Залік з «Історії української музики XIX століття»

Робота студентки IV-го курсу Оркестрового відділу спеціалізації

«кларнет»
Довгань Софії

1.Домінантними жанрами української музики XIX ст. були пісня-романс,

танець, інструментальна музика і музичний театр.
Пісня- це один з різновидів пісні – поняття більш широкого, яке охоплює
різноманітні види хорової і сольної вокальної творчості.
Музичний театр – синтетичний жанр, що продовжував традиції шкільної
драми та поєднував в собі риси різних жанрів театральної музики, зокрема
зінгшпилю та буфонади.
Музика 19 ст. розвивалася під знаком романтизму, у цей період бурхливо
розвиваються опера, симфонія, інструментальні жанри, новим явищем стає
програмна музика.
2.Становлення пісні романсу приходить на початок XIX ст. Першим цей
термін використав Лисенко. Характерним для цього жанру є перевага
особистих мотивів, психологічне заглиблення, деталізоване відображення
почуттів та настроїв, наспівна кантиленна мелодика.
На його формування вплинув кант,пісня-вірш, церковна музика, селянська
пісня, а також дворацький фольклор – пісні українською мовою
літературного походження з фривольним змістом, які виконувалися при
дворі.
3. «Малоросійською оперою» І. Котляревський назвав свою оперу «Наталка
Полтавка», тому що як народна драма, комедія, яка показувала побутове
життя українських людей, вона не могла називатися оперою з багатьох
причин невідповідності параметрам та поняттям про оперу загалом.
« Наталка Полтавка» більше відноситься до жанру побутової п’єса, де
велику роль відіграє музична складова тому можна віднести цю оперу до
низького зінгшпилю, або оперетти.

4.Найвідомішими українськими композиторами підросійської України

початку XIX ст. були: І. Котляревський, завдяки опері «Наталка
Полтавка»М.Маркевич, О.Лизогуб, І.Лизогуб, Й. Ветвицький, А.
Барцицький, Г. Рачинський. Найбільш пріорітетним жанров цих
композиторів була фортепіанна мініатюра(ноктюрни, вальси, варіації тощо)
5.Оригінальність опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського є
перехід дієвого акценту з оперної сцени на сцену музичного драматичного
театру, де головними героями є драматичні актори, а не співаки. Велика роль
приділяється діалогічним сценам, де в повні мірі можна застосувати усі грані
та відтінки акторської драматургії.
В опері Гулака-Артемовського відчутний вплив європейського оперного
театру, це проявляється в побудові оперної драматургії, що розгортається в
об’ємних музичних драматургічних сценах. Основний акцент припадає на
сцени, що складалися з декількох епізодів.
Також помітний вплив італійської опери, що проявляється на інтонаційному
рівні: присутність дуетів-згоди, та дуетів-незгоди, застосування
скоромовок( буфонні моменти в італійському оперному мистецтві)
використання оперно-аріозного стилю та великих сцен з хором.

6. Кажучи про Перемисьу композиторську школу. Треба сказати, що це

поняття об’єднує композиторів, які творили в одному місці і подібні за
стилістикою
Засновником і наставником Перемиської композиторської школи є Алоез
Нанке. За стилістикою він наслідував Бортнянського, писав літургії східного
обряду в суворому стилі.
Представниками Перемиської композиторської школи також були Михайло
Вербицький. Як автор перших українських літургій, Вінсент Сарсавія та Іван
Лаврінський.

7. Епігонами Перемиської композиторської школи музикознавці називають

таких композиторів як Ісидор Воробкевич та Віктор Матюк..
Ці композитори не мали професійної музичної освіти і якщо подивитися на
їх творчість, то можна сказати, що вони були аматорами, хоч В.Матюк і був
учнем Вербицького.
Ці композитори писали в тих самих жанрах, використовували прийоми,
переймали риси та загалом наслідували представників Перемиської
композиторської школи.
8.Якщо описати для себе саме поняття «композиторської школи», то можна
відповісти на це питання. Є два моменти, які пояснюють це поняття:
- композитори, які писали і творили в одному часі і в одному місці, також
вони не мають певного ідейного керівника
-композитори, які навчалися та надихалися творчість іншого композитора.
Тому основне, що ми вкладаєм у поняття «Лисенкової школи» у галицькій
музичній культурі, це є відносини учня і вчителя.
Лисенко мав величезний вплив на творчість своїх учнів через зв’язок з
ними. Першим, хто особисто з ним познайомився із галицьких учнів, був
Вахнянин. М. Лисенко не жив в Галичині, але підтримував зв’язок з учнями
через листування.

9.Анатоль Вахнянин(1841-1908)-одна з ключових постатей українського

національного відродження 2-ї половини XIX ст. є представником
«Лисенкової школи», громадській діяч, літературний засновник часописів та
товариств, музикознавець, автор українських підручників для шкіл,
композитор, диригент. Анатоль Вахнянин є співорганізатором та першим
головою товариства «Просвіта». Організував у Відні товариство «Січ». З
самого дитинства захоплюючись музикою і піснею, співав у
Перемишльському катедральному хорі де і засвоїв твори Бортнянського,
Лаврівського, Вербицького та ін. Творчість Вахнянина дуже різностороння.
Йому належать дослідницькі праці з історії літератури, критики, історії
України, географії, він писав оповідання де змальовува картини галицького
селянства, співпрацював з багатьма товариствами і був їх засновником, не
тільки музичних, Вахнянин писав підручники і книги, а також доповідав на
засіданні президії музичного товариства М. Лисенка. Хоч як композитор, він
був аматором, але перший з галичан, хто познайомився з Лисенко і з того
часу став проявляти інтерес до його діяльності. В музичному здобутку у
Вахнянина є багато хорів та солоспівів на тексти Ю. Федьковича, І.
Гулашевича, Т. Шевченка. Також він писав опери, найвидатнішою є
«Купало». Яка булапершою українською оперою на Галичині.

10. Денис Січинський (1865-1909) – на відміну від попередніх композиторів

основним заробітком на життя в нього була музика і він був одним із
небагатьох, хто не вийшов із священницького сану.
В творчому здобутки композитора можна спостерігати солоспіви, кантати,
хори, духовні твори, збірки обробок народних пісень, фортепіанні мініатюри
та оперу «Роксоляна». Якщо брати до уваги стилістичні особливості його
музики, то тут присутні риси еклектизму, пісенно-романсових зворотів,
мовно-речитативних патетичних зворотів. В гармонії це любов до еліптичних
зворотів, хроматичних модуляцій, альтерації акордів, субдомінантової групи.

11. Микола Лисенко у 19 ст. був першим українським композитором, який

свідомо почав працювати в національному напрямку. Композитор-
професіонал, він дуже глибоко усвідомлював потребу у піднятті націїї за
рахунок засобів мистецтва. У 14 років почалося національне самовизнання
Лисенка, коли він у свого дядька читав заборонену поезію Шевченка.
Лисенко бере участь у створенні сільських шкіл, дає приватні уроки музики і
викладає в університетах. У 1904 році відкриває власну музично-драматичну
школу, першу, яка давала вищу музичну освіту за програмою консерваторії.
Лисенко дуже різний у своїй творчості, але вся вона присвячена Україні і
красі її культури,тому він заслуженно являється засновником української
національної музики, істотну роль в цьому відіграє, як його композиторська,
так і етнографічна діяльність. Він звертався до різних жанрів, але всі вони
натхненні народною творчістю і українським духом.

12.Микола Лисенко(1842-1912) – ціла епоха в українській музичній культурі.

Композитор, диригент, педагог, піаніст, він усю свою творчість присвятив
світу української музики. Лисенко писав твори майже у всіх жанрах
музичного мистецтва: опери, кантати і хори, обробки народних пісень,
камерно-інструментальні п'єси, романси, фортепіанні твори. Лисенко цінував
і багато використовував форми пов'язані зі словом, так як обожнював
українську мову. Народна творчість стала джерелом натхнення композитора ,
адже саме тут найбільш яскраво відображаються думки народу, воля,
боротьба за щасливе майбутнє і взагалі український національний дух.
Важливу роль у творчості Лисенка займає опера, яка була переповнена
українським змістом та українською тематикою. Автор національної
музичної школи, він є Тарас Шевченко в українській класичній музиці.