1період творчості - Ще будучи учнем VII класу школи, він написав

свою славнозвісну пісню "Веснівка" на вірші М.Шашкевича, що увійшла в

"золотий фонд" української вокальної музики.

Після закінчення семінарії Матюк отримав приход в с. Карові

неподалік Сокаля, де прожив майже все своє життя, постійно приїжджаючи
до Львова для участі в різних культурно-громадських подіях, для
видавництва підручників, статей, своїх творів.Серед його теоретичних
праць особливе місце посідає "Шкільний співаник", виданий на початку
XX сторіччя, що грунтується виключно на українській церковній музиці.

Як композитор, В.Матюк найбільше проявив себе в жанрі солоспіву.

Оскільки М.Вербицький і І.Лаврівський зверталися вкрай рідко до сольної
пісні. Матюк – перший визначний галицьцький композитор ,що
створив близько п'ятдесяти сольних пісень, більшість з яких навіяні
лірикою західноукраїнських поетів XIX сторіччя, зокрема, Володимира
Шашкевича,І. Гушалевича; вперше в Україні він звертається у вокальній
творчості до поезії Г.Гейне ("Ой плакав я впросонню", "Ти маєш брилянти
і перли"), а також А.Міцкевича. В більшості його солоспівів переважає
м'який, елегійний настрій, делікатні емоційні барви, часто зустрічаються
образи природи .

У більшості з його солоспівів переважає м’який, елегійний настрій,

делікатні емоційні барви, часто зустрічаються образи природи, співзвучні з
почуттям людини. Солоспіви В.Матюка мали великий успіх у найширших
колах русинів-українців, виконувалися видатними співаками - Олександром
Мишугою, Модестом Менцінським, Михайлом Голинським. Відомо, що
славетна співачка Соломія Крушельницька навіть на концерті перед
російським царем на завершення заспівала саме «Веснівку».

Інша плідна галузь його творчості - духовні і світські хори. Його повна
Літургія, як і окремі частини богослужіння дотепер побутують у практиці
церковних хорів. Серед світських хорів заслужену популярність здобули «До
руської пісні» та «Крилець, крилець, соколе дай» на слова Б.Кирчіва, «Не
згасайте ясні зорі» на слова Б.Мегелі.

Успіх супроводжував і вистави-співогри В.Матюка. Він написав їх

більше десяти, звертаючись здебільшого до актуальних проблем сьогодення -
важкого становища рекрутів у цісарській армії («Капраль Тимко», «Інвалід»),
долі перших емігрантів («Наші поселенці»), а також до типових в
українському театральному репертуарі любовних історій («Нещасна любов»).
Окремі частини з цих вистав, солоспіви і хори, часто виконувалися як
самостійні номери в концертах і саме таким чином поширювалися серед
музикальної публіки. Так сталося, зокрема, з хором «Родимий краю», що
початково завершував співогру «Капраль Тимко», проте вже невдовзі після
написання співався як самостійний твір усіма професійними та аматорськими
колективами Галичини.

Віктор добре знався на українському мистецтві, особливо на фольклорі

і народній та церковній музиці. В результаті тих розмов о. В. Матюк став
дописувати до «Руського співаника для шкіл народних» та до невеличкого
підручника з музичної грамоти «Малий катехиз музики». В коротці Віктор
стає співредактором хорового збірника «Боян» (1884), у якому він сприяв
помістити твори М. Вербицького, І. Лаврівського, І. Воробкевича та свої
власні. Дописивав до «Малого катехизму музики» (1882), «Короткого
начерку з гармонії і композиції» (1906), допомагав видати «Співаник
церковно-народний для шкіл народних» (1911) та інші.