.

Інноваційні технології на уроках музичного мистецтва 

Педагогічна наука є динамічним феноменом, що активно розвивається,
реагуючи на виклики часу. Традиційна школа вже не спроможна задовольнити
потреби суспільства, тому для сучасного освітнього процесу характерне
активне впровадження інновацій. 
Поняття «інновація» вперше було вжито понад століття тому в
культурології та лінгвістиці на позначення процесу трансферу (лат. transfero —
переношу, переміщую) — проникнення елементів однієї культури в іншу і
набуття при цьому нових, не властивих раніше якостей. У сучасному світі ним
активно послуговуються в різних галузях знань та діяльності. У педагогіці
термін «інновація» вживають у таких значеннях: 
– форма організації інноваційної діяльності; 
– сукупність нових професійних дій педагога, спрямованих на розв'язання
актуальних проблем виховання і навчання з позицій особистісно орієнтованої
освіти; 
– зміни в освітній практиці; 
– комплексний процес створення, поширення та використання нового
практичного) засобу в галузі техніки, технології, педагогіки, наукових
досліджень; 
– результат інноваційного процесу. 
Педагогічна інновація (англ. innovation — нововведення) — процес
створення, поширення та використання нових засобів і методів (нововведень)
для розв'язання педагогічних проблем [ 4 ]. 
Створення та поширення новацій у системі загальної освіти зумовлені
низкою об`єктивнихчинників:
- новими державними стандартами освіти;
- профілізацією та індивідуалізацією освітнього процесу;
- концепцією національного виховання дітей та молоді;
- авторськими навчальними програмами, підручниками, посібниками,
виховними та управлінськими системами і технологіями;
 - варіативними системами навчання (розвивальна, модульно-розвивальна,
диференційована тощо);
- методами проектування та моделювання життєтворчості особистості,
діалоговою формою спілкування суб`єктів навчально-виховного процесу;
- рейтинговою системою оцінювання навчальних досягнень учнів;
- модернізацією змісту, форм і методів управлінської діяльності
керівників закладів освіти;
- варіативними моделями структури управління;
Запровадження нового в навчально-виховну, освітню діяльність (нових
методів, способів дій, концепцій, навчальних програм, засобів виховання тощо)
завжди пов'язане зі змінами, спрямованими на поліпшення і розвиток
виховання та освіти. Інноваційне навчання орієнтоване на динамічні зміни в
навколишньому світі, використовує оригінальні методики розвитку
різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-
адаптаційних можливостей особистості. Його ідеї, основані на новому знанні
про процеси людського розвитку, пропонують невикористовувані раніше
теоретичні підходи до розв'язання педагогічних проблем, конкретні практичні
технології досягнення високих результатів в освіті і вихованні. Їх добором,
теоретичним осмисленням, класифікацією займається окрема галузь
педагогічного знання — педагогічна інноватика [ 12 ]. 
Об'єктами інновацій найчастіше є такі проблеми: як підвищити
мотивацію навчально-виховної діяльності; збільшити обсяг навчального
матеріалу, засвоюваного за урок; прискорити темпи навчання; максимально
плідно використовувати час на уроці тощо. 
Основу і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна
діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу,
запровадженні нововведень у традиційну систему, що передбачає найвищий
ступінь педагогічної творчості. Суб'єктом, носієм інноваційного процесу є
насамперед педагог-новатор [ 16 ]. 
 Інноваційний розвиток освіти — це безперервний процес якісних змін в
освіті, які прискорено відбуваються завдяки впровадженню інновацій і дають їй
змогу своєчасно реагувати на виклики суспільства. 
Основними ознаками інноваційного розвитку освіти є: 
– швидке оновлення знань; 
– висока освіченість суб'єкта навчання, пристосованого до життя в
суспільстві знань; 
– висококваліфіковані педагогічні кадри; 
– конкурентоспроможність навчальних закладів на міжнародному рівні
[ 19 ]. 
В Україні освіта системно оновлюється, проте матеріально-технічне
забезпечення та рівень підготовки фахівців значно відстають від запитів
суспільства. Сучасний український педагог Віктор Андрущенко виокремлює
такі умови реалізації моделі інноваційного розвитку освіти: 
– забезпечення належного фінансування освітньої галузі; 
– наближення змісту освіти до сучасної науки, забезпечення належної
взаємодії науки і освіти, повернення науки до університетів; 
– відмова від адміністративного керування галуззю і перехід до її
демократизації; 
– запровадження принципово нової моделі академічного міжнародного
співробітництва — відкрито-прагмагичної; 
– активізація впровадження основного продукту інформаційної революції
— високих інформаційних технологій; 
– оновлена мовна стратегія, яка передбачає володіння іноземними
мовами; 
– переорієнтація системи освіти з простого засвоєння суми знань на
усвідомлення їх предметно-практичного значення, формування вміння
самостійно здобувати знання і впроваджувати їх у практику задля забезпечення
кар'єрного зростання, добробуту, комфортного існування в розвинутому
суспільстві.
 Основними напрямами інноваційних педагогічних перетворень є
педагогічна система загалом, навчальні заклади, педагогічна теорія, учитель,
учні (студенти), педагогічна технологія, зміст освіти, форми, методи і засоби,
управління, мета, завдання, результати. Глибина перетворень свідчить про
сутність, якість і доцільність інновацій .
Розвиток педагогічної інноватики в Україні пов'язаний із масовим
громадсько-педагогічним рухом, зумовленим суперечностями між суспільними
потребами розвитку та функціонування навчально-виховних закладів і
реальним станом цієї сфери. Орієнтація на нове, пошук його і впровадження не
є самоціллю педагогічної інноватики. Вона спрямована передусім на
забезпечення адекватності навчально-виховного процесу і його результатів
вимогам суспільства. У динамічно змінюваному соціумі це спонукатиме до
постійного оновлення змісту і форм навчання та виховання, максимально
уважного і водночас критичного ставлення до всього нового.

Досягнення очікуваних від реалізації інноваційного педагогічного

процесу результатів залежить і від мотивації виконавців. Учасники
інноваційного процесу, крім готовності і прагнення впроваджувати новації,
повинні мати належну кваліфікацію для виконання покладених на них
обов'язків. На практиці нерідко трапляється, що педагог може успішно
реалізувати в навчальному процесі вимоги програми, володіє різними
методиками, але при цьому не відчуває потреби в новому саме через
відсутність творчого потенціалу. З огляду на це необхідною умовою
впровадження інновацій є спеціальна підготовка педагога, самоусвідомлення
нової діяльності, внутрішня налаштованість на пошук.

У системі підготовки вчителів до інноваційної діяльності постають такі

основні завдання:

– допомогти кожному вчителю в розвитку його ціннісних орієнтацій і

гуманістичної спрямованості, які визначають загальний підхід до реалізації
актуальних проблем сучасної школи;
 – дати вчителю змогу усвідомити методологію розв'язання
професійно-педагогічних проблем, яка ґрунтується на гуманістичній парадигмі;
– розкрити перед учителем способи побудови конкретних концепцій
роботи школи і самого педагога, враховуючи своєрідність умов їх діяльності;
– віднайти разом з учителем способи реалізації концептуальних схем
у досвіді діяльності, особливо в організуванні дослідно-експериментальної
роботи;
– орієнтувати вчителя на осмислення ним результатів педагогічних
нововведень, сприяти виробленню критеріїв їх оцінювання і самооцінювання.

Не завжди впровадження нового забезпечує позитивні результати, не

кожне нововведення раціональне, виправдане, прогресивне, часто воно
дестабілізує функціонування педагогічної системи, створює додаткові труднощі
для її суб'єктів. Отже, про прогресивність або непрогресивність нового можна
говорити лише за результатами його освоєння, функціонування.

Нововведення у сфері педагогіки різноманітні й багатоаспектні, тому

потребують класифікації для всебічного пізнання та осмислення.
Сучасний український педагог Ілона Дичківська виокремлює такі
класифікації педагогічних інновацій:

1. Сфера застосування інновації. На цій підставі розрізняють

нововведення:
– у змісті освіти (оновлення змісту навчальних програм, підручників,
посібників тощо);
– у технології навчання та виховання (оновлення методик викладання
та взаємодії у виховному процесі);
– в організації педагогічного процесу (оновлення форм і засобів
здійснення навчально-виховного процесу);
– в управлінні освітою (оновлення структури освітніх закладів,
організації і керівництва);
– в освітній екології (архітектурне планування освітніх закладів,
використання певних будівельних матеріалів, інтер'єру приміщень тощо).
 2. Масштаби перетворень. За цим критерієм виокремлюють:
– часткові (локальні, одиничні) нововведення, не пов'язані між собою;
– модульні нововведення. Це комплекс взаємопов'язаних часткових
нововведень, що належать, наприклад, до однієї групи предметів, однієї вікової
групи дітей тощо;
– системні нововведення. Вони передбачають перебудову всього
навчально-виховного закладу відповідно до певної ідеї, концепції або
створення нового освітнього закладу на базі попереднього.
3. Інноваційний потенціал. На цій основі вирізняють:
– модифікаційні нововведення, пов'язані з удосконаленням,
раціоналізацією, видозміною того, що має аналог або прототип. Це може бути
програма, методика, окрема розробка.
– радикальні, або фундаментальні, глобальні, базові нововведення.
Вони, як правило, є відкриттями, найчастіше виникають унаслідок творчої
інтеграції і сприяють створенню принципово нових навчальних засобів.
4. Сфера виникнення. На цій основі розрізняють:
– нововведення в науці (педагогічна теорія);
– нововведення в практиці (оновлення педагогічної практики).

5. Час появи. Залежно від нього виокремлюють:

– історичні нововведення (відродження історико- педагогічної спадщини

в нових умовах);

– сучасні нововведення (інновації сьогодення).

6. Рівень очікування, прогнозування і планування. З огляду на це

розрізняють:

– очікувані (плановані) нововведення;

– неочікувані (неплановані) нововведення.

7. Галузь педагогічного знання. Залежно від галузі педагогіки, у якій

запроваджують інновації, їх поділяють на:
 – виховні (у галузі виховання);

– дидактичні (у галузі навчання);

– історико-педагогічні (трактування внеску відомих педагогів у
розвиток сучасної педагогічної науки).

Педагогічна інновація — явище багатогранне, тому те саме нововведення

може бути охарактеризоване за різними критеріями, належати до кількох
типологічних груп.