Карл Орф

1895-1982
  Майже вся творчість німецького композитора і драматурга
Карла Орфа так чи інакше пов'язане з театром, якому він
присвятив понад 15 творів.
 Театр Орфа - явище незвичайне, що стоїть «поза традиціями».
Це не драматичний спектакль і не опера. Це універсальна
синтетична музична вистава, яка містить елементи різних
Витоки театральних форм.

театру Орфа  Серед них переважають старовинні, «дооперні» форми,

пов'язані з вуличними карнавалами, середньовічними
містеріями, італійською комедією масок, театром маріонеток,
елементами хореографії, пантоміми, ораторії. Музика в цьому
спектаклі відіграє дуже важливу роль, але при цьому виступає
на рівних правах з іншими компонентами.
 Театр Орфа
Інтерес Орфа до театру обумовлений
спільним захопленням жителів Баварії
сценічним мистецтвом. Уродженець
Мюнхена, кровно пов'язаний з баварською
культурою, він здобув освіту в мюнхенській
Музичної академії, де згодом став
професором композиції.
Головною професійною школою був
драматичний театр: відразу після
Цілковите занурення в театральну
закінчення Музичної академії Орф починає
атмосферу. Він був не тільки диригентом в
працювати в мюнхенському камерному
драматичних спектаклях, а й
театрі, а пізніше - в драматичних театрах
концертмейстером на хореографічних
Мангейма і Дармштадта. Ця діяльність
вечорах, суфлером, освітлювачем, навіть
стала для нього стимулом до пошуку тих
робітником сцени.
нових форм театрального синтезу, до яких
він прийшов у майбутніх творах.
 Створив альтернативну модель сучасного музичного театру.

Відкинув уже неактуальну психологічність сюжетність і героєцентризм.

Покінчив із диктатутрою сольного вокалу, висунувши на перше драматургічне

місце хор.

Суттєво розсунув горизонти жанрового синтезу, включивши до арсеналу

Альтернативна елементи пантоміми.
модель музичного
Переніс головний смисловий акцент з колізії на дійство.
театру
Скасував питомо романтичні лперні засади: наскрізний характер розвитку,
віртуозність співу, традиційні уявлення про структуру.

Мета: гуманізація сучаної «огрубілої» людини шляхом пробудження її

шляхетних музично-театральних інстинктів (антична естетика).
  Творча діяльність Орфа тривала довго, аж до його 80-річчя. Доля немов
компенсувала композитору «запізніле» набуття успіху у публіки. Помітною
фігурою сучасного німецького мистецтва він став тільки після прем'єри сценічної
кантати «Карміна Бурана». Перше виконання цього музичного бестселера XX
століття відбулося в 1937 році, коли композитору було вже за сорок. До цього
часу представники його покоління - Пауль Гіндеміт, Артюрр Онеґґер, Сергій
Прокоф'єв - давно завоювали світову популярність.
 Пізніші сценічні кантати Орфа - «Катуллі карміна» і «Тріумф Афродіти» - склали
разом з «Карміна Бурана» триптих «Тріумфи».
 Жанр сценічної кантати став початковим етапом на шляху композитора до

Театральні створення інших синтетичних театральних форм, що представляють

новаторський театр Орфа. Це:

жанри - Повчальні музичні казки - «Місяць», «Розумниця» (обидві на сюжети казок братів
Грімм), «Шахраї» («Астутулі»).
- Містерії - «Містерія воскресіння Христа», «Чудо народження немовляти», «Містерія
кінця часу».
- Розмовно-музичні драми, призначені для драматичних акторів, співаків, хору і
оркестру - «Бернауерін», «Хитруни», «Сон в літню ніч».
- Античні трагедії - «Антігона», «Цар Едіп», «Прометей» (антична трилогія).
 Театральні жанри

 Якщо сценічні кантати і античні трагедії - це

твори цілком музичні, то в містерії хоровий спів
чергується з розмовними сценами, а в п'єсах для
драматичних акторів музикою озвучуються лише
самі «відповідальні» моменти.
 Окремо стоїть «Астутулі», єдина у Орфа п'єса
майже без використання звуків певної висоти. Її
основний музичний компонент - ритм ударних і
ритм старобаварскої мови. Незвичайні виразовіі
засоби – «П'єси» для читця, хору, що говорить, і
ударних на вірші Б.Брехта (1975).
 Найбільше оперних рис спостерігається в
«Розумниці» (1942), в якій є схожість з
німецьким зингшпілем з його пісенними
формами і великою кількістю розмовних сцен.
Більшість сцен тут - музичні, ряд героїв має
вокальні характеристики, а партія головної
героїні цілком вокальна. Оркестр - симфонічний,
потрійного складу, з великою групою ударних,
фортепіано, челестою і арфою. Однак якщо
композитор і орієнтувався на оперу, то на оперу
доромантичну.
 Неокласичні тенденції

 Мюнхенський неокласицизм (на відміну від

франкфуртського класицизму П.Гіндеміта).
 У старовинній музиці він знайшов близькі собі художні
якості - економію засобів, строгість конструкції. Все це
мало велике значення для формування оригінального
музичного стилю Орфа.
 Характерне і його звернення до «вічних» античних
сюжетів, запозичених у п'єсах Софокла ( «Антігона», «Цар
Едіп»), Есхіла ( «Прометей»), Шекспіра («Сон в літню
ніч»). Улюбленим літературним джерелом для творів Орфа
стає також середньовічна література, сюжети народних
казок, історичних хронік, містерій. Про «орфізм» - ст.274-
274 О.Корчова
 Однак неокласичні тенденції отримують у Орфа самобутнє,
індивідуальне втілення. Вони мають мало спільного з тим
варіантом неокласицизму, який дає творчість Пауля
Хіндеміта з його орієнтацією на інструментальну культуру
бароко.
Особливості стилю
 Стиль Карла Орфа відрізняється скупістю музично-виразних засобів.
Його музика, за своїм складом вражаюче проста, часом до
примітивності, володіє гіпнотичною силою впливу на найширші маси
слухачів.
 Musica elementaria. Зібрання певних мелодичних матриць,
метроритмічних формул, фактурних, тембрових, агогічних прийомів.
 Композитор досягає граничної виразності за допомогою елементарних
музичних засобів. Вважаючи, що складні прийоми сучасної
композиторської техніки привели музичне мистецтво до розриву з
широкою аудиторією, Орф прагнув повернути його до стародавніх
джерел. Саме тут він вбачав основу виживання мистецтва.
 Звідси - відродження монодії, діатонічна ладотональна основа, прості
гармонійні структури, заміна гармонійного розвитку різноманітними
порівняннями.
 Гармонія Орфа зачаровує силою своєї елементарності, архаїчності (в
цьому відчувається схожість зі стилем І.Стравінського, Б.Бартока). На
тлі панівної діатоніки рідкісні хроматизми сприймаються як яскрава,
ефектна фарба. Широко використовується модальність з переважною
відсутністю ввіднотоновості, акорди нетерцієвої структури, тривалі
педалі і остинато.
 Жанрово-інтонаційні витоки
творчості
 Кілька шарів різного культурного походження:
 Мовно-декламаційний (вигуки, зойки, підйоми-спади тощо)
 Інфантильний (дитяча говірка, дитячий спів)
 Фольклорний (пісенно-танцювальні елементи народної музики). У 1930-ті роки,
разом зі своїм другом, університетським професором Куртом Хубером, Орф вивчав
і обробляв народні пісні і танці гірських областей Баварії.
 Середньовічно-церковний (звороти, притаманні григоріанському співу)
 Умовно-архаїчний (гіпотетична реконструкція інтонацій античної музики)
Усе «цементується» жорсткою метрикою та фірмовим знаком – остинатністю. Також
стабільними компонентами залишаються: тематичний повтор (буквалний/варіантний),
функційна ладогармонічна основа. Частина засобів має класичне походження, інша –
старовинне (О.Корчова, ст. 280).
 Особливості
стилю
 Головним же засобом виразності в його творах є
первісна магія ритму, яка вносить в музику Орфа
язичницький, колективний початок. Потужні ритми,
змінність акцентів, ритмічні остинато втілюються
композитором не тільки за допомогою величезного
складу ударних інструментів, а й за рахунок чіткої,
скандованої подачі поетичного тексту.
 Пріоритет ритмічного початку в музиці Орфа
призводить до відмови від симфонічного оркестру (до
середини 50-х років). Композитор замінює його
надзвичайно різноманітним ансамблем ударних
інструментів, включаючи численні інструменти
Східної Азії і Африки. Але навіть в більш
традиційних оркестрових складах провідну роль
відіграють ударні, а поряд з ними - кілька фортепіано,
які є майже обов'язковими інструментами в театрі
Орфа. Найхарактерніший для нього інструментальний
склад - рояль і ударні.
 Роль струнних різко падає, особливо традиційно
провідних скрипок і віолончелей. Разом з тим,
композитор винахідливо користується незвичайними
поєднаннями інструментів і незвичайними прийомами
гри на них (плектром або паличкою по струнах
фортепіано, акордової pizzicato смичкових по типу
гітарних прийомів, флажолети контрабасів).
  Відмовляючись від симфонічного оркестру, Орф зосереджує виняткову увагу на
людському голосі. Джерелом його музики є слово, яке стає наріжним каменем.
Способи подачі слова в творах Орфа виключно різноманітні:
- розмовна мова;
- ритмізована мова без певної висоти;
- псалмодіювання (в тому числі хорове) на одній ноті, у вузьких інтервальних межах,
або, навпаки, з вільною мелізматикою;
- власне спів;
- «мовна арія» (де слова мають як би мелодійне звучання, наприклад, в «Царі Едіпі»).
Особливості  Провідна роль слова в творах Орфа визначила його наполегливий інтерес до
стилю різних мов і діалектів. Прагнучи достовірності, автентичності тексту, композитор
використовує мови минулих епох: давньогрецьку, старофранцузьку, класичну і
середньовічну латинь, баварський діалект. Ця практика невіддільна від його
власної словесно-поетичної творчості (Орф - автор текстів більшості своїх
творів).
 «У старих мовах живе колишня велич старої культури. Я намагаюсь викликати
душу цих світів, мова яких була вираженням їх духовного вмісту» - К.Орф.
 Навмисна простота використовуваних Орфом музичних засобів, яка здійснювала
потужний вплив на його сучасників. Ця простота увібрала в себе різні пласти
багатовікового досвіду як європейської, так і світової культури - культури всього
людства.
Музично-педагогічна система
Орфа
 Свої театральні твори Карл Орф створював з розрахунку на універсального артиста, який
може бути і читцем, і співаком, і актором, і навіть мімом. Він був переконаний в тому, що
подібна універсальність закладена в природі людських здібностей, треба тільки створити
умови для їх розвитку. Композитор розробив свою оригінальну модель навчання дітей
музиці в процесі вільного музикування.
 Питаннями музичного виховання Орф став займатися вже в молоді роки. Він заснував у
Мюнхені (разом з хореографом Доротеей Гюнтер) школу гімнастики, музики і танцю (1924).
Багаторічний досвід роботи в цій школі ліг в основу музично-педагогічної системи Орфа.
Вона спирається, головним чином, на розвиток почуття ритму як первісної основи музичних
здібностей, а також на синтез музики і руху.
 Результатом роботи композитора в школі Гюнтер стала п'ятитомна праця «Шульверк». В
основі «Шульверка» лежить фольклор - південно-німецькі пісні і танці.
 У 1962 році в Зальцбурзі, у Вищій школі музики та образотворчого мистецтва «Моцартеум»,
став діяти створений Орфом Інститут музичного виховання. Інститут Орфа став
найбільшим міжнародним центром підготовки музичних вихователів для дошкільних
установ та загальноосвітніх шкіл.
 Педагогічна система Орфа ставить за мету не навчання музиканта-професіонала, а
формування гармонійно розвиненої особистості, здатної як до сприйняття самої різної
музики - від середньовічної до сучасної, так і до практичного музикування в самих різних
формах.