Даріус Мійо Darius Milhaud

Французький композитор, піаніст, скрипаль, диригент, музичний критик, педагог. 1 з

найбільш плідних композиторів ХХ ст. (близько 450 опусів).

Ранні роки. Народився 4 вересня 1892 р. в м. Екс (Прованс, Франція). У домі часто
організовувалися домашні вечори і концерти. У 4 роки Мійо знав нотну грамоту, грав із
батьком в 4 руки, а навчання гри на скрипці розпочав у 7 років. До 10 років стає учасником
домашнього квартету, є автором кількох романсів, п’єс, сонат для скрипки і фортепіано.
Згодом вступає до Паризької консерваторії у клас скрипки, композицію вивчає у А.
Жедальжа (разом із А. Онеггером), починає експериментувати із політональністю.
Вирішальну роль у формуванні естетичних і творчих позицій Мійо відіграли композитори І.
Стравінський, Е. Саті, поет Ф. Жамм.
Перший період творчості (1910-1918). Комунікабельний Мійо вже з 18 років входить в
поетичні та музичні салони Парижа, спілкується із відомим поетами Жаммом, Кокто,
Аполлінером, Жакобом. Пише вокальні цикли на слова Малларме, Рембо, поетів-романтиків
ХІХ ст. у 1910 виходить його перша опера «Заблукала вівця» – спроба ввійти у світ
об’єктивної лірики. Інструментальні твори – Перша і Друга сонати для скрипки і фортепіано,
4 квартети, інші камерні твори. 1917-1918 – 6 маленьких симфоній для камерного оркестру:
«Весна», «Хорал», «Серенада», «Увертюра, хорал і етюд» для 10 струнних, 5 частина для 10
духових інструментів, 6 – Вокальний квартет з гобоєм і віолончеллю.
У 1912 знайомиться із поетом Полем Клоделем, який одобряє романси Мійо на його
слова і пропонує творчу співпрацю між поетом і композитором ХХ ст. Першими плодами
стають музика до сатиричної драми Клоделя «Протей», трилогія «Орестея» (1912-1922):
музика до трагедії «Агамемнон» (1914), поліжанрова фреска «Хоефори» (1915), опера-
ораторія «Евменіди» (1922). Стиль самостійний, опертий на антиромантичних традиціях.
1917-1918 рр. Мійо проводить у Бразилії в якості секретаря Клоделя, що став послом
Франції.
Період творчого розквіту (1919-1939). У 1919 Мійо повертається в Париж. Під
впливом бразильської природи, грандіозних карнавалів, самобутнього фольклору створює
скандальний балет (пантоміму-фарс) «Бик на даху» (сценарій Ж. Кокто, прем’єра 1920
р.). Скандальним балет стає через екстравагантність сюжету і використання «музики
вулиці». Мійо мав намір використати музику балету для фільму із Ч. Чапліном, але Кокто
запропонував поставити спектакль. Його назву взято із модної бразильської пісні, музика
базується на естрадно-танцювальних ритмах, мелодіях латиноамериканського фольклору.
Сюжет – комічний, дія відбувається в Америці в часи «сухого закону» – нічний бар
перетворюється на молочне кафе під час нападу поліцейських.
У 1921 виходить фортепіанний цикл «Спогади про Бразилію» (1921).
1919 компонує Цикл для голосу і 7 інструментів «Каталог сільськогосподарських
машин», згодом виходить «Каталог квітів». Критика і публіка не сприйняла обидва твори,
навколо імені Д. Мійо розгорнулася бурхлива полеміка.
Серед його балетів виділяється балет «Створення світу» (1923) на основі фольклору
народів Африки. Його музичною основою стали ритми і особливості джазового звучання.
У 1924 Д. Мійо організує «Аркейську школу», яка групується навколо ідей Е. Саті і
його «музики для меблів». Паралельно, бо у 1922-1926, Мійо активно концертує (в якості
піаніста дебютує в США, виступає в багатьох країнах Європи, Азії, СРСР).
Впродовж 20-30 х. рр. виходять театральні твори: ліричні опери «Нещастя Орфея»
(1924), «Бідний матрос» (1926), три опери-хвилинки (пародії, загальна довжина яких не
довше 10 хв.): «Викрадення Європи», «Покинута Аріадна», «Позбавлення Тезея»,
монументальні опери «Христофор Колумб» (1928), «Максиміліан» (1930), «Медея» (1938). У
1936 виходить «Провансальська сюїта» для великого оркестру, 1937 – «Скарамуш» для ф-но.
У 1934-1938 бере активну участь в роботі Народної музичної федерації Франції.
 Роки еміграції. Післявоєнний період. Творчі підсумки (1939-1974). На початку війни
Мійо перебував у рідному Екс-Провансі, де він закінчував Першу симфонію. 9 травня в день
прем’єри «Медеї» почалося вторгнення німецької армії в Голландію і бомбардування
Парижа. Тоді композитор важко захворів (паралізуючий ревматизм) і став інвалідом.
В кінці 1940 Мійо переїжджає у США, його творча активність далі триває. Він
викладає в жіночому Міллс-коледжі в Окленді, пише оперу «Болівар» (1943), три балети,
інші вокально-інструментальні твори, в т. ч. Другу симфонію (1944).
У 1946 повертається у Францію і займає пост професора Національної консерваторії в
Парижі, далі продовжує викладати в США (жив у 2-х країнах). Веде різнобічну музично-
суспільну діяльність, виступає як диригент своїх творів в різних країнах світу (незважаючи
на пересування на інвалідному візку). З 1966 – Президент Національно-музичного комітету
при Міністерстві культури Франції, в 1972 вибраний почесним членом Французької академії.
У післявоєнні роки творчість Мійо набуває всесвітнього визнання. Розвиває і утверджує
традиції французької школи, працює в сфері тональної музики, хоч і часто експериментує. За
цей період виходить бл. 200 творів різних жанрів, серед яких опера-ораторія «Давид»
(1952), камерна опера «Фієста» (1958), лірична комедія «Злочинна мати» (1965), 5 балетів,
музика до драм. спектаклів, кантата «Вогняний замок», хоральна симф. «Мир на землі»,
музика для радіо, кіно, вокальні цикли, 10 симфоній (із Третьої по Дванадцяту), симф. поема
«Ода жертвам війни», симф. «Світ Клоделя», концерти для різних інст. з орк., ін. камерні тв.
Як композитор експериментував в області муз. форм, мови, застосовував
політональність (одночасне використання 2х і більше тональностей), нові темброві і ритмічні
засоби, динамічні можливості хорової і сольної декламації. Стиль письма – оригінальний і
самостійний, опирається на традиції національної культури, основою є рельєфна мелодія.
Написав 17 опер, 14 балетів, 12 симфоній, 27 квартетів, 23 концерти для різних інструментів,
музика до 63 спектаклів, бл. 200 вокальних творів різних жанрів, симфонічні, камерні сюїти.
Вокально-інструментальна-творчість.
Охоплює більш ніж 80 творів. Суттєво оновлює драматургію великих і камерних вок.-
симф. жанрів, розширює діапазон засобів виразності, містять риси синтезу (наприклад,
«Людина і її бажання» - риси балету, мелодрами, кантати, симфонії), на старовинні кантати,
пассіони, меси накладаються риси мелодрами, поеми, кінематографічні прийоми. Велике
коло образів: побутові замальовки, сатиричні сценки, гротескові картини, філософські
концепції, питання життя і смерті, місця людини в Світі і Світу у Всесвіті, відповідальності
людини за події на Землі. Біблійні, античні, історичні сюжети набувають рис сучасної епохи.
Театр ідей – ораторійно-оперні тв. Провідна роль хору, головний герой – народ.
Кантата «Вогняний замок» на вірші Ж. Кассу. Le château de feu  (1954)
Створена до 10-ліття визволення Франції від фашизму. Присвячена пам’яті племінника
Мійо, який загинув у гітлерівському конц. таборі, і всім безіменним жертвам, знищеним у
крематоріях. Поетичний текст розкриває «сюжет» у лаконічних образах-символах без
конкретного місця і часу дії, герої: Подорожній, Добра жінка, хор Приречених на страту в
«Вогняному замку», Страшний голос (фашисти). В ост. строфі відчувається віра в Перемогу.
Кантата одночастинна із прологом (лейттема відчаю, інтонації старовинних арій
lamento, повільне становлення мелодичної лінії), картиною дії (театралізована частина, хор
виражає звукові портрети персонажів) та епілогом (діалог Страшного голосу і В’язнів –
найдраматичніша частина кантати, лунає наказ: «Ідіть у вогонь!»); в кінці оркестровий
реквієм-завершення нагадує лейтобрази: теми замку, мотиви відчаю та сум’яття, натомість
хорова партія самостійна, стверджувального характеру. Ритмічні та інтонаційні елементи
траурної ходи тривають майже увесь час. Носієм символу Смерті є оркестр, де
використовуються низькі тьмяні тембри духових, контрабасів, а теплі тембри скрипок і
альтів вилучені із складу. Хор виконує весь текст, коментує події, викладає думки, стає 2-м
незалежним пластом драматургії. Кожен ритмічний, фактурний, інтонаційний елемент грає
велику роль. Особливістю кантат Мійо є застосування методу прихованих цитат, сміливі
зіставлення прийомів давньої музики, Середньовіччя, Відродження, ритуальних дійств.