М. А.

Вересюк
Студентка 51-ММ групи
Хмельницької – гуманітарно педагогічної
академії
Науковий керівник - Н. І. Незнанова
Вивчення української класичної музики на уроках музичного
мистецтва в загальноосвітній школі
У статті розглядається проблема вивчення школярами молодшого та
старшого підліткового віку української класичної музик на уроках музичного
мистецтва в загальноосвітній школі як важлива складова в системі сучасної
національної освіти.
Ключові слова: українські композитори – класики, музичне сприйняття,
українська музична культура.
Постановка проблеми в загальному вигляді... Українське мистецтво і,
зокрема, творчість українських композиторів і музичних діячів з давніх – давен
в плідно впливали на розвиток української та світової культури у різні часи.
Народне, професійне музичне мистецтво склали основу музично – естетичної
культури українського народу, яка відображає його життя у художніх образах у
служить зразком для подальшого його процвітання. Зважаючи на це, успіхи
виховання школярів молодшого та старшого підліткового віку сприятиме
вивчення спадщини українських композиторів. Воно час специфіка музичного
виховання підлітків висвітлена не достатньо тому завданням дослідження стало
вивчення та узагальнення змісту та основних форм і методів музичного
виховання дітей старшого та молодшого підліткового віку засобами впливу
спадщини українських композиторів на основі шкільної програми з музики.
Аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної
проблеми... Інтерес становлять статті, дослідження, написанні М. Грінченком,
Б. Кудриком, З. Лиськом, С. Людкевичем, П. Козицьким, в яких розкриті
частково окремі питання музично – педагогічної діяльності українських
композиторів. У сучасній і музикознавчій науці дана проблема розглядаася
різними авторами: І. Анасімовою, О. Апраксіною, Н. Добровольською, А.
Калиниченком, Л. Коваль, Д. Локшиною, Л. Масол, Г. Падалкою,
О. Рудницькою та ін.
Проблема впливу музичної спадщини українських композиторів –
класиків на музичний розвиток школярів розглядається в працях Я. С. Кушка,
В. П. Реви, О. Я. Ростовського, В. І. Скутіна.
Формування цілей статті... Метою даної статті є розгляд проблеми
формування музичного сприймання школярів молодшого та старшого
підліткового віку засобами української класичної музки.
Виклад основного матеріалу... Українська класична музика своїм
корінням заходить у глибоку давнину, в народну творчість. Протягом віків
вироблялися її специфічні особливості і риси, що згодом визначили її
національний характер.
Українська музична культура зростала в боротьбі проти жорстокого
соціального і національного гніту з боку самодержавства. Вона розвивалася під
благотворним впливом передової російської музичної культури, у тісних
взаємозв'язках з нею. Для неї, як і для російської, властиві демократична
спрямованість, любов до Батьківщини і народнопісенна основа.
Основи класичної музики почали формуватися і розвиватися на Україні
починаючи з другої половини XVIII ст. і в XIX ст., тобто в період розкладу
феодально-кріпосницьких відносин і визрівання капіталістичних та їх
зміцнення.
Уже в XVIII ст. широкою увагою мас користується народна лялькова
вистава “Вертеп”, музика до другої частини якої складається з народних пісень
і танців: українських, російських, польських, угорських тощо. Велику
популярність в народі мали світські ліричні пісні, слова й музику яких складав
український філософ Григорій Сковорода (1722—1794 pp.). У кріпацьких
оркестрах і капелах з'являються численні талановиті актори і музиканти-
кріпаки. Репертуар цих капел і оркестрів становили народні пісні і твори на
основі народних мелодій, написані російськими та українськими
композиторами, які часто були вихідцями з кріпацького середовища. В колах
дворянсько-кріпосницької інтелігенції поширюється народне кобзарське
мистецтво, виникає зацікавлення народною піснею, виходять з друку перші
збірки обробок російських та українських народних пісень В. Трутовського та
інших авторів. Народну пісню використовують у своїх творах композитори
Бортнянський, Березовський, Ведель.
В 1809 р. в м. Одесі вперше виконується “Українська симфонія”,
приписувана М. Овсянико-Куликовському — твір високого художнього і
професіонального рівня, насичений мелодіями українських народних пісень.
У першій половині XIX ст. з'являються українські народні п'єси з співами і
танцями — “Наталка Полтавка” Котляревського, “Сватання на Гончарівці”
Квітки Основ'яненка та інших .
У 1863 р. в Петербурзі відбулася перша вистава опери “Запорожець за
Дунаєм”, написаної учнем М. І. Глінки, композитором С. Гулаком-
Артемовським (1813— 1873 pp.). На цей же час припадає початок творчої,
наукової і музично - громадської діяльності Петра Петровича Сокальського
(1832—1887 pp.), автора опер “Мазепа” і “Майська ніч”.
В 1875 р. Петро Іванович Ніщинський (1832—1896 pp.) написав
“Вечорниці” — музику до другого акту п'єси Т. Шевченка “Назар Сто доля”.
Твір цей (зокрема хор “Закувала та сива зозуля”) набув широкої популярності в
народі і став основоположним у жанрі української класичної театральної
музики. В 187 6 р. Композитор Михайло Миколайович Калачевський створює
“Українську симфонію”. В основі її тематичного матеріалу — мелодії
популярних пісень. Форма — чітка, відповідна до класичних зразків. Розвиток
тем, гармонія, поліфонічна фактура і оркестровка позначені високим
професіональним рівнем.
Цілу епоху в розвитку української класичної музики становить творчість
Миколи Віталійовича Лисенка (1842—1912 рр.). На українському народному
ґрунті М. Лисенко творить високохудожні композиції на шевченківську
тематику: народні опери “Різдвяна ніч” і “Утоплена”, оперу-сатиру “Енеїда”,
монументальну народну музичну драму “Тарас Бульба”. Безцінною спадщиною
великого композитора стали обробки фольклорно - пісенних зразків усної
народної творчості .
Микола Віталійович Лисенко — засновник національної музично-творчої
школи, основоположник української класичної музики. Значення його для
української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він вперше
спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на
підвалинах глибокого і всебічного вивчення народного життя і народної
творчості.
Українська народна пісня — це основа оперної спадщини композитора.
Тематика опер М. В. Лисенка надзвичайно різноманітна: це і лірико побутові
(“Наталка Полтавка”), й історико-героїчні (“Тарас Бульба”), народно-
фантастичні (“Утоплена”, “Різдвяна ніч”), і сатиричні (“Енеїда”), і казкові
(“Коза-Дереза”, “Пан Коцький”, “Зима й Весна”) твори.
“Наталка Полтавка” створена М. В. Лисенком у 1889 році за мотивами
однойменної п'єси І. П. Котляревського. Вона не схожа на звичайну оперу:
сценічна дія розгортається, як у драматичному театрі, герої в діалогах не
співають, а розмовляють.
Зберігаючи традиції цього жанру (насамперед показ дійових осіб через
народну пісню), М. В. Лисенко створює самобутні музичні характеристики.
Історико-героїчна опера “Тарас Бульба” посідає центральне місце у
творчості М. В. Лисенка. Композитор працював над нею дуже вдумливо й
наполегливо протягом десяти років (1880—1890). У музиці цієї опери
найяскравішого втілення набули ті сцени й герої, які тісно пов'язані з
патріотичною ідеєю. Це насамперед драматичні образи народу й народного
героя Тараса та його старшого сина Остапа. Вокальній партії Остапа прита-
манні мужні, вольові інтонації. Його велика лірико-драматична арія з V дії, в
якій він прощається зі своїм братом, — одна з найкращих сторінок опери .
Великі традиції М. В. Лисенка знайшли дальший розвиток у творчості
композиторів К. Г. Стеценка, Я. С. Степового, М. Д. Леонтовича і мають
благотворний вплив на розвиток української музики.
 Кирило Григорович Стеценко (1882—1922 рр.) в своїй творчості продовжує
розвивати кращі художні надбання української музичної класики, зокрема
творчості М. В. Лисенка в галузі хорової музики і солоспівів. Мелодика його
творів пройнята характером української народної пісні. Багато з його
композицій стали улюбленими радянським слухачем за їх щирість, мелодичну
красу і дохідливість. Для дітей Стеценко написав опери “Івасик-Телесик” і
“Лисичка, котик та півник”, ряд пісень, а також склав “Шкільний пісенник”.
Його мистецтво, звернене до простого народу, завжди було пов’язане зі словом:
він віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам,
музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень.
Доробок композитора за різних періодів його життя поповнювався творами
патріотично-піднесеного характеру з опорою на інтонації революційних пісень
(хори “Заповіт” на слова Т. Шевченка, “Сон” на вірші П. Грабовського), він
прагнув до відтворення у кантатах і хорових поемах важливих подій з
народного життя (кантата “Єднаймося” на вірші І. Франка, поема “Рано-вранці
новобранці” на вірші Т. Шевченка)
Високе суспільне визнання композитор здобув як автор церковної музики.
Найвищими його досягненнями вважаються “Літургія Св. Іоана Золотоуста”,
“Всенощна” та “Панахида”, присвячена пам’яті М. Лисенка. Кирило Стеценко
пройшов шлях від учителя гімназії і регента хору духовної семінарії до
священика. Але яку б посаду він не обіймав, завжди ніс до людей розуміння
краси і добра — того, що дає справжнє мистецтво .
Кращі традиції російської і української класики розвивав у своїх творах і
Яків Степанович Степовий (1883— 1921 рр.). Він вписав нову сторінку в
історію української музики передусім як композитор-мініатюрист, автор творів
малих форм: пісень, романсів, хорів, невеликих інструментальних п'єс та
ансамблів. За своєю лаконічністю і філігранною відточеністю романси і пісні
Степового можна поставити нарівні з кращими творами даного жанру
вітчизняної музики.
Вже у вокальному циклі “Барвінки” — одному з перших творів композитора
яскраво виступають всі характерні риси його індивідуального обличчя:
мелодійність, чіткість форми, зв'язок з народнопісенними інтонаціями,
виразний національний колорит, безпосередність емоцій.
Тематика циклу дуже різноманітна. Тут і соціальне загострені романси
“Із-за гаю сонце сходить”, “Три шляхи” (слова Т. Шевченка), “Досить невільная
думка мовчала” (слова Л. Українки), “Степ” (слова М. Чернявського), тут і
грайливо жартівлива пісня “Утоптала стежечку” (слова Т. Шевченка), і романс,
сповнений тонкого ліричного відчуття,— “Розвійтеся з вітром” (слова І.
Франка). Залежно від образного змісту текстів композитор знаходить відповідні
засоби музичної виразності. Так, наприклад, в солоспіві “Степ” для зображення
картини пробудженого степу, що символізує визрівання революційної
свідомості в народі, композиторові служать поступінні ходи октавами в басі,
виразні, світлі гармонії та чіткий маршовий ритм.
В галузі художньої обробки українських народних пісень для хору а-капела
працював Микола Дмитрович Леонтович (1877—1921 рр.). Основу музичної
спадщини Леонтовича складають хорові мініатюри — обробки українських
народних пісень, які й донині є неперевершеними й виконуються всіма
українськими хорами як в Україні, так і в діаспорі. Це позначені великим
талантом композитора перлини народного мелосу “Щедрик”, “Козака несуть”,
“Дударик”, “Із-за гори сніжок летить”, “Женчичок-бренчичок”, “Гаю, гаю,
зелен розмаю” та багато інших. На основі українських народних мелодій
Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно
художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання. Леонтович
був одним з перших серед майстрів української музики, зокрема таких, як М.
Лисенко, К. Стеценко, П. Козицький, які по-новому інтерпретували фольклор і
в кожній народній перлині прагнули передати її неповторний образний зміст і
самобутню художню красу, використовуючи музичні надбання європейської
музично-хорової культури. Тематика хорових мініатюр композитора
надзвичайно різноманітна. Це обрядові, церковні, історичні, чумацькі,
жартівливі, танцювальні, ігрові пісні. Одне з центральних місць у творчості
Леонтовича посідають хори на побутові теми. Це, зокрема, “Ой у лісі при
дорозі”, “Ой темная та невидная ніченька”, “Мала мати одну дочку”, “Ой з-за
гори кам'яної”. Вони характерні динамічним розгортанням сюжету, активною
драматизацією подій та образів, на зразок кобзарської манери, скажімо, Остапа
Вересая, про якого Леонтовичеві розповідав Микола Лисенко. Найвищим
досягненням композитора вважаються славнозвісні “Щедрик” та “Дударик”,
пісні, в яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації. Особливо
популярним був і залишається “Щедрик”, дивовижна за красою, досконала за
мелодією, ювелірна за обробкою деталей мініатюра.
Паралельно із прикладами української музики XIX початку XX століття
варто сміливіше використовувати твори сучасних українських композиторів,
твори яких представлені у згаданій програмі, а саме: І. Шамо, В. Барвінського,
С. Людкевича, Ю. Щуровського, І. Карабинця, М. Вериківського,
Є.Станковича, В. Сильвестрова, Б. Фільц, Б. Скорика, Л. Дичко, А. Штогаренка
та ін. Так, наприклад, інтерес для сучасних школярів може представляти
творчість нашої сучасниці - Лесі Дичко. Із музичних творів, написаних нею, у
програму включено лише одне – “Кікімора”, і то воно запропоновано як
додатковий матеріал для слухання: “Українські писанки”. Впродовж століть
писанкарство набуло характеру народно-декоративного живопису. В
українських писанках втілюються мистецькі традиції певної місцевості та
багатство народної фантазії, постійно народжуються нові сюжети, з'являється
нова символіка розпису. Багатство писанкового орнаменту творчо використо-
вують не лише сучасні художники, а й композитори. “Українські писанки”
особливо вирізняються самобутнім використанням та осмисленням української
народної пісенності. Отже, українські писанки також можуть “звучати”,
віддзеркалюючись усім багатством фарб та візерунків-символів у музичному
мистецтві. Як виконавці, ми теж можемо долучитися до цього прекрасного
єднання мистецтв. Таким чином творчість Лесі Дичко, що є одним із прикладів
сполучення класичних основ, фольклору і сучасних засобів удосконалення
сприйняття школярами сучасної української музики.
 Отже, можна зробити висновки щодо вивчення школярами української
класичної музики на уроках музичного мистецтва:
 основна сутність освіти у всі періоди становлення української музичної
культури полягала у формуванні творчого потенціалу особистості, її власної
культури та ціннісних орієнтацій;
 вивчення музичної спадщини українських композиторів-класиків
сприятиме кращій теоретичній обізнаності з музичною сучасністю в цілому,
розвитку музичних здібностей школярів молодшого та старшого підліткового
віку, інтересу до української класичної музики;
 багатство музичної мови, опора на національні джерела, жанрова
різноманітність творів українських композиторів - вагома підстава для
успішного вивчення її в сучасних школах.
Список використаних джерел:

1. Вендрова Т.Е. Художественно – педагогический анализ на уроке

музики//Музыка в школе. – 1989. - №3. – с.10-16.

2. Гродзенськая Н. Л. Слушание музики в школе. - М.:Изд-во АПН РСФР,

1961.-94с.
3. Кабалевский Д. Б. Воспитание ума и серца: Книга для учителя. – М.:
Просвещение, 1984. – 206с.
4. Кабалевский Д. Б. Як розповідати дітям про музику ? – К.: Муз. Україна,
1982. – 320с.
5. Назайкивский Е. В. О психологии музыкального восприятия. – М.:
Музыка, 1972. – 367с.