Тема лекції

Творча постать Кирига Григоровича Стеценка, огляд напрямків діяльності, риси композиторського стилю,
хорова творчість

Вступ

"Українська музика за останні роки придбала собі декілька щирих і талановитих адептів-
композиторів. Розпочата батьком української музики М. В.Лисенком нива не залишалась без діячів; сім'я,
що посіяв він, дає рослини - діяльність його має продовжувачів. Продовжувачі ці розробляють ниву
української музики, ідучи кожний своїм шляхом, кожний - відповідно своїй вдачі і талантові, але в
більшості сходячись в одному головному принципові, що возвістив М. В.Лисенко, - в обов'язковому
націоналізмові музики" - пише в своїй статті один із таких "адептів-продовжувачів" Кирило Григорович
Стеценко - український композитор, хоровий диригент, педагог, громадський діяч, музичний критик.

2.Творча постать Кирила Стеценка

Серед прогресивних діячів україн

ської демократичної культури початку XX століття визначне місце займає постать видатного
композитора Кирила Григоровича Стеценка (1882-1922). Протягом свого творчого шляху Стеценко
неухильно і послідовно дотримувався принципів народності і реалізму, у своїх творах він був виразником
вікових прагнень українського народу до свободи, до соціального і національного визволення.

З ім’ям Кирила Григоровича пов’язані славні сторінки історії української культури. Його музично-
педагогічна спадщина великою мірою сприяла формуванню національної музики. Адже Стеценко кращий
учень, вірний соратник і послідовник великого основоположника національної музично-композиторської
школи в Україні, першого українського класика музики Миколи Віталійовича Лисенка.

3.Огляд життя та напрямків діяльності

Майбутній митець – Кирило Григорович Стеценко народився 24 травня 1882 року у селі Квітки
Черкаської області у багатодітній сім’ї маляра, яка жила у злиднях. Батьки Кирила Григоровича були
творчими людьми: батько займався живописом, а мати мала хист до музики та співу хоч і не здобула
професійної музичної освіти. Діти виховувались у мистецькій атмосфері. Зростаючи у сільській місцевості,
у середовищі народної творчості та фольклору, української народної пісні та традицій гуртового співу, К.
Стеценко почав проявляти інтерес до мистецтва з малих років, зокрема до музики та живопису . Фольклорні
мотиви та народна пісня пізніше стануть невід’ємною частиною композиторської творчості Стеценка та
знайдуть своє відображення у низці хорових обробок народних пісень композитора.

Початкову освіту майбутній митець почав здобувати у дяка, який пізніше навчив його нотної грамоти
та прийняв до хору. Участь у хорі 6 поглибила музичні знання юного Стеценка та вдосконалила співацькі
навички. На ряду із успіхами у хоровому співі, неабияких надій подавав хист Стеценка до живопису. У 1892
році юнак розпочав навчання у Києві, у школі художника М.І. Мурашка, оскільки очікувалось, що Кирило
Григорович продовжить батьківську справу. У той самий час Стеценко вступає до Софійської духовної
школи за наполяганням свого дядька Д.І. Горянського. Згодом любов до музики витісняє захоплення
живописом. Природні музичні здібності К. Стеценка – голос, абсолютний слух, відмінна музична пам’ять
викликали інтерес у педагогів вокальних дисциплін до особистості юнака та сприяли швидкому росту
Стеценка в межах хору від звичайного співака до диригента та допомогли в опануванні гри на фортепіано.
По закінченню Софійської духовної школи у 1897 році Кирило Григорович вступив до семінарії.
Паралельно із навчанням працював помічником регента хору Михайлівського золотоверхого монастиря, де
мав можливість відпрацювати практичні навички, збагатити свої музичні знання, ознайомитись із
духовними творами відомих вітчизняних композиторів: М.С. Березовського, Д.С. Бортнянського, А.Л.
Веделя, М.І. Глінки, П.І. Чайковського та інших.

Зустріч К. Стеценка з М. Лисенком у 1899 році мала величезний вплив на подальший розвиток
творчого потенціалу, формування ідейних принципів творчості Кирила Григоровича. Участь у хорі М.
Лисенка та у концертному житті лисенківського хору відкрила для Стеценка яскраві приклади народного
мистецтва та затвердила у його творчості національні ідеї, прагнення служити інтересам українського
народу. М. Лисенко та К. Стеценко проводили багато часу разом, що не могло не відобразитись на творчому
розвитку юного митця.

У 1902 році Стеценка було призначено керівником семінарського хору – найвідомішої капели
тогочасного Києва. 1900-1903 рр. у житті К. Стеценка ознаменувались написанням перших хорових обробок
народних пісень («То не буйний вітер», «Світять зорі»), оригінальних хорових («Бурлака», «Могила») та
вокальних (вокальне тріо «Вночі на могилі» на слова Б. Грінченка) творів, які набули популярності серед
інших хорових колективів, мали успіх у публіки та привернули її увагу до молодого композитора. У 1903
році Стеценко зробив спробу написання твору у жанрі великої форми, результатом чого стала кантата для
хору «Слава Лисенкові», приурочена до 35-річчя діяльності композитора.

Під час першої російської революції 1905 року, займаючись викладацькою діяльністю, К. Стеценко
відчував на собі тягар відповідальності за молоде покоління композиторів – його учнів. Виходячи зі своїх
політичних переконань та сподівань на краще життя для народу, К. Стеценко підтримував революцію, події
якої спричинили значний вплив на його творчість. Наприклад, хоровий твір «Прометей», хоровий твір
«Содом», опера «Кармелюк» та «Полонянка» (обидві опери є незакінченими), кантата на вірші Т. Шевченка
«Рано-вранці новобранці».

В 1907 р. за революційну діяльність висланий з Києва. 1907—1911 pp. викладав спів у школах в
Александрівсько-Грушевському (нині м. Шахти Ростовської області), у Білій Церкві.

Писав хорові твори, деякі з них виконувались 1908 р. студентським хором Київського університету. З
1910 р. викладав церковний спів у Тиврівському духовному училищі.

У 1912 р. прийняв сан священика і оселився в с. Голово-Русаві Ямпільського повіту (нині с.

Олександрівка Томашпільського району Вінницької області). У цей час відбувалися творчі зустрічі з М.
Леонтовичем. 1907 р. — працював у Вінниці, а потім у Києві вчителем семінарії. В наступні роки виступав у
концертах української хорової музики в Києві, Харкові, Лубнах, Кам'янці-Подільському та інших містах.

Брав активну участь в організації музичного життя і музичної освіти в Києві, організував кобзарську
школу. Працював у музичному відділі Міністерства освіти, з 1919 р. керував музично-хоровою секцією
музичного відділу «Дніпросоюз» (Київ). Був ініціатором та організатором мандрівних хорових капел, з
однією з них концертував на Поділлі. Дбав про покращення справ з фотодруку та бібліотечної справи.
 Вчителював у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, був одним з організаторів
Всеукраїнського музичного товариства ім. М. Леонтовича. З грудня 1920 р. проживав у с. Веприк.

4. Риси композиторського стилю

Мистецький доробок Стеценка з огляду на стильові характеристики можна поділити на декілька

блоків, кожен з яких відповідає певному напряму. Перші творчі роботи Стеценка, які датуються 1902-1904
рр. відносяться до сенти менталізму та характеризуються ідеалізацією минулих історичних подій,
опоетизуванням давноминулого, інерт ним протистоянням тодішнім реаліям життя.

На зміну сенти-менталізму у творчість Кирила Григоровича стрімко увійшли риси, характерні

психологічному реалізму. Психологічний портрет головного героя творів, його психологічні характеристики
відображають тогочасне українське суспільство. До доби психологічного реалізму відносяться деякі твори
на вірші П. Грабовського, О. Олеся та Л. Українки.

Психологічний реалізм поступово замінився романтичними настроями, як, наприклад, у Стеценкових

хорах-гімнах передреволюційних та революційних часів, у творі на вірші П. Тичини «Свобода, рівність і
любов», та «Живи Україно!» на вірші О. Олеся.

Образ Батьківщини фігурував у творчості Стеценка протягом усього його життя. Безмежна любов до
України та її народу втілювалась у композиторських творах митця та у його громадській діяльності.
Композиції раннього періоду творчості є пейзажними замальовками, які оспівують красу та славу рідної
митцеві землі. Тканина музичного твору пронизана інтонаціями народного епосу, що справляє величне
враження на слухача.

Найбільшим щедротним джерелом творчості К. Стеценка була українська народна пісня. Зростаючи в
атмосфері глибокої пошани та любові до народу, його традицій та фольклору, Стеценко чудово орієнтувався
у його жанровому розмаїтті та специфічних рисах. Народнопісенні інтонації та мелос зустрічаються на всіх
етапах творчої еволюції митця, проте якщо у композиціях раннього періоду своєї творчості Стеценко просто
вплітав у тканину твору народнопісенні фрагменти, то на зрілому етапі творчості композитор,
використовуючи та видозмінюючи народнопісенні інтонаційні засоби створював власні образи.

Найхарактернішими для творчості Стеценка є теми-мелодії, що вирізняються інтонаційно

рівномірним матеріалом, а також синтетичний вид теми, що характеризується внутрішнім контрастом в ядрі
теми або протистоянням між ядром та його розвитком. Перший вид – теми-мелодії характерний для
романсів та музики для театру. Другий вид тематизму притаманний хоровим творам композитора.

Хорові героїко-драматичні та епічні твори К. Стеценка характеризуються інтонаціями, що тяжіють до

центрального тону мелодії (переважно квінти). Наприклад, у хорових творах «Усе жило» та «Содом» квінта
тональностей, що є центральним тоном композицій, справляє зовсім різні враження на слухача.

Танцювальні образи К. Стеценка стилістично наближені до народнопісенних. Значну частину творчої

спадщини Стеценка становлять форми вокальних гопаків та козачків з притаманною їм пісенною
специфікою. У танцювальних творах композитор з перших тактів визначає та ділить цезурами пріми та
квінти ладу, протиставляючи їм розспів, як у межах квантового інтервалу, так і у подальшому діапазоні.

Улюбленими засобами Стеценка щодо відтворення складних душевних протистоянь є введення

контрастних інтонаційних побудов у ладову організацію іншого типу, що утворює взаємодію різних ладових
систем, а також використання альтерації – зіставлення діатонічного та хроматичного звуків.

Композиційні особливості творів К. Стеценка полягали в узгодженні поетичного образу та його

музичного відображення. Образи віршованих текстів обумовлювали певну музичну драматургію структури
та вживання конкретних прийомів музичної виразності.

5.Хорова творчість

Творча спадщина Стеценка представлена різноманітними жанрами. Він написав понад 50 хорів, 4
кантати, близько 50 сольних та ансамблевих вокальних творів, дві дитячі опери — «Лисичка, котик і
півник» та «Івасик-Телесик», музику до ряду п'єс, до поеми Шевченка «Гайдамаки», музично-драматичний
етюд «Іфігенія в Тавріді», багато обробок українських народних пісень.

Хорова творчість. Центральне місце в творчості Стеценка займає хорова музика. До цього жанру
композитор звертається протягом усього свого творчого шляху.

Хорова творчість Стеценка різноманітна за жанрами. Тут є кантати — великі твори для хору й
оркестру, хори з супроводом і без супроводу (а-капела); хорові обробки народних пісень.

Хоровий стиль Стеценка невпинно збагачується й розвивається. Почавши з невеликих хорових

обробок народних пісень («Світять зорі», «То не буйний вітер»), композитор поступово приходить до
хорових поем та кантат. Для хорових композицій Стеценко часто використовує тексти поетів
революціонерів-демократів Т, Шевченка, П. Грабовського, І. Франка, Лесі Українки. Найбільшою
популярністю користуються хори «Сон» на текст Грабовського, обробка «Заповіту» — Шевченка, «Рости,
квіте», «Червоная калинонька», «Веснонько-весно», хорова поема «Рано-вранці новобранці», кантата
«Шевченкові» та ін.

В хоровій творчості Стеценка найбільш яскраво проявляється зв'язок його музики з українською
народною піснею, з багатоголосним народним співом. Ці риси творчості Стеценка виявляються вже в його
перших оригінальних хорових композиціях «Рости, квіте» та «Червоная калинонька». Ці ліричні за
характером хори-близькі до українських веснянок.

Найбільшої художньої майстерності хорова творчість Сте-ценка досягає в період 1905—1911 рр.,
коли він пише «Сон», «Заповіт», «Веснонько-весно» й інші твори.

Стеценко створює самобутній хоровий стиль, заснований на тісному поєднанні принципів народного
українського багатоголосся з досягненнями російського й українського класичного хорового мистецтва. У
центрі уваги композитора глибокі психологічні переживання людини.

Особливої уваги заслуговує хор а-капела (без супроводу) «Сон» на текст поета революціонера-
демократа П. Грабовського. В цьому творі композитор розкриває переживання політичного в'язня/
 Стеценко створив кілька кантат («Шевченкові», «Єднаймось», «У неділеньку святу»). В них
викристалізовуються основні особливості оригінального кантатного стилю, в якому народний
підголосочний хоровий стиль поєднується з формами викладу класичної поліфонії.

В дитячих операх композитор також широко користується, народною піснею. Композитор продовжує
кращі традиції дитячих опер Лисенка.

6.Висновки

Стеценко Кирило Григорович – видатний діяч українського мистецтва: композитор, диригент,

педагог та громадський активіст. Любов композитора до своєї батьківщини, українського народу, його
фольклору та пісенності знайшла своє відображення у його творчості, якій притаманний революційний дух
та ідея національного та культурного самовизначення українського народу. Творча спадщина митця
складається з хорових творів, солоспівів, творів для ансамблевого співу, музики для театру та дитячих
музичних творів і містить найкращі зразки вітчизняного музичного мистецтва початку XX століття.

У свої педагогічній діяльності Стеценко, відчуваючи на собі відповідальність за майбутнє покоління

молодих композиторів, своєю просвітницькою діяльністю та творчістю намагався підвищувати музичну
культуру народу, створював хорові колективи та проводив концертну діяльність містами України,
консультував керівників аматорських колективів, сприяв творчій діяльності та підтримував у скрутні часи
своїх колег – відомих композиторів М. Леонтовича, Я. Степового, О. Кошиця, П. Козицького та інших,
займався видавничою діяльністю, підтримував революцію та зробив значний внесок у реорганізацію
системи вітчизняної музичної освіти. Своє життя митець присвятив українському народу та розвитку
українському національного музичного мистецтва.

7.Список використаних джерел

1. Архімович Л.М. Кирило Григорович Стеценко/ Л. М. Архімович. – Київ, 1986. – 85 с.

2. Горюхiнa H.М. Кирило Григорович Стеценко / Н.М. Горюхiнa, Л.К. Ефремова. – Київ, 1955. – 102
с.

3. Лозниця О.В. Кирило Григорович Стеценко у наших серцях / за заг. ред. О.В. Лозниці. – Київ, 2002.
– С. 137-146.

4. Синкевич Н.Т. Національно-виховні засади творчої, педагогічної і громадської діяльності Кирила

Стеценка / Н.Т. Синкевич, В.В. Штука. – Хорове мистецтво України та його подвижники [Електронний
ресурс] / Редкол.: І.Л. Бермес, В.В. Полюга. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка,
2017. – 358 с.

5. Лісецький С.Й. Риси стилю творчості К.Стеценка / С.Й. Лісецький. – К., 1977. – 124 с.

6. Радіна В.Т. Героїко - патріотична тема у творчості К.Г. Стеценка / В.Т. Радіна. – Івано-Франківськ:
Плай, 2003. – 147 с.