БЕНДЖАМІН БРІТТЕН

1913-1976
 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ
АНГЛІЙСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ
КУЛЬТУРИ
Півтора століття «епохи мовчання». Починається після
Г.Персела, Г.Ф.Генделя та лондонського Баха (Й.К.Бах).
Триває приблизно до 1880-х років ХІХ ст. – Х’юберт
Перрі (1849-1918) та Чарльз Стенфорд (1852-1924)

У час композиторського мовчання – бурхливий розвиток

національних варіантів романтичної поезії (Дж.Байрон,
П.Б.Шеллі, Дж.Кітс), історичної та критичної літератури
(В.Скотт та Ч.Дікенс).

Припадає на період найбільшого економічного та

політичного зростання (вікторіанську епоху)

Можливі причини паузи – О.Корчова с. 376-377.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНГЛІЙСЬКОЇ
МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
• Підйом композиторської ініціативи на рубежі ХІХ-ХХ ст. відбувався на тлі
«комплексу національного музичного самоствердження»:
• Вивчення й популяризація старовинної музики, підтримка самодіяльних і
молодіжних рухів, активація національного фольклору.
• Додається потужний місцевий чинник, що цементує усі попередні – хоровий.
Породжує специфічні типи навчальних закладів – хорові школи.
• «Ширився й розростався хоровий рух, любительський і професійний. Хорова
традиція усвідомлювалась як істинно національна» (Л.Ковнацька)
 ОСОБЛИВОСТІ
РОЗВИТКУ
АНГЛІЙСЬКОЇ
МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

• Лондон – найвпливлвіше місто в світі. Місто

колосальної сили, вираженої у безкінечних
контрастах.

• На рубежі ХІХ-ХХ ст. англійська столиця мала

винятково розвинену культурно-мистецьку
інфраструктуру.

• Королівська академія музики

• Королівський коледж музики – позіціонує себе

як «одна з найвеличніших консерваторій
світу»

• Королівський Альберт-хол – один з головних

культурно-розважальних об’єктів вже
впродовж майже 150 років. Заснований як «Зал
мистецтв і наук».
 Едвар Елгар (1857-1934)
НОВОАНГЛІЙСЬК Фредерік Диліус (1862-1934)
ИЙ РЕНЕСАНС
(ДОБРІТТЕНІВСЬК
А ШКОЛА) Ральф Воан-Вільямс (1872-1958)

Ґустав Холст (1874-1934)

БЕНДЖАМІН БРІТТЕН
(1913-1976)
• Один з «велетнів» ХХ ст., чия творчість визначила вектори
розвитку музичного мистецтва для наступних поколінь.

• Хронологічно належить до наймолодшого покоління

представників модернізму (паралельно з Д.Шостаковичем і
О.Мессіаном).

• Л.Ковнацька: «Його мистецтво позначене єдністю ідейно-художніх

категорій національного й сучасного. Органічне поєднання
названих категорій властиве, зазвичай, митцям, котрі на певному
історичному етапі були класиками національної культури й
одночасно найбільшими майстрами епохи в масштабах
європейської традиції. Ніби їхній талант однаковою мірою був
наділений синтезувальною силою та силою прориву в нове, доти
незвідане»

• Бріттенівське сучасне спирається на цілісний модерністський

естетико-стилістичний «канон».
 БЕНДЖАМІН
БРІТТЕН
• Бріттен народився в 1913 році, 22 листопада
(це день святої Цецилії, покровительки
музики і музикантів), в маленькому містечку
Лоустофт на мальовничому східному
узбережжі Англії.

• Його виняткова музична обдарованість

проявилася дуже рано, і під наглядом своєї
матері піаністки, співачки і секретаря
місцевого хорового товариства він займався
музикою у різних педагогів, поки не
потрапив до композитора Френка Бриджа,
якого все життя вважав своїм істинним
учителем.

• У Королівському музикальному коледжі він

займався по класу фортепіано у Артура
Бенджаміна і по композиції у Джона
Айрленда. Всі вчителі Бріттена були учнями
Ч. Стенфорда, який належав до першого
покоління нової епохи в музиці Англії.
 БЕНДЖАМІН БРІТЕН
• Позиціонується перш за все як видатний оперний композитор сучасності,
автор 15 опер. Створення першої опери «Пітер Ґраймс» (1945) – головний
маркер у творчій біографії.

• Пітер Пірс (1910-1986) – британський співак, тенор, був супутником

життя композитора з1936 р., коли вони познайомилися, і до смерті
Бріттена в 1976 році. Їх перший спільний виступ (Бріттен зазвичай
акомпанував Пірсу на фортепіано) відбулося в 1937, в 1942 році була
виданий їх перший спільна запис («Сім сонетів Мікеланджело»). Пірс
став першим виконавцем всіх основних тенорових партій в творах
Бріттена, в тому числі головних партій в його операх, які створювалися з
урахуванням особливостей голосу Пірса.

• Оперний і камерно-вокальний доробок врівноважуються великим числом

іструментальних опусів: симфонії, оркестрові варіаційні цикли, концерти,
сюїти, сонати. Формують якісно-змістовні характеристики індивідуальної
музичної мови Бріттена в більш безпосередній і швидкий спосіб.

• Benjamin Britten - A Ceremony of Carols

 ХУДОЖНЬО-ТЕМАТИЧНИЙ
СПЕКТР:

• Національна тема в багатьох її рогалуженнях (історія, природа-

пейзаж, море, а також культурна спадщина шекспірівської доби)

• Тема війни (явно і неявно присутня, на чолі – «Воєнний реквієм»)

• Тема дитини, дослідження її душі та контактів маленьких людей зі

світом дорослих (у центрі – «Поворот ґвинта»). Погляд на світ
дитининств не має аналогів у модерністській музичній літературі.
Дитина у Бріттена – це жертва, приречена на дорослі муки
«спокутування провини», що постійно відчуває на собі тиск
дорослого ж досвіду, особливо морального. Піддається
інтонаціному опрацюванню: найпростіший дитячий наспів
(ігровий, або колискова) набуває рис образної неоднозначності,
звукової неповторності та крихкості. Уникання сентиментів при
зіткненні двох світів, дорослого й дитячого, як і небажання
спрощувати сенс життєвих істин у спілкуванні з дитиною, - одна з
ментальних основ англійської культури.

• «Путівник по оркестру для молоді» (1946) – Корчова О., с.391

• Путівник по оркестру
 ДЛЯ ПРОСЛУХОВУВАННЯ:

• «Проста симфонія» (1934) для струнних – неокласицизм (перехресна

гра, в якій барокова, ранньокласицистьска й сучасна стилістичні
моделі піддаютьсфя постійним перестановкам і комбінаціям)

• «Морські інтерлюдії» (1945) – сюїта на сонові симфонічних

інтерлюдій з опери «Пітер Ґраймс». Шедевр сучасної британської
мариністики. Концепція «море і людина». Образ моря поглинається
стихією людського існування. Чотири частини циклу: «Світанок»,
«Недільний ранок», «Місячне світло», «Шторм».

• Морські інтерлюдії
• Benjamin Britten - Peter Grimes
• Sinfonia da Requiem (1940). Симфонія складається з трьох
«канонічних» частин – Lacrimosa, Dies irae, Requiem aeternam. Їх
смислові функції зазнають непередбачуваного тлумачення, по суті –
скасовуються. І ч. – складний психологізований образ, не
оплакування, а риторичний монолог, передчуття катастрофи. ІІ ч. –
образ неконтрольованого, абсолютного зла, поданий через
урбанізований саркастичний галоп. ІІІ ч. – примарна пастораль,
ілюзія «гімну життю». Концепція виняткової художньої сили – три
етапи оволодіння людської свідомості темою війни: очікування
трагедії, виявлення її коренів і спрямування рефлексії в бік вічності.

• Britten - Sinfonia da Requiem