Ігор Стравінський - 
російський композитор та диригент українського романтизму. Талант і творче "кредо" композитора яскраво проявилися в жанрі
походження. Народився в Оранієнбаумі поблизу Санкт-Петербурга. З
дитячих років вчився гри на фортепіано у А. П. Снеткової і Л. А. Кашперової.
У 1900-05 навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету.
У 1903-08 брав уроки композиції у Миколи Римського-Корсакова, якого
називав своїм духовним батьком. В 1906 році одружився на своїй двоюрідній
сестрі Катерині Носенко, з якою мав двох синів та двох дочок. 1909 на
прем'єрі «Феєрверку» познайомився з імпресаріо Сергієм Дягілєвим. Пізніше
на його замовлення написав ряд балетів, що були поставлені у «Російських
сезонах» в Парижі, зокрема «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна» ,
що принесли композиторові світову славу. З 1910 довго жив за кордоном.
Через хворобу дружини з 1914 оселився у Швейцарії, а після початку першої
світової війни вже не повертався на батьківщину протягом більш ніж 50 років.
Родина Стравінських жила в зйомних будинках, спершу в Кларане у
диригента Ернеста Ансерме, друга та однодумця композитора. Навесні 1915
року родина переїздить до міста Моржі, що поблизу Лозанни. У Швейцарії
значною роботою Стравінського стала «Історія солдата», поставлена під
орудою Ернста Ансерме. Прем'єра «Історії солдата» пройшла в Лозанні 29
вересня 1918 року, а за два роки вистава була представлена на сцені
Женевської опери. З 1920 року жив у Франції, де співпрацював з виробником
механічних піаніно Pleyel, зробив для цього інструменту ряд перекладень
власних творів. У 1934 р. прийняв французьке громадянство. З 1939 —
в США (з 1945 — американське громадянство). Вів широку концертну
діяльність (диригував переважно власними творами, виступав і як піаніст). У
1962 р. відбулися авторські концерти в Москві і Ленінграді. Помер Ігор
Федорович 6 квітня 1971 року від серцевої недостатності. Похований на
кладовищі Сан-Мікеле у Венеції (Італія) поряд зі своєю дружиною.
Стиль:
Творчість Стравінського вирізняється образно-стилістичною різноманітністю,
проте підпорядкованою в кожен творчий період своїй стрижньовій тенденції.
У т. зв. російський період (1908 — початок 20-х рр.), найкращими творами
якого є балети «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна», хореографічні
сцени «Весілля», Стравінській виявляв особливу цікавість до якнайдавнішого
і сучаснішого йому російському фольклору, до ритуальних і обрядових
образів, до балагану, лубка. У ці роки формуються принципи музичної
естетики Стравінського, пов'язані з «театром уявлення», закладаються основні
елементи музичної мови — «поспівковий» тематизм, вільний метро-ритм,
остинатність, варіантний розвиток і т. д. У наступний,
т. зв. неокласицистський період (до початку 1950-х рр.) на зміну російській
тематиці прийшла антична міфологія, істотне місце зайняли біблійні тексти.
Стравінській звертався до різних стильових моделей, освоюючи прийоми і
засоби європейської музики бароко, техніку старовинного
поліфонічного мистецтва та ін. Названі твори, а також балет із співом
«Пульчинелла», балети «Поцілунок феї» , «Орфей», 2-а і 3-а симфонії, опера
«Пригоди гульвіси»— не стільки високі зразки стилізації, скільки яскраві
оригінальні твори. Пізній період творчості (з середини 1950-х рр.)
характеризується переважанням релігійної тематики, посиленням ролі
вокального елементу, вільним використанням додекафонної техніки . При
всій стилістичній контрастності творчість Стравінського відрізняється
єдністю, обумовленою його російським корінням і наявністю стійких
елементів, що виявляються в творах різних років. Стравінській належить до
провідних новаторів 20 століття. Він однин з перших відкрив нові музично-
структурні елементи у фольклорі, асимілював деякі сучасні інтонації
(наприклад, джазові), вніс багато нового в метроритмічну організацію,
оркестрове письмо, трактування жанрів.
Стравінський і Україна:
Для сучасної української музичної спільноти актуальними є дослідження
духовних зв'язків Ігоря Стравінського з українською культурою. Значну
частину своїх творів Стравінський писав на українській землі, а їхні джерела
знаходив в українському фольклорі. Райським куточком для своєї творчості І.
Стравінський називав містечко Устилуг поблизу Володимира-Волинського.
Він приїжджав сюди до родини. Тут зустрів своє кохання, жінку, з якою
поєднав свою долю, — Катерину Носенко. Після одруження 1906 року Ігор
Стравінський розробив проект, за яким на околиці Устилуга був побудований
його власний дім. Разом з братом Гурієм він заклав липову алею, котра й
сьогодні милує око відвідувачів музею композитора та вихованців музичної
школи, що знаходиться у його будинку. Щоліта з 1907 до початку Першої
світової війни композитор писав свої твори в Устилузі. В Устилузі І.
Стравінський написав перший твір — фантазію для оркестру «Феєрверк»,
якому присвятив півтори місяці напруженої праці. Загалом же в Устилузі він
працював над 17 творами, серед яких «Жар-птиця», «Петрушка» і широко
відома «Весна священна». У 1994 році у Луцьку вперше було проведено
міжнародний фестиваль «Стравінський та Україна», у програмі якого були
концерти, а також наукова конференція, на якій чи не вперше в Україні
розглядалося питання духовного зв'язку Ігоря Стравінського із українською
культурою. У 2005 було проведено другий, а в 2006 — третій міжнародний
фестиваль. У червні 2010 року в Луцьку та Устилузі проходив уже VII
музичний фестиваль «Стравінський та Україна». У 2011 році цей фестиваль
відбувся восьмий раз. У 1990 році в м. Устилуг Волинської області відкрито
перший у світі музей видатного композитора.
Новаторські відкриття Ігоря Стравінського
Ігор Стравінський увійшов у світову музичну культуру як представник
модернізму - нових тенденцій у мистецтві, що протистояли естетиці
балету, одній із чільних ділянок його мистецької діяльності. Стравінський
написав близько 15 балетів. Стосовно ряду балетів Стравінського ("Весна
священна", "Жарптиця", "Весіллячко" тощо) можна застосувати тезу про їхню
тотальну фольклоризацію, причому в новаторському дусі. Йдеться про
звернення до первозданних, архаїчних зразків фольклору, "варваризмів", а з
іншого боку ("Петрушка") - до музики побуту - популярних, банальних
наспівів.  Творчість Стравінського привнесла в балет небувалу раніше
напористу динаміку, збагатила оркестр новими метро-ритмічними, а також
колористичними виразовими засобами: з його іменем пов'язані такі поняття,
як тембр-інтонація, тембровий ритм. Сьогодні повз новаторські відкриття
Ігоря Стравінського не може пройти мимо жоден композитор, жоден діяч
балетного театру. Його музика стимулювала радикальні новаційні пошуки в
хореографії, надихала на творчі звершення найвідоміших балетмейстерів
сучасності: один лише Джодж Баланчін на основі партитури Стравінського
поставив 30 різних балетів. Хоча, слід відзначити, хореографічна
інтерпретація балетних творів великого майстра-реформатора не є простою
справою: вона вимагає глибокого проникнення у зміст і стильовий характер
його музики, високого артистизму виконавців (скажімо, в "Петрушці"). Звідси
- часті невдачі й постійні пошуки нових сценічних версій, а також такий
парадоксальний факт, що балетна музика Стравінського частіше звучить із
концертної естради, ніж у театральних залах. Досить згадати неймовірну
популярність "Весни священної" як кульмінаційного номеру концертного
репертуару майже всіх симфонічних оркестрів світу, в тому числі й України. 
«Петрушка» ( 4 картини)
Це твір яскраво новаторський. В цьому творі знайшли своє творче
переосмислення традиції російської класичної музики і втілення деяких рис,
властивих мистецтву 20 ст. Дія балету – «вулиці» відбуваються в
Стародавньому Петербурзі 1830 – х роках. Основні дійові особи ляльки, між
якими відбувається драма, нескладна, банальна. Це історія нещасливого
кохання Петрушки до Балерини, яка відмовляє йому і надає перевагу Арапу.
Сутність твору – розкрити картини душевності, одинокості нещасного
Петрушки, якому протиставлений оточуючий світ, жорстокий і злий Арап,
легковажна балерина, їх спільний господар, байдужий натовп. Ідея твору –
гуманістична – співчуття герою , який мріє про недосяжне для нього щастя.
Образ нещасної, бідної істоти, яка служить мішенню для глузувань
оточуючих, але яка спроможна тонко відчувати .В балеті яскраво проявилось
поєднання класичних традицій і тенденцій сучасного мистецтва. 2 картина
цілком присвячена характеристиці Петрушки – маленького некрасивого
чоловіка, який тяжко страждає від нерозділеного кохання. На політональній
основі бурхливо розвиваються віртуозні фортепіанні пасатті мартеллато, що
приводять до пронизливої другої фанфарної теми ( унісон труб і корнетів,
продовженні трьома тромбонами). Це звучить прокляття Петрушки. Із появою
Балерини музика стає стрімко поривистою і дзвінко блискучою за
колоритом. Завершує картину різке звучання труб, які ніби підкеслюють
рокову недосяжність Петрушки бути щасливим. У 3 картині на чіткий
ритмічній формулі малого барабану, йде танець балерини, плоска механічно –
бездушна мелодія солюючого кларнета – пістону. Каденція флейти на звуках
домінант септакорду мі- бемоль мажору служить вступом до вальсу – дуету
Балерини і Арапа. У 4 картині проявляється мотив фанфарної теми
Петрушки. З фрагментами теми Петрушки змішуються інтонації Арапа
Переможений Петрушка падає з проломленим черепом. Епізод смерті
Петрушки – один з найбільш визначних моментів у музиці балету.
Зберігаючи з точністю висотний малюнок фанфарної теми , Стравінський
шляхом зміни ритміки, динаміки і тембру надає їй ліричний характер.
Особливо вражаюче звучання теми Петрушки у солюючої скрипки, ніби у
момент прощання з життям відкрилося на коротку мить щось людське, в
цьому образі, що скривався під образом ляльки.
« Весна священна»
« Весна священна» йшла 28 травня ввечері. Навесні 1910 року, закінчуючи
партитуру першого з тріади балетів « жар - птиця». Стравінський задумує
симфонію з фіналом до неї – « священну пляску» . Стравінський зразу
поділився задумом зі своїм другом, художником Миколаєм Реріхом, який
писав картини на тему слов’янського язичництва. Робота тривала 4 роки, і в
ній було багато перерв в цей же період був поставлений 2 балет «
Петрушка» , романси на вірші Бальмонта, кантата для хору й оркестру «
Звездоликий», опера « Соловей» . Створюючи « Весну священну»,
Стравінський уявляв собі сценічну сторону твору,як ряд простих ритмічних
рухів, що виконуються великими групами танцівників, без зайвих форм і
надуманих ускладнень. Щодо самої музики балету, то основним джерелом
новаторства тогочасного Стравінського була російська народна творчість, він
неабияке глибоко проникав в її суть : (виданими нотними збірками не
користувався.) 1 частина ( « Весняное гадание», Пляски щеголих», « Игри
умикання») Порівнюючи « Весну» з « Петрушкою» слід сказати що вони
дуже відрізняються. Дійові особи Весни – язичники Русі, міцно пов’язані з
землею, зі стихійними силами природи. Люди позбавлені інтелекту, і майже
не відрізняються від природи. « Весна» розпадається на 13 епізодів, з них 7 в
1 частині, і 6 в другій. 1 частина « Поцілунок землі», 2 частина « Велика
жертва». В першій частині змальовується єдність язичників з землею. Після
« Вступу»,що змальовує природу, пробуджену весняним сонцем, в «Весняних
гаданях» і « Пляскам Щеголих».