ПАУЛЬ ГІНДЕМІТ

(1895-1963)
Німецький композитор, виконавець (альтист), диригент, педагог, музично-
громадський діяч, теоретик, публіцист.
Життєвий шлях
1895 – Народився у Ганау в сім'ї маляра. У дитинстві вчився грати на скрипці.
1902 – переїзд з родиною до Франкфурту-на-Майні, де з 13 років працював в
оркестрах (у тому числі військових та джаз-бендах) як скрипаль, альтист, піаніст,
контрабасист, ударник ансамблів; виступав у кіно та кафе. Перший досвід у створенні
музики (камерні, вокальні твори).
1909 – вступає до приватної консерваторії Й. Хоха, де вчиться грі на скрипці,
займається композицією і диригуванням. Міська влада Франкфурту забезпечує
талановитому юнаку стипендію.
1913-1914 – гастролює у Швейцарських містах, стає відомим як скрипаль-соліст,
освоює майже усі оркестрові інструменти, розширює коло композиторських жанрів.
1915–1923 – працює скрипалем у симфонічному оркестрі Франкфуртської опери
(далі стає концертмейстером), грає у струнному квартеті Ребнера з яким гастролює по
Німеччині, Голандії, Іспанії.
1917 – покликаний до армії – служить барабанщиком у військовому оркестрі.
Після війни відбуваються перші авторські концерти Гіндеміта, видавництва беруться
за друк його творів, кожний концертний сезон – прем’єра твору композитора.
1921–1929 – один з організаторів Товариства друзів нової камерної музики;
організатор фестивалів у Донауешингені; керівник і артист квартету «Амар —
Хіндеміт», з яким активно концертував у країнах Європи. 1921 – прем’єра опер
«Вбивця – надія жінок» (1919), «Нуш-Нуши» (1920);
1922 – прем’єра опери «Свята Сусанна» у Франкфурті.
1923 – прем’єра вокального циклу «Життя Марії», 1926 – опера «Кардильяк».
1927–1935 – переїзд до Берліну, займає посаду професора Вищої музичної
школи в Берліні, приймає участь у заходах Міжнародного товариства нової музики.
Співробітничає з Б. Брехтом.
1930-ті – звертається до симфонічних жанрів, пише музикознавчу книгу
«Майстерність музичної композиції», в якій він детально описує свою систему, яку
використовуватиме протягом усього свого творчого шляху, гастролює в містах Англії,
Голандії, Швейцарії, США.
1934 – з приходом до влади нацистів, Хіндеміт зазнав переслідувань — його
музика вважалася «дегенеративною» (+ дружина була єврейкою), до 1945 не
виконувалась та не видавалась. У 1934 – прем’єра симфонії «Художник Матіс»,
заборона постановки одноіменної опери.
1935 – займається реорганізацією музичної освіти та концертного життя
Туреччини.
1938 – прем’єра опери «Художник Матіс» у Цюриху.
1940 – переїжджає до США, викладає у Єльському університеті, читає курс
лекцій по поетиці в Гарвардському університеті (1949–1950), викладає в Університеті
Буффало. Під час війни особистий архів композитора у Берліні було знищено,
поступають запрошення про повернення до Берліну, Франкфурту.
1946 – приймає громадянство США. Працює над редакціями опер
1951 – періодично приїжджає викладати в Цюрихській університет.
 1953 – переселяється у Цюрих.
1955 – святкування ювілею митця: його твори звучали по радіо, в концертних
залах та вузах США, Європи, Японії, Південної Америки (він там побував роком
раніше) (симфонія «Художник Матіс» виконувалась протягом року 26 разів)
1957 – премʼєра опери «Гармонія світу», виступає з лекціями та доповідями,
концертує як диригент.
1963 – помирає у Франкфурті-на-Майні від панкреатиту.
Значення:
- Представник неокласицизму в музиці
- Рятівник тональності, опонент Шенберга
- Один із провідних теоретиків свого часу
- Яскравий філософ музики та мислитель ХХ ст.
Риси стилю:
- надання музиці етичного значення;
- опора на традиції національної німецької школи (у першу чергу, Бах);
- поліфонічність як основа творчості;
- використання барокових жанрів (григоріанський хорал, фуга, кончерто гроссо);
- конструктивно-логічний підхід до створення музики (композитор виступає
архітектором);
- композиція за певними теоретичними принципами (теорія розширеної
тональності).
Жанри (бл. 100):
- Опера (9) («Кардильяк», «Художник Матіс», «Гармонія світу»);
- Балет (3) («Чотири темпераменти», «Достославне видіння»);
- Симфонічна музика (симфонії «Художник Матіс» та «Гармонія світу»,
концерти для інструментів з оркестром);
- Оркестрово-хорові твори (реквієм «Тим, кого ми любимо» (на слова
В. Вітмена, пам’яті Рузвельта));
- Камерно-інструментальна музика (струнні квартети, сонати для струнних,
духових, фортепіано);
- Музика для театру (співробітництво з Б. Брехтом);
- Радіо-опера («Політ Ліндберга»).
Періодизація творчості:
1. Ранній (кін. 10-х – сер. 20-х ХХ ст.)
Поєднання різних стильових тенденцій як ознака антиромантичної позиції
(опери «Новини дня» та «Туди і назад» як висміювання оперних штампів) та
творчих пошуків: урбанізм («1922»), експресіонізм (опери «Вбивця, надія
жінок» (1919), «Свята Сусанна» (1921)), джаз («1922»), масова музика («1922»).
Поступовий рух до неокласицизму: формування етичних поглядів на
мистецтво через релігійну тематику («Життя Марії», 1923), стилізація барокових
жанрів («Camera music»), встановлення центральної теми творчості – проблема
митця та його взаємодії з соціумом (опера «Кардильяк»);
2. Центральний
Масштабність на концептуальність музики, філософські погляди на творчість
як засіб виховання та етичне значення творчості. Актуальна тема: творчість та
місце художника у час соціальних катаклізмів. Центральні твори – симфонія і
 опера «Художник Матіс», фортепіанний цикл «Ludus tonalis», опера і симфонія
«Гармонія світу».
Теоретичне осмислення музичних явищ, що втілилось у «Світі
композитора», «Настановах з композиції», «Вправах з елементарної теорії та
сольфеджіо», «Традиційній гармонії».
3. Пізній (сер. 50-х – 1963)
Затвердження релігійної тематики у творах («Довга різдвяна трапеза» (1961),
концерт для органу з оркестром (1962), Меса для хору a’capella на текст Клодея
«Летіть швидкі янголи» (1955)).

«LUDUS TONALIS»
Рік створення: 1942 (до 200-річчя 2 тому «Добре темперованого клавіру» Й. С. Баха)
Жанр: фортепіанний поліфонічний цикл.
Значення:
- твір неокласицизму;
- зразок поліфонічного мистецтва ХХ ст.;
- яскрава ілюстрація теорії «розширеної» тональності та теоретичних поглядів
П. Гіндеміта;
Риси неокласицизму у творі:
- переосмислення концепції «Добре темперованого клавіру» Й. С. Баха;
- використання традиційних прийомів поліфонії вільного стилю (способи
тематичних перетворень та розвитку);
- конструктивно-логічний підхід до створення музики;
- поєднання поліфонічного письма із розширеною тональністю як ознака
сучасного композиторського письма;
Структура:
- 25 п’єс: Прелюдія – 12 фуг та 11 інтерлюдій між ними – Постлюдія;
- Прелюдія і Постлюдія обрамляють цикл і виконують функцію вступу та
заключення відповідно (Постлюдія є віддзеркаленим оберненням Прелюдії);
- Фуги: триголосні; однотемні, двотемні, тритемні; дзеркальні (складаються із
двох розділів, де у другому проводиться віддзеркалений матеріал першого);
використовуються прийоми обернення теми, збільшення теми, інверсій за
горизонталлю та вертикаллю (+одночасно); Теми фуг часто можуть бути
жанрово визначеними (вальс, сициліана, марш, награш тощо).
Тональності фуг розподіляються за принципом акустичної спорідненості: C-
G-F-A-E-Es-As-D-B-Des-H-Fis;
- Інтерлюдії: гомофонні; жанрово чітко виражені (маршевість, танцювальність,
пісенність, фанфарність, токатність, прелюдійність, імпровізаційність тощо);
виконуються функцію переходу між фугами (можуть бути однотональними
або модулюючими);

СИМФОНІЯ «ХУДОЖНИК МАТІС»

Рік створення: 1935;
Значення:
- Зразок неокласицизму в європейській музиці;
- Зразок концептуального симфонічного твору Гіндеміта;
 - Ілюстрація філософських поглядів композитора;
Програмна основа: творчість німецького художника епохи Відродження Матіса
Грюневальда, його триптих «Ізенгеймський вівтар». Проте симфонія безсюжетна та
ілюструє інтелектуальні процеси.
Ідея: пошук місця митця у суспільстві, його проходження через муки, страждання та
спокуси на шляху до радості творіння.
Риси неокласицизму:
- звернення до історичних подій, старовинних шарів європейської культури,
біблійних сюжетів;
- наявність тематизму архаїчного походження: народна пісня «Три янголи
співали» (16 століття), старовинна монодія «Слава Спасителю Сиона» –
католицька секвенція, яку виконували під час святкування Дня тіла і духа
Господнього.
- особливий фактурний виклад цілими тривалостями як метричний ефект
середньовічно-ренесансної музики;
- імітація звучання органу;
- інтенсивне застосування поліфонічних прийомів та форм.
Структура (назви частин не прив’язані до реальних сюжетних мотивів, а
відповідають назвам картин Матіса Грюневальда)
1ч. «Концерт янголів»;
2ч. «Покладення до гробу»;
3ч. «Спокуса святого Антонія».

1ч. «Концерт янголів»

Безконфліктність.
Поєднання сонатної форми і фуги
Вступ – Des. тема німецької народної пісні «Три янголи співали» у супроводі
пульсуючого фону, діатоніка. Проводиться тричі. На початку – кларнети + валторни –
органне звучання
ГП – G. легка, танцювальна. Спирається на консонантні інтервали (кварти-квінти).
Деревяні духові. Тричастинна (у середньому розділі – обернення теми).
ПП – Dis. Струнні. Розвиток за принципом фугато (включення мелодичних ліній).
ЗП – загальні форми руху (привіт класицистам), опора на кварти-квінти
Розробка:
1. Фугато на ГП і ПП (+стрети)
2. «Три янголи співали» + ГП і ПП.
Кульмінація – виклад народної теми акордами (+елементи ЗП)
Реприза: (порушена послідовність тем, що вказує на їх рівнозначність)
ГП – As
ЗП –
ПП – G (із цього ж тризвуку починається).

2ч. «Покладення до гробу»

Роль інтермецо.
Лірико-філософський центр.
Мяка трагічність.
Тричастинна форма
Апеляція до скорботної музики – низхідні секунди, пунктирний ритм.
Хорал.

3ч. «Спокуса святого Антонія» (доволі романтизована, із принципами тематичної

трансформації Ліста)
Драматизм, напруга.
(Сонатна форма) Концентрична форма – A – B – C – D – C1 – B1 – A1 Кода
А (Вступ) – тема спокуси: атональність із витонченою ритмікою і
звукозображальністю;
В (ГП) – епізод погоні (демонічна скачка),
С (ПП) – фугато: конфлікт ізсередини: поєднання пласту із інтонаціями теми вступу у
ритмі скачки з ліричною темою у дерев’яних,
D (Розробка-епізод) – умовний епізод спокуси жіночої краси. Ліричний епізод та
матеріалі теми вступу.
С1 – тема в обрненні
В1
А1
Кода
- Перевтілення теми А (Вступ)
«Lauda Sion Salvatorn» («Слава Спасителю Сиона») – тема старовинної католицької
секвенції, яку виконували під час святкування Дня тіла і духа Господнього
«Алелуйя» - монодичний хорал у мідних з імітацією звучання органу.