Дати життя: 

20.02.1888 - 09.06.1963

Біографія
Барвінський Василь Олександрович (20.02.1888, Тернопіль – 9.06.1963, Львів) – видатний український
композитор, піаніст, педагог, музичний критик, організатор музичного життя Галичини. Першою
вчителькою музики була мати – Євгенія Любович, співачка і педагог. Професійну музичну освіту В.
Барвінський здобув у Львівській консерваторії в класі відомого педагога-піаніста Вілема Курца.
Удосконалював свою майстерність у Празькій консерваторії як піаніст (клас професора І. Гольфельда) і
композитор (клас професора В. Новака). Навчався на філософському факультеті Празького
університету (слухав лекції З. Неєдли). У Празі відбувся перший авторський концерт В. Барвінського.

З 1915 по 1948 рр. творча та педагогічна діяльність В. Барвінського пов'язана зі Львовом. У 1915-1939
рр. – він директор Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, у 1936-1939 – голова Союзу українських
професійних митців, 1939-1941 – голова Львівської організації Спілки композиторів України, 1937-1939
– член редколегії журналу "Українська музика". Його рецензії та музично-критичні замітки друкувалися
у кількох десятках газет і журналів протягом 1914-1958 рр. У 1939-1941 і 1944-1948 рр. – професор і
директор Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. У 1948 р. В. Барвінського заарештували,
він відбував покарання в одному з концтаборів Мордовської АРСР. Навіть там композитор активно
трудився, організовуючи самодіяльні колективи, навчаючи музичної грамоти всіх бажаючих.

До Львова повернувся у 1958 р. без права викладати у навчальних закладах. До останніх днів життя
Василь Барвінський активно працював: відновлював по пам'яті свої знищені під час арешту твори,
безкоштовно консультував піаністів, брав участь у роботі Спілки композиторів

У 1964 р., вже після смерті, В. Барвінського було реабілітовано.

Творчість Василя Барвінського стала поворотним пунктом від суто вокально-хорового до

урівноваженого вокально-інструментального напрямку розвитку української музики. Авторські
концерти В. Барвінського відбувалися не лише в Галичині, але й в містах Радянської України – Києві.
Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Його музичні твори друкувалися навіть в далекій Японії. Славетна
українська піаністка Любка Колесса виконала фортепіанні мініатюри В. Барвінського під час першої
трансляції Лондонського телебачення у 1937 р.

У 1993 р. дивом віднайшовся фортепіанний концерт В. Барвінського, який вважався втраченим. Творча
і музично-критична спадщина Василя Барвінського поступово повертається до нас. Але сучасне
покоління повинно ще багато зробити для того, щоби постать великого сина українського народу посіла
гідне місце не лише в українській, а й у світовій музичній культурі.

Основні твори: кантата "Заповіт" (сл. Т. Шевченка, 1917), "Наша пісня, наша туга" (сл. С. Черкасенка,
1933); "Сонет" і "Ноктюрн" для голосу з оркестром (сл. І. Франка, 1933); "Українська рапсодія" для
симфонічного оркестру (1911), Концерт для фортепіано з оркестром (1937, рукопис втрачено, копію
віднайдено 1993 р. в Аргентині), Фортепіанний секстет (1915), Фортепіанний квінтет (1953-1963), два
фортепіанні тріо (1910, 1911), два струнні квартети (1912, 1935); фортепіанні цикли – 8 прелюдій
(1908), "Пісня, Серенада, Імпровізація "Любов" (1913-1915); твори для віолончелі і фортепіано –
Соната (1926), Концерт (1956). 

Музично-критичні, статті, рецензії, дослідження:

1. Василь Барвінський. З музично-письменницької спадщини / Упоряд. В. Грабовський. –

Дрогобич: Коло, 2004;
2. Барвінський В. Огляд історії української музики // Історія української культури (видання Івана
Тиктора). – Львів, 1937. (Перевидання: К.: Либідь, 2002).

Література (найважливіша):

1. Павлишин С. Василь Барвінський. – К., 1990,

2. Василь Барвінський: Статті і матеріали. – Дрогобич, 2000;
3. Василь Барвінський в контексті європейської музичної культури: Статті і матеріали. – Тернопіль,
2003.