С. В.

Якимова,
магістрантка кафедри хореографії та
музично-інструментального виконавства

МИТЕЦЬ І РЕПРЕСІЇ. ВСЕВОЛОД ЗАДЕРАЦЬКИЙ.

Рекомендовано до друку кандидатом

мистецтвознавства, доцентом Антонець О. А.

«Давність злочину не знімає моральної відповідальності»...

Про композиторів, яких переслідував радянський режим, існує велика
кількість інтернаціональної літератури. Митців, що були засуджені до
ГУЛАГу, музикознавці не так активно відмічають своєю увагою.
Поширена думка, ніби музикантів при Сталіні не переслідували, – це міф.
Однозначно серед композиторів було чимало скалічених життів.
Показова в цьому відношенні доля українського композитора та педагога
Всеволода Петровича Задерацького, одного з найбільш значних, однак
поки ще маловідомих представників українського музичного модерну.
Ключові слова: біографія, Всеволод Петрович Задерацький,
композитор, репресована музика, український модерн.

Якимова С. В. Художник и репрессии. Всеволод Задерацкий.

«Давность преступления не снимает моральной
ответственности»... О композиторах, преследуемых советским
режимом, существует большое количество интернациональной
литературы. Художников, приговоренных к ГУЛАГу, музыковеды
не так активно отмечают своим вниманием. Распространено мнение,
будто музыкантов при Сталине не преследовали, – это миф. Однозначно
среди композиторов было немало искалеченных жизней. Показательна в
этом отношении судьба украинского композитора и педагога Всеволода
Петровича Задерацкого, одного из наиболее значимых, но пока еще
малоизвестных представителей украинского музыкального модерна.
Ключевые слова: биография, Всеволод Петрович Задерацкий,
композитор, репрессированная музыка, украинский модерн.

Постановка проблеми. Майстерний піаніст, композитор, поет і

письменник, диригент, режисер, видатний лектор і педагог – таким є
далеко не повний перелік аспектів діяльності Всеволода
Петровича Задерацького (1891 - 1953). Надзвичайно талановитий, з
драматичною, повною важких випробувань долею, він був, як відомо,
далеко не єдиний, хто зазнав усю руйнівну силу «катка» репресій.
Проте, випадок Задерацького ‒ це справжній прецедент. Жоден інший
композитор такого масштабу не піддавався протягом свого життя
настільки послідовному політичному пригніченню. Актуальність даного
дослідження є теоретично та практично виправдана, адже справжнє місце
творчої спадщини В. П. Задерацького, як українського композитора,
в історії вітчизняної культури ще не визначене.
Мета дослідження. Висвітлити життєвий шлях В. П. Задерацького,
як приклад жагучої творчої волі українського композитора в умовах тиску
та гострої цензури радянського тоталітарного режиму.
Аналіз актуальних досліджень. Всеволод Всеволодович
Задерацький – син композитора, доктор мистецтвознавства, професор
Московської державної консерваторії імені П. І. Чайковського – вперше
опублікував в 2005 - 2006 роках в журналі «Музична академія» три нариси
про життя й творчість свого батька. Також ним написана докладна
біографія Всеволода Петровича, що включає фрагменти листування та
особисті спогади – «Per aspera…». Книга самого В. П. Задерацького
– «Золоте життя», єдина вціліла після першого арешту – також являє
собою справжнє відкриття літератури. Автор постає як художній
спадкоємець Срібного століття. В новелах змальовані живі люди і глибока
філософія минулої доби.
Виклад основного матеріалу. Задерацький Всеволод Петрович
народився у 1891 році в м. Рівному, ріс в м. Курську і в 1910 році
приїхав до Москви, де вступив до консерваторії. Задерацький потрапив у
ряди студентів, минаючи підготовчі курси. Його вчителем музики в
Курську на початках була мати – Марія Павлівна, а документи з архіву
Московської консерваторії свідчать, що протягом чотирьох років він
займався в «Курських музичних класах» у А. М. Абази1.
Це був представник німецької школи, один з учнів Ганса фон
Бюлова. Приємно усвідомлювати, що основоположні принципи методики
1
Особливо дивовижно те, що ім’я Абази також нерозривно пов’язане зі створенням сумської
місцевої традиції академічного музикування. У 1877 році в м. Суми А. М. Абаза вперше заснував
Музичні класи (зараз Сумська дитяча музична школа №1).
А. Абази, які, ймовірно, залишались незмінними упродовж усієї його
педагогічної кар’єри, отримали відгук у становленні не тільки
Всеволода Петровича, як майбутнього музиканта, але й не одного
покоління сумських виконавців.
За час навчання в консерваторії Задерацький одночасно вивчав
композицію (клас С. Танєєва та М. Іпполітова - Іванова), фортепіано
(клас Г. Пахульского) і диригування (клас О. Орлова). Паралельно він
закінчив юридичний факультет Московського університету. Його по праву
можна назвати одним з представників найосвіченішої інтелігенції початку
ХХ століття.
Життєвий шлях композитора років напередодні Жовтневої революції

багато в чому залишається невідомим. У 1915-1916 роках Всеволод

Петрович був вчителем музики в царській родині. Він майже щотижня
їздив з Москви до Санкт - Петербургу, щоб навчати спадкоємця престолу
цесаревича Олексія музичної літератури. На переконання сина
композитора, саме цей епізод був вирішальним «клеймом» для подальших
систематичних переслідувань і майже тотального вилучення його батька
з радянського музичного життя.
У 1916 році Задерацький потрапляє на службу в російську армію і у
якості офіцера бере участь в Першій світовій війні. Пізніше, в 1919 - 1920
роках, завдяки фатальному збігу обставин йому знову доводиться воювати
в Громадянській війні, на цей раз вже в лавах Білогвардійської армії. Його
військова кар'єра закінчилася полоном у «червоних». В 1997 році була
надрукована стаття в газеті «Комсомольська правда», в якій висвітлюються
цікаві деталі цього епізоду2.
2 «
В 1919 році денікінський офіцер Задерацький бився на передовій. Одного разу в село, яке
займали денікінці, привели полонених червоноармійців. Їх прив'язали до стовпів. Один з офіцерів
витягнув револьвер і почав розстрілювати їх впритул по одному. Задерацький не витримав
несправедливої жорстокості однополчанина, вихопив свій револьвер і вистрілив у ката. Опісля кинувся
бігти через лінію фронту до червоних, - більше нікуди. В спину йому стали стріляти колишні «свої».
Коли скошений кулею Задерацький впав, червоноармійці перетягли його на свої позиції. Він прийшов
до тями вже в лазареті, залишившись у якості військовополоненого. Через кілька років Задерацький
розповів про цей епізод поетові М. Асєєву. Останній вмовив розповісти цю історію О. Толстому, який на
той момент писав роман про громадянську війну. Так в біографії Вадима Рощина - одного з героїв
трилогії Толстого «Ходіння по муках» - з'явилися сюжети з життя Всеволода Петровича» [1].
У вихорі буремних подій Всеволод Задерацький разом з іншими
полоненими потрапляє на утримання до розстрілу в один з вцілілих
будинків. У результаті дивовижного збігу обставин та таланту,
Всеволод Петрович був особисто помилуваний Феліксом Дзержинським,
однак засланий в Рязань. Цікаво, за свідченням професора Львівської
консерваторії М. Ю. Крих, яка була близька до родини композитора,
вдома в нього завжди стояв маленький бюст Дзержинського [2].
Задерацький вважав, що зобов’язаний йому життям3.
З рештою Рязань мала стати лише першою зупинкою в колекції місць
його заслань. Лише чотири роки зі свого життя в Радянському Союзі
(з кінця 1929 до 1934 року) Задерацький зміг прожити в Москві.
До кінця 1930 - х років він був «уражений в правах» – цей статус вказував
на безправ'я у багатьох відношеннях. Його власник втрачав виборче
право, не мав права займатися багатьма видами професійної діяльності,
не міг володіти телефоном і т. д.
Перша трагічна віха саме в творчому житті композитора трапилася
у 1926 році: Всеволода Петровича заарештували і без роз’яснення причин
помістили у в'язницю. Особливий драматизм події полягає в тому, що під
час арешту були знищені всі його рукописи. Перші твори, що дійшли до
нашого часу позначені 1928 роком. Композитору було вже 37 років!
Музику він писав з дитячих років, тому легко уявити гігантський масштаб
задіяної втрати. Ця подія підкосила Задерацького і результатом стала
спроба самогубства в тюрмі4.
За два роки в'язниці вийшовши на свободу Задерацький пише свої
3
Зі спогадів сина В. Задерацького: «Був 1920 рік. Кілька десятків полонених офіцерів-денікінців
розміщувалися у вітальні старого маєтку. Серед них і Задерацький. Там стояв рояль. Вночі ніхто не спав,
передчуваючи наближення фатальної межі. Батько сів за рояль і грав всю ніч безперервно. Сталося так,
що в цьому ж будинку перебував сам Дзержинський, який цілу ніч провів у роботі, слухаючи неймовірні
(у подібному контексті!) звучання. Зранку він поцікавився, хто саме грав. Відгуком проникливому
музикуванню батька став доленосний надпис рукою Дзержинського на особовій справі:
«Зберегти життя». Всіх окрім Задерацького в той день розстріляли» [2].
 4
Зі спогадів сина В. Задерацького: «Завівши дружбу з тюремним провізором, спілкуючись з ним
на латині, батько випросив велику дозу снодійного. Однак його колеги по нещастю помітили це,
і щойно він прийняв відразу безліч пігулок, підняли тривогу. Батька вдалося врятувати, але сама спроба
самогубства стала предметом розгляду спецкомісії…» [3].
перші дві фортепіанні сонати, які в повній мірі своїм незвично похмурим
настроєм і вкрай суворою гармонійною мовою свідчать про неспокійний
та надломлений душевний стан композитора. В подальшому з цього
моменту творча діяльність Всеволода Петровича не переривається аж до
самої смерті, продовжуючись навіть у період другого тюремного
ув'язнення.
Не минуло й десяти років, як настає новий арешт. В травні
1937 року він прибуває у в'язницю міста Ярославль. При проведеному
напередодні обшуку в його квартирі нічого не знайшли, окрім концертних
афіш оркестру під керуванням Задерацького. Серед них й була програма з
творами Вагнера і Р. Штрауса. Результатом обшуку став абсурдний
вирок «поширення фашистської музики» і заслання до трудового табору
на 10 років ув'язнення «без права листування»5.
Виникнення у ГУЛАГу 1937/38 років його «24 прелюдій і фуг для
фортепіано» – це феномен, який, з багатьох причин, повинен увійти в
історію музики ХХ століття. Фактично композитор здійснив подвиг:
сидячи в промерзлому таборі, розлінувавши нотними станами порожні
телеграфні бланки, він написав виняткову у всіх проявах музику, що
лунала в його уяві всупереч недоброзичливій долі. Створений опус став
відповіддю Задерацького на жахливу реальність, що його оточувала.
Цікаво, що Всеволод Петрович вважався в таборі «оповідачем
історій». Ув'язнені збиралися біля вогню і слухали його розповіді про
античну Грецію та стародавній Рим, завоювання Америки, європейські
революції, історію Російської Імперії. Особливий інтерес викликали
юридичні питання, зіставлення різних кодексів, в цьому він був справжнім
фахівцем. Серед його слухачів були не тільки ув'язнені, але й охоронці, й
іноді він міг розраховувати на певні преференції. Але найважливіше те,
5
Зі спогадів сина В. Задерацького: «Тоді моя мати ще не знала, що ця формула означала вірну
смерть. Вона почала боротися за повернення свого чоловіка. Мати - Валентина Володимирівна поїхала в
Москву і встала в нескінченну чергу прохачів до Михайла Калініна. Тільки через півтора роки вона
дочекалася своєї черги: Восени 1938 року вона змогла подати свою заяву. Зараз важко сказати, чи
подіяло це, але в липні 1939 року батько був звільнений» [4].

що він зміг отримати папір і олівець. Задерацький переконав своїх

охоронців, що буде писати тільки ноти, але не слова. В нього не було
гумки, тому йому доводилося одразу писати набіло, «без права на
помилку».
На початку 1940 року Задерацький повернувся в Ярославль. Іншими
вимушеними етапами в його мандрівному житті були Мерк в Казахстані,
Краснодар на півдні Росії, Житомир в Україні, знову Ярославль і знову
Житомир. Зрештою, влітку 1949 року композитор переїжджає до Львова,
де вперше за багато років знаходить музичне середовище, відповідне його
таланту. Всеволод Петрович влаштовується в консерваторію викладачем
фортепіано, камерної музики та історії фортепіанної гри.
В цей час Задерацький пише два фортепіанні концерти для дітей, які
в повній мірі відповідають партійним «вимогам» народності, простоти і
доступності. Керівництво української Спілки композиторів відзначило цей
твір і рекомендувало його для концерту в Києві. До прем'єрного виконання
у Львів з Москви приїхала комісія, якій було доручено викрити
формалістів у провінції. Задерацький зі своєю «непростою» біографією
виявився ідеальною «жертвою» і його твір піддався нищівній критиці.
Абсурдні закиди на його адресу повторювали навіть такі видання,
як московський журнал «Радянська музика».
Цькування особливо сильно зачепило композитора, котрий пережив
декілька в'язниць і ГУЛАГ. Замість звичайної подяки за мудрі
рекомендації, якої від нього очікували, він почав боротися за свою честь.
Задерацький писав гнівні листи головному редактору «Радянської музики»
М. Ковалю і керівнику «Музфонду» Спілки композиторів Крюкову6.
6
В своєму листі М. Ковалю Задерацький говорив відверто: «Мої товариші запитують мене, чи
демонстрував я свій твір в Москві, відправляв його туди поштою, щоб члени редакції познайомилися з
ним у Львові. Я відповідаю: ні. Всі натхнені новітніми критичними методами, геніальною хваткою
редакції. Я сказав би, що це хватка смерті, точніше кажучи, живі хапають мертвого. Подібною хваткою
можна задушити живого композитора. Але я давно вже помер як композитор - мене не виконують і не
друкують, і абсурдно хапати за горло мертвого, щоб убити його. І Ви і я розуміємо, що Ваш
вчинок - знищити друкованим словом твір, якого ви не бачили і не чули - це літературний погром,
жорстоке зведення рахунків в стилі РАПМ з людиною, що засумнівалась в непогрішності секретарів
Спілки композиторів» [4].
Ці послання сповнені гніву і сарказму і, по суті, ставлять під сумнів
всю систему адміністративного керівництва музичної діяльності того часу.
Всеволод Петрович, очевидно вважав, що йому вже нема чого втрачати.
Однак він помилявся. У цій суперечці він втратив здоров'я і на початку
1953 року, всього за місяць до смерті Сталіна, помер від інфаркту міокарда
під час роботи над своїм скрипковим концертом.
Ховали його 3 лютого 1953 року, як то кажуть, усім музичним
світом. Громадянська панахида проходила у Великому залі Львівської
консерваторії. Похований Всеволод Петрович Задерацький на
Личаківському кладовищі міста Львова.
Висновок. Український композитор Всеволод Задерацький був
навмисно видалений з історії від самого початку радянської державності.
Будучи членом Спілки композиторів з дня її заснування, він жодного разу
не отримав можливості публічно презентувати свою творчість, як рівний
серед рівних. На відміну від інших «навмисно забутих» свого часу митців,
наприклад, О. Веприка, О. Мосолова, Задерацький ніколи не фіксувався
суспільною свідомістю в ролі композиторської фігури і вже тим більше в
ролі значного явища вітчизняної музичної культури. Однак, життєвий
шлях В. П. Задерацького можна по праву вважати прикладом незламної
людської волі та жаги до творчості всупереч несправедливості режиму.

ЛІТЕРАТУРА
1. Кретова К. Живий мрець композитор Задерацький // Газета Московський
комсомолець. 27.01.1997 р.
2. Задерацький В. З історії радянської ідеології. Втрачена сторінка
культури. Нарис перший // Журнал Музична академія. 2005. С. 77.
3. Задерацький В. Per aspera ... // Видавництво Композитор. 2009. С. 91.
4. Задерацький В. З історії радянської ідеології. Втрачена сторінка
культури. Нарис перший // Журнал Музична академія. 2005. С. 80.
5. Задерацький В. В. Per aspera... // Видавництво Композитор. 2009. С. 286.