БЕЛА БАРТОК

(1881-1945)
Бела Барток

■ О.Корчова: «Музикант, котрий винайшов і продуктивно реалізував формулу

творчого самовираження «композитор – піаніст – фольклорист». Цікаво, що кожен
складник цієї формули щільно взаємодіяв із двома іншими й до того ж мав певну
специфікацію: віртуозний концертний піанізм із рисами ударного, принципово
сучасна, кількісно та якісно згармонізована композиторська творчість і виняткова
за географічним та жанровим діапазоном фольклористична діяльність. До згаданої
формули ще слід додати окремі позиції музиканта-мислителя, громадсько-
культурного діяча та консерваторського педагога по класу фортепіано з більш ніж
тридцятилітнім стажем».
 Художній образ світу
■ Своєрідність і глибина бартоківської художньої натури, котра потребувала поєднань
на межі очевидного й заглибленого, сільського й елітарного.
■ Ключ до розуміння світогляду композитора дають його листи, одночасно
прагматично-ділові й відкриті, зі спонтанними виходами у сферу вічних питань
життєустрою, релігії, моралі.
■ Власну інтелектуальна релігія композитора: «Потрібен смак до життя, тобто
гострий інтерес до навколишнього світу. Тому слід здобувати натхнення у святій
триєдності <…>. Якби я перехрестився коли-небудь, то сказав би: “В ім’я Природи,
Мистецтва й Науки”…».
■ Мистецькі інтереси Бартока дійсно були гострими – його цікавило все нове,
актуальне, вагоме, що пропонувала європейська культура перших десятиліть
минулого століття, зокрема тема фемінізму, доля жінки в сучасному соціумі, межа
довіри між партнерами в шлюбі тощо.
Визначальні риси стилю
■ Інтегративний характер мислення, здатність до органічного й результативного поєднання різних культурних традицій.
«На міцній національній основі Барток звів споруду, в яку зробила свій внесок кожна велика школа. Перейнявшись музикою своєї
батьківщини, він став спочатку учнем великих німецьких майстрів. Однак він узяв у них тільки те, що було для нього корисним; у
ролі протиотрути тяжкості й педантизму на нього діяв латинський дух. Як народженням, так і культурою його місце було
визначене між германською Північчю та латинським Півднем».  Кодай З. Бела Барток // Кодай З. Избранные статьи. С. 119.
■ Баланс технічного й естетичного компонентів. Цей баланс наявний майже в кожному з його творів, побудованих за
золотим принципом «раціональна конструкція + натхненний художній концепт».
■ Музика композитора вбирає в себе максимальну кількість лексично-стильових елементів: постромантичних,
імпресіоністсько-символістських, постімпресіоністських (фовістських, варваристських), експресіоністських, урбаністських,
конструктивістських. І саме тому вона є показовим явищем модернізму. Однак для узгодження та функціонування такого
числа складників необхідно було знайти стійкий фундамент – і ним став зовсім не неофольклоризм, як можна було би
подумати, а неокласицизм із його опорою на класичний тип і відповідну логіку мислення, відновленням старовинних
моделей (жанрових, композиційних чи інструментально-виконавських), поверненням до поліфонічних ресурсів розвитку
тощо.
«Він народився, власне, з класичною душею, але посеред романтики, і був підхоплений стрімким потоком бунту проти застарілої
практики європейської музики 1900-х років, останнім поривом бурі, що її здійняли Берліоз, Ліст і Вагнер». Кодай З. Бела Барток //
Кодай З. Избранные статьи. С. 117.
■ Посідає своє визначене місце в архітектоніці творчого методу
Бартока, будучи основою його композиторської та людської
ідеології.
■ У листах юного Бартока-студента – заклики говорити й думати
угорською, нарікання на байдужість суспільства та опір
Неофольклоризм
супротивників національної ідеї.
■ Барток прийшов до усвідомлення своєї угорської сутності в
молодому віці, бувши до того німецькомовним і
«німецькодумним», як і абсолютна більшість його сучасників –
так він був вихований. Подібно до М. Лисенка, Б. Барток сам
зробив із себе патріота й теж сплатив за це високу кар’єрну ціну,
відмовившись від можливості навчання у Відні й полегшеного
шляху до професійних успіхів.
■ Велику роль у житті Бартока і зацікавленістю фольклором зіграла
його дружба і творча співпраця з Золтаном Кодаєм.
Познайомившись з його методами збирання народних пісень,
Барток здійснив влітку 1906 р. фольклорну експедицію,
записуючи в селах угорські та словацькі народні пісні. З цього
часу розпочалася науково-фольклористична діяльність Бартока,
яка тривала все життя. Дослідження старовинного селянського
фольклору, який суттєво відрізнявся від широко популярного
угорсько-циганського стилю вербункош, стало поворотним
пунктом в еволюції Бартока-композитора. Первозданна свіжість
архаїчних народних пісень послужила йому стимулом для
поновлення ладоінтонаційного, ритмічного, тембрового
наповнення музики.
Знакові твори
■ Передусім, Барток увійшов у сучасну історію як автор унікальної за концепцією та питомо
модерністської опери «Замок герцога Синя Борода» (1911, 1918), у котрій
неофольклористична основа музичної мови доповнюється рисами психологічної драми
символістсько-експресіоністського типу, а реалізується це все за допомогою quasi-
імпресіоністського стилістичного комплексу.
■ Не меншою оригінальністю характеризується урбаністичний балет «Зачарований мандарин»
(1918−1924, 1926), котрий, фактично, спростовує тогочасний жанровий канон і до того ж
містить ознаки багаторівневого сюжетного синтезу – поєднання казки-притчі-фантазії із
соціально-загостреною «драмою моралі».
■ Як автор ряду творів для юнацтва і насамперед серії «Мікрокосмос» угорський композитор
стає розбудовником сучасної дитячої музики, що вбирає в себе нову лексику та, що не менш
важливо, нову художню ідеологію в спрощеному варіанті
■ Культовий оркестровий твір Бартока «Музика для струнних, ударних і челести» (1936),
скомпонований як чотиричастинний цикл складного, нелінійного змісту й контрастного
драматургічного наповнення.
■ Концерт для оркестру (1943)
■ Фольклоризм — це загальний комплекс композиторських прийомів у роботі
з музичним матеріалом народного походження, зміст і художня природа якого
залежать від поточного культурно-історичного періоду та пануючого
мистецького стилю. Фактичне становлення фольклоризму припало на ХІХ ст.
■ Неофольклоризм – одне із найбільш самобутніх стильових явищ у системі Неофольклоризм.
європейського музичного модернізму (кульмінація припадає на 1920-1930
рр.). Не демонструє високого ступеню системності і внутрішньої цільності. Термінологія (за
Не стиль, а стильова тенденція.
■ Неофольклоризм не отримав послідовного лідера (часто дослідники цю роль
О.Корчовою)
традиційно віддають Б.Бартоку).
■ Усі представники неофольклозму поєднували його риси з іншими
стильовими компонентами (К.Орф), або неофольклорні тенденції
виявляються у певний період творчості (К.Шимановський, Л.Яначек).
■ Ідейна платформа неофольклоризму має виражену антиромантичну природу:
 Відхід від психологічної образності, відкритої емоційності, лірики
суб'єктивного образного походження
 Не тільки перевага об'єктивної образної спрямованості, але й домінування
оптимістичного налаштування
 Велика роль конструктивних елементів музичної композиції, нахил до
раціоналізму
 Особлива увага до метроритмічної сторони організації.
■ Неофольклоризм яскраво проявився у творчості композиторів різних
національних шкіл: Б.Барток, І.Стравінський, Л.Яначек, К.Шимановський,
М. де Фалья, Дж.Енеску. Питомі риси неофольклоризму притаманні також
М.Леонтовичу та Л.Ревуцькому.
Неофольклоризм
■ Визначальна риса неофольклоризму, як модерністського феномену – поєднання народно-
національної інтонаційної основи з найсучаснішими засобами музичної виразності.
Народна музична творчість як, універсальне джерело актуальної інтонаційності, вкорінене в
культуру далекого минулого, проте  (парадокс!) гостросучасного, а до того ще й наділеного
ментальними національними рисами (О.Корчова, с.104).
■ Якість фольклору: маловідомий, не дослілжений і не актуалізований раніше та спеціально
відібраний із певною художньою чи науковою метою. Це також фольклор «глибинного
залягання» – архаїчний, а не більш пізнього походження; чи, навпаки, найновіший, що виник
як нова культурна реалія; локальний специфічний.
■ Технологія: відмова від прямого, буквального, цілісного відтворення пісенно-танцювальних
мелодій і заміна їх інтегрованими інтонаційними комплексами подвійного авторсько-
фольклорного походження – мелодико-ритмічними, ладовими, структурними, фактурними,
тембровими.
 Яскрава темпераментна образність, посилена
контрастність, інтенсивність образного розвитку, часом і
його драматизація.

Метроритмічна свобода (перед усім на основі

перемінних і складних розмірів) в купі з формульністю,
заданістю, часто остинатністю ритмічного руху.

Стилістичні риси Різноманітні форми варіативної повторності, яка стає

головним принципом тематичного розвитку й витісняє
неофольклоризму: інші, «класичні» - мотивний, монотематичний тощо.

Специфічні ладові системи: народні звукоряди,

ускладнені хроматикою та сполучені зі штучними.

Композиційна напруга, схильність до тривалих

динамічних нагнітань і генеральних кульмінацій.