Professional Documents
Culture Documents
Вербицький Михайло - УМЛ Кияновська
Вербицький Михайло - УМЛ Кияновська
(1815 - 1870)
1
Мав парохію - тобто, був парохом, священником.
2
Цит. за книгою: З.Лисько. Піонери музичного мистецтва в Галичині. - Львів, 1994. - С. 36.
На роки навчання припадають періоди «блукання» композитора, непевні, складні
матеріально, коли він вимушений задовольнятися то приватними лекціями, то викладанням
співу в різних інституціях Львова. Довше затримується на посаді урядовця Перемишльської
консисторії3. Час перебування в Перемишлі був для нього важливим, оскільки він, прагнучи
поглибити свою музичну освіту, бере приватні лекції ще у одного чеського музиканта –
органіста католицької кафедри Франці Лоренца.
На ці роки припадають і перші значніші композиторські спроби М.Вербицького,
пов’язаними, насамперед, з найважливішими напрямками його художніх інтересів –
церковною творчістю, хорами на тексти українських поетів та музикою до театру. Окрім того,
ще в роки навчання в семінарії він захопився грою на гітарі, що саме в середині ХІХ ст.
увійшла в музичний побут галичан. Спочатку, заохочений навчанням у Лоренца, він створює
дві католицькі меси (згодом загублені), а потім і греко-католицькі літургійні твори - «Ангел
вопіяше», «Єдин Свят», «Алілуйя» та інші. До цього часу відноситься також і повна Літургія
для чоловічого хору, яку в 60-х роках сам автор переробив для мішаного хору. Особливою
популярністю серед світських творів користується «Тост до Русі», хор, в якому патріотичні
почуття висловлені в життєрадісному характері застольної пісні. Театральні вистави, так звані
«співогри», наприкінці 40-х років тільки-но почали входити в моду серед русинів-українців4, і
здебільшого були перероблені з польських чи німецьких п’єс та пристосовані до українських
сюжетів. М.Вербицький створює музику до шести таких п’єс, зокрема до переробленого
«Москаля-чарівника» І.Котляревського (у М.Вербицького - «Жовнір-чарівник»), до
«Верховинців» польського драматурга В.Коженьовського, де вперше прозвучали пісні
«Верховино, світку ти наш», «Гей, браття-опришки» та деякі інші, що й нині відомі, часто
навіть в обробці інших композиторів, а то й просто побутують, як народні, без згадки про їх
автора.
Потім наступає значна перерва в його заняттях музикою. Від 1850 р., коли його
висвячено на священика, аж до 1862 р. він майже не звертався до творчості. Причиною такого
тривалого мовчання були не дуже сприятливі для творчості обставини. Спочатку довелося
йому переїжджати з однієї сільської парохії в іншу, аж поки в 1856 р. не оселився він в с.Млини
на Яворівщині, де й перебував до смерті.
Час творчої кризи минає в 1862 р., а важливим чинником його повернення на музичну
ниву стало заснування театру «Руської бесіди»(1864) і можливість постановки своїх п’єс, як
тих давніших, так і нових. Вже в 1864 р. товариство «Руська бесіда» оголосила конкурс на
кращі українські п’єси, і перше місце на ньому займає саме співогра М.Вербицького на текст
Івана Гушалевича «Підгіряни», в котрій зображувались сцени з життя прикарпатських селян.
Згодом ця співогра здобула надзвичайну популярність: її ставили на сценах не лише всіх
українських театрів, але навіть у Петербурзі та Варшаві. І критики, і аматори відзначали
особливу красу мелодій М.Вербицького, які становили найбільшу вартість цієї, в
літературному відношенні більш ніж посередньої, п’єси. Визнання вельми позитивно
вплинуло на творче піднесення композитора, протягом 1865 - 66 рр. він написав аж десять
музичних п’єс, серед них особливо схвально відгукувалася критика про співогри «Не до
любові» та «Школяр на мандрівці». Театральна музика стала поштовхом до інтенсивної праці
й в інших жанрах.
Саме останні твори М.Вербицького, в тому числі світські й релігійні хори, оркестрові
увертюри, стали вершиною його доробку. Серед усіх його творів особливої уваги
заслуговують дві великі хорові композиції – хоровий цикл «Жовнір» на вірші І.Гушалевича та
перше музичне втілення безсмертного «Заповіту» Т.Шевченка.
Вельми цікавою є сама історія написання в 1864 році пісні "Ще не вмерла Україна" й
подальшого побутування та утвердження в якості національного гімну. В цьому сенсі вона
пройшла складній шлях. Привертає увагу той факт, що довгий час у Галичині не знали, що
автором тексту є Павло Чубинський, а приписували його авторство не кому іншому, як самому
Тарасові Шевченку. Так, мабуть, вважав і сам М.Вербицький. Це припущення опосередковано
підтверджується й тим, що ще перші виконання твору приурочені були до шевченківських
3
Консисторія - канцелярія при єпископаті, де провадились справи єпископату і де утримувалися церковні папери.
4
Русинами називали українців Галичини.
днів, звучали в шевченківських концертах, отже, пов’язувалися з поетичною музою Кобзаря5.
Існує ще одна версія написання твору – спочатку як сольної пісні в супроводі гітари6, потім в
пресі з’являється повідомлення, що хорова пісня "Ще не згибло Запороже" прикрасила
другорядну п’єсу польського драматурга Кароля Гейнча в постановці театру "Руська бесіда" й
увійшла до неї, як вставний номер7. Отже, цей хор (а водночас – пісня) побутував довгий час
у різних варіантах і так ствердився в західноукраїнському середовищі. Наприкінці ХІХ ст.
"Вже не вмерла Україна" сприймалася тут як національний гімн і виконувалась у цій ролі в
численних концертах.
В останні роки життя композитор активно займається також громадською та
педагогічною діяльністю, пише статті. Серед його нечисленних учнів варто згадати Віктора
Матюка, котрий продовжив традиції перемишльської школи та Порфирія Бажанського,
культурного діяча, композитора, критика.
Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 р. у с. Млини від тяжкої недуги - раку язика,
проживши всього 55 років. Його спадщина, різноманітна за жанрами й яскрава за образами,
заклала підвалини професійної музики на Західній Україні. В останні роки після здобуття
Україною незалежності ювілеї композитора урочисто святкуються на державному рівні.
«ЗАПОВІТ»
5
Про це свідчить, зокрема, факт виконання твору на Шевченківському концерті в Перемишлі в 1865 році під
орудою Анатоля Вахнянина.
6
Рукопис "Ще не вмерла Україна" як сольної пісні в супроводі гітари зберіг учень Вербицького, Віктор Матюк.
7
Основне музичне оформлення зробив директор театру Омелян Бачинський.
глибоким драматизмом почуттів, багатою палітрою використаних виразових засобів,
професіоналізмом музичної мови.