РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:
«ІГОР ФЕДОРОВИЧ СТРАВІНСЬКИЙ
1882-1971»

ВИКОНАВ:
УЧЕНЬ 9-Б КЛАСУ
С/Ш № 271 М.КИЄВА
ФЕДОРОВ ВЛАДИСЛАВ

Ігор Стравінський та його епоха

 Композитор, про якого піде мова, його життя, творчість, твори, думки – все це
створює одне з цих незвичних і загадкових явищ, що були подаровані нам історією
мистецтва першої половини ХХ століття. Ім’я цьому явищу – Ігор Стравінський.
Через постійні радикальні зміни стилю цього українського за походженням
композитора називають “Пікассо в музиці”. Ще його називали “Людиною тисяча
одного стилю”, “Музичним Протеєм”, “Композитором-хамелеоном”,
“Законодавцем музичних мод”, “Винахідником музичних страв на світовій кухні”.
Цей перелік характеристик можна продовжувати. Але при такій дійсно широчезній
палітрі музичних мов і стилістик, композитор завжди залишався багатостороннім
антиромантиком та був вірним завжди тільки тій стильовій орієнтації, яка
протистояла романтичній експресії. А останьої в музичній культурі того часу було
дійсно забагато: такі напрямки, як постромантизм та експрессіонізм, заполонили
музичний лексикон більшості митців першої половини
ХХ століття.
Стравінський народився 17 липня 1882 р. в місті
Оранієнбаум (Ломоносов) під Санкт-Петербургом. У
всіх біографічних джерелах – навіть у Вікіпедії – можна
прочитати те, що він був сином прославленого оперного
співака, соліста Маріїнського театру в Петербурзі
Федора Стравінського. І то є дійсно важливий факт, бо
саме батько-музикант вплинув на подальший музичний
розвиток дитини. Наприклад, в першу чергу тим, що
малий Ігор не вилазив з оперного театру: оперні твори, з
якими він мав нагоду знайомитися завдяки професії батька, зайняли вагоме місце
через різнопланових музичних вражень дитинства композитора. Багато років потому
в своїх мемуарах “Хроніка мого життя” Стравінський згадував про своє перше
відвідування оперного спектаклю – опери “Іван Сусанін” Глинки: “Саме тоді я
вперше почув оркестр – та й який оркестр! Оркестр, що виконував Глинку!
Враження було незабутнє...”.
З 9 років Стравінський почав грати на фортепіано, а з 18 – самостійно вивчати
композицію. Одночасно, в 1900-1905 рр., займався на юридичному факультеті
Петербурзького університету. Хоча юнак почав створювати власні композиції,
музика тоді ще не була головною для майбутнього генія стильових перевтілень.
Це сприймалось їм як хобі до моменту знайомства з сином Миколи Римського-
Корсакова, що навчався також в університеті. Через певний час з’явилась
можливість отримати консультацію у самого майстра - влітку 1902 р. обидві сім’ї
відпочивали по сусідству. Римський-Корсаков відрадив Стравінському поступати в
консерваторію, але запропонував двічі в тиждень приходити на уроки до нього
особисто.
Починаючи з 1907 р. Стравінський створив
майже сто різних опусів: дев’ять балетів, чотири
опери, три вокально-хореографічні вистави, п’ять
симфоній, шістнадцять інших творів для оркестру,
чотирнадцять камерно-інструментальних п’єс,
п’ятнадцять хорових, одинадцять фортепіанних,
двадцять романсів та пісень.
Не один раз навкруги його творів розгоралися
пристрасті, виникала гаряча полеміка: захоплення
поклонників змінювалися насмішками противників,
бурні овації – оглушливим свистом. Така емоційна крива у сприйнятті музики
Стравінського багато в чому пов’язана з особливостями його творчого шляху, для
якого характерні несподівані та круті повороти.
Стравінський почав свій творчий шлях як ортодоксальний учень корсаковсько-
глазунівської школи, послідовник “Могутньої кучки”. Зненацька композитор різко
повернувся спиною до першого вчителя, разом із вдячністю з його вуст виливалась
дуже гостра критика стилю та естетики свого першого “шефа” (але все таки смерть
Римського-Корсакова в 1908 році вразила його пам’яті першого вчителя
Стравінський присвятив “Траурну пісню” для оркестру).
В той час композитор відчув сильний вплив французького імпресіонізму
(найяскравішим і єдиним „чистим” представником цієї течії в музичному мистецтві
був француз Клод Дебюссі). Однак це захоплення було недовговічним: молодий
петербуржець невдовзі відмовився від імпресіоністської “віри” й став одним з
лідерів творчої опозиції мистецтву Дебюссі, серед яких виділялися прихильники
течії неопримітивізму. Пройшло ще кілька років - і Стравінський здійснив нову
“шалену модуляцію” – до неокласицизму. Наприкінці, після різнобічних
експериментів “всередині” цієї тенденції, композитор знову вразив сучасників. Він
став переконливим послідовником тієї самої серійної системи композиції, яку
відхиляв протягом багатьох років.
Ця примхливість стилістичної еволюції Стравінського має, однак, дві важливі
закономірності. По-перше, вона багато в чому віддзеркалює загальні тенденції
розвитку тогочасного західноєвропейського мистецтва. По-друге, при всіх своїх
творчих метаморфозах Стравінський все ж таки зберігав ті чи інші риси своєї
індивідуальності. Зокрема, навіть в серіальних його творах останньої пори творчості
неважко виявити притаманні тільки йому риси музичної мови.
Слід також відзначити, що Ігор Стравінський все своє життя пропагував
догмати “мистецтва для мистецтва”. В цьому розумінні він – послідовник так
званого “чистого мистецтва”. То була така естетична концепція, що підкреслювала і
вважала за головну тільки автономну естетичну цінність мистецтва. Заклопотаність
мораллю, користю, реалізмом і дидактикою - все це, за переконанням „чистих
митців” не має ніякого відношення відношення до справжнього мистецтва і навіть є
шкідливим для справжнього художнього результату. Стравінський теж цурався
соціальної функції мистецтва, нехтував гарячими подіями свого часу. Для нього, як і
для інших прихильників цієї ідеології, не важливе було те, що не стосувалося
мистецтва. Творчість його базувалася на задачах суто естетичних.
 Ігор Стравінський – видатний новатор перш за все у сфері ритму в музиці.
Разом з відомими композиторами ХХ століття угорцем Бела Бартоком та своїм
співвітчизником Сергієм Прокоф’євим, він значно розвинув ритмічну динаміку
музики, зробивши її одним з найголовніших засобів виразності в музиці ХХ
століття. Особлива заслуга Стравінського полягає у відкритті прихованих до того
часу резервів ритмічної динаміки, які висунули його на перший план не лише як
елемент виразності, алей як елемент конструктивний (тобто такий, що відіграє
значну роль в побудові цілого твору та його драматургії). Стравінський розробив
багато нових ритмічних форм небувалої в європейській музиці гостроти. Принципи,
якими оперував Стравінський у використанні ритму в якості провідного засобу
виразності в музичному творі, призвели до внутрішньої реформи у музичній
композиції. Музикознавці-теоретики визначають ритм в творах Стравінського як
„нерегулярну акцентність”: тобто різні форми нерегулярності виникають внаслідок
порушення рівномірної пульсації. Нерегулярність ритміки у Стравінського набуває
характеру активних протиріч регулярності та нерегулярності, безперервної боротьби
між ними. Все це породжує неймовірну емоційну загостреність в музиці
композитора.
 Такі складнощі ритмічної будови присутні власне музиці балетів
Стравінського. Через це хореографам приходилось шукати нові засоби
хореографічного втілення такої новаторської ритміки. Композитору пощастило:
доля звела його з видатним хореографом-новатором Сергієм Дягілєвим. Енергійний
діяч з блискучими організаторськими здібностями, Дягілєв зумів залучити та
об’єднати видатних художників, музикантів та балетних артистів. Він був одним з
безпосередніх учасників створення ще в кінці 90-х років ХІХ століття серії художніх
виставок. Дягілєв запропонував Стравінському створити музику до фантастичного
балету за мотивами народних казок про Жар-птицю. Сценарій був підготовлений
Фокіним за участю художників Алєксандра Бенуа, Алєксандра Головіна, Лєона
Бакста та ін. Прем’єра балету “Жар-птиця” 25 червня 1910 р. в Парижі призвела до
справжнього фурору і Стравінський наступного дня в буквальному розумінні
проснувся знаменитим. В 1911 р. (13 червня), був представлений балет “Петрушка”.
Головну партію в балеті виконував прославлений танцюрист Вацлав Ніжинський.
Тоді ж у Стравінського виникає ідея написати твір на язичницькі мотиви. За
два роки було створено балет “Весна Священна”, прем’єра якого 29 травня 1913 р.
вперше в історії музики спровокувала бійку серед глядачів. Я схиляюся до думки,
що на психіку „непідготовленої” глядацької аудиторії „новий ритм” музики
композитора-новатора подіяв так, як діють на сьогоднішню молодь ламані ритми
певних стилів сучасної електронної музики, від яких слухач отримує такий
енергетичний допінг, зайва енергію якого шукає свого застосування.
Як би там не було, але все ж таки цей унікальний твір, став відправним
моментом у розвитку музичного модернізму. Він став узагальненням генеральних
ліній розвитку також і балету: поєднання та взаємодія в цілісності кількох видів
нового модерністського мистецтва вивели жанр звиклого балету в розумінні „танця
під музику” на новий рівень розвитку.
Треба ще зауважити, що “Весна священна”, яка за замислом Стравінського є
сюжетним балетом, допускає відділення музики від сцени та в силу повноти та
цільності симфонічного формоутворення стає двочастинним концертним твором
оригінального програмного жанру.
 Паризькі тріумфи Стравінського сприяли, нажаль, тому, що зв’язок
композитора з Росією перервався. Його балети були відкинуті театром минулої Росії
і до революції жоден з них не був поставлений. І після прем’єри “Жар-птиці” у 1910
р. Стравінській з жінкою та дітьми переїхали до Парижу. Після цього композитор
ще декілька разів приїжджав до Петербургу. В 1914 р. Стравінський переїхав до
Швейцарії і вже не повертався на Вітчизну довгі десятиліття. Згодом Жовтнева
революція позбавила Стравінського всього майна і порушила плани повернення на
Батьківщину. Він заробляє на життя, гастролюючи по Європі з фортепіанними та
оркестровими концертами, на яких виконує зокрема і
власні твори.
Зв’язки з Дягілєвим були відновлені після Світової
війни. І з 1920 р. Стравінський із сім’єю поселився у
Франції. До кінця 20-х років “руська тематика” у творах
Стравінського поступилася сюжетам міфології, біблійним
текстам. У вокальних творах використовується
латинський текст. В ці роки була написана також і
знайома киянам по позаминулорічному виконанню опера-
ораторія “Цар Едіп” (1927). Поступово інструментальна
музика в творчості Стравінського витісняє вокальну.
з першою жінкою
Серед кращих творів цього періоду виділяється
“Симфонія псалмів” (1930 р.).
В 1939 р. композитор переїхав до США, де продовжив активну концертну
діяльність а також багато пише. Під час війни Стравінський створив три симфонії, в
1948-1951 р. за серією гравюр Уільяма Хагарта написав оперу “Пригоди гультяя”.
Творча манера композитора знову зазнає трансформації. Він звертається до
додекафонії – техніки компонування музики, винайденої в 10-х роках ХХ століття
представниками так званої „нововіденської школи”, яка звільнила музичні звуки від
впорядкованої мажоро-мінорної системи та закувала їх в кайдани математики. В цій
манері написані, наприклад, балет “Агон” та кантата "An memorian Dilan Tomas".
Стравінський ніколи не жалівся на здоров’я, хоча у 1956 р. пережив інфаркт.
Він продовжував працювати й активно створювати музику аж до 1967 року. Його
останньою композицією стали “Заупокійні пісні” (обробка для камерного оркестру
двох пісень Х. Вольда ), в яких автор адаптував сучасну музичну техніку до
особистого сприйняття музики.

Восени 1962 р. після сорокавосмирічної перерви композитор відвідав

Батьківщину. Це був візит тріумфатора. Йому було 80 років.
Помер Ігор Стравінський 6 квітня 1971 р. Похований у Венеції поруч з
могилою Дягілєва.
У лютому 2000 р. на церемонії вручення музичних нагород Grammy “Жар-
птиця” та “Весна священна” у виконанні симфонічного оркестру Сан-Франциско
отримали три нагороди, в тому числі як кращий симфонічний альбом і як кращий
оркестровий запис.