Іван Франко і музика

Пісня і праця – великі дві силі!

Їм я до скону бажаю служить

Іван Франко
Франко був не тільки письменником, вченим, громадським діячем, він
досліджував літературу, народну творчість й такі галузі мистецтва, як театр,
малярство, архітектуру і навіть музику. Усі томи літературно-критичних
його праць об’єднані під загальною назвою «Література і мистецтво»
(дослідження, статті, огляди, рецензії).
 Будучи різнобічно творчим, Іван Франко дуже любив музику. За час свого життя він
зробив чималий внесок у розвиток пісенно-народної творчості. На його творчість
впливали дивовижні музичні твори того часу, в якому він жив. Поетична спадщина Івана
Франка і музика є настільки цікавими і захоплюючими, що стали предметом для
розгляду. Іван Франко мав неабияке музичне обдарування, цьому сприяла народно-
пісенна традиція. Не випадково він став одним з поборників народності в музичному
мистецтві України останньої чверті XIX і початку XX ст. Він постійно спрямовував
композиторів і дослідників до народних мелодій. Виростав у народному середовищі у
Нагуєвичах на Галичині, в атмосфері мистецтва і народної естетики, віками їй
притаманній, кожною клітинкою відчував свою землю. Бо як можна співати на землі, якої
ми не чуємо своїм серцем і не віримо в неї. Любов до народної пісні зародилася у Франкові
ще в ранньому дитинстві. Тоді його мама співала йому народні пісні. Саме це зародило в
ньому таку любов. З раннього дитинства він почав розуміти, наскільки надихаючою може
бути пісня і як сильно вона може впливати на різні життєві процеси.
 Франкова мати Марія Кульчицька з с. Ясениці-Сільної, селянка з поетичною натурою,
першою заронила в душу свого сина любов до народної пісні, кинула в неї перші зерна поезії, що
з часом буйно розрослися в могутній талант. Вона любила співати, знала багато пісень і в
дівочому віці радо переймала їх від односельчан та від чужосільних жінок, якщо траплялося
бувати в їх товаристві.

З ранніх літ співала Івасева мати багато пісень, і з кожним роком його пам’ять вбирала їх
дедалі більше і більше. Ще гімназистом Франко почав записувати народні пісні спочатку від
матері Марії, яка стала його першою музичною школою.

Матусині пісні багато важили в розвиткові майбутнього поета. Вони вражали його серце
людською недолею, навчили сприймати людські переживання і турботи, обурюватись
несправедливістю і неправдою. Найсердечнішими словами згадував поет маму і її пісні, силу
яких відчував усе ясніше й глибше із зрілістю свого світогляду. В поезії «Пісня і праця»
 І. Франко описав винятково яскравий
малюнок свого дитинства в оточенні матері
і в атмосфері народної пісні:

«Мамо, голубко! — було налягаю. —

Ще про Ганусю, шумильця, вінки!»

«Ні, синку, годі! Покіль я співаю,

Праця чекає моєї руки»....

Ох, і не раз тая пісня сумненька

В хвилях великих невгодин життя

Тихий привіт мені слала, мов ненька,

Сил додала до важкого пуття.

Але особливе місце в сфері музики для Івана Франка займало одне з його добрих
знайомств. У 1885 році, коли Іван Франко перебував у Києві, йому вдалося
познайомитися з Миколою Лисенком, одним з найвидатніших українських
композиторів та музичних діячів. Вони дуже близько спілкувалися і чинили
правильний вплив на творчість один одного. Зокрема, Іван Франко слухав
найвідоміші музичні твори у виконанні Лисенка і отримував від цього ні з чим
незрівняне музичне задоволення. Франко насправді пишався, що в України є
такий успішний і чудовий композитор, як Микола Лисенко. Зокрема, про це він
сказав у 1902 році, коли той святкував своє 60-річчя. Зв’язок між Франком і
Лисенком сприяв тому, що у житті Івана Франка музика займала дуже важливе
місце.
 Великою популярністю користується твір «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» композитора А. Кос-Анатольського. Він входить до
репертуару найкращих тенорів світу. На окремі поезії Франка написано по декілька пісень. Серед них «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» С.
Людкевича та А. Кос-Анатольського, «Місяцю князю» М. Лисенка та В. Барвінського. Сучасний композитор Михайло Скорик створив
власну оперу на основі поеми «Мойсей». Все це дозволяє зробити висновок, що зв’язок між Франком і музикою був дуже сильним. Іван
Франко і пісня - невіддільні. Народна пісня сприяла сину нагуєвицького коваля Якова Франка піднятися до вершин української поезії.
Іван Франко залишив після себе великий спадок.

Поет був переповнений піснями народними і власними, жив ними, вони були його єством, любов’ю, турботою, багатством і зброєю:

Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.

 У сферу його музичних інтересів входили твори як українських, так і
зарубіжних композиторів, зокрема, Вагнера, Сметани, Бетховена, Мусоргського і
Глінки. Слухаючи музичні твори цих митців, Франко виробляв високої якості
музичний слух, що теж дуже добре позначилося на його взаємозв’язку з музикою.

Українське слово, музика, танець, обряд, звичай зіграли неабияку роль у

формуванні теоретичних поглядів Івана Франка. Знання народної мудрості дало
йому можливість відчути український поетичний фольклор у всій його повноті, –
так починається духовний розвиток письменника, вченого і громадського діяча з
яскраво вираженою індивідуальністю. Маючи потужний інтелект, він обійняв
ціле коло людських інтересів, став критиком і дослідником, літератором та
істориком, мовознавцем і мистецтвознавцем, філософом, етнографом та
фольклористом.
Справді, найважливішим продуктом культури є людина, людина
духовна, бо в ній виявляється ціла проблема людського світу. І вона
(людина) відповідає за його майбутнє, плекаючи національний Дух,
так потрібний нам сьогодні, бо кожна епоха на ступені своєї
культурності має дбати про вартість самої людини, як дбав про неї
великий Каменяр.
 Своєю сорокалітньою творчістю Іван Франко порушив питання про участь фольклору в
міжнаціональній культурній взаємодії, про літературне звертання до народнопоетичного
матеріалу та методи дослідження літературно-фольклорних зв’язків. Весь доробок Франка з
печаттю українського Духа, що «рвав до бою», є великою бібліотекою, якою ми користуємося,
щоб пізнати себе і світ. Іван Франко сучасний, з його творів ми черпаємо душевну наснагу,
естетичну насолоду і знання. Він жив і горів, як свічка в темряві, у своїх руках тримав світ. Для
нас він є прикладом мужності, працелюбства, мудрості, благородства і любові до свого народу,
якому він заповідав свою пісню:

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий та вільний;

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твоєму генію мій скромний дар весільний.