Студентка 4 курсу, ММЕ «спів» Терентьєва Віра

Борис Лятошинський
1. Західноєвропейська модерністська культурно-світоглядна форма
мислення. Творчість Лятошинського – 20-ті рр.
2. Для сутності музичної інтоніції Б.Лятошинського стає характерна
“гіперболізація інтерваліки, раптовість, непідготовленість стрибків на широкі
інтервали, ладова децентралізація”. Для прикладу можна віднести Першу
сонату для Фортепіано, створену композитором у 1924 році. Також
спостерігаємо ходи на септиму, нону, а також на малу секунду у висхідному
та низхідному русі у початковому чотиритакті твору ( тема вступу).
3. Слід звернути особливу увагу на смислову наповненість музичної інтонації
у композитора, аналізуючи особливості музичної мови. Не зважаючи на те,
що в ХХ столітті інерційність музичного мислення, стертість та неприродня
кострубатість інтонації, на думку М. Тараканова, стали вже сприйматись як
певна норма та реальне явище композиторської практики, в музиці
Лятошинського спостерігається зворотній процес. Його сутність полягає у
підкресленій осмисленості інтерваліки, якою оперує митець. За рахунок
посилення експресивності висловлювання, незважаючи на суттєву
хроматизацію музичної мови, розширення інтерваліки (Лятошинський
надавав перевагу септимі та ноні) .
4.Найчастіше композитор використовує тип риторичних фігур “підвищеної
експресії”. До них належать малосекундові фігури, що асоціюються з
афектами скорботи (affectus doloris). Висхідний чи низхідний хід по півтонах
у межах кварти – є однією з таких фігур, це passus duriusculus (жорсткий хід).
Якщо взяти до уваги хор «Ти спиш», Лятошинський не випадково
використовує тут риторичні фігури, які пов`язані з семантикою трагічного.
Одна з них – вже відома як “тема долі”.
В «Другій симфонії» у розгорнутому вступі звучить фігура passus duriusculus,
яка виразно прослуховується у другій темі.
Ще одна риторична фігура, яку Лятошинський подає у вигляді цілотонової
гамми - katabasis (сходження додолу), пов`язана з афектом страху.
5. (Астрономічній) та зворотній час .
Час для Лятошинського розглядається у двох системах відліку традиційній.
Знаками, що використовуються в традиційному часі, є акордова пульсація
четвертними в романсі «Прокляте місце», квінтолів у «Листя осіннє
нашуміло», тріодів у « В піску на дальнім перехресті » .
Зворотній час вимагає для свого вираження часової протяжності , лінійності.
У романсі «В піску на дальнім перехресті» ефект «зворотності часу»
досягається тріольним викладом у партії фортепіано з рівномірним
низхідним зміщенням ритмічної фігури, що в розмірі 6/8 припадає на кожну
четверту долю такту з подальшим поверненням у висхідне положення. Через
коливання виникає відчуття застиглості. «Зупинений час» - Лятошинський
пропонує нову концепцію переживання часу.
6.«Dies irae» - цитата у творчості композитора, яка є символом смерті,
виступає у прихованому вигляді, часто майже повністю асимілювавшись в
тексті автора. Поряд з цим, варто зазначити (на що вказує епіграф з
Шевченкового вірша ) , що у прелюдії номер 3 з «Шевченкової сюїти» “Dies
irae” використовується у дещо іншому значенні – як символ справедливого
Суду.
7.Авторські. знаки Лятошинського: Великий мажорний ( у мінорі
квінтсекстакорд VI ст.) септакорд, названий «тонікою Лятошинського»
(вперше – у фортепіанному тріо номер 1), квінта в основі септаакорду – одна
з яскравих ознак стилю композитор, часто використовує фонічні особливості
септакордів (квінт. фонізм великого мажорного септакорду) і вихід за межі
нотного стану вгору і вниз (фігура гіперболи), часто використовує принцип
градації, ( така фігура присутня до прикладу в фіналі симфонії номер 4),
характерне використання тональності es-moll – фігура aposiopesis
8. Створення “Увертюри на чотири українські теми”, вважає В. Самохвалов
початком третього, “українського” періоду в творчості композитора, хоч
остання хронологічно не вкладається у запропоновану дослідником схему, а
отже, – випадає з неї. – Слід зазначити, що у 20-ті роки були також написані
хор “Тече вода в синє море” та опера “Золотий обруч” – твори з яскраво
вираженою національною основою. А це переконує нас в органічній та
стилістичній цілісності, внутрішній єдності стилю Лятошинського, і ця
єдність є результатом міфологічності його мислення. Адже авторський міф,
за визначенням О. Лосєва, найвища субстанційна об’ява особистісного
первня, для нього властива цілісність, що не піддається поділу і
розчленуванню на окремі автономні фрагменти. Тому творчість
Лятошинського треба розглядяти не лінійно, з чітко виділеними етапами (хоч
і такий поділ має право на існування), а швидше за все – концентрично, коли
кожне попереднє коло вписується у наступне, ширше за обсягом за
принципами колового руху.
9.Одна з найхарактерніших тенденцій музики ХХ ст. - явище так званої
циклічної міфологічної темпоральності .Її сутність полягає в утворенні
“наджанрів, які, зазвичай, називаються “надциклами” .Проаналізувавши
твори Лятошинського, написані ним у 60-х роках, можна зауважити певну
спільність, що виникає на інтонаційній та жанровій основах. Зашифрована
цитата секвенції “Dies irae”, поєднана з мелодикою оліготонічного типу у
певних творах композитора дає підставу стверджувати, що такі твори
формують «надцикл» («Польська», «Слов’янська» сюїти, «Слов’янська
увертюра»). Також, на основі аналізу «надциклів» композитора, у якому
поєднується особисте авторське і об’єктивне висловлювання можна
стверджувати, що тема смерті, виражена символом “Dies irae”,
переплітається з темою “пам’яті”, формуючи таким чином єдиний
“гіперцикл” усієї творчості Майстра.