Professional Documents
Culture Documents
Історія музики.
Історія музики.
Реферат виконала
студентка ІІІ курсу
спеціалізація: режисура
сласичного балету
заочне навчання
Коваленко Владислава
Викладач: Фількевич
Галина Миколаївна
КИЇВ 2021
Європейське оперне мистецтво ХVІІ-ХVІІІ століття.
Про утвердження світських тенденцій у музичному мистецтві ХVІІ-ХVІІІ століть
свідчить не тільки хорова музика даного періоду, але й досягнення музичного театру
(опери, балету). Найбільш глибоко конфліктно-драматичний зміст епохи музика здатна
була висловити у найдоступнішій їй на той час формі – сценічній. Саме у співдружності зі
сценічним мистецтвом музика посіла в художній культурі таке місце, яке не займала
ніколи раніше.
На протидію важкій і громіздкій опері-seria в Неаполі у 30-х роках ХVІІІ ст. виник
новий оперний жанр - опера-buffa. Вона відповідала прагненням широкого загалу.
Джерела цього жанру різноманітні: комедія дель арте, інтермедії (інтермецо) – комедійні
вставки в антрактах між діями опери-seria. Такі інтермедії здебільшого не мали
самостійного значення. Лише одна інтермедія досягла високого художнього рівня і з
часом відокремилась від опери-seria і стала самостійною виставою. Це відбулось у
Неаполі 1733 року – мова йде про виставу Джованні Батиста Перголезі «Служниця-
пані», яка спочатку була інтермедією (у двох антрактах) триактної опери-seria «Гордий
бранець» того ж таки Перголезі (1710-1736). У подальшому (друга половина ХVІІІ ст.)
опера-buffa розвивалась у різних напрямках: комедія-буфонада, лірико-сентиментальна
опера, казкова тощо. Найбільш відомими авторами були Нікколо Піччіні (1728-1800;
«Чеккіна, або Добра донька», Джованні Паізіелло (1740-1816; «Севільський
цирульник»), Доменіко Чимароза (1749-1801; «Таємний шлюб»).
Єдиною у ХVІІ ст. в Європі країною, яка змогла протистояти впливу італійської
музики і створити свій тип національної опери, виявилась Франція. Фундатором
французької опери був Жан Батист Люллі (1632-1687). Італієць за походженням, він не
наслідував італійських зразків, а базувався на художній культурі Франції, спирався на її
національні традиції. За взірець вокального стилю опер Люллі обрав трагедійну
декламацію як одну з особливостей французького театрального мистецтва. Перша опера
була створена Люллі у сорокарічному віці («Свята Амура й Бахуса», 1672), остання – в рік
смерті («Ацис і Галатея», 1687).
У ХVІІІ ст. протистояння двох напрямів оперного мистецтва (seria і buffa в Італії,
ліричної трагедії і комічної опери у Франції) досягло апогею. І першим, хто прийшов до
усвідомлення необхідності та здійснення оперної реформи, був Христоф Віллібальд Глюк
(1714-1787).
Прем'єра опери відбулася 1733 року в Неаполі як інтермецо — під час двох перерв
«серйозного» твору того ж композитора «Гордий бранець».
Музика XIX ст. невіддільна від балету, причому балету класичного. Романтизм
привніс в нього єдність музики, драматичної дії і танцю. У цей час виробився новий
танцювальний стиль, оснований на легкому та надзвичайно пластичному польоті рухів та
техніці танцю на пальцях (Марія Тальоні - перша балерина, яка стала на пуанти). Реформу
балету здійснив російський композитор П.І.Чайковський. Він став першим російським
композитором, який здобув європейське і світове визнання.
Буржуазне XIX ст. дало початок і музично-сценічним жанрам, головною рисою яких
стала розважальність. Оперета - веселий спектакль, де музичні номери чергуються з
дотепними діалогами, перемежовуються репліками героїв. Вивели цей жанр на рівень
справжнього мистецтва оперети Жака Оффенбаха і Іоганна Штрауса-сина, останній
прославився ще і як “король вальсу”.
Композитор активно працював над твором з 1822 по 1823 рік. Спочатку був
складений фортепіанний варіант, потім дві частини з трьох були оркестровані. Скерцо так і
залишилося в начерках. Музикознавці припускають про рішення автора, що продовження
думки буде зайвим і призведе до втрати ідейного змісту, але цей факт не підтверджено.
До сих пір ніхто не знає, чому він був змушений відмовитися від класичної форми. Проте,
повністю спростовується факт, що композиція не завершена, тому що після закінчення
роботи Шуберт активно займався іншими проектами. Як відзначають його друзі, він не
приступав до нових творів до тих пір, поки не завершить старе. Більш того, він віддав
партитуру Ансельму Хюттенбреннеру, який сам був досить відомим музикантом, що має
спеціалізацію в симфонічному жанрі. Але він, злякавшись, що один буде зганьблений,
залишив партитуру без уваги. Незабаром і Франц забув про свою працю.