Professional Documents
Culture Documents
Барвинский
Барвинский
20.02.1888 - 09.06.1963
Біографія
Барвінський Василь Олександрович (20.02.1888, Тернопіль – 9.06.1963, Львів) – видатний український
композитор, піаніст, педагог, музичний критик, організатор музичного життя Галичини. Першою
вчителькою музики була мати – Євгенія Любович, співачка і педагог. Професійну музичну освіту В.
Барвінський здобув у Львівській консерваторії в класі відомого педагога-піаніста Вілема Курца.
Удосконалював свою майстерність у Празькій консерваторії як піаніст (клас професора І. Гольфельда) і
композитор (клас професора В. Новака). Навчався на філософському факультеті Празького
університету (слухав лекції З. Неєдли). У Празі відбувся перший авторський концерт В. Барвінського.
З 1915 по 1948 рр. творча та педагогічна діяльність В. Барвінського пов'язана зі Львовом. У 1915-1939
рр. – він директор Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, у 1936-1939 – голова Союзу українських
професійних митців, 1939-1941 – голова Львівської організації Спілки композиторів України, 1937-1939
– член редколегії журналу "Українська музика". Його рецензії та музично-критичні замітки друкувалися
у кількох десятках газет і журналів протягом 1914-1958 рр. У 1939-1941 і 1944-1948 рр. – професор і
директор Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. У 1948 р. В. Барвінського заарештували,
він відбував покарання в одному з концтаборів Мордовської АРСР. Навіть там композитор активно
трудився, організовуючи самодіяльні колективи, навчаючи музичної грамоти всіх бажаючих.
До Львова повернувся у 1958 р. без права викладати у навчальних закладах. До останніх днів життя
Василь Барвінський активно працював: відновлював по пам'яті свої знищені під час арешту твори,
безкоштовно консультував піаністів, брав участь у роботі Спілки композиторів
У 1993 р. дивом віднайшовся фортепіанний концерт В. Барвінського, який вважався втраченим. Творча
і музично-критична спадщина Василя Барвінського поступово повертається до нас. Але сучасне
покоління повинно ще багато зробити для того, щоби постать великого сина українського народу посіла
гідне місце не лише в українській, а й у світовій музичній культурі.
Основні твори: кантата "Заповіт" (сл. Т. Шевченка, 1917), "Наша пісня, наша туга" (сл. С. Черкасенка,
1933); "Сонет" і "Ноктюрн" для голосу з оркестром (сл. І. Франка, 1933); "Українська рапсодія" для
симфонічного оркестру (1911), Концерт для фортепіано з оркестром (1937, рукопис втрачено, копію
віднайдено 1993 р. в Аргентині), Фортепіанний секстет (1915), Фортепіанний квінтет (1953-1963), два
фортепіанні тріо (1910, 1911), два струнні квартети (1912, 1935); фортепіанні цикли – 8 прелюдій
(1908), "Пісня, Серенада, Імпровізація "Любов" (1913-1915); твори для віолончелі і фортепіано –
Соната (1926), Концерт (1956).
Література (найважливіша):