Теракойя»);
- Ознайомлення з творами нововіденців, перекладення ряду творів А. Шенберга – «знак пошани
перед майстром, до творчості якого за все життя так і не зміг знайти підходу».
1914 – робота концертмейстером Мюнхенського оперного театру. Уроки гри на
фортепіано. Тісне зближення з театром – зайняття посади капельмейстера у
мюнхенському Камерному театрі.
- Контакти з О. Фалькенбергом (театральний режисер), знайомство з сучасним, новаторським
балетом;
- Диригує у драматичних спектаклях, акомпанує на хореографічних вечорах, працює суфлером,
освітлювачем, працівником сцени;
- Створення музики до ряду п’єс (на замовлення О. Фалькенберга);
1917 – мобілізація на фронт.
- Контузія (втрата пам’яті, порушення мовлення та рухливості);
1918 – повернення до капельмейстерської роботи у Мангеймі, Дармштадті.
- Створює музику до драматичних спектаклів, пісні, кантату «Возведення башти».
1919-1920 – інтерес до музики старих майстрів.
- Вивчення вокальних творів італійських композиторів Відродження, органних творів німецького
бароко, творів Шютца, духовних творів Генріха Камінського (сучасника К. Орфа, відлюдника, що
використовував поліфонічні жанри);
- Навчання у Генріха Камінського. Результат навчання: обробка «Мистецтва фуги» Й. С. Баха для
інструментальних та вокальних ансамблів;
- Спілкування з Куртом Заксом – директором Берлінського зібрання музичних інструментів,
знавцем древності. Зацікавлення «Орфеєм» К. Монтеверді. Результат: три редакції опери
італійського композитора (заміна тексту на орфівський, введення читця (середньовічна німецька
оповідь про Орфея), використання інструментів XVII ст.) та обробки інших творів Монтеверді.
1920 – початок викладацької діяльності.
- Контингент: диригенти хору, клавесиністи, виконавці на старовинних інструментах – абітурієнти
академії або ті, хто не дуже задоволений навчанням;
- Предмети: цифрований бас, ознайомлення з музикою XII-XVII ст., пише для учнів поліфонічні
п’єси.
1924 – участь у організації Мюнхенської школи гімнастики та танцю.
- Спілкування з танцюристкою Доротеєю Гюнтер, сторонниками «нового танцю», апологетами
виховання дітей з використанням древніх інструментів – ударних;
- Ціль виховання – створення танцюючого і співаючого хору та оркестру, що володіє вільною
оркестровою імпровізацією;
- Ідея була в тренді: швейцарець Еміль Жак-Далькроз – прибічник ритмічної гімнастика як основи
розвитку гармонічної особистості.
- Музичний матеріал – твори І. Стравінського, Б. Бартока, А. Казелли.
- Результат: Вступ і хоровод для блокфлейт, щипкових та ударних (для 6.000 школярів на
Олімпійських іграх 1936); «Шульверк Орфа – початкове музичне виховання» (1930), що
розповсюджувався по Німеччині, Франції, Австрії, США.
1930-ті – створення хорів та кантат.
- «Пісні Катулла» – 10 хорів a capella на вірші древньоримського поета Катулла;
- Проявлення авторських рис: простота, лаконічність, превалювання остинатних ритмічних
формул, органних пунктів, домінанта ударної звучності, діатонічна одноголосна партія хору
крупними тривалостями.
__________________________________
2. Зрілий період творчості (до середини 1950-х рр.).
Утвердження синтетичного центрального жанру, пов’язаного з музичним
театром.
У ХХ ст. – «Мучеництво святого Себястьяна» К. Дебюссі, «Аріадна на Насксосі» Р. Штрауса,
«Байка...», «Свадебка», «Сказка о солдате», «Цар Едип» І. Стравінського, «Жанна Д’Арк на вогнищі»
А. Онеггера.
Триптихи Trionfi (сценічні кантати «Carmina Burana», «Catulli Carmina»,
«Тріумф Афродіти»), народні казки з музикою (комедії «Розумниця», «Хитруни»,
«Місяць»), трагедії («Бернауерін», «Антигона»)
__________________________________
Trionfi
1936 – сценічна кантата «Carmina Burana»
1943 – сценічна кантата «Catulli Carmina, ludi scaenici»
- «Пісні Катулла, сценічні ігри». Римський поет Гай Валерій Катулла – любовна лірика.
- Присутність сюжету: історія кохання Катулла до Лесбії.
- Роль прологу та епілогу. Мораліте, притча.
1951 – «Тріумф Афродіти, сценічний концерт».
- Вірші Катулла;
- Жанр епіталами – весільної пісні;
- Багатомовність (латина, древньогрецька – епіталами Сафо, хор з трагедії Еприпіда).
- Весільний обряд з безіменними персонажами.
- Склад як і у «Карміні». Персоніфікований хор.
 Народні казки з музикою на основі казок братів Грімм, Сервантеса, Андерсена,
народного баварського епосу. З елементами комедійності, сатиричності.
1938 – «Місяць»
1942 – «Розумниця»
1947 – «Хитруни»
_____________________________________________
3. Пізній період (з сер. 50-х рр.).
Звернення до хорового жанру на слова поетів-класиків (Ф. Шиллер, Й. Гете,
Софокл, Есхіл). Хор не співаючий, а декламуючий.
Триптих трагедій на античні сюжети:
1948 – «Антигона» (по Софоклу).
1958 – «Цар Едип» – ритмізоване мовлення, вільне мовлення, декламація з музичним
супроводом, псалмодіювання, спів. Оркестр: елекроорган, 6 тромбонів, 8 труб,
гучномовці, скляна гармоніка
1966 – «Прометей».
Триптих сценічних духовних творів (змішування мов, різні оркестрові склади)
1955 – «Містерії про воскресіння Христа»;
1960 – «Гра про чарівне народження немовля»
1972 – «Страсті по Луці»

1956 – нагороджений орденом за досягнення в науці та мистецтві.

1959 – докторська ступінь Тюбингенського університету.
1961 – відкриття Інституту Орфа при Моцартеумі (підготовка музичних викладачів).
Створення Міжнародного товариство сприяння «Шульверку» – видання
популяризаторських журналів.
1972 – докторська ступінь Мюнхенського університету.
1982 – помер. Похований у баварському монастирі Андекс.

«CARMINA BURANA»
(1936)
Жанр: «cantiones profanae cantoribus et choris cantandae comitantibus instrumentis
atque imaginibus magicis» – «світські пісні для співців і хору у супроводі інструментів з
виставою на сцені». Фактично – сценічна кантата.
Текстова основа: «Карміна Бурана» («Бойренські пісні» – від назви монастиря
бенедиктинців у Альпах) – рукописна збірка XIII ст., що включає більше 300 текстів
середньовічною латиною, старонімецькою, старофранцузькою. Авторами пісень є
ваганти – мандрівні середньовічні поети (студенти, школярі, монахи), що оспівували земні радості,
прославляли любов, вино, античних богів, висміювали аскетичну церковну мораль, за що
переслідувались церквою. В текстах фігурують також мотиви тлінності земного, нестабільності
людського щастя про що символізує колесо Фортуни (богиня удачі, чотири людські фігури з
латинськими надписами «Я буду царювати», «Я царюю», «Я царював», «Я без царства»).
Орф відбирає 24 тексти переважно латиною без перекладу.
Виконавський склад: хори (великий, малий, хор хлопчиків), оркестр
(потрійний симфонічний з розширеною групою ударних та двома фортепіано)
Сюжет: як такий є відсутнім. Це не театральна фантазія, а статичний театр
живих картин.
Структура:
- Пролог (№1-2) «Фортуна – повелителька світу» (влада Фортуни, мінливої як місяць);
- 1ч. (№3-10) «Ранньою весною» (пробудження природи, любовне томління);
- 2ч. (№11-14) «У кабаку» (картина буйного святкування вагантів з вином та іграми);
- 3ч. (№15-24) «Двір кохання» (любовна тематика).
Втілення рис театру К. Орфа у «Carmina Burana»:
- Багатомовність (поєднання латини, старофранцузької та старонімецької мов);
- Багатонаціональні жанрові витоки (мадригальна комедія, містерія, мораліте,
баварське маслянична вистава – фастнахшпіль, антична комедія, класична
трагедія);
- Синтез мистецтв;
- Оркестрова специфіка (провідна роль ударних та кількох фортепіано; велика
кількість духових; знижене значення струнних; незвичні поєднання інструментів,
незвичні прийоми гри на них);
- Гармонія (діатоніка, модальність, квартакорди, квінтакорди, септимакорди,
секундакорди, рух паралельними квартами, квінтами, тризвуками);
- Мелодія діатонічна, без розспівів, переважно з секундовим рухом.
- Поєднання неофольклоризму (поетичного, музичного) та неокласицизму (бароко та
античність).