Реферат на тему:

«Історичне значення музичної творчості М. Лисенка в

українській музичній культурі»
Підготувала студентка 2 курсу
відділу «Оперний спів»
Фролова Валентина
ЛИСЕНКО Микола Віталійович (22(10).03.1842–
06.11(24.10).1912)
– композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, педагог,
громад. діяч, фундатор укр. композиторської школи. Н. в с.
Гриньки (нині село Глобинського району Полтав. обл.) у сім'ї
полковника, старшого офіцера Орденського кірасирського
полку, дворянина зі старовинного козацько-старшинського роду
(див. Лисенки) Віталія Романовича Лисенка та Ольги Єреміївни
з полтавського поміщицького роду Луценків. Зусиллями матері
виховувався в дусі ідеалів аристократичної честі й чутливості,
мати розмовляла з ним виключно франузькою. мовою, вона ж
заохочувала його природні муз. здібності. Любов до української
пісні й української мови мови перейняв від двоюрідних діда та
баби по материнській лінії – Миколи й Марії Булюбашів (саме їм
належало с. Гриньки). Рос. письма його навчив поет А.Фет, який
служив у тому ж полку, що й батько Л. Від 1852 жив у Києві,
спочатку – кілька місяців у приватному пансіоні Вейля, а потім –
у приватному пансіоні Гедуена, його вчителями гри на
фортепіано були чеські музиканти Нейнквич та Паночіні. Від
1855 учився в 2-й Харків. г-зії (водночас брав приватні уроки
музики; як піаніст виступав на вечорах). 1859 закінчив гімназію й
поступив до Харків. ун-ту на природничий ф-т. 1860 разом зі
своїм родичем М.Старицьким перевівся до університету в м.
Київ, де в той час жили його батьки. Товаришував
з П.Чубинським, їздив з ним на Полтавщину, там записав
багато нар. пісень. 1865 захистив дисертацію . (про
розмноження нитчастих водоростей) й отримав наук. ступінь
кандидата природничих наук. 1867 вирішив стати музикантом і
поступив до Лейпцизької консерваторії, фортепіано навчався в
І.Мошелеса, К.Рейнеке, Е.Венцеля, композиції – в Е.Ріхтера.
1868 одружився зі своєю родичкою Ольгою О'Коннор, яка
приїхала з ним до Лейпцига (через відсутність дітей вони
згодом розійшлися, проте офіційне розлучення не
оформлювали). Цього ж року побачили світ його обробки
українських народних пісень для голосу з фортепіано. Тоді ж
написав свою першу музику до віршів Т.Шевченка ("Заповіт").
Наступного року закінчив навчання в Лейпцигу й повернувся до
Києва. Займався викладацькою діяльністю. 1872, отримавши
дозвіл на публічні вистави укр. п'єс, написав оперету
"Чорноморці" (лібрето М.Старицького за п'єсою Я.Кухаренка), а
наступного року – оперу "Різдвяна ніч" (лібрето М.Старицького
за повістю М.Гоголя). 1873 завершив свою першу музикознавчу
працю "Характеристика музичних особливостей українських
дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм" (опубл. 1874 в
"Записках Юго-Западного отдела Русского географического
общества"). 1874 поступив до Петербурзької консерваторії, де в
класі М.Римського-Корсакова удосконалював майстерність у
галузі симфонічної інструментовки. Мешкаючи в Санкт-
Петербурзі, виступав у концертах Рос. геогр. т-ва, організував
кілька концертів, в яких звучала українська музика. 1876
завершив навчання й повернувся до Києва, працював як
педагог гри на фортепіано в приватних муз. школах. Виступав у
концертах як піаніст і хоровий диригент. 1878 громадян.
дружиною Л. стала його учениця, піаністка Ольга Лепська (мав з
нею 5 дітей; після її смерті 1900 діти були записані на офіційну
дружину Л., зі згоди останньої). 1880 розпочав роботу
(завершив 1890) над оперою "Тарас Бульба" (лібрето
М.Старицького за повістю М.Гоголя). Наприкінці 1880-х рр.
почав писати дитячі опери ("Коза-дереза", 1888; "Пан Коцький",
1891; "Зима і Весна, або Снігова краля", 1992). У різні роки
створив кілька хорових колективів, давав з ними концерти укр.
музики по містах України ("хорові подорожі" 1893, 1897, 1899,
1902). 1904 відкрив Музично-драм. школу (це був перший укр.
навч. заклад, в якому можна було отримати вищу муз. освіту за
програмою консерваторії), викладав там фортепіанну гру. 1905
разом з О.Кошицем заснував хорове т-во "Боян", диригував на
його концертах.
Був активним діячем громад. інституцій, зокрема: київської
Старої громади (див. Громади), Південно-Західного відділу
Російського географічного товариства, Київського літературно-
артистичного товариства; був засн. і головою ради правління
київ. Українського клубу (1908–11), членом Загальної
української безпартійної демократичної організації, брав участь
у проведенні ювілейних заходів, присвячених І.Котляревському,
Т.Шевченкові та ін. За його участю 1906 була заснована всеукр.
орг-ція "Об'єднаний комітет по спорудженню пам'ятника Т.Г.
Шевченка в Києві". Мав тісні творчі контакти з багатьма
тогочасними діячами укр. Культури : М.Драгомановим, Лесею
Українкою, І.Нечуєм-Левицьким, І.Франком, М.К.Садовським, М.
Л.Кропивницьким, О.Русовим та ін. У лютому 1907 був
заарештований, проте вже наступного дня після затримання
його звільнили. В останні роки життя почав писати духовну
музику.
На думку критиків його творчості, для музики Л. характерними є
загальноєвропейський романтичний стиль, національна
своєрідність і опора на фольклор. Він утілив у своїй музиці
різноманітні нар. образи (героїчні, епічні, ліричні, жартівливо-
гумористичні), синтезував у її мові різні укр. фольклорні жанри.
Значна частина муз. творів Л. присвячена козац. тематиці
(див. Козацька тематика в українському та світовому музичному
мистецтві), у них домінують ідеї патріотизму та нар. волі. Разом
з тим він захоплювався й універсальною романтичною
тематикою (багатогранна лірика).
У цілому його муз. спадщина складається з 10 опер, серед них:
"Андріашіада" (лібрето М.Старицького і М.Драгоманова, 1866–
77), "Утоплена" (лібрето М.Старицького за повістю М.Гоголя
"Майська ніч", 1883), "Наталка Полтавка" (за п'єсою
І.Котляревського, 1889), "Енеїда" (лібрето М.Садовського за
твором І.Котляревського, 1910), "Ноктюрн"
(лібрето Л.Старицької-Черняхівської, 1912), 4-х музично-
театральних творів ("Чарівний сон", "Сафо", "Відьма", "Літньої
ночі"), оперет, музики до театральних вистав ("Простак",
"Гамлет", "Остання ніч", "Гетьман Дорошенко"), 120 камерно-
вокальних творів (більшість на тексти Т.Шевченка – понад 80, а
також на вірші А.Міцкевича, Г.Гейне, І.Франка, Лесі
Українки, О.Олеся, М.Вороного та ін.), 40 хорових творів, серед
них 4 кантати для солістів, хору та симфонічного оркестру,
симфонічних творів (симфонія, фантазія, увертюра), камерно-
інструментальних творів, з них бл. 60 фортепіанних; понад 500
опрацювань український нар. пісень для голосу з фортепіано
або для хору.
Він започаткував також наукову українську музичну
фольклористику. Записав бл. 1500 українських народних
пісень, опублікував кілька фольклористичних праць,
зокрема, "Про торбан і музику пісень Відорта" ("Киевская
старина", 1892, кн. 2), "Народні музичні інструменти на
Україні" ("Зоря" (Львів), 1894, № 1, 4–10); уперше
оприлюднив нотні тексти дум і наук. розвідку про них.
Критики вважають, що значення Лисенка в українській
музиці зіставне з роллю Т.Шевченка в українській
літературі. Його послідовниками
були М.Леонтович, К.Стеценко, Я.Степовий, С.Людкевич, Л.
Ревуцький та ін.
П. у м. Київ. Похований на Байковому цвинтарі (на могилі
встановлено погруддя).
1913 його ім'я присвоєно київській Музично-драматичній .
школі (див. Музично-драматична школа імені М.Лисенка).
1927 його ім'ям названо одну з вулиць у центрі Києва.
1939 вищі навчальні. муз. заклади в м. Львів були об'єднані
в єдину Львів. держ. консерваторію ім. М.Лисенка (нині
Львів. нац. муз. академія ім. М.Лисенка).
У грудні 1944 його ім'я присвоєно Харків. театрові опери та
балету, там свого часу вперше була поставлена опера
"Тарас Бульба".
1957 у с. Гриньки встановлено пам'ятник Л. (погруддя
роботи місц. майстра В.Полівара), відкрито кімнату-музей
(за участю його сина – професора Київ. консерваторії
Остапа Лисенка).
1962 (у зв'язку зі 120-річчям від дня народження митця)
його ім'я присвоєно струнному квартету Київ. філармонії, а
концертний зал цієї установи названо Колонним залом
імені М.Лисенка, цього ж року засновано муз. конкурс його
імені (з 1992 має статус міжнародного).
29 грудня 1965 на Театральній площі поряд з Нац. оперою
України йому відкрито пам'ятник (скульп. О.Ковальов,
архіт. В.Гнєздилов).
У Києві по вул. П.Саксаганського, 95, у квартирі, де свого
часу мешкав Л. (неподалік проживала родина Лесі
Українки), створено меморіальний музей композитора.
Його ім'я присвоєно також Полтавському муз. уч-щу. Київ.
муз. школі-інтернату, ін. муз. установам.
3