2.Характерною рисою творчості Прокоф’єва є оптимізм –
Сергій Прокоф’єв –видатний російський композитор і піаніст, одна
композитору характерна віра в земні цінності. Він весь належить
цьому світові, вірить у його красу, гармонію. С. Прокоф’єв розповідав
про людину, її думки і пристрасті, мрії і надії. Музика С. Прокоф’єва
наповнена бадьорістю, енергією, відчуттям життєвої сили,
впевненості. Інший полюс творчості – лірико-споглядальне начало. С.
Прокоф’єв – художник «об’єктивного» плану. Для цього мистецтво
стає не тільки самовираженням скільки втіленням рівноваги і гармонії
завершеній музичній композиції.
Класичну симфонію С. Прокоф’єв писав протягом 1916 – 1917 років.
Ще в 1946 році був написаний гавот, який згодом став 3 частиною
симфонії, тоді ж були зроблені деякі нариси 1 та 2 частин. Але
основна частина роботи була пророблена влітку 1917.
Симфонія розпочинається гучним акордом всього оркестру, після
якого звучать висхідні пасажі флейт, кларнетів і струнних – наче
відкривається завіса і розпочинається вистава, можливо, лялькова.
Головна тема сонатного алегро – легка, рухлива, в прозорій
оркестровці. Побічна має комічний характер. Largetto написано в
ритмі полонезу, але його характер скоріше нагадує витончений
старовинний менует. Мелодія прикрашена трелями, що нагадують
галантних кавалерів і дам. Середній розділ частини більш
схвильований, музичний розвиток призводить до яскравої кульмінації,
але в репризі три частинної форми повертається рух трохи мінорного
танцю. Третя частина має назву Гавот. Це танець з розмашистими
рухами, широкими мелодійними ходами, яскравий і життєрадісний.
Іскристий, стрімкий фінал, як і 1 частина, написаний в сонатній
формі, повертається до її невпинного руху.
Симфонія №7. 7 симфонія займає особливе місце у творчому доробку
С. Прокоф’єва. Створена у 1952 р., вона стала останнім масштабним
твором композитора, його «улюбленою піснею». Симфонія оспівує
високі ідеали та утверджує красу буття. 7 симфонія Прокоф’єва –
це натхненна лірична поема про щастя. Композиція симфонії утворює
класичний чотири частинний цикл: 1 час.(cis-moll) - одна з
найпрекрасніших тем у творчості Прокоф’єва. вона нагадує елегію,
сповнену тихого просвітленого смутку. Побічна партія (F-Dur)також
лірична, але характер музики зовсім інший – світлий, урочистий,
величний. 2 час. рухливий вальс – картина юнацького новорічного
балу. Перша тема – (F-Dur) – легка, грайлива, безтурботна. Її окремі
фрази виконують різні інструменти оркестру: скрипки, кларнет, гобой.
Друга тема (cis-moll) – ніжна, меланхолійна, мрійлива, інтонаційно
пов’язана з головною партією першої частини. 3 час. Виконує роль
ліричного інтермецо. Музика Andante розкриває думки і почуття зрілої
людини, яка зберегла здатність дитячого світосприйняття. Основна
тема – світла, спокійна, поважна. 4 час. змальовує веселу дитячу гру,
динаміку молодіжного спортивного змагання. Центральний епізод
Фіналу – ще один чудернацькій, комічний марш. Підсумок всієї
симфонії є розгорнута кода.
5. Характерстика фортепіанної творчості
С.Прокоф`єва.Фортепіанна спадщина Прокоф`єва: 9 сонат;
фортепіанні цикли «Сарказми», «Швидкоплинності», «Казки старої
бабусі», «Дитяча музика»; окремі п`єси – «Токата», «Мара»; а також
концертні транскрипції фрагментів власних творів, зокрема, «Марш» з
опери «Любов до трьох апельсинів», музичні номери з балетів «Ромео
і Джульєта» та «Попелюшка» . Загалом, композитор є автором більше
120 фортепіанних п`єс. Окреме місце у творчому доробку митця
займають п`ять концертів для фортепіано з оркестром. С.Прокоф`єв
звертався до фортепіанної музики протягом всього свого життя.
Фортепіанний стиль С.Прокоф`єва відрізняється від музики старших
сучасників. – О.Скрябіна і С.Рахманінова. Це стосується, передусім,
трактування фортепіано як «ударного» інструменту. Прагнучи
подолати надмірну романтичну експресію, С.Прокоф`єв використовує
нові виражальні засоби. Яскравим прикладом Прокоф`євського
піанізму є п`єса «Мара» . Твір органічно поєднав різні образні сфери
його музики-казкову фантастику, нестримну енергію, добродушну
іронію. С.Прокоф*єв вразив сучасників своєю оригінальністю і
швидко здобув славу «модерніста». Яскравим прикладом нового
Прокоф`євського стилю став фортепіанний цикл «Швидкоплинності» ,
створений у 1915-17 роках. Він складається з дванадцяти п`єс, що
передають безпосередні враження автора від того чи іншого образу.
Фортепіанний цикл «Швидкоплинності» - займає важливе місце у
творчості С.Прокоф*єва та користується заслуженою популярністю.
1.
з найяскравіших постатей в музичній культурі першої половини ХХст.
Творча спадщина С.Прокоф’єва вражає багатством, різноманітністю
образного змісту, блискучою композиторською майстерністю,
органічним поєднанням традицій і новаторства. С.Прокоф’єв залишив
великий музичний доробок: 8 опер; 7 балетів; 7 симфоній; 9
фортепіанних сонат; концерти , більше 120 фортепіанних п’єс,
кантати, камерні твори (інструментальні та вокальні), музику до
кінофільмів та пісні. А в 1904 році тринадцятирічного підлітка
зарахували до Петербурзької консерваторії. Протягом навчання в
Петербурзі С.Прокоф’єв вдосконалює свою майстерність як піаніст і
композитор . Ранній період творчості композитора (1904-1918)- час
інтенсивних пошуків власного «обличчя». С.Прокоф’єв вразив
сучасників нестримною енергією, молодечим запалом, мужньо-
вольовим, життєстверджуючим духом. Публіку шокували такі
«варварські» твори, як «Скіфська сюїта» для оркестру чи фортепіанні
п’єси «Токата», «Мара». Не менш своєрідним виявився
прокоф’євсьий гумор-гострий, терпкий, але не злобивий; казково-
фантастичні образи, добродушна іронія, гротеск, але не похмура
сатира. Про це свідчать фортепіанні цикли «Швидкоплинні візії» та
«Сарказми». Значним досягненням молодого С.Прокоф’єва стала
опера на прозовий текст «Гравець» , в якій автор звертається до
жанру лірико-психологічної драми з елементами сатири. У цьому
творі композитор розвиває традиції М.Мусоргського та
П.Чайковського. Він міцно спирався на традиції, що дозволило вийти
за межі естетики «модернізму» та зберегти свою індивідуальність.
Свідченням цьому, зокрема, стала Перша симфонія – один з
найяскравіших зразків неокласицизму у європейському музичному
мистецтві. У 1918 році С.Прокоф’єв виїхав на гастролі в США. Так
розпочався другий період його життя і творчості – «закордонний»
(1918-1933). Поступово С.Прокоф’єв отримує світове визнання. Не
менш значною подією стало виконання Третього фортепіанного
концерту, що засвідчив творчу зрілість автора. Протягом цього часу
С.Прокоф’єв продовжує концертну діяльність у багатьох країнах
Європи. Він тричі відвідав Радянський Союз та виступив як піаніст у
Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Одесі. Третій період життя і
творчості С.Прокоф’єва «радянський» (1933-1953).
4. С.Прокоф’євим створено 6 кантат «Семеро їх», «Кантата до 20 –
річчя Жовтня», « Здравиця», «Олександр Невський», «Балада про
хлопчика, що залишився невідомим», «Розквітай, могутній край», « На
варті миру».Одним із перших була кантата «Семеро їх».
В кантаті скіфські тенденції переплітаються з конструктивістськими,
що характерно також для Скіфської сюїти і симфоній №2.
«Олександр Невський» - монументальне творіння Прокоф’єва,
засноване на музичному матеріалі однойменного кінофільму.
У творчому доробку Прокоф’єва важливе місце займає кантата
«Олександр Невський». Це монументальне вокально-симфонічне
полотно для соліста, хору та сопрано. Кантата створена у 1939 році на
основі музики композитора до однойменного фільму видатного
радянського режисера Сергій Ейзенштейна. Головний герой фільму –
новгородський князь Олександр – одна з найяскравіших історичних
постатей середини XIII ст. Кантата Прокоф’єва змальовує події
далекого історичного минулого. Основна ідея кантати – героїко-
патріотична – прославлення могутності й величі рідного народу та
викриття зла.Кантата скл. з семи частин. I частина – «Русь под игом
монгольським» - невеликий оркестровий вступ до кантати. Музика
розпочинається грізними унісонами на трьох звуках. Вона
характеризує дику монгольську орду. II частина – «Песня об
Александре Невском» - розповідь про славну перемогу князя над
шведами. III частина – «Крестоносцы во Пскове» - різко контрастує
попередній музиці. Перша тема – масивні, як кам’яні глиби, акорди ff
у мідних інструментах. Не менш виразна друга тема – зловісно-
похмурий хорал. Їх доповнює воєнний сигнал хрестоносців у
виконанні валторни. IV частина – «Вставайте, люди русские на
славный бой на смертный бой» - героїчна поема-марш. Невеликий
оркестровий вступ змальовує грізний, тривожний набат. V частина –
«Ледовое побоище» - в драматургії кантати займає центральне місце.
Це наймасштабніший номер, своєрідна розробка, в якій відбувається
зіткнення основних музичних образів. VI частина – «Мертвое поле» -
своєрідний реквієм, данина пам*яті героям,які віддали життя заради
рідного краю. Це «тиха», лірико-
трагедійна кульмінація кантати. Частина написана для соліста та
оркестру. VII частина – «Въезд Александра во Псков» - змальовує
велелюдне народне свято. Це урочистий, радісний підсумок всього
попереднього розвитку. Кантата Прокоф’єва закінчується грандіозним
апофеозом зі святковим передзвоном в дусі глінкінського «Слався» з
опери «Іван Сусанін».
3. Балетна творчість С.Прокоф’єва. Балет «Ромео і Джульєтта»
Провідна роль у творчій спадщині С.Прокоф’єва належить опері і
балету. Балетна творчість С.Прокоф’єва в період до 1930-х рр. в
основному пов*язана з діяльністю Російського балету С.Дягілєва.
Російська національна природа творчості С.Прокоф’єва яскраво
проявилася в першому завершеному і поставленому дягилевською
трупою балеті – «Казці про блазня, що пережартував сімох блазнів» за
мотивами російських казок Афанасьєва. Бажання відобразити життя
сучасної Росії відбилося в балеті «Сталевий скок». Етапним твором
став балет «Блудний син», написаний на основі євангельської притчі.
Велике досягнення С.Прокоф’єва в балетному жанрі пов’язана з його
діяльністю після повернення на батьківщину. Балет «Ромео і
Джульєтта» на сюжет трагедію Шекспіра став подією світового
значення. Вражаючого успіху досяг С.Прокоф’єв у балеті
«Попелюшка» на сюжет казки Ш.Перро. Романтична сутність музики
Прокоф’єва виявилася, насамперед в особливій ролі відродженого в ті
роки одухотвореного вальсу. Останній балет « Казка про кам’яну
квітку» також виразно проявив національний склад музики
Прокоф’єва.

Балет «Ромео і Джульєтта» - одна з вершин творчості Прокоф’єва,

справжня перлина музично-хореографічного мистецтва XXст.
Жанр – лірико-психологічна трагедія.
Тема – історія кохання двох юних героїв, які відстоюють своє право
на щастя й гинуть через криваву ворожнечу між їхніми родинами.
Основний конфлікт – зіткнення добра і зла, любові і ненависті,
благородних людських ідеалів.
Ідея балету високо гуманістична – прославити глибокі людські
почуття та викрити жорстокість і зло.
Композиція балету скл. З дій та епілогу( всього 9 картин) , кожна з
яких є етапом у розвитку драми. Балет складається з відносно
невеликих завершених музичних номерів, кожен з яких має програмну
назву. Вони швидко змінюють один одного, як кадри фільму.
«Вступ» побудований на основі трьох тем. Балет розпочинається
темою «кохання-прощання» Ромео і Джульєтти. Друга тема вступу у
гобоя – граціозна і ніжна – змальовує образ юної Джульєтти. 1
картина скл. з двох великих частин. В першій панує радісний,
безтурботний настрій. Друга частина картини різко контрастує
попередній музиці. 2 картина відкривається номером «Джульєтта –
дівчинка» експозицією образу головної героїні. II дія – побудована за
принципом контрастного співставлення картин та музичних номерів. 3
і 5 картини змальовують народне вуличне свято-карнавал. 4 картина
– поетична й урочисто піднесена сцена вінчання. 5 картина -
своєрідна «реприза» 3 картини – вуличне свято триває. Проте, хід
подій несподівано різко драматизується. « Поєдинок Тібальда і
Меркуціо». III дія – зосереджена на розвитку образів Ромео і
Джкльєтти. 6 і 8 картини відбуваються в кімнаті головної героїні. 6
картина – розпочинається «Сценою прощання» юних героїв. В 7
картині – з*являється ще один лейтмотив балету, вона уособлює
образ смерті. У 8 картині – важлива роль належить музичному
номеру «Джульєтта сама». Музика правдиво передає складну
психологічну боротьбу в душі героїні. 9 картина – трагічна
кульмінація балету. Вона складається з двох номерів – «Похорон
Джульєтти». Вона розкриває глибоку скорботу та красу людської
душі. Фінал балету – «Смерть Джульєтти» - скорботно-
просвітлений гімн глибоким людським почуттям. Трагічна доля Ромео
і Джульєтти примирила батьків. Балет Прокоф’єва закінчується
тихими просвітленими акордами оркестру.